Умисне заподіяння особам, зазначеним в частині першій цієї статті, тяжких тілесних ушкоджень у зв'язку з їх державною або громадською діяльністю —

карається позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років.

 

1. Частина 1 ст. 346 КК передбачає відповідальність за три самостійних злочини: 1) погрозу щодо державного чи громадського діяча; 2) насиль­ницькі дії; 3) заподіяння тим самим особам тяжких тілесних ушкоджень.

2. Суспільна небезпечність погроз або насильства щодо державних чи громадських діячів визначається тим, що такі дії порушують нормальну службову діяльність цих осіб, створюють психологічну атмосферу невпевне­ності у безпеці їх життя, здоров'я, майна, а так само їх близьких родичів, мо­жуть призвести до дестабілізації політичної обстановки в Україні, загостри­ти протиріччя в політичній сфері, негативно вплинути на загальну ситуацію в суспільстві.

3. Коло потерпілих від цих злочинів суворо обмежене законом. Диспо­зиція ч. 1 ст. 346 КК містить вичерпний перелік осіб, які можуть бути по­терпілими, а саме: Президент України, Голова Верховної Ради України, на­родний депутат України, Прем'єр-міністр України, член Кабінету Міністрів України, Голова чи суддя Конституційного Суду України або Верховного Суду України чи вищих спеціалізованих судів України, Генеральний проку­рор України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Го­лова Рахункової палати, Голова Національного банку України, керівник політичної партії України, а також їх близькі родичі.

До потерпілих — керівників політичних партій України треба відносити лише перших осіб (незалежно від їх найменування: генеральний секретар, секретар, голова партії чи голова політбюро партії та ін.) керівного органу політичної партії, яка була у встановленому законом порядку зареєстрована в Міністерстві юстиції та її діяльність не була припинена рішенням суду (статті 11 і 21 Закону України «Про політичні партії» від 5 квітня 2001 р. (ВВР. — 2001. — № 23. — Ст. 118). Поняття «політична партія» дається у ст. 2 названого Закону.

Про поняття близькі родичі див. п. 11 ст. 32 КПК.

4. Об'єктивна сторона злочину полягає у погрозі вбивством, заподіянням шкоди здоров'ю, знищенням або пошкодженням майна, а також у погрозі викраденням або позбавленням волі щодо зазначених осіб (ч. 1 ст. 346 КК), заподіянні їм легких чи середньої тяжкості тілесних ушкоджень, нанесенні побоїв чи вчиненні інших насильницьких дій (ч. 2 ст. 346 КК), заподіянні їм тяжких тілесних ушкоджень (ч. З ст. 346 КК).

Під погрозою слід розуміти виявлений зовні протиправний вплив на психіку потерпілого шляхом повідомлення особисто або через посередників про намір позбавити громадського чи державного діяча, чи їх близьких ро­дичів життя, заподіяти шкоду здоров'ю тим чи іншим способом, знищити або пошкодити майно, яке належить потерпілому.

Спосіб залякування може бути різним: словесним, з використанням за­собів технічного зв'язку, шляхом конклюдентних дій (жестів, міміки, де­монстрації зброї тощо). Погроза може бути висловлена як публічно, так і при відсутності третіх осіб, від особи винного або від конкретно названих осіб чи будь-якого угруповання. На кваліфікацію названі обставини не впливають.

Про поняття погрози вбивством див. коментар до статей 129 та 345 КК.

Посягання на життя, здоров'я, власність або волю державного чи гро­мадського діяча або його близьких родичів, вчинене безпосередньо після по­грози вчинити такі дії, не потребує додаткової кваліфікації за ч. 1 ст. 346 КК. Посягання на життя державного чи громадського діяча кваліфі­кується за ст. 112 КК, на близького родича Генерального прокурора Ук­раїни — за ст. 348 КК, Голови чи судді Конституційного Суду України або Верховного Суду України чи вищих спеціалізованих судів України — за ст. 379 КК, інших державних чи громадських діячів — за п. 8 ч. 2 ст. 115 КК.

Про поняття майна та погрози його знищенням чи пошкодженням див. ко­ментар до статей 195 та 345 КК.

Під погрозою викраденням слід розуміти висловлення наміру заволодіти потерпілим будь-яким способом, вилучити його з природного мікросоціаль-ного середовища, перемістити з місця постійного чи тимчасового перебуван­ня з подальшим триманням всупереч його волі в іншому місці. Реалізація цієї погрози не охоплюється ст. 346 КК і вимагає додаткової кваліфікації за ст. 146 КК як викрадення людини.

Погроза позбавленням волі полягає в залякуванні протиправним позбавлен­ням державного чи громадського діяча або їх близьких родичів можливості вільного пересування у просторі й часі, вибору місця свого перебування.

Реальна сукупність погрози позбавлення волі та фактичного позбавлення волі вимагає кваліфікації за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 ст. 346 КК та відповідною частиною ст. 146 КК. Позбавлення волі держав­ного чи громадського діяча або його близького родича без попередньої по­грози вчинити такі дії кваліфікується лише за ст. 146 КК.

Позбавлення волі з подальшим триманням потерпілого як заручника підпадає під ознаки злочину, передбаченого ст. 349 КК, якщо потерпілим є представник влади або його близький родич, чи ст. 147 КК, якщо по­терпілим є громадський діяч або його близький родич.

5. Злочин вважається закінченим, з моменту доведення погрози до відома потерпілого.

6. Суб'єктивна сторона злочину — прямий умисел. Обов'язковою озна­кою суб'єктивної сторони є те, що діяння вчиняється у зв'язку з державною або громадською діяльністю потерпілих.

7. Суб'єкт злочину — будь-яка особа, яка досягла 16-ти років. А при за­подіянні середньої тяжкості або тяжких тілесних ушкоджень — особа, яка досягла 14-річного віку. Службові особи, які застосували погрозу або на­сильство з використанням свого службового становища, підлягають відпові­дальності ще й за перевищення влади чи службових повноважень.

8. Відповідальність за ч. 2 ст. 346 КК настає при умисному заподіянні громадському або державному діячеві чи його близьким родичам побоїв, легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень або вчинення інших на­сильницьких дій. Про поняття «побої», «легке тілесне ушкодження», «серед­ньої тяжкості тілесне ушкодження» див. відповідно коментарі до статей 126 (п. 3), 125 (п. 2), 122 (пункти 2, 3) КК.

9. Іншими насильницькими діями слід вважати будь-яке насильство, яке не охоплюється поняттям тілесних ушкоджень і побоїв (незаконне обмеження або позбавлення волі, насильницьке застосування наркотичних засобів та ін.).

10. Якщо інші насильницькі дії були спрямовані на позбавлення життя державного чи громадського діяча, але смерть не настала з причин, що не залежали від волі винного, вчинене слід кваліфікувати як закінчений зло­чин за ст. 112 КК. Якщо інші насильницькі дії були спрямовані на позбав­лення життя близького родича такого діяча, вчинене належить кваліфікува­ти за ч. 2 ст. 346 КК та як замах на вбивство (частини 2 чи 3 ст. 15 та п. 8 ч. 2 ст. 115 КК) або як закінчений злочин, передбачений ст. 348 КК, якщо потерпілий є близьким родичем державного діяча, який є одночасно пра­цівником правоохоронного органу (Генеральний прокурор України), або ст. 379 КК, якщо це близький родич Голови чи судді Конституційного Су­ду України або Верховного Суду України чи вищих спеціалізованих судів України.

Якщо інші насильницькі дії переросли у захоплення заручників, вчинене слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 346 КК та, з урахуванням особи потерпілого, за ст. 349 КК чи відповідною частиною ст. 147 КК, а якщо вони були вчинені з метою захоплення заручників, — то лише за ст. 147 КК.

11. Частина 3 ст. 346 КК передбачає відповідальність за умисне заподіян­ня державному чи громадському діячеві або його близькому родичу тяжко­го тілесного ушкодження (про поняття «тяжке тілесне ушкодження» див. коментар до ст. 121 КК).

12. Злочини, передбачені частинами 2 і 3 ст. 346 КК, вважаються закінче­ними з моменту нанесення побоїв, заподіяння тілесних ушкоджень або вчи­нення інших насильницьких дій.

Якщо побої та інші насильницькі дії були спрямовані на заподіяння ті­лесних ушкоджень, а злочинний наслідок не настав з причин, що не залежа­ли від волі винного, вчинене слід розглядати як замах на злочин і кваліфікувати за частинами 2 чи 3 ст. 15 КК та ч. 2 (якщо винний хотів заподіяти легкі чи середньої тяжкості тілесні ушкодження) або ч. З (якщо умисел був направлений на спричинення тяжких тілесних ушкоджень) ст. 346 КК. Застосування катувань вимагає додаткової кваліфікації за ст. 127 КК.

13. Заподіяння смерті потерпілому через необережність слід кваліфікува­ти за відповідною частиною ст. 346 КК і ст. 119 КК або ч. 2 ст. 121 КК (як­що умисел був спрямований на заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження).

14. Умисне нанесення побоїв або заподіяння тілесних ушкоджень чи вчи­нення інших насильницьких дій щодо державного або громадського діяча чи його близького родича на ґрунті, наприклад, неприязних особистих сто­сунків кваліфікують як злочин проти особи.