Внутрішньокорпоративне регулювання руху акціонерного капіталу

Управління цінними паперами є надзвичайно важливим напря­мом корпоративного управління. При вивченні попередніх тем було з'ясовано, що капітал акціонерних товариств існує в матеріальній формі і формі цінних паперів. Від ефективності діяльності акціо­нерного товариства залежить стан його акцій. Проте досить часто трапляються випадки, коли зміни ціни акцій не пов'язані з госпо­дарською діяльністю корпорації. Водночас падіння курсу акцій має негативний вплив на господарську діяльність.

Тому важливість підтримання належного стану акцій, як прави­ло, зумовлює особливу увагу корпорації до своїх цінних паперів, і часто така увага проявляється у створенні окремого положення про цінні папери і виділенні окремих працівників і навіть відділів, функ­ціями яких є робота з цінними паперами корпорації. При цьому розробляються і затверджуються внутрішні документи, такі, як по­ложення про цінні папери акціонерного товариства або про поря­док ведення реєстрів власників іменних цінних паперів, про відділ цінних паперів та ін.

У положенні про цінні папери, як правило, наведено види цінних паперів, які може випускати корпорація, та шляхи їх емісії. Як пра­вило, це акції — іменні та на пред'явника, прості та привілейовані, облігації — іменні та на пред'явника, процентні та цільові, з вільним і обмеженим обігом, опціони, векселі (прості та переказні) та інші види цінних паперів, які можуть мати обіг і які вважає за потрібне емітувати ця корпорація.

У положенні визначається форма випуску — документарна чи бездокументарна (у вигляді записів в електронних базах даних), обов'язкові реквізити, які стосуються того чи іншого виду цінних паперів. Іноді в положення вписують також деякі законодавчі ви­моги щодо неподільності акцій, кількість голосів, яку вона дає, права власників привілейованих акцій. У положенні можуть бути ви­значені також умови та способи конвертації акцій, їх анулювання, особливості конвертації облігацій і акції, особливості випуску опціонів.

Часто в документ закладаються умови розрахунків за цінні па­пери, наприклад у разі визнання (оголошення) акції недійсною. При цьому в положення закладається норма, згідно з якою корпорація сплачує її власнику номінальну ціну, якщо ринкова вартість вища від номіналу, або номінальну вартість, якщо вона нижча від номіна­лу. Крім того, слід зазначити терміни таких виплат та джерела, з яких вони сплачуються.

Регулювання фондів у акціонерних товариствах здійснюється відповідно до законодавчих положень, пунктів установчих документів, розроблених і затверджених положень про фонди.

Регулятивна система 1991 р. містить лише основні вимоги щодо створення обов'язкових для господарювання фондів у акціонерних товариствах — статутного і резервного. В попередніх темах наго­лошувалося, що статутний фонд є попередньо фіксованим і змінюєть­ся офіційно: збільшенням або зменшенням і відповідною емісією додаткових акцій, або збільшенням їх номіналу, або вилученням їх з обігу. Так само можна розглядати і резервний фонд, але з вели­кими умовностями. По-перше, резервний фонд має нижню межу (не менш як 25 відсотків статутного), але не має верхньої. По-друге, він тривалий час може формуватись (щорічні відрахування не менш як 5 відсотків чистого прибутку) і мати змінні величини.

Важливим моментом є визначення напрямів витрат з такого фонду. Як правило, кошти фонду розвитку виробництва використо­вуються на фінансування витрат по технічному переозброєнню, ре­конструкції та розширенню виробничої бази АТ, фінансування при­росту власних оборотних коштів, а також відшкодування їх нестачі, фінансування витрат на підготовку та освоєння нових та модернізо­ваних видів продукції та послуг, прогресивних технологічних про­цесів, виготовлення дослідних зразків, створення й розширення по­тужностей по виробництву товарів народного споживання та надан­ня послуг населенню, погашення наданих довгострокових кредитів банків, що відповідно до чинного законодавства погашаються за рахунок фонду розвитку виробництва, здійснення природоохорон­них заходів, покриття збитків, що виникають у АТ при передачі майна іншим підприємствам, при його продажу чи списанні, а та­кож на покриття витрат по основних засобах, зданих в оренду, фінан­сування інших виробничих потреб.

Досить часто в акціонерних товариствах створюється фонд соці­ального розвитку. Причиною його створення є підтримка і розши­рення соціально-побутової сфери. Фонд соціального розвитку ство­рюється за рахунок відрахувань з прибутку, який залишається в роз­порядженні АТ, виручки від реалізації майна, що не використовується, а також інших джерел, передбачених чинним законодавством.

Кошти фонду соціального розвитку використовуються на будів­ництво житлових будинків, дитячих закладів та інших об'єктів со­ціального призначення, премії та подарунки до свят і ювілеїв, матеріальну допомогу на поховання (суми, що перевищують передбачені чинним законодавством), оплату додатково наданих за рішенням загальних зборів акціонерів (понад розміри, передбачені законодав­ством) відпусток працівникам, у тому числі жінкам, що виховують дітей, одноразову допомогу ветеранам праці, що виходять на пенсію, доплати і надбавки до державних пенсій працюючим пенсіонерам, вартість путівок на лікування і відпочинок, екскурсії та мандрівки або суми компенсацій, виданих замість путівок, суми, спрямовані (як готівкою, так і за безготівковими розрахунками) на здешевлен­ня вартості харчування працівників у їдальнях, буфетах, профілак­торіях АТ, а також допомогу на дітей, що перебувають у дитячих санаторіях, яслах, оздоровчих таборах АТ, та ін. Витрати з такого фонду можуть спрямовуватись на придбання акцій (для працівників АТ) у випадках, коли не створюється окремий фонд такого призна­чення, а також фінансування інших соціальних потреб.

Для проведення оптимальної дивідендної політики досить часто створюється фонд сплати дивідендів. Сплата дивідендів може ви­значатись окремим положенням про дивіденди в акціонерному то­варистві, а можливо, загальним положенням про фонди. Такий фонд створюється за рахунок чистого прибутку АТ за нормативом, вста­новленим загальними зборами акціонерів, і ділиться на дві, а іноді й три частини: дві — виплата дивідендів за привілейованими акці­ями і виплата дивідендів за простими акціями; третя — кошти для виплат обов'язкових відсотків за облігаціями.

Іноді в корпораціях створюються фонди накопичення коштів для викупу власних акцій, в основному за рахунок чистого прибутку АТ (не виключено, що сюди можуть ввійти також інші джерела, не за­боронені законодавством), і його величина визначається зборами акціонерів, проте доцільність його використання, ціну акцій, як пра­вило, обґрунтовує правління або рада товариства.