Тема 7. Управління рухом акцій на первинних і вторинних ринках

7.1. Суть управління рухом акцій

7.2. Роль фондової біржі та систем позабіржової торгівлі в регулюванні руху акцій

 

Суть управління рухом акцій

Управління рухом акцій здійснюється з моментів випуску (емісії) акцій певним акціонерним товариством. Існує два основних напря­ми управління випуском акцій: розміщення при первинній емісії та розміщення при додатковому випуску акцій у разі збільшення статутного фонду. Первинним ринком вважаються купівля-продаж цінних паперів перших випусків, вторинним — такі самі дії з існуючими (зареєстрованими) цінними паперами. Відповідно кор­поративне управління рухом акцій має дві стадії — при первинно­му розміщенні і при подальшій підтримці та створенні умов зростан­ня їх ринкової вартості.

Від правильності та ефективності управління первинним розмі­щенням акцій багато в чому залежить подальше існування і діяль­ність акціонерного товариства. Річ у тім, що бажання засновників здійснити розміщення акцій аж ніяк не означає автоматичного ви­рішення цього питання, оскільки остаточне рішення про придбання акцій приймають тільки інвестори. Як буде здійснена підготовча робота й організація випуску, так і пройде підписка на акції. Для емітента позитивні моменти пов'язані з тим, що при вдалому пер­винному розміщенні акцій емітент отримує інвестиції, які можна використати на формування виробничого потенціалу, при додатко­вому випуску акцій залучені кошти можна направити на модерні­зацію та розвиток виробництва. Попит на випущені цінні папери приносить компанії певні рекламні переваги, надійність у конку­рентній боротьбі.

Для здійснення первинного розміщення акцій, як правило, укла­дається угода з дилерами, які займаються продажем таких акцій інвесторам. Умови взаємодії емітентів та продавців визначаються угодами між ними. Така діяльність зветься андерайтингом і озна­чає собою, як правило, розміщення фінансовими посередниками но­вих випусків цінних паперів. Існує також можливість первинного продажу акцій самим емітентом, однак це покладає на засновників значні турботи по здійсненню всього комплексу робіт по органі­зації підписки. При первинному поширенні надійність цих акцій забезпечується так званим принципом повного пред'явлення, тоб­то розкриття всієї інформації емітентом, який виходить на первин­ний ринок цінних паперів.

На вторинні ринки акції потрапляють після їх первинного розмі­щення іноді досить складними шляхами. Вони можуть реалізува­тись дрібними власниками-акціонерами з дотриманням або без до­тримання вимог законодавства, ними торгують і крупні дилери у позабіржовому обігу. Найбільш корпорації намагаються управляти рухом своїх акцій через посередництво фондових бірж.

Історія розвитку корпоративного капіталу і фінансових ринків, що пережили ряд корисливих резонансних дій з боку засновників і гучних фінансових потрясінь, спричинила поєднання дій інституцій корпоративного сектору та державних органів з метою упорядку­вання обігу корпоративних цінних паперів. До законодавчих вимог насамперед належить реєстрація випусків акцій. Така практика здійснюється практично всіма країнами світу. Наприклад, у СІЛА для первинної пропозиції акцій покупцям вони мають бути зареє­стровані в Комісії з цінних паперів та на біржі. Така процедура у цій країні запроваджена Актом по цінних паперах, що діє з 1933 р. Визначені Актом правила забезпечують майбутніх акціонерів більш-менш докладною інформацією, що дає відповіді на запитання: купу­вати чи не купувати акції? Тому компанія (засновники), яка вирі­шила випускати акції, подає в Комісію заяву про їх реєстрацію з інформацією про свою діяльність і проспект з докладною інформа­цією про себе і майбутні наміри.

Додатковий випуск акцій може здійснюватись тільки за умови, що всі раніше випущені акції повністю сплачені за вартістю, не нижчою від номінальної. Ціна на додаткові акції не зовсім чітко визначена в правовій базі. Ясно, що акція має продаватися під впли­вом попиту і пропонування. Проте це може призвести до корисли­вих дій з боку засновників. Поки що в Україні при первинному розміщенні акції не можуть продаватися нижче від своєї номіналь­ної вартості. їх продаж можливий лише після державної реєст­рації товариства. При збільшенні статутного фонду акціонери ко­ристуються переважним правом на придбання додатково випуще­них акцій. Крім такого положення ніякої іншої конкретизації можливостей акціонерів на придбання акцій додаткового випуску і встановлення цін на них немає.

Оскільки інвестори повинні мати відомості щодо походження засновників, регулярної діяльності їх емітента, планів на майбутнє, практично в усіх країнах існують нормативно визначені вимоги щодо подання такої інформації. їх основне завдання — перешкоджати недобросовісному засновництву. Іноді така вимога вступає у певні суперечності з внутрішніми положеннями про комерційну таємни­цю в діючому підприємстві, яке хоче стати акціонерним товари­ством. У вітчизняній практиці спостерігались випадки, коли публі­кувались, як правило, досить загальні відомості, а іноді вони навіть неправдиві. При реєстрації випуску має бути розповсюджений так званий проспект емісії, в якому відображуються основні положення щодо діяльності акціонерного товариства, внески засновників та інша інформація, яка дає змогу інвестору мати уявлення про майбутнє його придбання у вигляді таких акцій.

У разі, якщо інвестор придбав такі корпоративні права, він має право на ознайомлення з діяльністю підприємства відповідно до чин­ного законодавства і статутних документів. Крім власників корпо­ративних прав, які мають певні права на ознайомлення з ситуацією у фірмі з метою впливати на управлінські рішення, українська нор­мативно-правова база визначає, що емітент зобов'язаний не менш як один раз на рік інформувати громадськість про свій стан і результа­ти діяльності у формі річного звіту. У річному звіті мають бути такі дані про емітента:

а) інформація про результати господарювання за попередній рік;

б) підтверджені аудитором (аудиторською фірмою) річний баланс та довідка про фінансовий стан;

в) основні відомості про додатково випущені цінні папери;

г) обґрунтування змін у пер­сональному складі службових осіб. Протягом останнього часу вне­сені деякі законодавчі поправки, наприклад, щодо необов'язковості проведення аудиторської перевірки для невеликих підприємств.

Існують вимоги щодо оприлюднення не тільки регулярної, а й спеціальної інформації. Так, емітент зобов'язаний протягом двох днів надіслати фондовій біржі і реєстру вальному органу, а також опублікувати в офіційній газеті фондової біржі інформацію про зміни, що відбулися в його господарській діяльності і впливають на вартість цінних паперів або розмір доходу по них, а саме:

а) зміни прав на цінні папери;

б) зміни у персональному складі службових осіб;

в) арешт банківських рахунків емітента;

г) початок дій по санації (здійснення комплексу заходів, спрямованих на оздоровлення фінансового стану емітента);

д) реорганізацію або припинення діяльності емітента;

є) знищення не менш як 10 відсотків майна емітента внаслідок надзвичайних обставин;

є) пред'явлення позову до емітента в розмірі, що перевищує 10 відсотків статутного фонду або суми вартості основних і оборот­них коштів емітента;

ж) одержання кредиту або емісію цінних паперів у розмірі, що перевищує 50 відсотків статутного фонду або суми вартості основ­них та оборотних коштів емітента.

Водночас законодавчо визначено, що особа, яка підписалась або купила цінні папери до опублікування інформації про зміни в гос­подарській діяльності емітента, що впливають на вартість цінних паперів або розмір доходу по них, може протягом 15 днів з моменту публікації цієї інформації розірвати договір в односторонньому порядку. У разі розірвання договору емітент зобов'язаний на вимо­гу цієї особи відшкодувати їй витрати і можливі збитки, пов'язані з підпискою або купівлею цінних паперів.