Основні організаційні форми фінансового посередництва

Найбільш комплексною структурою серед фінансових посеред­ників є інвестиційна компанія. Інвестиційна компанія є юридичною особою, яка діє на ринку інвестиційних ресурсів за рахунок влас­них коштів за замовленням клієнтів або згідно з власною стратегі­єю. Відповідно до чинного законодавства України інвестиційною компанією визнається торгівець цінними паперами, який, крім про­вадження інших видів діяльності, може залучати кошти для здійснен­ня спільного інвестування через емісію цінних паперів та їх розмі­щення.

Інвестиційна компанія створюється у формі акціонерного товари­ства або товариства з обмеженою відповідальністю в порядку, вста­новленому для цих товариств, та здійснює діяльність щодо спільного інвестування. Статутний фонд інвестиційної компанії, яка здійснює спільні інвестиції, формується в порядку, встановленому чинним за­конодавством, і має становити не менш як 50 тис. мінімальних заро­бітних плат, визначених на момент реєстрації інвестиційної компанії.

Інвестиційна компанія і в сучасних умовах зобов'язана заснува­ти взаємний фонд, провести реєстрацію випуску інвестиційних сер­тифікатів, опублікувати інвестиційну декларацію та інформацію про випуск нею інвестиційних сертифікатів, які мають відповідати ви­могам, встановленим чинним законодавством. На спільні інвестиції, які здійснюються через випуск інвестиційних сертифікатів інвес­тиційної компанії, поширюються обмеження, наведені вище. Взаєм­ний фонд є філією інвестиційної компанії, що створюється за рішен­ням її вищого органу. Цей орган затверджує також положення та інвестиційну декларацію взаємного фонду.

Існують деякі особливості руху такого виду корпоративних прав. Так, кошти взаємного фонду не можуть використовуватися для по­криття збитків інвестиційної компанії. На майно взаємного фонду не може бути накладено стягнення за зобов'язаннями інвестицій­ної компанії, не пов'язаними з діяльністю взаємного фонду.

Інвестиційна компанія одержує прибутки від діяльності, пов'яза­ної із спільним інвестуванням, пропорційно до вартості майна, пе­реданого нею у взаємний фонд, якщо інше не передбачено інвестицій­ною декларацією. Вона отримує інвестиційні сертифікати у розмірі, що відповідає вартості майна, переданого нею у взаємний фонд. Інве­стиційні сертифікати засновників зберігаються у депозитарій і не можуть пропонуватися на продаж. Інформацію про діяльність взаємного фонду інвестиційна компанія зобов'язана надавати загальним зборам акціонерів (учасників) не рідше ніж один раз на рік.

Інвестиційний фонд — це юридична особа, заснована у формі закритого акціонерного товариства з урахуванням вимог, встанов­лених чинним законодавством, що здійснює виключну діяльність у галузі спільного інвестування. Суттєвою особливістю є те, що інвестиційний фонд не може сам виконувати процес інвестування і для цього існує інвестиційна компанія, яка виступає в ролі інве­стиційного керуючого. Інвестиційний керуючий проводить дії по управлінню активами інвестиційного фонду, організовує продаж інвестиційних сертифікатів, приймає рішення стосовно інвестицій і здійснює управління відповідно до придбаних від імені інвестицій­ного фонду акцій. Крім того, він здійснює управління активами інвестиційного фонду від імені інвестиційного фонду без доручен­ня та готує проекти інформаційних повідомлень про випуск інвес­тиційних сертифікатів.

Інвестиційний керуючий організовує продаж інвестиційних сер­тифікатів інвестиційного фонду. Для цього він може залучати агентів з розповсюдження цінних паперів інвестиційного фонду, але не може пропонувати на продаж інвестиційні сертифікати за ціною, нижчою від номінальної. Інвестиційний керуючий відкритого інвестиційно­го фонду зобов'язаний вживати заходи для викупу інвестиційних сертифікатів на вимогу їхніх власників від імені та за рахунок коштів інвестиційного фонду, а в разі відсутності таких коштів — за раху­нок власних коштів.

На сучасному етапі в Україні всі інвестиційні фонди створюють­ся у формі закритих акціонерних товариств. їх, у свою чергу, поді­ляють на відкриті й закриті.

Відкриті фонди створюються на невизначений термін і здійсню­ють викуп своїх інвестиційних сертифікатів у терміни, встановлені інвестиційною декларацією інвестиційного фонду.

Закриті фонди створюються на визначений термін і здійсню­ють розрахунки щодо інвестиційних сертифікатів після закінчення терміну діяльності інвестиційного фонду.

Засновниками інвестиційного фонду є юридичні та фізичні осо­би, але не можуть бути його засновниками ті особи, частка держав­ного майна у статутному фонді яких перевищує 25 відсотків. Зако­нодавством може бути передбачено також інші обмеження щодо участі юридичних і фізичних осіб у створенні інвестиційних фондів.

Для здійснення спільного інвестування інвестиційні фонди, а та­кож інвестиційні компанії, що заснували взаємні фонди (далі — фонди), випускають інвестиційні сертифікати, які пропонуються для розміщення серед учасників. Кошти, отримані від учасників, відкриті фонди інвестують у цінні папери інших емітентів. Суттєвою особ­ливістю емісійної діяльності є те, що фонди мають право здійснюва­ти загальну емісію інвестиційних сертифікатів на суму, розмір якої не повинен перевищувати 15-кратного розміру їх статутних фондів.

Оскільки інвестиційні фонди також є акціонерними товариства­ми, вони мають свої системи корпоративного управління. Так, для них існують певні специфічні риси управління стосовно ролі за­гальних зборів, спостережної ради. Вищим органом управління інвестиційного фонду є загальні збори засновників, до виключної компетенції яких належать:

— внесення змін і доповнень до установчого договору та статуту інвестиційного фонду;

— затвердження інвестиційної декларації, умов депозитного до­говору, договору з інвестиційним керуючим, договору з аудитором або аудиторською фірмою і внесення в установленому порядку змін та доповнень до цих документів;

— прийняття рішення та затвердження інформації про випуск інвестиційних сертифікатів;

— затвердження результатів річної діяльності інвестиційного фон­ду після проведення аудиторської перевірки;

— затвердження порядку розрахунку дивідендів;

— прийняття рішень про створення, реорганізацію або ліквідацію філій, регіональних представництв інвестиційного фонду та затверджен­ня положень про них; прийняття рішень про ліквідацію фонду, ство­рення ліквідаційної комісії і затвердження ліквідаційного балансу;

— обрання й відкликання членів спостережної ради.
Загальні збори засновників скликаються не рідше як один раз на рік, а також на вимогу депозитарію, спостережної ради, інвестиційного керуючого або учасників інвестиційного фонду, що є власниками не менш як 10 відсотків випущених інвестиційних сер­тифікатів.

Довіряє товариство являє собою фірму, яка здійснює представ­ницьку діяльність відповідно до договору, укладеного з довірителя­ми майна щодо реалізації їх прав власників. Тому довірче товари­ство є досить специфічною ланкою в системі корпоративного управ­ління, де здійснюється передавання функцій управління від власни­ка до професійного управляючого, який, на думку власника, більш ефективно здійснить функції розпорядження його майном. Певні функції власника корпоративних прав у цьому разі переходять від довірителя до довірчого товариства. При цьому довірчі операції від імені довірчого товариства здійснюють його учасники — довірені особи, які особисто виконують свої обов'язки перед довірителями май­на. Довірителями виступають окремі громадяни і юридичні особи.

У процесі діяльності довірчих товариств виявився також ряд недоліків, особливо в нормативному забезпеченні взаємовідносин довірителів та довірених осіб. Практика засвідчила, що довірчі товариства, як правило, пропонували довірителям такі угоди, згідно з якими вони втрачали будь-який контроль за довіреними коштами. На жаль, не були нормативно встановлені форми дого­ворів між довірителями і довірчими товариствами. Тому договори розроблялись, як правило, тільки на користь останніх. Результатом стало масове ошукування громадян. Крім того, зібрані кошти ви­користовувались не за призначенням, не в об'єкти інвестування, а на особисті потреби керівного складу багатьох довірчих товариств, після чого привласнювались.

Основними порушеннями довірчих товариств у ході їх діяльності були перевищення обсягів довірчих операцій з приватизаційними майновими сертифікатами, відсутність відповідної звітності та ін. Частина фінансових посередників йшла на пряме порушення нор­мативної бази і нехтування інтересами вкладників. Це призвело до позбавлення ліцензій багатьох фінансових посередників, призупи­нення діяльності ряду довірчих товариств та інвестиційних фондів і навіть до судових справ, що отримали широкий соціальний резо­нанс. На сьогодні довіра громадян і суб'єктів господарювання до довірчих товариств значно підірвана і їх розвиток стримується як не зовсім досконалою нормативною базою, так і таким чисто пси­хологічним фактором, як побоювання доручителів за свої кошти.