Карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з конфіскацією майна або без такої.

3. Особа, яка дала хабар, звільняється від кримінальної відповідаль­ності, якщо стосовно неї мало місце вимагання хабара або якщо після да­вання хабара вона добровільно заявила про те, що сталося, до порушен­ня кримінальної справи щодо неї органу, наділеному законом правом на порушення кримінальної справи.

 

1. Давання хабара нерозривно пов'язане з його одержанням, тому ознаки предмета цих злочинів цілком збігаються (див. п. 1 коментарю до ст. 368 КК).

2. Об'єктивна сторона давання хабара полягає у передаванні службовій особі (або іншим особам з її відома та за згодою) самим хабародавцем або через посередників матеріальних цінностей, права на майно або у вчиненні на його чи на користь третіх осіб (родичів, близьких) дій майнового харак­теру за виконання (невиконання) в інтересах самого хабародавця чи третіх осіб дій з використанням влади або службового становища.

3. Об'єктивна сторона цього злочину вичерпується самим фактом переда­вання (вручення) хабара. Тому для кваліфікації дій винного за ст. 369 КК не має значення; хто є власником матеріальних благ, які передаються як ха­бар — сам хабародавець чи інші особи; діє він за власною ініціативою або від імені (на прохання, за рекомендацією, дорученням, розпорядженням, наказом) інших осіб; передає хабар у своїх особистих інтересах чи в інтересах третіх осіб; чи є ці треті особи фізичними або юридичними.

4. Дії службової особи, яка дає хабар з метою одержання певних благ, пільг чи переваг для установи, підприємства або організації, слід кваліфіку­вати за ст. 369 КК, а за наявності до того підстав, — й за інший злочин (на­приклад, за службове зловживання чи за розтрату майна, яке було предме­том хабара і належало тій організації, в інтересах якої діяв хабародавець).

5. Склад злочину, передбачений ст. 369 КК, є у діях і тієї службової осо­би, яка дає вказівку (віддає розпорядження, наказ) підлеглій особі домагати­ся певних благ, пільг чи переваг для підприємства, установи або організації шляхом підкупу інших службових осіб; виділяє чи розпоряджається виділи­ти для цього кошти або інші матеріальні цінності; надає законний вигляд ви­платам у випадках давання хабара у завуальованій формі тощо (п. 12 вище­зазначеної Постанови ПВСУ). Дії підлеглої особи, що виконує вказівку на­чальника і передає хабар службовій особі з метою одержання певних благ, пільг чи переваг для підприємства, установи або організації, слід кваліфіку­вати за ст. 369 КК, оскільки така особа виконує роль хабародавця.

Як при вирішенні питання про відповідальність службової особи, що да­ла незаконну вказівку підлеглому домагатися благ, пільг чи переваг для очо­люваної нею організації шляхом підкупу інших службових осіб, так і при оцінці дій підлеглої особи, яка виконала цю вказівку, необхідно також вра­ховувати приписи, закріплені у ст. 41 КК (див. коментар до ст. 41 КК).

6. Якщо службова особа не віддавала обов'язкових до виконання вказівок, розпоряджень чи наказів, а лише рекомендувала підлеглій особі домагатися благ, пільг чи переваг для підприємства, установи або організації шляхом давання хабара іншим службовим особам, то дії такої службової особи мо­жуть кваліфікуватися як підбурювання до давання хабара, а дії підлеглої особи, що виконала рекомендацію, — як давання хабара.

7. Давання хабара є закінченим злочином з моменту прийняття службо­вою особою хоча б його частини. Якщо хабародавець лише створював умо­ви для передавання хабара (обговорював його предмет, розмір, місце та час вручення тощо), то його дії кваліфікуються як готування до давання хаба­ра, а якщо запропонований хабар не був прийнятий з причин, що не зале­жать від волі хабародавця, — як замах на давання хабара. Якщо предмет ха­бара був викрадений хабародавцем чи здобутий іншим злочинним шляхом або його збут (розповсюдження) містить ознаки конкретного складу злочи­ну, то дії хабародавця кваліфікуються за сукупністю відповідних злочинів. За сукупністю слід кваліфікувати його дії і у тих випадках, коли давання хабара було пов'язане з підбурюванням службової особи до вчинення яко-го-небудь злочину (наприклад, до службового підроблення).

8. Із суб'єктивної сторони давання хабара вчиняється лише з прямим умислом, причому винний усвідомлює, що передає незаконну винагороду са­ме як хабар. Відсутність такої свідомості (наприклад, внаслідок обману або зловживання довірою) виключає кваліфікацію діяння за ст. 369 КК. Мотиви давання хабара можуть бути різними і на кваліфікацію злочину не впливають.

9. Суб'єктом давання хабара може бути як приватна, так і службова осо­ба. Якщо остання використовує для давання хабара своє службове станови­ще, її дії слід кваліфікувати і за ст. 364 КК.

10. Кваліфікуючою ознакою давання хабара (ч. 2 ст. 369 КК) є по­вторність, визначення якої дається у п. З примітки до ст. 368 (див. комен­тар до ст. 32 та пункти 27—29, 35 до ст. 368 КК).

11. У частині 3 ст. 369 КК передбачені дві спеціальні підстави (види) звільнення від кримінальної відповідальності, згідно з якими хабародавець звільняється від відповідальності за давання хабара, якщо: а) щодо нього ма­ло місце вимагання хабара (див. п. 4 примітки до ст. 368 та пункти 30—33, 35 коментарю до ст. 368 КК); б) після давання хабара він добровільно за­явив про це до відповідного державного органу до порушення щодо нього кримінальної справи.

12. Добровільна заява про давання хабара є різновидом з'явлення із зізнанням (див. коментар до п. 1 ч. 1 ст. 66 КК) і визнається підставою звільнення особи від кримінальної відповідальності за наявності нижчезаз-начених умов:

1) заява повинна бути добровільною, тобто такою, в основі якої лежить са­мостійно прийняте хабародавцем рішення, коли заяву зроблено за власною волею, без примусу і з будь-яких мотивів, але не у зв'язку з тим, що про да­вання хабара стало відомо органам влади чи компетентним службовим осо­бам. При цьому ініціатива (пропозиція про доцільність такої заяви) може виходити і від інших осіб (родичів, знайомих або навіть представників вла­ди), але рішення зробити заяву хабародавець приймає самостійно;

2) заяву треба зробити до порушення кримінальної справи. При цьому вра­ховується не стільки сам момент (час) порушення справи, скільки наявність або відсутність поінформованості про це з боку хабародавця. Якщо криміна­льну справу вже порушено, а хабародавець, якому про це не відомо, заявив про давання хабара, то це цілком може бути визнано підставою для звільнення його від кримінальної відповідальності;

3) перешкодою для звільнення від відповідальності є порушення криміна­льної справи щодо хабародавця. Тому якщо справу порушено за фактом або іцодо іншої особи (наприклад, співучасника давання хабара або службової особи, яка його одержала), то це не позбавляє хабародавця права на звільнення від кримінальної відповідальності за наявності його добровільної заяви;

4) заяву необхідно зробити до органу, який наділений за законом правом на порушення кримінальної справи. Отже, заява спрямовується до органів дізнання, досудового слідства, в прокуратуру або суд. Проте закон не вима­гає, щоб хабародавець з'явився у ці органи особисто, а заява мала певну форму: вона може бути усною, письмовою, відправлена поштою, телеграфом, по телефону, зроблена через інших осіб тощо.

13. На підставі добровільної заяви звільненню від відповідальності підля­гає тільки хабародавеи,ь — виконавець давання хабара. На інших співучас­ників цього злочину положення ст. 369 КК не розповсюджуються, і вони підлягають відповідальності на загальних підставах.

14. Звільнення хабародавця від кримінальної відповідальності з підстав, передбачених ч. З ст. 369 КК (у тому числі і при його добровільній заяві про давання хабара), не означає, що в його діях відсутній склад злочину. У зв'яз­ку з цим така особа не може визнаватися потерпілою і претендувати на по­вернення їй предмета хабара (див. п. 21 вищезазначеної Постанови ПВСУ).

Проте слід враховувати, що в діях особи, яка у зв'язку з вимаганням у неї хабара до його давання звернулася до правоохоронних органів та за їх зго­дою передала хабар з метою викриття вимагача, склад злочину, передбачений ст. 369 КК, відсутній. Тому така особа не звільняється від кримінальної від­повідальності на підставі ч. З ст. 369 КК, а взагалі не підлягає такій відпо­відальності згідно з п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК (Рішення... — 2001. — С. 114-115).