Ухилення від відбування громадських чи виправних робіт особою, засудженою до цього покарання, —

карається арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років.

 

1. Суспільна небезпечність цього злочину полягає в тому, що він пору­шує нормальну діяльність органів кримінально-виконавчої системи, які за безпечують виконання вироку та належне застосування призначеного ним покарання, протидіє досягненню цілей, що стоять перед покаранням.

2. Згідно з ч. 5 ст. 52 КК ухилення від покарання, призначеного вироком, є злочином і тягне за собою відповідальність за статтями 389 та 390 КК.

За статтею 389 КК настає відповідальність за ухилення від таких не пов'язаних з позбавленням волі видів покарань, як штраф (ст. 53 КК), позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю (ст. 55 КК), громадські (ст. 56 КК) та виправні (ст. 57 КК) роботи.

3. Склад злочину, передбаченого ст. 389, є формальним, і його об'єктив­на сторона полягає в ухиленні від покарання, яке являє собою невиконан­ня обов'язку (бездіяльність) щодо відбування покарання, вчинене особою, засудженою до цього покарання обвинувальним вироком суду, який набув чинності.

Форми (способи) ухилення від покарання можуть бути різними, й ухили­тися від виконання обов'язку щодо його відбування особа може як шляхом вчинення активних дій (наприклад, зміна місця проживання без повідомлення про це органів, що виконують покарання, приховування доходів при несплаті штрафу), так і шляхом бездіяльності (наприклад, нез'явлення до місця відбу­вання громадських робіт, несплата штрафу у встановлений для цього строк).

З моменту вступу вироку в законну силу і вчинення особою хоча б од­нієї дії чи бездіяльності, спрямованих на ухилення від виконання обов'язку відбути покарання, призначеного цим вироком, злочин визнається закінче­ним і набуває триваючого характеру.

4. Ухилення від сплати штрафу може виражатися: у відмові сплатити штраф, призначений вироком суду як основне або додаткове покарання;

у його несплаті у встановлений для цього судом строк; у зміні місця робо­ти або проживання з метою ухилитися від сплати штрафу; у приховуванні доходів або майна, на яке може бути звернене стягнення для примусового погашення заборгованості зі сплати штрафу тощо.

5. Ухилення від позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю полягає в порушенні заборони обіймати ті посади або займатися тією діяльністю, права на заняття яких засуджений позбавлений внаслідок основного чи додаткового покарання на строк, установлений ви­роком суду (наприклад, особа продовжує займатися забороненою їй діяльністю; обіймає ту посаду, займати яку не має права; знищує докумен­ти, в яких зазначена встановлена вироком суду заборона обіймати певні по­сади; зникає з місця проживання для того, щоб уникнути контролю за її діяльністю, тощо).

6. Ухилення від відбування громадських робіт полягає в невиконанні осо­бою, засудженою до цього виду покарання, обов'язку у вільний від роботи або навчання час безкоштовно виконувати суспільне корисні роботи протя­гом строку, зазначеного у вироку. Згідно зі ст. 82" ВТК таке ухилення мо­же виявлятися у: невиконанні встановлених обов'язків; порушенні порядку й умов відбування покарання; вчиненні після письмового попередження адміністративного проступку та притягненні за нього до адміністративної відповідальності; невиході більше двох разів протягом місяця на громадські роботи без поважних причин; вчиненні протягом місяця більше двох пору­шень трудової дисципліни; з'явленні на роботу у нетверезому стані або у стані наркотичного чи токсичного сп'яніння тощо. Якщо засуджений не з'яв­ляється без поважних причин у кримінально-виконавчу інспекцію або зни­кає з метою ухилення від покарання, то вчинене також може бути кваліфіковане за ч. 1 ст. 389 (див. пункти 8.2, 8.3 розділу II «Інструкції про порядок виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, та здійснення контролю щодо осіб, засуджених до таких покарань» від 3 січня 2002 р.).

7. Ухилення від відбування виправних робіт полягає в невиконанні особою, засудженою до цього покарання, обов'язку працювати за своїм місцем робо­ти протягом строку, встановленого вироком суду. Згідно зі ст. 99 ВТК таке ухилення може виражатися у: невиконанні встановлених обов'язків; пору­шенні порядку й умов відбування покарання; вчиненні проступку, за який засуджений був притягнутий до адміністративної відповідальності; вчиненні протягом місяця більше двох прогулів або інших порушень трудової дис­ципліни; з'явленні на роботі в нетверезому стані або у стані наркотичного чи токсичного сп'яніння тощо. Ухилення може виражатися й у звільненні з роботи, переїзді в іншу місцевість без дозволу кримінально-виконавчої інспекції, у нез'явленні або відмові з'явитися в зазначену інспекцію з метою ухилення від покарання тощо (див. п. 8.8 розділу І зазначеної Інструкції).

8. Відповідальність за ст. 389 КК є наслідком ухилення від покарання ли­ше за умови, якщо особу засуджено до цього покарання на законних підста­вах. Якщо особу засуджено за ст. 389 КК за ухилення від покарання, яке бу­ло призначене судом незаконно (наприклад, у разі вчинення злочину, перед­баченого ст. 375 КК), вирок підлягає скасуванню, а справа припиненню на підставі п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК. Не тягне за собою відповідальності за ст. 389 КК і ухилення особи від сплати штрафу, позбавлення спеціального права чи відбування виправних робіт, призначених як заходи адміністративного стяг­нення (статті 27, ЗО та 31 КпАП).

Наявність на боці засудженого до покарання поважних причин (тяжка і тривала хвороба, виїзд в іншу місцевість без дозволу у зв'язку з загибеллю близьких тощо), що призвели до невиконання ним обов'язку щодо відбуван­ня покарань, зазначених у ст. 389 КК, також виключає відповідальність за цією нормою закону.

9. Суб'єктивна сторона злочину виражається лише у прямому умислі та спеціальній меті — ухилитися від відбування покарання. Якщо особа вчи­няє ті чи інші дії, які фактично призводять до ухилення від покарання, од­нак така мета відсутня, вчинене не може бути кваліфіковане за ст. 389 КК.

10. Суб'єкт злочину — спеціальний: засуджений до відповідного виду по­карання вироком суду, який вступив у законну силу.