ТОП 10:

ПОНЯТТЯ ПРО ПРОСТІР І ПРОСТОРОВЕ ОРІЄНТУВАННЯ. ОСОБЛИВОСТІ СПРИЙНЯТТЯ ПРОСТОРУ ДІТЬМИ РАННЬОГО Й ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ



ПРОСТІР є формою існування матерії. Кожний предмет в існуючому матеріальному світі має свою довжину, висоту, ширину, перебуває в певних відношеннях з іншими предметами (близько-далеко). До поняття «просторова орієнтація» належать: відстань і зміна її, напрям, оцінка розмірів, форми, взаєморозташування предметів і розташування їх відносно іншого предмета та людини.

Відображення простору як і часу проявляється в двох формах:

1. безпосередній – чуттєво-образній; 2. опосередкованій – логічно-понятійній.

Орієнтування людини у навколишньому середовищі тісно пов'язане з його відчуттями.

Новонароджена дитина ще не має здатності сприймати простір. Ця здатність розвивається поступово. Дослідження показали, що сприйняття простору починається у дитини під кінець першого місяця життя (чотири — п'ять тижнів), коли вона починає фіксувати очима предмет на відстані 1—1,5 м. Поступово в дитини формується вміння стежити за руховим предметом. Для цього над ліжком, колискою дитини підвішують яскраві предмети (повітряні кулі), а пізніше іграшки, що звучать (дзвіночки, брязкальця та ін.). Дитина мимоволі торкається до них рукою і вони звучать, привертають її увагу. Випадково кілька разів доторкнувшись, вона вже усвідомлено тягнеться до них.

Одночасно з розвитком уміння дивитися на предмет формуються рухи голови: дитина повертає голову праворуч, ліворуч, а інколи повертає весь корпус тіла — шукає предмет у просторі. Однак спочатку сприйняття простору є нерозчленованим, недиференційованим. Дитина не вміє оцінювати відстані, вона тягне руки до предметів, що знаходяться далеко від неї.

Наступний етап у сприйнятті простору пов'язаний з орієнтуванням дитини «на собі». У процесі індивідуального спілкування з дорослими дитина починає розуміти, що «вгорі» — це там, де голова, «внизу» — де ноги, «попереду»— де обличчя, «позаду» — де спина. Вихователь або мама, граючись із дитиною, показують їй, де голова, животик, обличчя, ноги у дитини. Проводяться ігри «Ладки», «Де мій пальчик?» та ін.

Дитина дошкільного віку ще не точно розрізняє значення слів вгорі, внизу, ліворуч, праворуч. Не володіє вона і просторовими уявленнями. Вона знає, де стоїть її ліжечко, де куток, в якому вона ховається під час гри, але не розуміє просторових відношень.

І. М. Сєченов підкреслював роль м'язового відчуття в оцінюванні просторових відношень між предметами, вважав, що відображення їх у процесі чуттєвого пізнання приводить безпосередньо до мислення.

У процесі формування просторової орієнтації в людини найважливішу роль відіграє друга сигнальна система. Слово значно розширює рівень уявлень про простір, узагальнює і позначає просторові сприйняття, спрямовує орієнтувальну діяльність. Значну роль у цьому відіграє власна рухова активність дитини.

У дослідженнях про розвиток дітей раннього віку відбивається зв'язок між формуванням сприйняття простору і рухових функцій.

Руховий акт завжди пов'язаний з аналізом навколишнього простору. Він є результатом складної взаємодії зовнішніх і внутрішніх аналізаторів. У дітей розвиток просторових уявлень пов'язаний з участю руху у складній системі умовно-рефлекторних зв'язків.

Самостійне пересування дитини допомагає їй оцінювати відстані між предметами. Однорічні діти починають розуміти значення слів, які характеризують просторові відношення, напрями, відстані (туди, сюди, тут, там, далеко, поруч, біля і т. ін.). Проте провідну роль у просторовій орієнтації дітей раннього віку відіграє безпосередній практичний досвід. Він нагромаджується у різноманітних видах самостійної діяльності дитини, а також в процесі цілеспрямованого навчання. Так, наприклад, вихователь організовує гру з дітьми «Де сонячний зайчик?». У процесі гри діти називають місце перебування зайчика, використовуючи іменники з прийменниками (над шафою, під шафою, на килимі, на стіні тощо), потім просять його стрибнути і заховатись де-небудь: «Стрибни, зайчику, на стіл. Заховайся за шафу, будь ласка». З метою закріплення практичного орієнтування проводяться ігри: «Де дзвенить дзвіночок?», «Знайди, де заховано» та ін.

Для дітей третього року життя особливого значення набувають завдання з розширення активного словника, який включає «просторову» термінологію. Так, вихователь на занятті вчить дітей визначати відстань (далеко — близько) і використовувати у мові відповідні терміни. Для цього добре застосовувати механічну іграшку (жабку, мавпу, пінгвіна та ін.).   

У процесі руху дитина ознайомлюється з визначенням величини пройденої відстані. Завдяки співвідношенню між зоровими враженнями, м'язовим відчуттям, дотиком у дитини виробляється знання про відстань між предметами, співвідношення їх у просторі.

Приділяючи належну увагу ролі різноманітних видів діяльності, що сприяють формуванню у дітей уявлень про простір, слід зазначити, що на заняттях, не пов'язаних з рухами (розглядання картин, спостереження за об'єктами), це. завдання розв'язується одночасно. Однак і в цих ситуаціях вихователь повинен мати на увазі завдання з формування у дітей просторових уявлень.

Отже, розвиток у дітей дошкільного віку ходьби і мови забезпечує вдосконалення просторової орієнтації. Поєднання рухових дій з словом сприяє засвоєнню дитиною просторових категорій. Завдяки елементам навчання, яке здійснюється на різних заняттях, у дітей посилюється зв'язок між практичним орієнтуванням у просторі та розумовою діяльністю.

 







Последнее изменение этой страницы: 2019-05-20; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.235.66.217 (0.006 с.)