ТОП 10:

Шляхи закріплення мовленнєвих навичок у повсякденному житті



Для успішного розвитку мови дитини важливе значення має і друга форма навчання — повсякденне мовне вправляння під час гри, праці, різних побутових процесів, прогулянок (перша - заняття). Поєднання організованих занять з різними видами дитячої діяльності допомагає вихователю закріплювати поданий матеріал, привчає дітей використовувати набуті знання та навички у повсякденному житті, збагачує їх мовну практику.

У повсякденному житті здійснюються ті самі завдання з розвитку мови дітей, що й на заняттях, тобто відбувається дальший всебічний розвиток усного мовлення. Але найважливішими з цих завдань є забезпечення умов для максимальної реалізації потреби дитини в мовному спілкуванні з дорослими й однолітками. Не всі завдання можна успішно вирішувати на заняттях. Виховання навичок розмовної мови, культури мовного спілкування вимагає життєвих ситуацій, правдивих і зрозумілих для дитини мотивів її мовної діяльності.

Зміст і прийоми роботи з дітьми значною мірою залежать від їхніх вікових особливостей. Так, сприятливими для розвитку мови дітей третього року життя є різні режимно-побутові процеси. У невимушеному спілкуванні з дітьми вихователь вправляє їх у називанні предметів (одягу, взуття, спальних і туалетних речей), їхніх якостей, дій з ними («Принеси свій гребінець», «Руки вимий з милом»).

Необхідно вчити дітей користуватися мовою у грі. Наприклад: «Домовся з Олексієм сам. Поясни йому, що тобі для гри потрібний великий куб», «Сашко теж хоче погратися великою машиною. Скажи йому: «Я пограюся і віддам тобі машину, не забуду».

Часто розмова педагога з однією дитиною переходить у бесіду та гру з двома-трьома дітьми, і такі об'єднання треба підтримувати.

Цілеспрямована робота з формування різних сторін мови повинна здійснюватись і на прогулянці. Чим краще продумано зміст прогулянки, тим більше збагачує вона дітей, сприяє розвитку допитливості. Доцільно передбачити короткочасні (не більше 4-5 хв.) спостереження за рослинами, тваринами, птахами, явищами природи. Дітей цього віку залучають до спостереження за трудовими діями дорослих, формуючи відповідний словник («Подивіться, як гарно накрила стіл білою скатертиною Ганна Петрівна»).

У закріпленні знань і мовних навичок дітей важливу роль відіграють дидактичні ігри. У вільний час необхідно організувати з однією дитиною чи двома-трьома дітьми ігри на розширення орієнтування у навколишньому та з розвитку мови («Знайди такий самий предмет», «Що в коробці?», «Одягнемо ляльку на прогулянку» і т. ін.).

Важливою умовою розвитку мови дітей четвертого року життя є доброзичлива атмосфера, яка стимулює потребу дитини щось запитати, пояснити, розповісти. Важливо протягом дня поговорити з кожною дитиною, вислухати її, похвалити. Тему для розмови варто вибирати з урахуванням інтересу дитини (про улюблену іграшку, книжку, близьких людей). Вихователь не повинен чекати, поки дитина підійде із запитанням чи проханням, він повинен сам викликати її на розмову.

Включаючи дітей у нескладні трудові процеси, треба запитати, що робить дитина, чітко повторити назву предмета, дії. Для дітей цього віку можна рекомендувати такі ігри, як «Великий — маленький», «Розрізні кубики», «Чи є у тебе такий предмет?», «Нам прислали подарунки», «Магазин» та ін.

У другій молодшій групі можна проводити спостереження за працею няні, медсестри, кухаря. В процесі сюжетно-рольових ігор ці знання і відповідний словник закріплюються, активно використовуються. На прогулянці організовуються спостереження і за транспортом, за доступними дітям суспільними явищами.

Педагог проводить вправляння дітей у вживанні іменників множини в знахідному і родовому відмінках («В парку було багато беріз»). У ранкові та вечірні години вихователь має можливість повправляти дітей у правильній вимові звуків (як індивідуально, так і цілими підгрупами). Для цього можна використати предметні картинки, іграшки, «чарівний кубик», невеликі вірші.

На п'ятому році життя розширюється уявлення дітей про діяльність людей, про предмети і явища навколишнього світу. Виникають нові приводи для спілкування з товаришами і дорослими. У дитини з'являється потреба домовитись про гру, погодити трудові дії. На цій основі розвивається діалогічне і монологічне мовлення, з'являються його нові форми: вказівка, оцінка. В цій групі більше уваги приділяється збагаченню соціального досвіду: розкривається суспільний характер праці дорослих, на прогулянках звертається увага на ті зміни, які відбуваються в навколишньому житті.

Продовжується ознайомлення дітей з предметами, їхніми якостями, властивостями. З цією метою використовуються розглядання предметів, іграшок, картинок, дидактичні ігри типу: «З чого зроблено річ?», «Хто що їсть?»., «Переїжджаємо на нову квартиру», «Ательє», «Росте — не росте» тощо.

З метою розвитку орієнтування в навколишньому слід давати дітям завдання-доручення (віднести книгу вихователю іншої групи, запросити медсестру і т. ін.). Водночас пояснюються правила поведінки.

Продовжується робота по звуковимові: з підгрупами по 3-5 дітей проводяться вправи з розвитку мовного апарату, ігри зі співом та віршовим матеріалом («Кіт і миші», «Ми на луки ходили», «Зайченя, виходь!» та ін.), ігрові прийоми (здування кульбаби, пускання мильних бульбашок).

Педагог повинен вести систематичну індивідуальну роботу з тими, хто має недоліки у звуковимові, широко використовуючи вірші, потішки, лічилки, промовки. З дітьми, які допускають однотипні помилки, провести дидактичну гру чи вправу.

Бесіди вихователя з дітьми — основний методичний прийом розвитку активної мови. Протягом дня треба обов'язково поговорити з кожною дитиною, вислухати її («Чим ти любиш займатися?», «Як звати твою бабусю, сестру, братика?» тощо). Постійне індивідуальне спілкування з дітьми сприяє вихованню культури мовлення. Поза заняттями вихователь може читати дітям рекомендовану додаткову літературу, повторювати знайомі літературні твори, організовувати показ театрів, перегляд діафільмів, кінофільмів.

Як і в попередніх групах, розвиток мови дітей старшого дошкільного віку здійснюється на основі подальшого поглиблення знань і уявлень про навколишнє життя. Дітей продовжують знайомити з рідним містом, його громадськими установами (поштою, школою, бібліотеками), визначними місцями: розглядаються окремі будови, їх архітектура, проводяться розмови, бесіди про видатних людей міста, про ставлення дітей до рідного міста (Що подобається? Куди б хотіли піти? Що знаєте про історію рідного краю? тощо).

У старшій і підготовчій групах ускладнюються дидактичні ігри. Вони спрямовані на активізацію маловживаних дітьми слів на позначення дій, ознак («Впізнай предмет за описом», «Відгадай, що заховали», «Подивись і запам'ятай», «Відгадай, що додали»), на розвиток зв'язного мовлення («Йдемо на прогулянку», «Що ми бачили на спортивному святі», «Подорож», «Ми — листоноші», «У кого такий предмет» тощо), на розвиток фонематичного сприймання («Радіо», «Закінчи слово», «Поклич цуценя» тощо). Рекомендується проводити і спеціальні вправи (наприклад, «Один починає — другий продовжує»).

З дітьми, які допускають помилки у звуковимові, в граматичній формі слів, проводяться спеціальні ігри та вправи на виправлення їх. Закріпленню правильного темпу мовлення, вмінню користуватися силою голосу сприяють скоромовки, лічилки.

Вихователь не повинен залишати поза увагою помилки, що допускаються дітьми у повсякденному спілкуванні. Зразок правильної форми слова чи речення, мотивація необхідності правильної форми слова чи речення, мотивація необхідності правильної мови, звертання до свідомості дітей («Пригадай, як треба правильно сказати це слово») будуть сприяти закріпленню правильних мовних навичок.

Повсякденне життя дає можливість навчити дітей пояснювальній та описовій мові. Ефективним прийомом у даному разі є доручення (пояснити товаришу нову дидактичну чи рухливу гру, трудовий процес, розповісти про ігровий куточок і т. ін.).

Розвитку зв'язного мовлення сприяють також ігри-драматизації, показ дітьми настільного і лялькового театрів, інсценування з іграшками, вечори розваг.

На прогулянках, під час спостережень треба якнайближче до конкретної ситуації використовувати прислів'я, приказки, допомагаючи дітям зрозуміти їх зміст. Необхідно всіляко заохочувати успіхи дітей, відзначаючи ті випадки, коли дитина правильно вимовила важке слово, фразу. Це надає дітям упевненості в своїх силах, поглиблює контакт між вихователем і дітьми.

•      Зміст і методика навчання дітей ЛІЧБІ в СЕРЕДНІЙ групі.

Перед вихователем середньої групи стоїть головне завдання — навчити дітей лічити в межах п’яти на основі порівняння конкретних множин. У цій групі продовжується робота з уточнення уявлень про множину, диференціювання множин за кількістю і найменування кожної з них числівником (підсумковим числом) на основі лічби. Однак особливе значення надається навчанню дітей лічильній діяльності: діти вчаться перелічувати елементи множин у межах п’яти; відлічувати меншу кількість елементів множини від більшої за відомим числом. Значна увага приділяється порівнянню множин та відповідних їм суміжних чисел (три і чотири; чотири і п’ять). Продовжується зіставлення множин поелементно, за заданим числом і без лічби, знаходження множини з більшою і меншою кількістю елементів, утворення рівності з нерівності збільшенням або зменшенням кількості елементів однієї із множин.

Так, на одному із занять вихователь пропонує дітям порівняти дві невпорядковані множини: літаки і вертольоти (шість і сім).

«Чого більше, літаків чи вертольотів?» — запитує вихователь. «Як дізнатись, чого більше, не рахуючи їх?» Розмістити одні предмети навпроти інших — попарно (вихователь підводить дітей до необхідності упорядкування множини). Викликає дитину і пропонує їй розмістити на верхній частині фланелеграфа всі літаки в один ряд. Інша дитина розміщує під елементами першої множини елементи другої так, щоб їх можна було порівняти. Діти порівнюють і встановлюють, яких предметів більше, яких менше.

Саме практичні дії дітей з конкретними множинами: вилучення з множини окремих елементів, створення множин (сукупностей) із окремих елементів, безпосереднє встановлення взаємно-однозначної відповідності між двома множинами сприяють формуванню у дітей початкових уявлень про число.

Обов’язковою умовою ознайомлення дітей з утворенням чисел є порівнювання двох множин.

Вихователь звертає увагу, що лічити предмети можна як зліва направо, так і навпаки. Діти п’ятого року життя, перелічують предмети, беруть їх у руки і переставляють на певну відстань, при цьому голосно називають числівники по порядку.

У цей період найскладнішим для дітей є оволодіння підсумковою лічбою (скільки всього?). Інколи дитина помиляється або поспішає назвати наступне число, а рухи руки відстають від лічби, або навпаки — одним числом позначає відразу два предмети.

У процесі формування числових уявлень великого значення набуває словникова робота. Діти вчаться погоджувати числівники з іменниками в роді, числі та відмінку. Вихователь звертає увагу на те, що по-різному називаємо числа залежно від того, що лічимо. Особливу увагу слід приділити тому, щоб ДІТИ правильно називали числівники — «один», а не замінювали його словом «раз».

Для того щоб діти усвідомили значення (особливість) останнього числівника під час лічби, вихователь вчить дітей, закінчуючи її, робити обвідний рух рукою: «всього дві ялинки або всього три мотрійки».

Внаслідок наочного практичного зіставлення діти бачать, що з приєднанням одного предмета змінюється кількість їх, а отже, і число. На основі порівняння двох конкретних множин з трьома і чотирма елементами, з чотирма і п’ятьма елементами у дітей виникають відповідні зв’язки між множинами і числами, що відповідають їм. Діти при цьому засвоюють, що не всі числа, які називає вихователь, рівнозначні. Останнє назване ним число характеризує чисельність всієї множини в цілому. Це дуже важливий висновок, до якого треба підвести дітей.

Таких занять, де лічба виконується вихователем, а підсумок підбивають діти, можна провести на самому початку року не більше одного-двох. На наступних заняттях дітей навчають лічби і поглиблюють уявлення про число. На цьому етапі навчання важливо вчити дітей називати числівники по порядку, зіставляти кожен числівник лише з одним предметом; розуміти значення остаточного числа, і, отже, зіставляти останнє, назване під час лічби число з останнім об’єктом.

Лічильна діяльність у дітей 5-річного віку набуває більш розгорнутих форм: тепер діти можуть лічити предмети, не доторкуючись до них, тихо називають числівники по порядку, а голосно тільки підсумкове число.

У навчанні дедалі більшого значення набувають пояснення, вказівка, словесна інструкція вихователя: відкласти на верхній смужці набірного полотна три предмети, а на нижній смужці чотири; порівняти їх за кількістю.

Увага дітей звертається на те, що кількість предметів не залежить від якісно-просторових ознак множини: розміру, форми предмета, їхнього розміщення. Цьому слід присвятити одне-два спеціальних заняття.

Одночасно з кількісною лічбою діти оволодівають і порядковою. Ці два види лічби розрізняються за метою діяльності:

•      кількісна лічба дає змогу визначити кількість, потужність даної множини;и

•      порядкова лічба визначає місце будь-якого предмета у ряду інших. При цій лічбі не перелічуються всі предмети, а рахунок ведеться тільки до того предмета, який нас цікавить.

Психологи зазначають, що для дітей порядкове значення числа є сильною ознакою.

Кількісна і порядкова лічба відрізняються одна від одної не тільки метою, але і формулюванням запитання.

При навчанні дітей лічби треба мати на увазі такі правила:

•      діяти (розкладати, пересувати, вказувати на предмети) тільки правою рукою;

•      рахувати зліва направо, особливо при порядковій лічбі;

•      при лічбі називати числівник (число), співвідносити його з кожним елементом перелічуваної множини. Для цього спочатку навчання використовується «розгорнута лічба»;

•      при лічбі предметів називають тільки останнє (підсумкове) число;

•      погоджувати числівники та іменники у роді, числі і відмінку;

•      лічбу можна вести: за допомогою як кількісних, так і порядкових числівників;

•      предмети для лічби необхідно розміщати в ряд, додержуючись визначених інтервалів.

На п’ятому році діти мають знати цифри.

Ознайомлення п’ятирічних дітей з цифрами починається з другого кварталу і відбувається протягом усього навчального року. Діти повторюють, уточнюють свої знання про числа і лічбу в межах п’яти. При цьому поступово вихователь підводить їх до усвідомлення необхідності зображати числа на письмі особливими знаками — цифрами. Кожне число записується по-своєму. Діти називають різні числа, а вихователь показує їм цифри, якими вони записуються.

На першому занятті вихователь формує уявлення про цифри і докладніше спиняється па цифрі 1 (один).

При ознайомленні з цифрами широко використовуються спеціально виготовлені картки.

Діти легко засвоюють цифри. Проте нерідко у них виникають труднощі у розрізненні цифр, подібних за написанням: 1 і 4; 2 і 5. Тому при вивченні цифри 4 треба, розглянувши її написання, запропонувати дітям пригадати, на яку знайому їм цифру вона схожа, порівняти їх за написанням, виділити спільне і те, чим вони відрізняються. Так само порівнюють цифри 2 і 5.

Отже, в процесі систематичного навчання п’ятирічних дітей у них розвивається лічильна діяльність, формується уявлення про число як абстрактне узагальнене поняття що характеризує кількісно навколишню дійсність, про цифру.

 







Последнее изменение этой страницы: 2019-05-20; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.206.13.28 (0.011 с.)