Ті самі дії, що спричинили тяжкі наслідки або вчинені з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах, —

караються позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років.

 

1. Відповідно до Конституції України (ч. 1 ст. 124, ч. 1 ст. 127 та ч. 1 ст. 129) правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, до складу яких входять професійні судді, а у визначених законом випадках — народні засідателі і присяжні, які при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряють­ся лише закону. Тому постановлення суддею завідомо неправосудного судо­вого акта призводить до порушення конституційних основ здійснення пра­восуддя, підриває авторитет судової влади і містить ознаки злочину, перед­баченого ст. 375, який є спеціальним видом службового зловживання. Тому статті 364 та 375 КК співвідносяться між собою як загальна та спеціальна норми (див. п. З коментарю до Розділу XVII КК).

2. Предметом злочину є певний судовий акт: вирок, рішення, ухвала або постанова. Дії винного кваліфікуються за ст. 375 КК незалежно від того: а) якою судовою інстанцією було постановлено судовий акт (судом першої інстанції, апеляційним чи касаційним); б) якою є галузева приналежність розглянутої судом справи та винесеного з неї судового акта (вирок чи ухва­ла у кримінальній справі, рішення — у цивільній, постанова — в адміністра­тивній); в) в якому складі суду було постановлено неправосудний судовий акт — судом колегіальне чи суддею одноосібне.

3. Склад злочину, передбаченого ч. 1 ст. 375 КК, є формальним, тому йо­го об'єктивна сторона вичерпується вчиненням певних дій, які являють со­бою постановлення неправосудного судового акта.

Неправосудним є такий судовий акт, що не відповідає вимогам законності та обґрунтованості. Його неправосудність може бути пов'язана з невірним застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуально­го закону або з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам спра­ви. За своїм змістом неправосудний судовий акт може полягати, наприклад, у засудженні невинного, виправданні винного, призначенні несправедливо м'якого чи, навпаки, занадто суворого покарання, у незаконному затриманні, арешті, необгрунтованому накладенні адміністративного стягнення чи відмові у задоволенні обґрунтованих позовних вимог тощо.

Постановлення неправосудного судового акта включає: а) складання відповідного процесуального документа; 6) підписання його суддею (суддя­ми); в) проголошення акта (доведення до відома учасників процесу). Отже, постановлення судового акта завершується його проголошенням і з цього мо­менту злочин, передбачений ч. 1 ст. 375 КК, визнається закінченим незалеж­но від часу набуття ним законної сили, його виконання та викликаних ним наслідків.

4. Дії винного кваліфікуються за ч. 2 ст. 375 КК, якщо постановлення завідомо неправосудного судового акта: а) спричинило тяжкі наслідки або б) було вчинене з корисливих мотивів чи в) в інших особистих інтересах.

Поняття тяжких наслідків є оціночним, і його зміст встановлюється су­дом у кожному випадку з урахуванням конкретних обставин справи. До тяжких судова практика відносить такі наслідки, як засудження невинної особи до тривалого строку позбавлення волі чи до довічного позбавлення волі, самогубство заарештованого чи засудженого, настання тяжкого захво­рювання, втрата близьких, заподіяння значних матеріальних збитків (напри­клад, розпад сім'ї внаслідок незаконного засудження потерпілого або вели­ка майнова шкода внаслідок задоволення безпідставних позовних вимог).

Корисливі мотиви припускають прагнення винного одержати будь-яку ви­году матеріального (майнового) характеру або позбутися матеріальних витрат у разі постановлення неправосудного судового акта (наприклад, за­судження невинного з метою неповернення йому боргу). Якщо постановлен­ня завідомо неправосудного судового акта вчинено за хабар, то дії винного слід кваліфікувати не тільки за ч. 2 ст. 375 КК, а й за відповідною части­ною ст. 368 КК.

Інші особисті інтереси припускають вчинення злочину за мотивами осо­бистої зацікавленості, яка може бути обумовлена помстою, кар'єризмом, заздрістю, ревнощами, прагненням просунутися по службі, одержати нагоро­ду, приховати свою некомпетентність тощо.

5. Суб'єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 375 КК, характе­ризується тільки прямим умислом, оскільки особа усвідомлює, що постанов­ляє завідомо неправосудний судовий акт, керуючись при цьому будь-якими мотивами, за винятком корисливих або інших особистих інтересів (ч. 2 ст. 375 КК). Якщо судовий акт постановляється колегіальним складом суду (кількома професійними суддями чи за участю народних засідателів або присяжних), то для кваліфікації їхніх дій за ст. 375 КК необхідно встанови­ти, що кожен з них діяв умисно й усвідомлював завідомо неправосудний ха­рактер такого акта. У противному разі вчинене може розглядатися лише як дисциплінарний проступок, а якщо неправосудність судового акта сталася внаслідок несумлінного ставлення винного до виконання своїх службових обов'язків, то діяння (за інших необхідних умов) містить ознаки злочину, передбаченого ст. 367 КК.

Психічне ставлення винного до наслідків, зазначених у ч. 2 ст. 375 КК, може бути виражене як в умисній, так і в необережній формі вини. Обов'яз­ковою ознакою суб'єктивної сторони злочину, передбаченого ч. 2 ст. 375 КК, є мотив: корисливі спонукання чи інші особисті інтереси (див. п. 4 комен­тарю до цієї статті). В цілому злочин є умисним.

6. Суб'єкт злочину — спеціальний: ним можуть бути тільки професійні судді, а також народні засідателі та присяжні при здійсненні ними правосуд­дя у кримінальних, цивільних та адміністративних справах.