Методика формування граматичної правильності мовлення дошкільників

Формування граматично правильного мовлення у дітей передбачає такі напрями: перевірка граматичної правильності дитячого мовлення і запобігання помилкам; наслідування мовленнєвому зразку педагога, мовлення якого відповідає всім нормативним вимогам, використання ефективних методів і прийомів формування граматичної правильності мовлення дітей як на заняттях, так і в повсякденному житті.

1. Перевірка дитячого мовлення і запобігання помилкам. Щоб правильно обрати напрям роботи з формування граматичної правильності мовлення, вихователь має знати, які саме помилки характерні для дітей конкретної групи, як часто вони трапляються. З цією метою в кожній віковій групі дошкільного закладу проводиться індивідуальна перевірка мовлення дітей двічі на рік: восени (вересень-жовтень) і навесні (травень-червень). Перевіряють такі сторони граматичної будови мови:

- особливості побудови речень: з’ясовують, які речення переважають (прості, поширені, непоширені, складносурядні, складнопідрядні), порядок слів у реченні; особливості вживання сполучників і сполучних слів;

- відмінювання іменників за відмінками (помилки в іменниках жіночого роду в орудному відмінку: їла ложкам) або відмінювання невідмінюваних слів на зразок: кофе, радіо);

- вживання роду і числа іменників та їх узгодження з іншими частинами мови;

- помилки, що допущені дітьми у використанні дієслівних форм (відмінювання за особами, чергування в основі слова);

- узгодження числівників з іменниками;

- вживання прийменників у реченні;

- помилки, допущені дітьми у використанні інших частин мови.

Вихователю обов’язково потрібно перевіряти граматичні помилки, зумовлені специфічними умовами двомовності — так звані русизми, українізми.

Для перевірки дитячого мовлення потрібно мати спеціальний матеріал, дібрати найвдаліші прийоми, які б дали можливість виявляти особливості граматичної будови мови дітей.

Сюжетні картинки. Розповідь за такими картинками дає змогу простежити побудову речень. Картинки слід добирати так, щоб дитина могла скласти речення різної складності, наприклад, з двох слів,з трьох слів, багатослівні, складні речення, речення з прийменниками.

Читання невеликих оповідань та бесіда за їх змістом. Вихователь читає оповідання і звертається до дітей з двома-трьома запитаннями. Наприклад такі оповідання: К. Ушинського «Півник з родиною»; Л. Толстого «Була у Насті лялька Катя», «Курочка», «Кінь»; М. Коцюбинського «Дві кізочки», «Про двох цапків».

Бесіди (за раніше накресленим планом).

Дидактичні ігри з картинками й іграшками на зразок «Чого не стало», які дають можливість перевірити вміння дітей відмінювати іменники, та гра «Що змінилось?» (на вживання прийменників). Спеціально підібрані дидактичні вправи на ті частини мови, що потребують перевірки. Наприклад, запропонувати дітям скласти речення зі словами вухо, радіо, піаніно та ін.

2. Наявність правильного зразка для наслідування. Спочатку дитина не розмовляє, але чує мовлення дорослих, звернене до неї, потім приходить час, коли дитина сама включається в активне мовленнєве спілкування. Середовище, за П. Блонським, відіграє важливу роль у розвитку мовлення маленької дитини, воно дає чи не дає дитині можливість багато говорити і постійно чути мовлення дорослих, воно прискорює або гальмує розвиток мовлення. Отже, від мовного середовища, в якому знаходиться дитина, залежить її власне мовлення.

М, Красногорський наголошує: «Під час нормального мовленнєвого спілкування дитини з навколишніми людьми мовні зв’язки утворюються шляхом наслідування і зміцнюються шляхом спонтанного повторення, або, як ми називаємо, фізіологічної ехолалії»

3. Виправлення допущених помилок теж повинно робитися правильно. Зайвий раз не акцентувати увагу на помилці. Але й не ігнорувати їх, бо будь-які помилки потребують негайного виправлення.

4. Спільна робота ДНЗ і сім’ї. єдність вимог….

Методи і прийоми формування граматичної правильності мовлення у дітей. Для формування граматичної правильності мовлення використовують такі методи: дидактичні ігри і вправи, розповіді з використанням слів, в яких діти допускають помилку, картинки, переказування художніх оповідань, читання віршів, складання дітьми розповідей із використанням групи слів на тему, запропоновану вихователем.

Найефективнішим методом формування граматичної правильності мовлення є дидактичні ігри, спрямовані на формування вміння дітей відмінювати іменники множини в родовому («Чого не стало?», «Чого більше?») та називному відмінках («Що змінилось?», «Назви предмети», «Опиши картинку», «Пошта»); на відмінювання іменників однини і множини у знахідному відмінку («Що я бачив?», «Розкажи про картинку»); на вживання роду іменників («Плутанина», «Одягни ляльку», «Крамниця іграшок»); на вживання невідмінюваних іменників («На гостини», «Що я чув по радіо?»); ін.).

Крім дидактичних ігор у практиці роботи дошкільних закладів слід широко використовувати дидактичні вправи, які доступні дітям старшого дошкільного віку. У дошкільній педагогіці визначено такі педагогічні вимоги до дидактичних вправ, що використовуються в роботі з дітьми:

а) правильний добір дидактичних вправ відповідно до помилок, що трапляються в дитячому мовленні;

б) дидактична вправа повинна мати чітко визначену мету, основне навчальне завдання (наприклад, дидактична гра на засвоєння дітьми прийменників або дієслівних форм);

в) матеріал до дидактичної вправи слід добирати так, щоб діти мали можливість зіставляти правильні й неправильні форми, щоб у ньому були не лише ті граматичні форми, в яких діти допускають помилки, а й інші близькі граматичні форми, раніше засвоєні дітьми (червоне яблуко, червоний прапорець, червона стрічка),

г) кожна дидактична вправа має стимулювати дитячу думку, сприяти розвитку мислення;

д) будувати дидактичну вправу потрібно на знайомому дітям матеріалі, пов’язаному з їхнім життям і діяльністю;

е) у дидактичних вправах потрібно передбачити наочний матеріал;

є) дидактичні вправи слід проводити жваво, цікаво, використовуючи ігровий прийом.

Для формування граматичної правильності мовлення у старшому дошкільному віці використовують різні групи дидактичних вправ.

1.Вправи на словотворення. Головна мета — формування інтересу до слова, розвиток критичного ставлення до мовлення, пошук серед різних варіантів слів граматично правильного. Це такі вправи:

1.утворення іменників за допомогою суфіксів («Хто у нього мама?») -

- Вовченя. Хто в нього мама? Вовчиця.

- Зайченя. Хто в нього мама? Зайчиха.

- Левеня. (Левиця.)

2.утворення порівняльних ступенів прикметників:

- Навесні тепло, а влітку… (тепліше).

- Вода холодна, а лід … (холодніший);

3.утворення прикметників з двох слів:

- Довгі вуха. Як сказати про це одним словом? (Довговухий.)

- Сірі очі. Як сказати одним словом? (Сіроокий.);

4.утворення дієприкметників:

- Розбили тарілку. Як про неї сказати? (Розбита тарілка.)

- Розлили молоко. Як про нього можна сказати? (Розлите молоко.);

5. утворення іменників від дієслів:

- Будувати — будівельник.

- Лікувати — лікар.

- Виховувати — вихователь;

6. утворення споріднених слів:

- Які слова можна утворити від слова ліс?- Лісний, лісник, лісовик,

 2.Вправи на словозміну:

відмінювання дієслівних форм

Наприклад, вихователь говорить:

- Ми ходимо. А як ти скажеш про себе? (Я ходжу.)

- Як ти скажеш про Валю? (Валя ходить.)

- Ми бігаємо. Як ти скажеш про себе? (Я біжу.)

- Як ти скажеш про Юрка? (Юрко біжить.)

- Як ти скажеш про них? (Вони біжать.);

узгодження числівників і прикметників з іменниками:

- Червоний олівець. Про що ще можна сказати червоний? (Червона квітка, червоний помідор, червоний м’яч, червоний бант.)

- Як сказати про воду? Вода яка? (Холодна, тепла, прозора, чиста.)

- Молоко яке? (Біле, смачне, тепле, парне, холодне, кисле, солодке); і т.д.

3. Вправи на виправлення граматичних помилок.

Одним із методів формування граматичної будови мовлення є розповіді, складені вихователем. У них мають бути слова, в яких діти найчастіше допускають граматичні помилки (вухо, кашне, піаніно, кіно), Наприклад: «Піаніно»:

Вихователь може дати завдання дітям скласти розповіді з відповідним словом або кількома словами. Для активізації й закріплення граматичних форм використовують художні твори.

 

•      Особливості НАВЧАННЯ ЛІЧБИ дітей дошкільного віку.

Період раннього віку характеризується активним розвитком мови. До трьох років активний словник дитини включає більш як 1300— 1400 слів. Серед них чимало слів позначають кількісні відношення: багато, мало, більше, менше, порівну, а також слів-числівників, які діти запозичують із мови дорослих, часто не розуміючи математичної суті цих слів. Діти, як правило, називають слова-числівники безладно (один, три, вісім, п’ять), хоч інколи й у загальноприйнятій послідовності (один, два, три, чотири). Проте це ще

не означає, що вони оволоділи лічбою, і не дає підстави робити висновок про їхній математичний розвиток.

Слід зазначити, що діти дуже рано, майже одночасно, оволодівають кількісним і порядковим значенням числа (два — другий, три — третій). На початку розвитку числових уявлень у дітей обидва ці значення у розумінні числа виступають в єдності. Про це свідчать слова «багато» і «ще», якими діти оволодівають одночасно. Першим словом вони передають загальне уявлення про множину предметів, звуків, рухів, а за допомогою другого позначають послідовне вилучення окремих її елементів.

Дуже часто діти починають раніше розуміти і вживати слово-числівник «два», ніж «один». Кількість одноелементної множини, як правило, не позначається, а називається: не одна лялька, а просто лялька.

Спостереження свідчать, що при перелічуванні предметів діти раннього віку стикаються з труднощами, які виявляються в неузгодженості дій з предметами і називанні числівників. Діти або поспішають назвати число і пропускають перелічувані предмети, або відстають від дії руки і також припускають помилку.

Отже, під час навчання дітей раннього віку лічби слід враховувати раніш засвоєні (запозичені) числівники із мови дорослих. Однак не слід починати навчання лічби із засвоєння числівників. Цьому мають передувати практичні дії з множинами (іграшками).

 Перед тим як навчитися лічити, впізнавати цифри, дитина має засвоїти елементарні поняття про певну сукупність предметів — множину, навчитися виділяти в навколишньому середовищі «багато предметів» та «один». Ці елементарні уявлення і стануть фундаментом наступних знань.

Першим помічником вихователя можуть стати твори усної народної творчості (пісеньки, потішки, примовки). Наприклад, потішка «Сорока-білобока», «Наш хлопчик».

У процесі виконання різноманітних вправ треба навчити дітей розуміти запитання: «Скільки?» (Скільки стало? Скільки залишилося? Яких іграшок менше, більше?). Коли вони навчаться розрізняти та порівнювати один і багато предметів у спеціально заданих умовах, можна використовувати природні групи предметів: посуд у буфеті, книги па полиці, іграшки в куточку.

Можна з дітьми пограти в гру «Вгадай, скільки» Щоб відповісти, користується словами «один» і «багато», «жодного».

У результаті систематичної роботи діти засвоюють початкові кількісні уявлення, вчаться складати множини з окремих предметів, швидко знаходять навколо себе «один» і «багато» предметів, встановлюють рівність і нерівність між двома множинами накладанням і прикладанням, відображаючи свої дії в мові.

Друга молодша група. Робота з дітьми цього віку в основному напрямлена на формування уявлень про межі множини та її елементи, рівність та нерівність груп за кількістю елементів, уміння та павички в порівнянні елементів, контрастних та суміжних множин, на оволодіння прийомами накладання і прикладання. Такі операції з множинами є підготовчим і цілком необхідним етапом в оволодінні дітьми лічбою за допомогою числівників.

Зміст ознайомлення з множиною включає: розуміння питання «скільки?», виразів «стільки-скільки»,«порівну», «по одному», «більше-менше»; уміння складати групу з окремих предметів — один, ще один, ще один — де багато, розділяти групу на окремі предмети, розрізняти поняття «один» і «багато»; знання про рівність та нерівність груп за кількістю елементів (кубиків і цеглинок порівну, кубиків більше, ніж цеглинок і навпаки), уміння послідовно накладати один предмет на інший або прикладати один предмет до іншого і саме так порівнювати одну групу з іншою; ознайомлення з тим, як утворюється ' рівність з нерівності шляхом додавання або віднімання одиниці.

Основними методичними прийомами формування уявлень про множину є дидактичні ігри та вправи з конкретними множинами (предметами, іграшками, картинками, геометричними фігурами). Широко застосовуються різноманітні картки.

Середня група. Перед вихователем середньої групи стоїть головне завдання — навчити дітей лічити в межах п’яти на основі порівняння конкретних множин. У цій групі продовжується робота з уточнення уявлень про множину, диференціювання множин за кількістю і найменування кожної з них числівником (підсумковим числом) на основі лічби. Однак особливе значення надається навчанню дітей лічильній діяльності: діти вчаться перелічувати елементи множин у межах п’яти; відлічувати меншу кількість елементів множини від більшої за відомим числом. Значна увага приділяється порівнянню множин та відповідних їм суміжних чисел(три і чотири; чотири і п’ять). Продовжується зіставлення множин поелементно, за заданим числом і без лічби, знаходження множини з більшою і меншою кількістю елементів, утворення рівності з нерівності збільшенням або зменшенням кількості елементів однієї із множин.

Практичні дії дітей з певними множинами: вилучення з множини окремих елементів, створення множин (сукупностей) із окремих елементів, безпосереднє встановлення взаємно-однозначної відповідності між двома множинами сприяють формуванню у дітей початкових уявлень про число.

Обов’язковою умовою ознайомлення дітей з утворенням чисел є порівнювання двох множин.

Вихователь звертає увагу, що лічити предмети можна як зліва направо, так і навпаки. Діти перелічують предмети, беруть їх у руки і переставляють на певну відстань, при цьому голосно називають числівники по порядку.

У цей період найскладнішим для дітей є оволодіння підсумковою лічбою (скільки всього?). Інколи дитина помиляється або поспішає назвати наступне число, а рухи руки відстають від лічби, або навпаки — одним числом позначає відразу два предмети.

Діти вчаться погоджувати числівники з іменниками в роді, числі та відмінку. Вихователь звертає увагу на те, що по-різному називаємо числа залежно від того, що лічимо. Особливу увагу слід приділити тому, щоб діти правильно називали числівники — «один», а не замінювали його словом «раз».

Для того щоб діти усвідомили значення (особливість) останнього числівника під час лічби, вихователь учить дітей, закінчуючи її, робити обвідний рух рукою: «всього дві ялинки».

Таких занять, де лічба виконується вихователем, а підсумок підбивають діти, можна провести на самому початку року не більше одного-двох. На наступних заняттях дітей навчають лічби і поглиблюють уявлення про число. На цьому етапі навчання важливо вчити дітей називати числівники по порядку, зіставляти кожен числівник лише з одним предметом; розуміти значення остаточного числа, і, отже, зіставляти останнє, назване під час лічби число з останнім об’єктом.

Лічильна діяльність у дітей п’ятирічного набуває більш розгорнутих форм: тепер діти можуть лічити предмети, не доторкуючись до них, тихо називають числівники по порядку, а голосно тільки підсумкове число.

Одночасно з кількісною лічбою діти оволодівають і порядковою.

При навчанні дітей лічби треба мати на увазі такі правила:

•      діяти (розкладати, пересувати, вказувати на предмети) тільки правою рукою;

•      рахувати зліва направо, особливо при порядковій лічбі;

•      при лічбі називати числівник (число), співвідносити його з кожним елементом перелічуваної множини. Для цього спочатку навчання використовується «розгорнута лічба»;

•      при лічбі предметів називають тільки останнє (підсумкове) число;

•      погоджувати числівники та іменники у роді, числі і відмінку;

•      лічбу можна нести: за допомогою як кількісних, так і порядкових числівників;

•      предмети для лічби необхідно розміщати в ряд, додержуючись визначених інтервалів.

На п’ятому році діти мають знати цифри.

Ознайомлення п’ятирічних дітей з цифрами починається з другого кварталу і відбувається протягом усього навчального року. Діти повторюють, уточнюють свої знання про числа і лічбу в межах п’яти. При цьому поступово вихователь підводить їх до усвідомлення необхідності зображати числа на письмі особливими знаками — цифрами. Кожне число записується по-своєму. Діти називають різні числа, а вихователь показує їм цифри, якими вони записуються.

Отже, в процесі систематичного навчання п’ятирічних дітей у них розвивається лічильна діяльність, формується уявлення про число як абстрактне узагальнене поняття що характеризує кількісно навколишню дійсність, про цифру.

Старша група. Основне завдання — формувати знання про числа і цифри першого десятка, вміння рахувати.

У цій групі триває навчання лічби і відліку предметів порівнянням рівнопотужних і нерівнопотужиих множин, виражених суміжними числами. Основне—-засвоїти самий принцип утворення наступного за числом N числа N+1 і будь-якого попереднього числа N—1. Слід зазначити, що діти у цьому віці в основному практично ознайомлюються з принципом побудови натурального ряду чисел. Це відбувається в процесі практичних вправ з множинами, які створюють основу для розуміння взаємно-обернених відношень між числами. Так, діти практично порівнюють, зіставляють сукупності, виражені суміжними числами. Наприклад, взявши п’ять мотрійок і шість машин, з’ясовують, що машин більше, ніж мотрійок, а мотрійок менше, ніж машин (на одній машині немає мотрійки). На підставі цього діти роблять висновок, що число 5 менше, ніж число 6, а число 6 більше, ніж число 5. Проте щоб діти усвідомили ці відношення, потрібні багаторазові вправи з різним матеріалом. Діти порівнюють, зіставляють інші множини, що складаються з п’яти і шести предметів, і переконуються, що завжди число 6 більше, ніж 5, а 5 менше, ніж 6. Ці знання можна закріплювати під час проведення різних занять, на яких дітям пропонується полічити предмети, взяти на один предмет більше або менше, розклавши предмети один під одним, щоб відразу було видно, де більше, а де менше. Для ускладнення завдання дітям пропонують відтворити множину за усно названим числом.

У старшій групі можна варіювати розміщення предметів. Діти мають навчитися лічити предмети, розміщені по колу, у вигляді числової фігури і в безструктурній, асиметричній групі. Ознайомивши дітей з різними способами лічби, слід звернути увагу на зручніші з них. Багаторазовими вправами дітей підводять до висновку: починати лічити можна з будь-якого предмета, не пропустивши жодного.

Як демонстраційний і роздавальний матеріал дедалі частіше використовуються числові фігури, а надалі — цифри.

У старшій групі триває розвиток лічильної діяльності дітей з участю різних аналізаторів: лічба звуків, рухів, предметів па дотик. Вправи з лічби предметів на дотик значно ускладнюються: для лічби пропонуються дрібніші предмети, які можна розміщувати на картці у два ряди, у лічбі беруть участь усі діти одночасно.

Значно ширше в цій групі використовується лічба з участю слухового аналізатора. Характер завдань поступово ускладнюється. Якщо в середній групі діти лічать тільки звуки, то в старшій можна поєднувати лічбу звуків і наступний відлік предметів,порівнювати звуки і предмети за кількістю. Крім того, лічбу звуків поєднують з лічбою рухів.

Встановлення кількісних відношень між множинами, сприйнятих різними аналізаторами, сприяє узагальненню лічильної діяльності.

 

. ТВАРИНИ – ТИМЧАСОВІ МЕШКАНЦІ. ТВАРИНИ МІСЦЕВИХ ВОДОЙМ В АВАРІУМІ. МІСЦЕВІ ПТАХИ В КУТОЧКУ ПРИРОДИ.

Спостереження під час екскурсій і прогулянок має епізодичний характер. У деяких випадках їх доцільно продовжити в кутку природи протягом кількох днів, повернувши потім тварин у місця їхнього постійного мешкання.

Цікавим об'єктом для спостережень може бути псевдокінська п'явка, яка часто зустрічається під час прогулянок на водойму. Майже всі бояться п'явок, і навколо цих тварин створюється багато легенд, яким можна дати правильне тлумачення, простеживши за ними кілька днів. Розміщують тварину у банці з водою, на дно якої кладуть камінець і гілочку елодеї або якоїсь іншої рослини. Банку зверху закривають кришкою з маленькими отворами. Якщо цього не зробити, п'явки легко виповзуть. Увагу дітей звертають на те, що довге тіло п'явок сплющене, неначе стрічка. Передній кінець тіла сильно звужений. Тут знаходиться рот і по краю голови багато майже непомітних очей. Задній кінець тіла ширший, на ньому розташований великий круглий присосок. Присмоктуватися п'явка може не тільки заднім, але й переднім кінцем. Увагу дітей звертають на спосіб пересування п'явки по склу: вона наче крокує, поперемінно прикріплюючись то ротом, то заднім присоском. Плаває п'явка, хвилеподібно вигинаючи своє тіло. Псевдокінські п'явки не можуть присмоктуватися до людини. Живляться вони найчастіше молюсками і червами; великі п'явки поїдають малих. Годують п'явок мотилем або крихітним шматочком сирого м'яса, який подають з дротика. П'явка заковтує їжу цілком. Дихає п'явка просто через слизову оболонку шкіри, під якою проходять кровоносні судини.

Під час цільової прогулянки до водойми діти бачать різних молюсків. У куток природи можна взяти ставковика, розмістивши його або у банці з водою, або в окремому акваріумі. Спостерігаючи, як ставковик повзе по склу, можна роздивитися його пласку ногу, на якій розміщено рот. Відкриваючи і закриваючи його, він очищає зелений наліт водоростей на склі. Час від часу він піднімається до поверхні. Слід пояснити дітям, що так він дихає. Інколи ставковики відкладають на склі і рослинах свою ікру. Через 3—4 тижні з неї виходять крихітні ставковички. Саме в цей час і слід повернути їх у водойму.

Кілька днів в акваріумі можна потримати рака. Годують його маленьким шматочком м'яса, який спускають на дротику. Цікаво спостерігати за рухами рака, за тим, як він споживає корм, тощо. Кількість води в акваріумі повинна бути невелика — це сприяє поверхневому насиченню води киснем.

Найбільш поширеними тимчасовими мешканцями кутка природи є комахи. Розміщують їх в інсектаріях або садках, де вони перебувають протягом кількох днів.

Інсектаріями для наземних комах {жуків, коників, гусені) можуть бути різні банки, старий акваріум, ящик з передньою стінкою із скла. Можна виготовити інсектарій з прозорої плівки. Зверху він має бути прикритий плівкою. На його дно треба насипати піску, посадити кілька кущиків трави, іноді покласти камінець, черепок. Трава повинна бути свіжою, тому її треба поливати, обприскувати. Розміщувати садок треба трохи далі від яскравого сонячного світла.

Тимчасовими мешканцями кутка природи можуть бути коники, цвіркуни, попелиці разом з личинками сонечка, клоп-солдатик, бронзівка, турун, мурашки тощо.

Під час утримання тимчасових мешканців у кутку природи слід створювати для них близькі до природних умови, забезпечувати природними кормами, враховуючи конкретний характер мислення дітей і потребу формування у них реалістичних уявлень.

Тимчасовими мешканцями кутка природи можуть бути деякі земноводні (тритони, жаби) і плазуни (ящірка, черепаха). Тритонів влаштовують в акваріумі з піском на дні і посадженими водяними рослинами — елодеєю або перистолисником.

Навесні у наших водоймах найчастіше трапляється тритон звичайний, рідше гребінчастий. Самці забарвлені надзвичайно яскраво, і багатство їхніх барв чарує. Спостереження за життям тритона дуже цікаве: він то ходить повільно по дну, наче принюхуючись у пошуках корму, то спливає на поверхню і, ковтнувши повітря, швидко повертається і упливає на дно. Жаб, ящірок і черепах утримують у тераріумах. Обладнують їх найчастіше із старих акваріумів, імітуючи природне середовище, в якому жила тварина. Зверху накривають кришкою з дрібною сіткою. Для жаб тераріум створюють за типом болота. На дно насипають грунт або непромитий пісок, садять кілька кущиків трави або ж зелених гілочок традесканції. В певному місці влаштовуються укриття для тварини — корч, пеньок і водойма (широка пласка мисочка, яка вкопується в грунт).

Найцікавіше утримувати квакшу. Вона викликає захоплення своїм яскраво-зеленим кольором шкіри, золотистими очима. В тераріум для неї треба поставити гілку, на якій вона охоче сидітиме. Годують її комахами, переважно мухами, яких у літню пору достатньо.

Маленьку болотяну черепаху також утримують в тераріумі за типом болота. Годують її мотилем, червами. Слід пам'ятати, що корм вона бере лише у воді і без неї не може проковтнути їжі. Нерухому їжу вона не бере. З дітьми цікаво розглянути її панцир, показати, як вона ховає під щит голову, ноги і хвіст. Розглянути її темні, покриті м'якою шкірою ноги, гострі кігті, перетинку між пальцями. Посадивши ненадовго черепаху у таз з теплою водою, можна показати, як вона плаває у воді, сильно загрібаючи лапами. Хвіст, як руль, допомагає їй спрямовувати рух.

Для ящірок тераріум обладнують за типом сухих лук: кілька кущиків трави, купка камінців. Водойма ящіркам не потрібна. Воду вони споживають у вигляді роси, тому рослини і камінці слід час від часу збризкувати водою. Крапельки на склі і листках ящірки будуть злизувати своїм рухливим язичком.

 

------13