Методика словникової роботи з дітьми дошкільного віку

Збагачення лексичного запасу відбувається в процесі активного пізнання дитиною навколишнього світу. В організованій навчальній діяльності ця робота проводиться на спеціальних заняттях з ознайомлення дітей з властивостями та якостями предметів. Основна їх мета -ввести у мовлення дітей назви предметів, їх частин, деяких ознак, властивостей і якостей. Методика проведення цих занять була запропонована Є. Тихєєвою.

У молодших групах рекомендують проводити два види занять: 1) первісне ознайомлення з предметом; 2) поглиблення знань про предмети.

На заняттях з первісного ознайомлення з предметом потрібно правильно організувати увагу дітей щодо сприйняття предмета, формування уявлень про нього і відповідного словника. Найефективнішими засобами при цьому є привертання уваги дітей до самого предмета або дії та слів, якими вони позначаються. Вихователь називає предмет тільки тоді, коли на ньому сконцентрована увага дитини. Слово виступає як знак предмета. Встановлюється зв’язок між словом і уявленням про предмет. Вихователь створює пошукову ситуацію, пропонує запитання на зразок: де лялька (м’яч)? У відповідь па запитання він показує предмет і повторює слово. Потім при появі чи зникненні предмета це слово повторює дитина.

Діти закріплюють слово на заняттях. За вказівкою вихователя вони обирають предмет серед інших, називають його, виконують з ними різні дії.

На заняттях з поглиблення знань про предмет формується цілісне уявлення дитини про нього: встановлюється зв’язок між призначенням предмета та його будовою, матеріалом, з якого він зроблений; визначаються видові особливості предмета.

На заняттях вихователь використовує методи розглядання і обстеження предметів. Ознайомлення з предметом відбувається поетапно:

• ознайомлення із зовнішнім виглядом предмета та його призначенням;

• сприйняття частин, деталей предмета;

• знайомство з властивостями та якостями предметів, матеріалами, з яких вони зроблені (скло, папір, дерево, метал; скло — прозоре, крихке, б’ється; папір — мнеться, рветься, розмокає)’,

• визначення зв’язку між матеріалом, з якого зроблений предмет, та його функціональним призначенням.

Методи і прийоми роботи над смислом слова. Значення слова найповніше розкривається у його сполученні з іншими словами. Показником того, що слово справді ввійшло в активний словник, є вироблення вміння правильно вживати його за смислом. Об’єднуючи слова у словосполучення, діти утворюють контекст, в якому одне й те саме слово має різні значення. Під час навчання дітей потрібно застосовувати такі завдання, які ставлять дитину перед необхідністю вибору найточнішого слова, формують уміння його правильного вживання.

Найпоширенішими прийомами є такі лексичні вправи: добір епітетів до предмета — передбачає називання предмета, об’єкта, наприклад, до слова собака старші дошкільники добирають епітети: великий-маленький, кудлатий, розумний, кусючий; визначення предмета (об’єкта) за епітетами. Вихователь пропонує дітям відгадати об’єкт за такою характеристикою: зелена, кучерява, струнка, білокора, духмяна. Діти відгадують — береза. У складанні таких загадок беруть участь і самі діти, добираючи слова, що визначають предмет (об’єкт), дію (дієслова). Значну увагу слід приділяти смисловим відтінкам слів, наприклад, будинок, дім, домище; крихітний, невеликий, маленький; великий, величезний. Дітям пропонують скласти з цими словами речення.

 Дидактична розповідь дитини передбачає вставляння пропущених слів, вживання дітьми різних частин мови. Вихователь проговорює речення, в якому відсутні окремі частини, заохочує дітей закінчити його; діти вставляють підмет, присудок, пояснювальні слова тощо. Потім речення складають самі діти, а закінчує керівник. Пропонуючи дітям подібні речення, треба добре обміркувати їх зміст. Речення не повинно бути дуже простим, але й не занадто складним. Якщо діти усвідомлюють зміст кожної фрази, вихователь застосовує наочність, добре знайомі й цікаві предмети чи об’єкти.

Лексичний розвиток дитини відбувається не тільки шляхом поповнення словникового запасу. В процесі пізнавальної, ігрової діяльності, у спілкуванні з людьми уточнюються уявлення дітей про ті чи ті поняття, поглиблюється розуміння дитиною значення слів та їх смислових відтінків. Значна роль у цьому процесі належить спеціально організованій лексичній роботі. Так, готуючись до заняття, педагог виокремлює ключові поняття, навколо яких розгортатиметься пізнавальна діяльність дітей, спрямовує їхню увагу на осмислення значення цих слів, формує відповідне лексичне поле. Діти навчаються точності й доречності слововживання.

Методика ознайомлення дітей з багатозначними словами, синонімами й антонімами. На початковому етапі навчання вихователь звертає увагу дітей на слова, які звучать однаково, але позначають зовсім різні предмети, дії — це багатозначні слова. Діти знайомляться з багатозначними словами, що висловлюють конкретні поняття (ручка, ніжка, хвіст (хвостик), ніс, шапка тощо), знайомі дії (терти, ходити, бити, летіти). Усвідомлення явища багатозначності відбувається в ігровій формі. Наприклад, педагог може запропонувати дітям гру «Розвідники», суть якої полягає в тому, щоб знайти у кімнаті предмети, що називаються словом ручка. Найкращий розвідник той, хто знайде найбільше таких предметів. Потім вихователь пропонує дітям виділити функціональні особливості кожного з цих предметів, скласти з ними словосполучення, речення: шкільна ручка, ручка кошика, ручка портфеля, ручка у ляльки, міцна рука, дверна ручка. На заняттях доречно також використовувати загадки, в яких ідеться про різні значення багатозначного слова. Ігрові вправи полегшують процес ознайомлення дітей з багатозначними словами й омонімами. У старшому дошкільному віці робота з багатозначними словами ускладнюється, оскільки дітей знайомлять не лише з прямим, а й переносним значенням багатозначних слів: золоте серце — дуже добрий.

У цей період у лексиці дітей з’являються слова не тільки конкретного змісту. Діти починають поступово використовувати їх у самостійних зв’язних висловлюваннях, складають невеличкі розповіді, казки, передаючи різноманітні образи, значення багатозначних слів. На кожному етапі навчання доцільно використовувати фольклорні й літературні твори для ознайомлення дітей із багатозначними словами.

Методика лексичної роботи в процесі ознайомлення з художнім словом. Перед заняттям вихователь ознайомлюється з текстом і виділяє нові, складні для розуміння слова, які, на його думку, є важливими для правильного сприйняття й усвідомлення дітьми змісту, ідеї твору. Потім він або пояснює значення нового слова, або супроводжує пояснення демонстрацією предмета чи його зображення. Це особливо важливо тоді, коли у дітей незначний літературний досвід.

У старшому дошкільному віці зміст, ідея літературного твору ускладнюються. Отже, перед вихователем постає завдання підвести дітей до їх усвідомлення. Тому основну увагу він зосереджує на значенні ключових слів. Попереднє ознайомлення педагога з текстом дає змогу виділити 3-4 слова, що роблять незрозумілим зміст прослуханого. При цьому доцільно застосовувати прийом синонімічної заміни. Тому після промовляння незрозумілого слова вихователь, без додаткових пояснень, одразу називає слово-синонім, що більш зрозуміле дітям.

Основну словникову роботу (уточнення значень слів, активізацію словникового запасу) планують і проводять після читання чи розповідання літературного твору, під час бесіди за змістом. Починаючи із середньої групи, крім запитань за змістом тексту бажано використовувати запитання щодо його форми, засобів образності, виразності. Вихователь з’ясовує у дітей, як вони зрозуміли той чи той вислів. Із метою створення більш повного, яскравого образу він пропонує дітям скласти характеристику персонажів, використовуючи означення, епітети, порівняння. Доцільно застосовувати лексико-граматичні вправи на добір синонімів, антонімів, образних слів, виразів до заданого слова і, навпаки, за названими характеристиками визначати персонажі.

Лексичну роботу на матеріалі поетичних текстів вихователь організовує інакше. Художні словесні образи дитина зрозуміє лише тоді, коли вона матиме нагоду наочно сприймати їх. Наприклад, напередодні заняття вихователь на прогулянці може звернути увагу дітей на те природне явище, про яке вони слухатимуть ліричний вірш пізніше. А на занятті, щоб оживити в уяві дітей яскраві образи, педагог пропонує пригадати пережиті раніше моменти милування природою.

Формування лексичної компетентності передбачає збагачення словника дітей образними виразами, взятими з художніх текстів, — приказками, фразеологічними зворотами, метафорами, епітетами, порівняннями; навчити розрізняти пряме й переносне значення слів та словосполучень, їх узагальнювальний зміст.

Під час навчання використовують прийоми відшукування потрібних висловів у літературному тексті та їх художній аналіз. Наприклад, вихователь звертається до дітей: «У казці про зайчика, коли він тікав від вовка, розповідається, що він біг, не відчуваючи ніг. Як ви це зрозуміли? Як він біг?»

Неабияку роль у процесі ознайомлення дітей із художнім словом відіграє педагог, який у своєму активному словнику має багато яскравих образних виразів, у тому числі й фразеологізмів, доречно застосовує їх.

 

МЕТОДИКА НАВЧАННЯ ПОРІВНЯННЮ МНОЖИН ШЛЯХОМ ВСТАНОВЛЕННЯ ВІДПОВІДНОСТІ (ДРУГА МОЛОДША ГРУПА) Порівняння множин, встановлення рівнопотужності чи нерівнопотужності здійснюється двома шляхами: накладанням і прикладанням.

Формування у дітей уявлень про відношення у дітей рівності/нерівності починається з навчання їх вмінню визначати рівночисельність множин і відображати це в мові: «стільки/скільки, порівну, однаково за кількістю». Потім діти виявляють вміння визначати нерівночисельність множин: «більше/менше».

Найпростішим прийомом порівняння є накладання. Для навчання дітей цьому прийому використовують картки з намальованими предметами, а потім із геометричними фігурами в кількості 3-6шт. Зображені розташовуються в ряд (оскільки відтворювати множину, елементи якої розміщені по колу чи контуру квадрата дітям важко), на зображення ставляться предмети в кількості 3-6шт., а також іграшки, або накладаються силуети предметів.

Під час показу і пояснення прийому накладання вихователь звертає основну увагу на співвідношення «1 до 1», розуміння змісту слів «стільки ж», спосіб виконання дії. Вихователь бере предмети і діючи правою рукою зліва направо накладає їх на кожен з зображених елементів, говорить «я кожному зайчику даю по морквині». Тоді запитує «скільки морквин я дала зайцям?»

Під час подібних вправ роздатковий матеріал підбирається в більшій кількості, ніж це потрібно для відтворення; предмети ставляться так, щоб зображення на картках не закривалося повністю, це необхідно для засвоєння способу.

При показі способу накладання слід звертати увагу на необхідність при виконанні завдання дотримання напряму зліва направо.

Після засвоєння понять «стільки ж, скільки», слід поставити дітям запитання «по скільки?», відповідь «порівну».

Для навчання прийому прикладання можна використовувати картки з двома смужками, на яких предмети зображені лише на верхній смужці, наклавши предмети на зображення, відмітивши відповідність, вихователь відсуває кожний з них, підкладаючи під зображення.

Ті ж прийоми (накладання, прикладання) використовують при ознайомленні дітей з відношенням нерівності, причому множини, що порівнюються, відрізняються лише одним елементом.

При виконанні дітьми практичних дій можливі такі помилки:

•      при накладанні діти заповнюють інтервали між намальованими предметами, в результаті чого відсутня відповідність елементів;

•      при прикладанні діти не бачать інтервалів між предметами, намальованими на верхній смужці картки і починають розкладати предмети на нижній смужці тісно в ряд по всій довжині картки;

•      пробують розкладати предмети обома руками від середини смужки до кінців.

Засвоєння прийомів накладання і прикладання сприяє тому, що увага дітей все більше відволікається від самих предметів і фіксується на відношенні рівності/нерівності.

Необхідно також показати дітям прийом порівняння за допомогою утворення пар. Для цього вихователь бере предмети по одному і розставляє парами, запитує дітей «як розставили предмети?», «по скільки іграшок в парі?».

Слід сформувати уявлення про незалежність кількості від неістотних ознак. Рівність за чисельністю діти повинні навчитися сприймати незалежно від кольору, форми, розташування, площі, яку вони займають.

Оволодіння дітьми вмінням порівнювати предмети поелементно, робить можливим навчання самостійному відтворенню їх за зразком: «принеси стільки ж олівців, скільки ляльок за столом».

Отже, в 2 мол. групі діти оволодівають практичними прийомами порівняння (накладання, прикладання, утворення пар), в результаті яких осмислюють математичні відношення «більше-менше-порівну».

Перспектива, особливості зору людини. Основні закономірності лінійної перспективи

Перспектива - наука про зображення просторових об'єктів на площині або якій-небудь поверхні у відповідності з тими удаваними скороченнями їх розмірів, змінами обрисів форми і світлотіньових відносин, які спостерігаються в натурі. Або це - спосіб зображення об'ємних тіл, передає їх власну просторову структуру і розташування в просторі.

Пряма лінійна перспектива - вид перспективи, розрахований на фіксовану точку зору і передбачає єдину точку сходу на лінії горизонту (предмети зменшуються пропорційно в міру віддалення їх від переднього плану. З урахуванням того, що лінійна перспектива - це зображення, побудоване на площині, площина може розташовуватися вертикально, похило і горизонтально залежно від призначення перспективних зображень. Вертикальна площина, на якій будують зображення за допомогою лінійної перспективи, використовується при створенні картини (станковий живопис) і настінних панно (на стіні всередині приміщення або зовні будинку переважно на його торцях). Побудова перспективних зображень на похилих площинах застосовують в монументального живопису - розписи на похилих фризах всередині приміщення палацових споруд і соборів. На похилій картині в станкового живопису будують перспективні зображення високих будівель з близької відстані або архітектурних об'єктів міського пейзажу з висоти пташиного польоту. Побудова перспективних зображень на горизонтальній площині застосовують при розписі стель (плафонів). Лінійна перспектива на горизонтальній і похилій площинах має деякі особливості, на відміну від зображень на вертикальній картині. У наш час домінує використання прямої лінійної перспективи, більшою мірою через більшої "реалістичності" такого зображення і зокрема через використання даного виду проекції в 3D-іграх. В фотографії для отримання лінійної перспективи на знімку близькою до реальної використовують об'єктиви з фокусною відстанню приблизно рівним діагоналі кадру. Для посилення ефекту лінійної перспективи використовують ширококутні об'єктиви, які роблять передній план більш опуклим, а для пом'якшення - довгофокусні, які зрівнюють різницю розмірів далеких і близьких предметів.

 

------12