Методика навчання дітей правильної звуковимови 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Методика навчання дітей правильної звуковимови



Завдання і зміст роботи по вихованню звукової культури мови викладені у програмі виховання та навчання в дитячому садку.

У вихованні звукової культури мови використовують різноманітні прийоми та методи навчання. Серед прийомів навчання провідне місце займають показ артикуляції звуків, імітація правильної звуковимови, зразок мови вихователя, відображена та сумісна мова («Зроби так, як я», «Скажи так, як я», «Повтори за мною», «Давай скажемо разом»), доручення, ігрові прийоми.

Методами виховання звукової культури мови є дидактичні ігри, дидактичні вправи, рухливі ігри, розповіді із звуконаслідуванням, оповідання, вірші, чистомовки, скоромовки, лічилки, розглядання картин, настільно-друковані ігри.

Провідними методами виховання звукової культури мовлення є дидактичні ігри та вправи, у процесі яких удосконалюються всі компоненти звукової культури мовлення. Щоб навчити дітей правильно і чітко вимовляти, звуки, слід проводити такі ігри: «Вимов так, як я», «Оркестр», «Назви і відгадай», «Магазин», «Комар», «Прокатаємось на конику», «Жуки», «Літаки», «Що сказав (взяв) Петрушка?», «Виправ Незнайку», «Допоможемо Буратіно», «Чого не вистачає?», «Луна», «Паровоз», «Підкажи Петрушці звук», «Ось так вимовляються звуки».

Розвитку фонематичного слуху сприяють ігри: «Тиша», «Телефон», «Зіпсований телефон», «Тиха і голосна музика», «Що як звучить», «Відгадай звук», «Упізнай, хто це», «Тук-тук», «Зозуля», «Про що говорить кімната (вулиця, ліс)?», «Доручення», «Хто краще чує?», Для розвитку мовного дихання пропонують ігри: «Сніжинка», «Летять сніжинки», «Листочки», «Вітерець», «У лісі», «Вітряк», «У кого далі полетять пелюстки?», «Дмухай сильніше». Для вироблення інтонаційної виразності мовлення (сили голосу, темпу, логічних наголосів, інтонації, ритму) ефективними є ігри: «Мавпочки», «Хто що почув», «Тихо — голосно», «Пішли-поїхали», «Вимов так, як я», «Допоможемо Незнайку».

З метою формування у дітей уміння виконувати звуковий аналіз слів, закріплювати знання про слово і речення доцільно проводити такі ігри: «Добери різні слова», «Підкажи, слово», «Чи подібно звучать слова?», «Слова забули своє місце», «Упіймай м'яч», «Живі слова», «Як Мишко вчився говорити», «Про Сашка і сніговика», «Що написав нам Петрушка?», «Ведмедик дізнається», «Що таке наголос», «Як звати друзів?».

Для підготовки правильної вимови шиплячих звуків (ш, ж, ч) виконують відповідні вправи. Наприклад:

Вправа 1. Підняти язик до верхньої губи, потім опустити на нижню і повернути його у вихідне положення.

Вправа 2. Висунути язик якомога вужче і потім широко його розпластати.

Вправа 3. Для того щоб язик був широкий і спокійний, треба притиснути його губами п'ять-шість разів, вимовляючи пя-пя-пя, а потім відкрити рота і потримати широкий язик у спокійному положенні. Вихователь у її час лічить від одного до десяти.

Вправа 4. Відкрити рота, покласти широкий язик між зубами (зуби не торкаються язика) М, вимовляючи івуки и-і-е, потримати його в цьому положенні. Вихователь лічить від одного до десяти.

Вправа 5. Відкрити рота, покласти широкий язик па верхню губу (губу не натягувати на верхні зуби) і здувати ватку зі стола, ніби вимовляючи звук ф.

Вправа 6. Обвести кінчиком язика верхню губу (неначе злизати варення), роблячи рухи язиком зверху вниз (нижньбю губою не допомагати).

Вправа 7. Показати зуби і сховати їх або пошепки вимовляти звуки и-е-и-е-и-е-и-е. Потім зімкнути губи і витягнути їх уперед.

Вправа 8. Відкрити рота і торкнутися кінчиком язика піднебіння, роблячи рухи вперед-назад, як штукатур білить щіткою стелю. При цьому стежити, щоб нижня щелепа була нерухомою.

Для розвитку мовного дихання доцільно провести дидактичні вправи на здування з долоні пелюсток, шматочків паперу, кульок, вати, пушинок кульбаби. Слід також виконати вправи на: перекочування силою видихуваного повітря ватної кульки по столу, підтримування пушинок у повітрі силою видиху, утворення бульбашок на воді (дитина дмухає з такою силою, щоб на воді утворилися бульбашки), пускання паперових і пластмасових корабликів у мисці або у ванні з водою; прокочування олівців силою видихуваного повітря, дмухання в порожню пляшку.

Крім того, можна використати вправи: «Дмухай на метелика», «На гойдалці», «Гарячий чай», «Рубання дров», «Мильні бульбашки». У дітей трьох-чотирьох років тривалість видиху повинна відповідати фразі з двох-трьох слів, у п'ять-шість років — з двох — п'яти слів. Тривалість у часі між видихом і вдихом має дорівнювати фразі «достатньо, ще раз».

З метою закріплення звукової вимови використовують чистомовки. Вихователь може сам скласти їх на кожний звук.

З дітьми середньої та старшої груп можна вивчити скоромовки. Наприклад: У маленької Сані перекинулись сани, тепер у Сані нові сани; Орел на горі, перо на орлі.

Методика заучування скоромовок така: нову скоромовку вихователь вимовляє сам повільно, чітко, виділяючи інтонаційно звуки, які повторюються. При цьому перед дітьми ставить завдання: слухати уважно, запам'ятати, який звук повторюється. Далі вихователь ще двічі промовляє повільно скоромовку, а потім швидко. На наступному занятті ставиться завдання промовляти скоромовки то голосно, то тихо, то швидко, то повільно. Вихователь повинен викликати дітей до столу, щоб вони читали скоромовку з використанням підкресленої артикуляції звуків, міміки, інтонації. Знайомі скоромовки можна промовляти хором.

Для ознайомлення дітей з артикуляційним апаратом вихователь може придумати казочку про веселого язичка в різних варіантах. Наприклад: «Жив-був собі у своєму будиночку веселий язичок. А що це за будиночок був у нього? Це рот. Веселий язичок був дуже пустотливий і цікавий, тому любив виглядати із будиночка. [Показ рухів язика, спонукання дітей-до виконання таких же рухів]. А будиночок дуже сердився на нього і своїми дверцятами не пускав язичок. Що ж це за дверцята? Це ж наші зуби і губи. Давайте, діти, випустимо язичок за перші (потім другі) дверцята будиночка і закриємо їх [виконання вправ]. Стомився наш язичок і ліг собі у своє ліжечко. Спочатку на спинку, а потім на бочок. Зробіть і ви так, діти [виконання вправ дітьми]. Прийшла ніч, будиночок закривається; спочатку закриваємо другі дверцята, потім перші, а язичок нехай спить у ліжечку на спинці, і т. ін.».

Доцільно використовувати також художні оповідання, які містять матеріал для звуконаслідування (Є. Пермяк «Хто?», Ю. Старостенко «Синиці-трудівниці», Є. Чарушин «Як хлопчик Женя навчився вимовляти літеру р», Д. Герасимчук «Струмочок», Є. Щим «Як птахи співають» та ін.).

Рухливі ігри із звуконаслідуванням, словами, піснями слід використовувати тоді, коли діти вже вміють вимовляти важкі звуки, але звуковимова ще не стійка. Під час рухливих ігор діти без утоми співають, імітують звуки машин, голоси тварин, птахів. Наприклад, у грі «Хто тут живе?» три- і чотирирічні діти групами імітують квоктання курей, ґелґотання гусей, гарчання собак; вихователька стежить за правильною артикуляцією.

Рухливі ігри із словами та звуками для старшого віку мають свої особливості. Діти повинні паралельно виконувати два завдання: рухатися (ловити, бігати, водити хоровод) і промовляти слова, звуки. їхню увагу передусім привертають рухи, звуки ж вони промовляють механічно, іноді й зовсім забуваючи про них. Краще до початку гри показати, як треба промовляти текст, закріпити його шляхом вправляння. Після такої підготовчої роботи, роз'яснень, повторень діти, усвідомивши текст, виразно вимовляють кожне слово чи звук у таких іграх, як «Гуси-лебеді», «Поїзд», «У ведмедя у бору», «Пташки і кіт», «Два Морози», «Мишоловка».

Дітям старшого віку подобаються хороводні ігри, які варто проводити не лише під час музичних занять, а й на прогулянках, зранку під час прийому, увечері. В них діти спокійно рухаються, співають знайомі пісні (ігри «Галя по садочку ходила», «Калина», «Караван», «Бубон»). Рухливі ігри проводяться щодня, це дає змогу. Поза заняттями вихователь поєднує прийоми колективного складання листа (з групами дітей) з індивідуальними, допомагає деяким дітям оформити індивідуальні листи.

 

•      ЗМІСТ І МЕТОДИКА НАВЧАННЯ УТВОРЕННЮ, ГРУПУВАННЮ, ВИДІЛЕННЮ СУКУПНОСТЕЙ ПРЕДМЕТІВ І ОДНОГО ПРЕДМЕТА В НАВКОЛИШНІЙ ОБСТАНОВЦІ ДРУГІЙ МОЛОДШІЙ ГРУПІ

Робота з дітьми цього віку в основному напрямлена на формування уявлень про межі множини та її елементи, рівність та нерівність груп за кількістю елементів, уміння та навички в порівнянні елементів, контрастних та суміжних множин, на оволодіння прийомами накладання і прикладання.

Зміст ознайомлення з множиною включає:

•      розуміння того, що декілька предметів, іграшок, які містяться поруч, позначають словом «багато», одиничні предмети — словом «один»;

•      розуміння питання_«скільки?», виразів «стільки-скільки», «порівну», «по одному», «більше-менше»;

•      уміння складати групу з окремих предметів — один, ще один, ще один — де багато, розділяти групу на окремі предмети, розрізняти поняття «один» і «багато»;

•      знання про рівність та нерівність груп за кількістю елементів (кубиків і цеглинок порівну, кубиків більше, ніж цеглинок і навпаки), уміння послідовно накладати один предмет на інший або прикладати один предмет до іншого і саме так порівнювати одну групу з іншою;

•      ознайомлення з тим, як утворюється рівність з нерівності шляхом додавання або віднімання одиниці.

Основними методичними прийомами формування уявлень про множину є дидактичні ігри та вправи з конкретними множинами (предметами, іграшками, картинками, геометричними фігурами). Широко застосовуються різноманітні картки.

На початку навчального року в цій групі треба повторити з дітьми, як виділяти окремі елементи в однорідній групі. Наприклад, на підносі багато кольорових (червоних) олівців. Звертаючись до дітей, вихователь пропонує їм узяти по одному олівцю. «Скільки ти взяв?» — запитує вихователь. «Один».

З метою підвищення пізнавальної активності дітей у процесі навчання рекомендується давати їм завдання знайти один або багато предметів навколо себе. При цьому-слід пам’ятати, що сукупності цих предметів мають бути просторово об’єднані в одну групу, бо діти цього віку не можуть робити одночасно просторово-кількісного аналізу і синтезу. З цією метою вихователь заздалегідь групує предмети і розміщує їх у різних місцях групової кімнати: на столах, полицях, підвіконнях. Спочатку можна допомагати дітям знаходити множини: «Погляньте па полицю і скажіть, яких іграшок багато, а яка одна?». Вихователь дає завдання дітям: «Принеси одного зайчика», «Принеси багато півників». При цьому слід учити дітей розповідати про виконані дії: «Я приніс одного зайчика», «Я приніс багато півників». Потім ці іграшки прибирають і дітям пропонують аналогічні завдання з іншими іграшками (можна повторити сім-вісім разів).

Під час виконання вправ вихователь підводить дітей до вживання слів: багато, один, по-одному, жодного, зовсім немає, порівну, більше, менше, стільки-скільки тощо.

У роботі з дітьми на колективних та індивідуальних заняттях з математики вихователь використовує різноманітні (згідно з програмними завданнями) картки з намальованими на них предметами: картки поділені па клітинки з однією або двома смужками.

Спочатку вихователь використовує картки з намальованими на них предметами і пропонує покласти па кожен малюнок один предмет. Щоб полегшити задачу дітям, до картки на нитках прикріплюється стільки предметів, скільки їх на картці. Істотним у цій роботі є навчання практичних навичок накладання: брати предмети (іграшки) правою рукою, закривати малюнки по порядку, зліва направо або справа наліво, не пропускаючи жодного.

З метою підвищення якості знань дітей в подальшій роботі у запропонованих завданнях передбачається нерівність кількості елементів порівнюваних множин. Діти визначають, де більше, де менше предметів. Вихователь показує дітям різні способи встановлення рівності: збільшенням або зменшенням елементів однієї з множин. Такі вправи розвивають увагу дітей в тому, скільки елементів містить кожна множина.

Коли діти оволодівають прийомом накладання, вихователь готує їх до оволодіння новим, складнішим прийомом поелементного порівняння двох множин — прийомом прикладання. Ця робота здійснюється поетапно. На першому етапі вихователь показує дітям прийом часткового накладання. Потім діти від попереднього накладання одних предметів па інші переходять до прикладання: спочатку накладають елементи однієї множини па елементи іншої, а тоді кожен елемент іншої множини знімають і підкладають його знизу, під елементами першої множини.

Саме в цій віковій групі діти мають уміти вільно порівнювати множини прикладанням предметів, розміщуючи їх попарно: проти кожної великої мотрійки — одну маленьку.

Організовуючи заняття, вихователь має потурбуватися про різноманітність наочного матеріалу та прийомів навчання, використовувати ігрові ситуації, прийоми порівняння у поєднанні зі словом і практичні дії дітей. Поступово вихователь вчить дітей виконувати завдання лише за усною інструкцією.

У роботі з дітьми четвертого року життя треба звертати їхню увагу па різноманітність множин за своєю природою і сприйняття їх різними аналізаторами.

 



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2019-05-20; просмотров: 1102; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.81.33.119 (0.029 с.)