Приховування майна, що підлягає конфіскації або на яке накладено арешт чи яке описано, —

карається штрафом від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або позбавленням волі на строк до двох років.

 

1. Суспільна небезпечність цього злочину полягає в тому, що він пору­шує нормальну діяльності органів, які забезпечують належне виконання су­дових актів, перешкоджає виконанню вироків, рішень, ухвал та постанов у кримінальних, цивільних справах і справах про адміністративні правопору­шення.

2. Предметом злочину є майно, яке: а) підлягає конфіскації; б) піддається опису чи арешту. Таке майно може бути рухомим та нерухомим, являти со­бою окремі речі та предмети або гроші, цінні папери тощо.

Під таким, що підлягає конфіскації, слід розуміти майно, на яке ще не на­кладено арешт чи воно ще не описане, але яке може бути конфісковане при: а) призначенні конфіскації майна за вироком суду як додаткового покаран­ня (ст. 59 КК); б) при вирішенні питання про речові докази на підставі ст. 81 КПК; в) при застосуванні конфіскації як заходу адміністративного стягнення на підставі ст. 29 КпАП.

Піддаватися опису чи арешту майно може для забезпечення: а) відшко­дування збитку, заподіяного злочином, цивільного позову в кримінальній справі та виконання вироку в частині конфіскації майна (статті 29, 125, 126 КПК); б) виконання боргових, податкових та інших майнових зо­бов'язань (статті 5, 50 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 р.; ст. 9 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами» від 21 грудня 2000 р.); в) задоволення позовних вимог у цивільному процесі (статті 149, 152 ЦПК).

3. Опис майна припускає складання певного його переліку шляхом виділення із загальної майнової маси конкретних предметів із зазначенням точного їх найменування і описом індивідуально-визначених, а в окремих випадках (наприклад, коли опису підлягають гроші) і родових ознак.

4. Арешт майна полягає в проведенні його опису, оголошенні заборони розпоряджатися ним, а у разі необхідності — в обмеженні права користува­тися майном чи в його вилученні та передачі на збереження іншим особам (ст. 55 Закону України «Про виконавче провадження»). Арешт може прова­дитися без вилучення майна, а може супроводжуватись і його вилученням у власника чи володільця (наприклад, при обшуку або виїмці в порядку ст. 186 КПК), коли останній позбавляється можливості не лише розпоряд­жатися, але й користуватися майном.

5. Опис майна та його арешт завжди передують конфіскації майна, а арешт неможливий без опису. Однак майно може бути піддане опису й аре­шту і без подальшої його конфіскації. Так, згідно зі ст. 61 Закону України «Про нотаріат» від 2 вересня 1993 р. для охорони спадкового майна нотаріус голошувати) дані дізнання чи досудового слідства, яке висловлюється особі офіційно та оформляється у встановленому законом процесуальному поряд­ку. Попередження може стосуватися всіх даних, певної їх частини або окре­мих відомостей чи фактів і може бути здійснене на будь-якій стадії розслідування. Відсутність такого попередження виключає відповідальність за ч. 1 ст. 387 КК, оскільки не породжує правового обов'язку особи утриму­ватися від розголошення цих даних. Відповідальність за ч. 1 ст. 387 КК ви­ключається й у тому випадку, якщо дозвіл оголошувати ці дані був відсутній, однак офіційне попередження про заборону на їх розголошення • не було оформлене у встановленому законом порядку.

6. Для притягнення до відповідальності за ч. 2 ст. 387 КК, наявність спеціального попередження про заборону на розголошення таких відомостей не потрібна, оскільки збереження в таємниці даних дізнання чи досудового слідства входить до кола службових обов'язків осіб, зазначених у ч. 2 ст. 387 КК.

7. Суб'єктивна сторона злочину полягає тільки в прямому умислі, оскільки винний усвідомлює, що, незважаючи на існуючу заборону і зроб­лене про це попередження, він розголошує дані слідства чи дізнання та ба­жає цього. Мотиви та мета такого розголошення можуть бути різними. При вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 387 КК, винний також усвідомлює, що розголошені ним відомості ганьблять людину, принижують її честь та гідність і, розголошуючи їх, він порушує свій службовий обов'язок. Розго­лошення даних дізнання чи досудового слідства з необережності (напри­клад, внаслідок порушення правил збереження документів чи їх втрати) ви­ключає відповідальність за ст. 387 КК.

8. Суб'єкт злочину — спеціальний. За частиною 1 ст. 387 КК ним можуть бути дві категорії осіб: а) такі учасники процесу, як свідок, потерпілий, цивільний позивач та відповідач, захисник, експерт, спеціаліст, перекладач, понятий (статті 32, 121, 127 КПК); б) інші особи, які були присутні під час провадження слідчих дій (законний представник, педагог, лікар, секретар, особа, що бере участь в упізнанні, яка знаходиться в оточенні при огляді то­що).

9. За частиною 2 ст. 387 КК суб'єктом злочину є: суддя, народний засіда­тель, присяжний, прокурор, слідчий, працівник органу дізнання, оператив-но-розшукового органу (статті 32, 101, 102 КПК, ст. 5 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» від 18 лютого 1992 р.). За частиною 2 ст. 387 КК особа визнається суб'єктом злочину незалежно від того, чи бра­ла вона безпосередню участь у досудовому слідстві чи дізнанні, чи відомості, які є предметом злочину, стали їй відомі іншим шляхом у зв'язку з її служ­бовою діяльністю.

Якщо розголошення таких даних вчиняється службовою особою зазначе­них органів та заподіює істотну шкоду правам і інтересам фізичних або юри­дичних осіб, державним чи громадським інтересам, то вчинене, залежно від конкретних обставин справи та форми вини, може бути кваліфіковане за статтями 364 або 367 КК.

Підозрюваний та обвинувачений не несуть відповідальності за ст. 387 КК.