Особливості засвоєння слова у дошкільному віці

Одним із головних завдань мовленнєвого розвитку дошкільника є словникова робота. Формування дитячого словника — це тривалий, складний процес кількісного накопичення слів, засвоєння соціально закріплених значень та вміння доречно використовувати їх у конкретних умовах спілкування. Під час роботи над словом діти не тільки засвоюють його лексичне та граматичне значення, а й вчаться складати словосполучення, речення, а потім і зв’язний текст.

Слово як одна з основних одиниць мови відіграє важливу роль у різних видах людської діяльності — за допомогою слів відбувається формування понять, слово певним чином відображає дійсність.

У динаміці лексичного розвитку дітей дошкільного віку виокремлюють два аспекти: перший — кількісна зміна лексичного запасу дітей на основних етапах дошкільного дитинства і другий — оволодіння значенням слова, тобто якісний розвиток словника.

Кількісно словник дошкільника змінюється швидкими темпами. Дошкільне дитинство — єдиний період у житті людини, що характеризується такими змінами щодо лексичного складу. Водночас розвиток словника залежить від багатьох зовнішніх і внутрішніх чинників. Отже, інформація щодо кількісного складу словника дітей на різних вікових етапах у літературних джерелах не завжди збігається. Крім того, індивідуальні розбіжності в цьому віці дуже істотні. Перші свідомі слова у дитини з’являються наприкінці першого року життя. Згідно із сучасною вітчизняною методикою, у віці до року нормою є 10-12 слів. У цей період розвиток розуміння мови випереджає активне мовлення. Проте вже до кінця другого року життя збагачення активного словника відбувається швидкими темпами і становить 300-400 слів. Кількісний склад словника за третій рік зростає у чотири-п’ять разів і може досягати 1500 слів. Розвиток словника передусім відбувається за рахунок слів, що позначають предмети найближчого оточення, їх ознаки та дії з ними. Третій рік життя — найбурхливіший у кількісному накопиченні лексичного багажу. Далі темпи дещо уповільнюються, хоча кількість вживаних слів зростає. У віці до чотирьох років кількість слів досягає 1900, у п’ять — 2000-2500, шість-сім років — 3500-4000 слів. Індивідуальні розбіжності у кількісному складі словника зберігаються і в цей віковий період.

Однак важливим є не кількісне накопичення словника, а його якісний розвиток, адже усвідомлення дитиною значення слів позначається на загальному рівні її психічного розвитку, зокрема на інтелектуальному. Значення слова змінюється впродовж перших років життя дитини: від попередньої реакції лише на звуковий бік слова, інтонацію, з якою воно вимовляється, а не на його зміст, дитина проходить шлях елементарного узагальнення слова-образу конкретного предмета, узагальнення низки однорідних предметів однією назвою до усвідомлення слів, що позначають загальні ознаки певного групування. Засвоєння слів різного ступеня узагальнень потребує існування певних умов. Так, засвоюючи слова, почуті від дорослих, дитина не завжди чітко усвідомлює їх зміст. Основою засвоєння значення слів є функціональна ознака предмета. Так, якщо потрібного слова немає в активному словнику дитини, вона користується вказівкою щодо призначення предметів: парасолька — «щоб дощ не капав», водій — «рулюльник», гаманець — «грошник». Саме тому діти легко засвоюють узагальнювальні слова, у звуковому образі яких відображена функціональна ознака предметів.

Якщо в кількісному плані у дошкільному дитинстві відбувається формування «словникового ядра», то семантичний і граматичний розвиток до шнести-семи років лише проходить стадію становлення, уточнення значення слів, тобто набирає силу. Це пов’язано із засвоєнням не лише понять, а й закономірних зв’язків між словами і словосполученнями, з появою розуміння естетичної функції слова.

У старшому дошкільному віці відбувається активне формування орієнтацій щодо смислу слова, що є необхідною умовою повноцінного мовленнєвого розвитку та засвоєння дитиною значення багатозначних слів.

Семантичний розвиток старших дошкільників пов’язується також із засвоєнням смислових відтінків слів. У старшому дошкільному віці у дітей формується свідоме ставлення до слів з переносними значеннями — метафор, фразеологізмів, інших образних слів і словосполучень.

Словник дошкільників збагачується також за рахунок придуманих ними слів: потилиця — п’яти, на нозі — нігті, на руці — рукті, плавники (у значенні плавки), покахкував (наївся), пластилін — це ліпин. Однак цими словами дитина послуговується недовго. Цілеспрямована робота з розвитку мовлення дітей здебільшого зумовлює поступову заміну «дитячих» слів на соціально прийняті.

 

Особливості становлення перших слів у дітей досліджували М.І. Красногорський, Г.М. Ляміна, А.К. Маркова, серед зарубіжних – В. Штерн, Ш. Бюллер, Д. Селлі. За їхніми даними:

1-й етап – поява слова-складу (8-10 міс). ка – качечка. Одні вважають, що дитина обирає наголошений склад, інші – будь-який.

2-й етап – поява двохскладових слів (10-12 міс). спочатку це прсте повторення першого складу (бо-бо – боляче). Пізніше з’являються слова з двоз різних складів (а-па – впав).

3-й етап – поява трьохскладових слів (2р. життя) – ма-сі-на – машина

4-й етап – чотирьохскладові слова – кінець 2-го р. життя.

 

МЕТОДИКА ОЗНАЙОМЛЕННЯ ДІТЕЙ З ВЕЛИЧИНАМИ (СЕРЕДНЯ ГРУПА)

У 5-річних дітей продовжується поглиблення уявлень про величину предметів в цілому (великий — маленький), а також за окремими параметрами: високий, довгий, широкий. Діти вчаться розкладати предмети у порядку великий, менший, найменший, а також за виділеним параметром низька, вища, ще вища, найвища. Крім того, вони оволодівають способами порівнювання предметів за розміром накладанням, прикладанням і вимірюванням.

На перших заняттях з математики уточнюються знання дітей про величину предметів у цілому, а також за висотою. Закріплюються прийоми безпосереднього порівняння двох предметів за розміром накладанням і прикладанням.

Ознайомлюючи дітей з поняттям довжини та ширини, як наочний матеріал використовуються плоскі предмети (стрічки, смужки паперу, тонкі дощечки). Причому при введенні поняття довжини беруть однакові за шириною і контрастні за кольором предмети, для того щоб дітям було легше виділити цей параметр. При введенні поняття ширини краще брати предмети однакові за довжиною, які відрізняються за кольором і шириною (рис. 27).

При ознайомленні дітей з величиною предметів широко використовується руховий аналізатор: провести рукою уздовж, упоперек, знизу догори. Рука рухається далі, отже стрічка довша. Розвести руки, пальці на довжину (ширину) предмета — показати, який предмет за шириною (довжиною).

Важливе місце у системі роботи з ознайомлення дітей з величиною займає навчання їх упорядкування предметів за одним з параметрів величини. З цією метою порівнюють 3, 4 і навіть 5 предметів, різних за величиною. Діти'розміщують їх від найменшого (низького, вузького, короткого) до найбільшого або навпаки — від найбільшого до найменшого. Вони оволодівають узагальненим способом виділення величини, діють за правилом: щоб викласти ряд предметів за розміром, треба щоразу вибирати найбільший або навпаки — найменший з усіх предмет. Поклавши їх в ряд, діти попарно порівнюють предмети за розміром: спочатку з тим, що знаходиться ліворуч, а потім з розміщеним праворуч. Після чого діти роблять висновок: цей предмет більший (вищий, ширший, довший) від того, який знаходиться ліворуч, але менший (нижчий, вужчий, коротший) від того, що праворуч. Подібні вправи дають можливість дітям усвідомити, що розмір — поняття відноснеОскільки вимірювання для дітей є новим і досить складним видом математичної діяльності, слід умовно розмежувати вимірювання та лічбу мірок. Спочатку діти виконують тільки вимірювання, накладання (заповнення) мірок, а потім лічать їх. Вимірювання здійснюється одночасно кількома однаковими мірками. Внаслідок цього у дітей формуються уявлення про те, що таке мірка, навіщо треба вимірювати.

Умовними мірками можуть бути кубики, бруски, смужки, стрічки. Мірки та вимірюваний предмет вихователь заздалегідь заготовлює так, щоб умовна мірка вмістилася у вимірюваному предметі однакову кількість разів.

Вихователь показує і розповідає дітям, як накладати мірки: щільно тримаючи, приставляючи одну до одної, щоб між ними не залишалося простору і щоб одна мірка не накладалась на другу. Можна розпочати з вимірювання висоти, а потім довжини і ширини, або ж з вимірювання об'єму. Для цього використовують скляночки, чашечки, відерця та інший посуд. Основна вимога — мірок має бути багато, щоб вистачило і щоб вони були однаковими. Вихователь наповнює мірки, звертаючи увагу дітей на те, що насипати або наливати треба по вінця, але не через край. Як тільки вимірюваний матеріал (забарвлена вода, крупа, пісок та ін.) буде пересипано в мірки, його перелічують. Як мірку краще брати прозорий посуд, щоб дітям було видно, як вона наповнена.

Практично у роботі дитячих садків навчання починається з екскурсії до магазину, де діти бачать, що перш ніж купити одяг, люди його міряють, добирають за розміром: тканини вимірюють у метрах, молоко — в літрах і т. д.

На наступному занятті ці знання уточнюються. Так, наприклад, звертаючись до дітей, вихователь говорить: «Діти, пригадайте, що ми спостерігали в магазині. Що люди робили в магазині, перш ніж купити взуття або одяг? Чим вимірював продавець тканину? Стрічки? Правильно, він вимірював міркою. Що треба зробити, щоб дізнатися, чи підійдуть вам пальто, черевички?»

Вихователь викликає 2—3 дітей, пропонуючи їм приміряти тапочки, пальто. У процесі заняття вихователь переконує дітей в необхідності вимірювання.

У другій частині заняття діти вимірюють біля стола вихователя воду. Тут мірками є скляночки.

Надалі навчання вимірювання планується на занятті в поєднанні з іншими програмними завданнями, наприклад, з навчанням лічби, ознайомлення з формою предметів.

          

СПОСТЕРЕЖЕННЯ

Спостереження є основним методом ознайомлення дітей з природою. Методу спостереження належить особлива роль у пізнанні дітьми природи, оскількивін базується на чуттєвому сприйманні, забезпечує живий контакт дітей з реальними об’єктами природи, в результаті чого у дітей формуються

реалістичні уявлення про об’єкти природи та зв’язки між ними. Участь

набутих чуттєвих образів з тими, що у дітей вже є, допомагає виникненню

власних суджень.

У процесі спостережень розвиваються аналізатори: зір, дотик, слух, нюх,

засвоюються сенсорні еталони.

Спостереження в природі, що проводяться з дітьми дошкільного віку,

класифікуються залежно від: а) тривалості (епізодичні, або короткочасні,

і тривалі); б) дидактичної мети (первинні, повторні. Заключні,

порівняльні); в) способу організації (колективні та індивідуальні,

планові і позапланові).

Схема спостереження за об’єктами. Спостереження за будь-якими об’єктами природи не повинно бути стихійним, невпорядкованим. Після прийняття дітьми завдання, вихователь має керуватися певним планом, щоб домогтися більшої ефективності спостереження, комплексного виконання завдань ознайомлення дошкільників з природою.

Під час спостереження за явищами неживої природи доцільно скористатися такою схемою:

1. Оцінка краси, своєрідності явища природи.

2. Визначення доступних розумінню дітей причин явища.

3. Значення цього явища в житті природи, діяльності людини.

Під час спостереження за явищами живої природи (рослин) доцільно дотримуватися такої схеми:

1. Оцінка естетичного вигляду і особливостей будови рослини.

2. Вимоги рослини до умов життя.

3. Значення рослини для природи і життя людини.

4. Інтерпретація сприйнятого у світлі знань дітей.

Спостереження за тваринами можна проводити за такою схемою:

1. Оцінка естетичного вигляду і особливостей будови тварини залежно від

способу життя.

2. Спосіб життя тварини (де живе, чим живеться, як захищається, які

сезонні зміни).

3. Значення тварини в природі і в житті людини.

4. Інтерпретація сприйнятого у світлі знань дітей.

 

--------28