Побудова цілісної системи внутрішньокорпоративного управління

В акціонерних товариствах крім загальної системи управління, яка базується на положеннях законодавчої бази і не виходить за її рамки, регламентуючи основні підходи до управління, в багатьох випадках створюються елементи власної внутрішньокорпоративної системи управління. Внутрішня система управління являє собою систему заходів, але для того, щоб ці заходи були обґрунтованими, в корпораціях розробляють систему приписів, які мають форму пев­них документів, або, як їх часто називають, положень.

Тому система управління корпорацією являє собою елементи законодавчо обов'язкових норм і специфічні розроблені припи­си, притаманні даній фірмі. Усі ці приписи перебувають у єдності й переплетінні, взаємодоповнюючи один одного. Така система управ­ління має певну структуру і повинна отримувати певну документар­ну форму. Значна частина корпорацій застосовує ряд розроблених положень, що регламентують ті чи інші напрями управління, і в своїй єдності є основою для прийняття управлінських рішень.

Отже, внутрішньокорпоративна структура управління ба­зується на ряді ув'язаних між собою положень, які стосуються тих чи інших відносин учасників і різних сторін господарського життя. Усі без винятку корпорації мають внутрішньокорпоративну струк­туру управління, але вона може значно відрізнятися, бути організа­ційно оформленою чи ні, регламентувати більше чи менше сторін діяльності фірми. В практиці внутрішньокорпоративна структура управління є традиційною: збори — рада акціонерного товариства — виконавчий орган. Проте функції і компетенція цих органів ви­значаються шляхом розробки і затвердження ряду офіційних по­ложень, які мають юридичну силу всередині фірми. Таких поло­жень може бути небагато — до десяти, може бути й більше — до півсотні. Є корпорації, які користуються лише обов'язковими уста­новчими документами — статутом та установчим договором.

Інші принципи її побудови й особливості залежать від ряду наведе­них нижче чинників.

По-перше, структура внутрішньокорпоративного управління за­лежить від розмірів корпоративних структур і масштабів їх зав­дань. Зрозуміло, що невелика корпорація з незначною кількістю учасників, стабільно працюючими управлінцями не має потреби ство­рювати об'ємну систему внутрішньокорпоративного управління з великою кількістю положень, які регламентують практично усі про­яви господарського життя. Водночас великі акціонерні товариства, особливо ті, що були створені в результаті приватизації велетнів-підприємств, мають створювати систему управління з досить чіткою регламентацією управління, повноважень, руху цінних паперів, ви­платою дивідендів тощо.

По-друге, формування внутрішньокорпоративного управління за­лежить від урегулювання відносин власності, зокрема, від чітко структурованих відносин контролю, наявності в корпорації власників, які ставлять за мету налагодження ефективної діяльності акціонерно­го товариства. За умов неструктурованої власності створення дійо­вої системи управління на підприємстві залежить від інтересів, які отримують перевагу в той чи інший момент. Проблема впливу акціонерів-власників на діяльність менеджерів залишається до цього часу проблематичною, оскільки наслідками слабкого контролю є прийнят­тя некомпетентних, а іноді корисливих рішень менеджерами, силь­ний контроль призводить до їх надмірної обережності в поточній діяльності корпорації, особливо щодо прийняття інвестиційних рішень та здійснення ризикованих проектів.

По-третє, налагодження внутрішньокорпоративних зв'язків за­лежить від фінансово-економічного стану корпорації. Як свідчить практика, підприємства, що перебувають у передкризовому чи кризо­вому стані, вирішують проблеми виживання, тому система внутрішньо-корпоративного менеджменту відступає на другий план.

В-четвертих, створення структури внутрішньокорпоративного управління залежить від особливостей психологічного стану акціо­нерів, їх обізнаності зі специфікою діяльності підприємства, можли­востями побачити його стратегічні потреби і необхідність побудови під них ефективної управлінської системи. В реальному житті, там, де розпорошена власність і переважають дрібні акціонери, практич­но неможливо вирішити питання стратегічного управління, оскіль­ки всі питання розглядаються і вирішуються під гаслом негайної сплати дивідендів.

Внутрішньокорпоративні положення розробляються виконавчи­ми органами корпорації або консалтинговими організаціями за за­мовленням, а затверджуються різними органами управління. Регу­ляторна база 1991 р. не зовсім чітко визначила такі особливості, тому є різні підходи до цієї проблеми.

Так, існує ряд положень, що визначають базові засади функціону­вання корпорації і затверджуються, як правило, загальними збора­ми акціонерів. До таких положень можна віднести Положення про загальні збори, Положення про раду акціонерного товариства, Поло­ження про правління, Положення про ревізійну комісію, Положен­ня про збільшення (зменшення) статутного фонду. Положення про відповідальність посадових осіб перед акціонерним товариством і акціонерами. Положення про прийняття внутрішньокорпоративних нормативних актів, Положення про порядок створення, реорганізації та ліквідації дочірніх підприємств та ін.

Частина положень, особливо та, що більшою мірою стосується оперативної діяльності, може бути покладена на раду товариства, а іноді й на правління. Таке право надається рішенням вищого орга­ну товариства для більш оперативного вирішення проблем і знахо­дить своє відображення або в статутних пунктах, або у рішеннях загальних зборів. Наприклад, раді товариства може бути надано право приймати положення Про оплату членів праці правління. Про цінні папери товариства. Про інтелектуальну власність у товаристві,

Про комерційну таємницю та ін. і зміни до них, оскільки в діючі положення могли бути внесені пункти, які терміново потребують коригування.

На правління АТ можуть бути покладені право і обов'язок прий­мати і вносити зміни до положень Про внутрішній трудовий роз­порядок, Про персонал. Про відділи в корпорації та ін., оскільки, на­приклад, змінюються умови праці. Тому частина положень за­тверджується тільки зборами, частина — радою товариства, а інші — виконавчим органом товариства.

Прийняття внутрішньокорпоративних документів супроводжуєть­ся відповідними діями щодо їх реєстрації в правлінні або канце­лярії. Зміна положень, їх нова редакція мають здійснюватись тим самим органом, який прийняв (затвердив) ці документи, або вище­стоящим органом. Про прийняті внутрішньокорпоративні документи слід сповістити акціонерів і персонал корпорації. Доцільно мати примірники внутрішньокорпоративних документів у доступному місці для ознайомлення усіх учасників.

Відносини учасників

Як правило, організаційно-економічні відносини основних учас­ників корпорацій більш-менш чітко регламентуються законодавчи­ми положеннями і в окремих випадках внутрішньокорпоративними документами. В цілому економічна роль засновників та інших акці­онерів, їх вплив на діяльність товариства чітко розписані в таких документах, як статут, положення про загальні збори акціонерів, їх представницькі органи. Іноді акціонерні товариства розробляють окремі положення про порядок роботи з акціонерами, які стосуються організаційних аспектів. Як правило, такі положення містять пунк­ти про ознайомлення акціонерів з інформацією або документами товариства, особливості подання акціонерами заяв і їх розгляд, офор­млення та реєстрацію довіреностей акціонерів, перереєстрацію їх прав власності. Інші положення, наприклад про особливості отримання акціонерами дивідендів, про фонди товариства, стосуються більшою мірою економічних аспектів. Безпосередньо економічні відносини закладаються в пункти положення "Про цінні папери товариства", які стосуються умов оплати акцій, опціонів на придбання акцій, об­лігацій тощо. Однак більш важливою є регламентація таких економіч­них відносин, які можуть суттєво вплинути на діяльність корпорації.

Виходячи з цього, чіткого трактування потребують способи на­буття контрольного пакета акцій і купівлі значних пакетів. Річ у тім, що в умовах вільного руху акцій на ринках цінних паперів правління акціонерного товариства може й не знати про те, що кон­трольні чи блокуючі пакети перейшли в інші руки. Тому такі поло­ження мають якоюсь мірою теоретичний характер і прийнятні лише за умови відповідності вимогам чинного законодавства. Слід ви­знати, що в Україні законодавчо це питання недостатньо врегульо­вано. Тому в положення слід закласти вимоги до закупівлі пакетів, зокрема контрольного, акцій.

Слід визначити поняття значної майнової угоди (іноді таку угоду називають правочином) у АТ, оскільки її кількісне вираження у кож­ному акціонерному товаристві буде своє і залежатиме від його розмі­рів. Звичайно, при цьому необхідно враховувати вимоги законодавства (якщо такі є) і визначити розміри значних угод для корпорації.

Насамперед треба чітко визначити вартість майна, що є об'єктом значної угоди, і орган корпоративного управління, який повинен ви­значати її та регламентувати порядок здійснення. Так, досить часто в положення закладається вимога щодо рішення про здійснення знач­ної майнової угоди, вартість якої становить 25—50 відсотків балансо­вої вартості активів АТ на дату прийняття рішення про її здійснен­ня. У такому разі можна встановити, що рішення має прийматися радою АТ одноголосно, а за умови відсутності одноголосного вирі­шення — бути переданим на розгляд загальних зборів. Наприклад, можна закласти в положення вимогу, що рішення про здійснення значної майнової угоди (вартість майна становить більш як 50 відсотків балансової вартості активів АТ на дату прийняття рішення про укладання такої угоди) приймається загальними зборами більшістю в три четверті голосів власників голосуючих акцій, при­сутніх на зборах.

Таке положення може бути дійовим тільки за умови ув'язки його з чинним антимонопольним законодавством. Якщо є спроби здійснити такі дії з боку пов'язаних (афілійованих) осіб, вони по­винні довести до ради товариства (правління АТ) свою заінтересо­ваність про здійснення передбачуваної угоди до моменту прийнят­тя рішення про її укладання, надати їм необхідну інформацію щодо своєї участі в майбутній угоді, а також інші відомості, де вони мо­жуть бути заінтересованими особами. Доцільно визначити вимоги до порядку укладання угод, в яких є заінтересованість, особливо щодо участі в обговоренні та в голосуванні з питань, що стосуються такої угоди, винесення на розгляд окремих органів корпорації тих чи інших угод.

Важливим моментом є регулювання антиконкурентної діяль­ності всередині самої корпорації. По-перше, в законодавчій базі України не досить чітко сформульовані умови віднесення дій влас­ників чи персоналу корпорації до конкурентних, тому у внутрішній системі управління потрібно це чітко визначити. Для цього прий­мають документи про заборону конкурентної діяльності в АТ із занесенням до них певних вимог. Наприклад, члени керівних органів корпорації не мають права без погодження ради товариства або за­гальних зборів бути членами правління або управлінцями, які не­суть персональну відповідальність в іншому господарському това­ристві, крім тих, які створені цією корпорацією.

Не можна стверджувати, що конче потрібно розробляти окремо таке положення, його можна внести окремим розділом, наприклад в Положення про персонал та ін. У цілому наведені положення не вичерпують усіх відносин акціонерів, посадових осіб і їх можна роз­ширювати, регламентуючи більшу чи меншу функцію менеджменту та інших працівників, стосунки акціонерів з корпорацією.

Важливим елементом регулювання відносин учасників є поло­ження про інтелектуальну власність у корпорації, порядок її вико­ристання в АТ, форми і порядок її включення до статутного фонду, придбання нематеріальних активів і їх відображення в балансі. Річ у тім, що завдяки невизначеності цих питань у попередні роки бага­то статутних фондів виявились "збагаченими" інтелектуальною влас­ністю, яка практично не мала ніякої реальної вартості. Якщо для матеріальних внесків у товариство було розроблено більш-менш прийнятні методи оцінок, то з нематеріальними активами довгий час не було чіткої визначеності.

Положення має містити пункти щодо нематеріальних активів. Як свідчить практика, нематеріальні активи можуть використову­ватися як внески до статутного фонду, набуватись АТ і передава­тись на баланс у таких формах, як право власності на винахід, право власності на корисну модель, право власності на промисловий зра­зок, право власності на знаки для товарів і послуг (засвідчується патентом), право власності на сорти рослин (засвідчується патен­том), право власності на фірмове найменування (для акціонерів або продавців — юридичних осіб), право власності на програми ЕОМ — це право на публікацію, відтворення, поширення та інші дії по вве­денню в господарський оборот сукупності даних і команд, що при­значені для функціонування ЕОМ та інших комп'ютерних пристроїв з метою отримання певного результату, право власності на базу да­них — це право на публікацію, відтворення, поширення та інші дії по введенню у господарський оборот сукупності даних (статей, роз­рахунків тощо), систематизованих для пошуку й обробки за допо­могою ЕОМ, право власності на науково-технічну інформацію. Об'єктом науково-технічної інформації можуть бути результати на­уково-технічних, виробничих робіт та іншої науково-технічної діяль­ності, що зафіксовані у формі, яка забезпечує їх відтворення, викори­стання та поширення.

Учасниками відносин у корпорації виступають не тільки акціо­нери, а й менеджери. Тому регулювання розробки і прийняття ряду внутрішньокорпоративних документів, які стосуються саме цієї сфе­ри, має велике значення.

Найважливішим моментом є визначення ролі, компетенції і відпо­відальності найманих управлінців. Загальні принципи діяльності, наприклад членів правління, викладено у положеннях про правлін­ня, про персонал та інших документах, які є базовими для формалі­зації ролі менеджера. Елементом, який регулює стан менеджера, його функції, повноваження та відповідальність, є контракт з посадовою особою. В багатьох корпораціях розробляються положення про укладання контракту з посадовими особами або окремо з головою правління. Це положення про укладання контрактів з посадовою особою, контракт з головою правління та інші форми внутрішньо-корпоративних документів.

Контракти з менеджерами розробляються частіше індивідуаль­но, ніж колективно, і мають конфіденційний характер, засоби захис­ту і процедури, до яких може звернутись менеджер, якщо вважає, що умови не виконуються. Особливо це стосується менеджерів ви­сокого рангу, як правило перших осіб. Тому в контракти має бути закладено механізм захисту інтересів менеджера і відшкодування збитків, які можуть бути йому завдані. Водночас корпорація повинна розробити методи захисту від некомпетентних або недобросовіс­них дій менеджера. Такі умови викладено в контрактах, складання, узгодження і підписання яких належить до одного з дуже важли­вих елементів корпоративного управління.

Крім простих акцій корпорація має право розповсюджувати се­ред своїх службовців привілейовані акції. Осіб, які мають претенду­вати на такі акції, встановлює правління, але узгоджує із спостереж­ною радою, а затверджують це збори. Досить часто для запобігання зловживанням документарно визначається, що власниками привіле­йованих акцій не можуть бути члени виконавчих та контролюючих органів корпорації.

Для підвищення рівня зацікавленості виконавчих директорів і для здійснення операцій з власними акціями можуть використову­ватись такі форми, як передача акцій товариства в довірче управління директорам. Щоправда, деякі фахівці вважають необ­хідним заборонити концентрувати акції через їх передачу в управління посадовим особам корпорації. Регуляторна база 1991 р. в Україні не передбачала заборони на такі дії. Практика свідчить, що акумуляція здійснювалась різними шляхами. Простий шлях — голові правління (директору) можуть передаватись у довірче управління акції акціонерів цієї корпорації. Більш складний шлях — акціонерне товариство передавало працюючому директору (го­лові правління) в довірче управління викуплені власні акції АТ. Для цього іноді створювалося дочірнє підприємство, куди акумулю­вались викуплені акції і де голова правління АТ був директором.

Визначається також відповідальність за порушення, передбачена законодавством України та іншими внутрішніми нормативними актами корпорації. При цьому рішенням загальних зборів акціо­нерів посадові особи-порушники можуть бути притягнені до дис­циплінарної, майнової, адміністративної і кримінальної відповідаль­ності відповідно до чинного законодавства України.