Інноваційні методики навчання читання дошкільників

Розроблена Зайцевим технологія навчання читання використовує типово дитячий засіб пізнання світу — кубики, яким великого значення надавали Я.-А. Коменський, Ф. Фребель.

Принциповим положенням технології є одночасний розвиток мовлення дітей з навчанням їх читання. За такого підходу читання розглядається не як передумова «прискореного розвитку», а як процес оволодіння новою мовною реальністю — письмовим мовленням. Опоненти М. Зайцева критикують його за намагання навчити читати дітей у надто ранньому віці, не аргументуючи своїх міркувань. Певною мірою можна було б з ними погодитися, якби ця технологія передбачала обов'язкове сидіння за столами, регламентувала поведінку дітей, потребувала складних дидактичних посібників. Навпаки, реалізація цієї технології не вириває дитину з контексту її природного буття, не створює для неї нездоланних бар'єрів. Навчання читання поєднується із грою, співом. Наприклад, запам'ятовування складів відбувається у формі коротких складових пісеньок (використовуються як фонетична розминка і супроводжуються рухами).

М. Зайцев виходив із того, що для повноцінного формування особистості потрібно задіяти всі органи чуття, забезпечити належний розвиток відчуттів і сприймань як головних способів пізнання дитиноюпредметів та явищ. Наприклад, безмежні можливості зору, слуху, нюху, тактильного сприймання (на дотик) слід використовувати в навчанні саме тоді, коли вони формуються і розвиваються як головні чинники пізнання дитиною світу. Адже навіть у дитини, котра народилася здоровою, неуважність батьків і педагогів до розвитку чуттєвих способів пізнання може спричинити серйозні проблеми розумового та морального розвитку.

Особливості змісту педагогічних технологій М. Зайцева для навчання читання

Технологія навчання грамоти пропонує оригінальний шлях до читання через письмо. Свого часу цей метод розробила М. Монтессорі.

Гра – посібник „Кубики Зайцева” містить 52 картонки, які можна легко скласти в кубики, три таблиці, а також методичні коментарі. Кубики поділяються за різними критеріями:

- за об’ємом кубики поділяються на великі і маленькі, великі подвійні, (склеєні один з одним);

- за кольровими ознаками. За кольром кубики розпізнають, послуговуючись такою схемою: „золотий” – жовтий, „залізний”- сірий, „дерев’яно – золотий”, „залізо – дерев’яний”;

- за звучанням наповнювача (кубики Зайцева, що звучать), відсутність звуку;

- за вібрацією наповнювача, яка спиймається пальцями руки, що тримає кубик;

- за вагою;

- за поєднаннями ознак.

Склади розташовуються у таблиці, зіставляючи і співвідносячи їх за дзвінкістю, глухістю, твердістю, м’якістю.

Навчання читання за кубиками М. Зайцева відбувається у три етапи:

1. Ознайомлення з кубиками і таблицями, вивченя складів. Його метою є ознайомлення дітей з кубиками і таблицями, навчання розрізняти їх за кольорами і звучанням, називати склади на кубиках, знаходити і називати склади в таблицях. Після роботи з кубиками діти за допомогою указки відшукують у таблицях потрібні словосполучення.

На цьому етапі діти виконують такі ігрові вправи: «Вгадай, який кубик звучить», «Підбери до маленького великий кубик», «Побудуй башточку чи паровоз», «Знайди на своєму кубику букву золотого кубика і назви склад», «Знайди кубик, який я назвала», «Якого кубика не стало?», «Що змінилось?». Коли називають «ім'я» та «прізвище» кубика, склади промовляють: хором; дитина, до якої апелює педагог; по черзі (наприклад, Л — ЛА — ЛО — ЛУ — ЛИ — ЛЕ). Далі настає черга для ігор

«Знайди на картках слово, складене з кубиків»,

«Склади з кубиків слово, написане на картці»,

«Знайди своє ім'я на картці серед інших»,

«Склади з кубиків назву до картинки»,

«Складове лото» (з використанням картинок із зображенням тварин і неповним підписом на картинці та картинок із складом, якого не вистачає).

На таблицях зображені ті самі кубики, але в розгорнутому вигляді. Вихователь указкою показує слова, а діти порівнюють їх із тим словом, що вже викладене кубиками. З опорою на такі таблиці трирічний малюк легко вивчає до сотні складів та складових пісеньок. Таке проспівування є чудовою „гімнастикою для розуму” і сприяє коригуванню звуковимови. Дітям подобається супроводжувати пісеньки грайливими рухами рук, плесканням у долоні, притупуваннями, за сигналом вихователя робити паузи, співати тихіше чи голосніше, швидше чи повільніше. Дуже важливо, щоб діти проспівували всі склади, які є в українській мові. Це допомагає зробити для них читання легким і зрозумілим.

2. Читання одного слова. Дітям, які вже вміють викладати з кубиків різні слова, пропонують так звані складові картки (написані яскравим великим шрифтом). На цьому етапі ускладнюються й ігри. Вони вже потребують не тільки зацікавленості дітей, а й їх самоорганізації. Граючи в ігри «Здогадайся, де твоє ім'я», «Назви іграшку по-іншому», «Знайди слово навпаки» тощо, діти самостійно викладають прості речення, визначають та ставлять наголос у словах, розділові знаки. Читання слів з карток супроводжується спеціальними завданнями, спрямованими на розвиток мовлення, пам'яті та кмітливості. Причому діти швидко навчаються читати цілими словами.

3. Читання тексту, ігри-тексти з кубиками. Цей етап передбачає закріплення вміння дітей впевнено читати окремі слова, читати слова у реченнях і відтворювати суть прочитаного. Дітям пропонують ігри з картками, ігри-головоломки з кубиками і роботу з текстом:

«Підбери потрібний колір»,

«Підбери потрібне слово»,

«Який предмет я загадала?»,

«Знайди продовження слова» та ін.

Так, у грі «Схожий — несхожий» використовують картки зі словами: м'яч, куля, троянда, ромашка, сонечко, хрущ, лисиця, вовк, трактор, вантажівка. Вихователь описує предмети, наприклад: „Дві квітки. Одна з білими пелюстками і жовтою серединою. Друга з рожевими пелюстками і колючками. Одна квітка садова, друга — польова”.

Діти мають порівнювати їх, знаходячи спільні й відмінні ознаки, впізнавати за описом, знаходити відповідь серед карток.

Після того як діти навчаться читати невеликі тексти (прислів'я, приказки, скоромовки, лічилки тощо), вони опановують читання текстів із книжок з великим шрифтом і яскравими, виразними ілюстраціями. Вихователь читає вголос, а діти стежать за текстом очима і читають внутрішнім голосом. На цьому етапі вихователю важливо дбати про освітлення кімнати, навчити дітей правильно сидіти під час читання тощо.

Отже, розвивальний ефект технології навчання читання досягається завдяки складовому, а не фонемному принципу навчання; поєднанню навчання зі співами; використанню всіх видів пам'яті; максимальній наочності.

Особливості змісту технологій навчання дітей читання Г. Домана

Глен Доман — американський лікар-нейрохірург, який займався розробкою системи реабілітації дітей з важкими порушеннями в роботі мозку. У цій програмі особлива увага приділена карткам з комбінаціями яскравих точок, зображеннями різних предметів, зі словами. Коли безнадійно хворі і відсталі діти почали не тільки наздоганяти, а й випереджати однолітків в інтелектуальному розвитку, з'явилася ідея використовувати цей метод у навчанні нормальних дітей. Глен Доман удосконалив свою програму, і вже понад півстоліття вона є однією з найпопулярніших в ранній педагогіці. Основний постулат методики: «Мозок росте тільки коли він працює». Тому з самого раннього віку дитячий мозок треба завантажити. Навчання за Доманом нагадує введення інформації в комп'ютер. З трьохмісячного віку дитині з певною частотою за кілька секунд демонструються картки з комбінацією картинка + слово або просто слово. З часом ці картки поділяються на тематичні серії. Такі заняття треба чергувати зі спеціальними фізичними вправами, адже розвиток мозку неможливий без належної рухової активності. Керуючись цими принципами, за твердженням автора, будь-яку дитину можна виховати генієм.

Технологія навчання дітей читання принципово відрізняється від загальноприйнятої. Називаючи дитину «лінгвістичним генієм», Г. Доман переконаний, що її потрібно вчити читати не за буквами і складами, а відразу словами, оскільки це значно простіше і доступніше для дітей будь-якого віку, починаючи з 6— 8 місяців. Це означає, що дитина може навчитися читати (про себе) раніше, ніж говорити.

Ця технологія придатна і для навчання читання дітей іноземними мовами.

Як свідчать дослідження Г. Домана, дитина запам'ятовує певне слово, побачивши і почувши його 12—15 разів. Для цього рекомендується писати слова на смужках щільного паперу розміром 10—15 см червоними прописними буквами заввишки 7,5 см, оскільки великі букви максимально прості для зору, а червоний колір здатний привернути увагу дитини. Поступово можна переходити на чорні букви меншого розміру.

Протягом 5—6 днів дитині показують набори слів (по п'ять у кожному), починаючи з одного набору і поступово збільшуючи їх кількість до п'яти. Кожний із них показують дитині тричі на день протягом 5 днів, кожне слово — до 1 секунди. За день проводять 15 занять тривалістю 5—7 секунд, з інтервалом не менше півгодини. Далі у кожному наборі щодня замінюють одне слово на нове.

Дитина будь-якого віку, навчаючись читати, долає 5 етапів, на яких об'єктами її уваги є:

1) окремі слова;

2) словосполучення;

3) прості речення;

4) поширені речення;

5) книги.

Перші 15 слів, які пропонують дитині для читання, мають бути найзнайомішими і найприємнішими для неї. Як правило, це її ім'я, імена родичів, назви улюблених продуктів і видів діяльності, предметів домашнього побуту та ін. Потім дають слова, які позначають частини тіла, елементи будинку і домашньої обстановки; предмети, що належать дитині, продукти харчування тощо. Наступна група слів містить дієслова. Кожне нове слово супроводжують демонстрацією дії, яку воно позначає. Пізніше пропонують прикметники.

На кожному новому етапі поступово зменшують висоту букв, дотримуючись правила, яке забороняє одночасно зменшувати розмір шрифту і збільшувати кількість слів.

МЕТОДИКА ФОРМУВАННЯ УЯВЛЕНЬ ПРО ФОРМУ ПРЕДМЕТІВ ТА ГЕОМЕТРИЧНИХ ФІГУР (СТАРША ГРУПА)

У старшій групі діти ознайомлюються з ромбом, пірамідою, овалом; вчаться обстежувати їхню форму, виділяти характерні особливості цих фігур, знаходити

подібність і відмінність, визначати форму предметів, порівнюючи їх з геометричними фігурами як еталонами.

Методика формування геометричних знань у цій групі принципово не змінюється. Проте обстеження стає дедалі більш докладним. Поряд з практичним і безпосереднім порівнянням знайомих геометричних фігур накладанням і прикладанням широко використовується як методичний прийом вимірювання умовною міркою.

Уся робота з формування уявлень і понять про геометричні фігури будується на основі зіставлення і протиставлення їхніх моделей.

Для виявлення ознак подібності й відмінності фігур їхні моделі спочатку порівнюють попарно (квадрат і ромб, круг і овал), потім зіставляють відразу 3—4 фігури кожного виду, наприклад, чотирикутники.

Так, ознайомлюючи дітей з ромбом, вихователь показує кілька ромбів різної величини, виготовлених з різного матеріалу (паперу, картону, дроту). «Діти, подивіться на ці фігурки. Це ромби». При цьому звертається увага на те, що форма не залежить від величини. Дітям пропонують взяти у ліву руку ромб, а вказівним пальцем правої руки обвести по контуру. Діти виявляють особливості цієї фігури: рівні сторони, кути попарно рівні, протилежні. Перевіряють це згинанням, накладанням ромбів один на одного. Лічать кількість сторін і кутів. Потім порівнюють ромб з квадратом, знаходять спільне й особливе в цих фігурах. У квадрата і ромба по чотири кути і чотири сторони, усі сторони рівні між собою. Проте ромб відрізняється від квадрата тим, що у квадрата всі кути рівні, а у ромба рівні тільки протилежні — попарно.

Особливу увагу в цій групі слід приділяти зображенню геометричних фігур; викладанню з лічильних паличок, із смужок паперу. Ця робота проводиться як з демонстраційним (біля стола вихователя), так і з роздавальним матеріалом.

На одному із занять вихователь викладає на фланелеграфі із смужок прямокутник. «Діти, як називається ця фігура? Скільки сторін має прямокутник? Скільки кутів?» Діти показують сторони, кути прямокутника. Далі вихователь запитує: «Як і які фігури можна утворити з прямокутника (утворити менші прямокутники, квадрати, трикутники)?» При цьому використовують

додаткові смужки паперу. Діти лічать сторони і кути утворених фігур.

На основі виявлення суттєвих ознак геометричних фігур дітей підводять до узагальненого поняття «чотирикутник». Порівнюючи між собою квадрат, прямокутник і ромб, діти встановлюють, що у всіх цих фігур по чотири сторони і по чотири кути. Ця кількість сторін і кутів є загальною ознакою, яку покладено в основу визначення поняття «чотирикутник».

Далі діти порівнюють різні за формою чотирикутники. У рівності сторін і кутів діти переконуються завдяки накладанню їх один на одного.

У старшому дошкільному віці діти оволодівають здатністю переносити здобуті знання в незнайому їм раніш ситуацію, використовувати ці знання в самостійній діяльності. Знання про геометричні фігури широко використовуються, уточнюються, закріплюються на заняттях з образотворчої діяльності, конструювання. Внаслідок подібних вправ діти набувають навичок розчленовувати складний відрізок на складові його елементи, називати їхню форму і просторове розташування, а також утворювати візерунок складної форми з моделей геометричних фігур одного — двох видів різних розмірів.

Так, під час одного із занять дітям роздають конверти з набором моделей геометричних фігур. Вихователь показую аплікацію «робот», складену з квадратів і прямокутників різних розмірів і пропорцій.

Спочатку всі разом послідовно розглядають зразок. З'ясовують з яких частин (фігур) виконано кожну деталь. Потім діти відтворюють зразок. Педагог показує ще 2—3 зразки і пропонує вибрати один з них, уважно його розглянути і скласти таку саму фігуру.

У дітей цього віку важливо сформувати правильні навички показу елементів геометричної фігури. При перелічуванні кутів діти вказують тільки на вершину кута. Дітям не пояснюють, що таке вершина кута, а просто показують її як точку з'єднання двох сторін. Сторони діти показують, проводячи пальцем вздовж усього відрізка, від однієї вершини кута до другої. Кут як частину площини діти показують одночасно двома пальцями — великим і вказівним.

В об'ємних фігурах, таких як циліндр, піраміда, діти виділяють і називають бічні сторони і основу. При цьому можна показувати кількома пальцями або долонею.

Діти шостого року життя часто самостійно організовують дидактичні ігри на закріплення й уточнення особливостей геометричних фігур. Так, вони організовують ігри «Гаражі», «Хто знайде?», «Доручення», «У яку коробку?» та ін.