ТОП 10:

Карається штрафом до сімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.



2. Опір працівникові правоохоронного органу під час виконання ним службових обов'язків, члену громадського формування з охорони гро­мадського порядку і державного кордону або військовослужбовцеві під час виконання цими особами покладених на них обов'язків щодо охоро­ни громадського порядку —

карається штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмежен­ням волі на строк до чотирьох років, або позбавленням волі на строк до двох років.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, поєднані з примушенням цих осіб шляхом насильства або погрози застосування та­кого насильства до виконання явно незаконних дій, —

караються обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.

 

1. Об'єктом злочину є суспільні відносини, що забезпечують нормальну законну діяльність органів державної влади і об'єднань громадян, особисту недоторканність та здоров'я їх представників.

2. Потерпілими від злочину можуть бути представники влади (ч. 1 ст. 342 КК), працівники правоохоронних органів, члени громадських форму­вань з охорони громадського порядку і державного кордону та військово­службовці (ч. 2 ст. 342 КК).

Про загальне поняття представника влади див. коментар до ст. 364 КК. Відповідно до ч. 1 ст. 342 КК потерпілими є представники влади, які не є працівниками правоохоронних органів, членів громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослуж­бовцями, наділені правом у межах своєї компетенції пред'являти вимоги, а також приймати рішення, обов'язкові для виконання фізичними і юри­дичними особами незалежно від їх відомчої належності чи підлеглості. До них, зокрема, належать депутати рад усіх рівнів, керівники місцевих дер­жавних адміністрацій України, військові коменданти, начальники гарнізонів тощо.

Працівники правоохоронних органів — це працівники органів прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки, військової служби правопорядку у Зброй­них Силах України, митних органів, органів охорони державного кордону, державної податкової служби, органів і установ виконання покарань, органів державної контрольно-ревізійної служби, рибоохорони, державної лісової охорони, інших органів, що здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції. До працівників правоохоронних органів належать також працівники Антимонопольного комітету України, якщо вони безпосередньо виконують зазначені функції(ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» від 23 грудня 1993 р. № 3781-XII (ВВР. — 1994. — № 11. — Ст. 50); Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 15 травня 2003 р. № 743-ГУ (Уря­довий кур'єр. — 2003. — № 102. — 5 червня).

Спільними ознаками, що характеризують працівників правоохоронних органів є такі: 1) вони перебувають у трудових чи службових відносинах з названими правоохоронними органами; 2) за характером посади, яку обійма­ють, виконують правоохоронні чи правозастосовні функції.

Протидія виконанню цих функцій є неприпустимою.

Не можуть визнаватися потерпілими від розглядуваного злочину технічні працівники зазначених вище органів, наприклад, працівники митних ор­ганів, які не здійснюють митну справу, експерти і спеціалісти, яких залуча­ють для проведення експертиз товарів, інших предметів, та інші особи, які не мають відношення до безпосереднього здійснення митної справи.

Громадське формування з охорони громадського порядку і державного кор­дону — це об'єднання, загін, дружина або інша організація людей, створені для підтримання громадського порядку і охорони державного кордону, що мають статут і зареєстровані у встановленому порядку в органах місцевого самоврядування.

До членів громадського формування з охорони громадського порядку і дер­жавного кордону належать члени зведених загонів громадських формувань, спеціалізованих загонів (груп) сприяння міліції та Державній прикордонній службі України, асоціацій громадських формувань тощо, створених для участі в охороні громадського порядку і державного кордону. Їх завданням є сприяння органам місцевого самоврядування, правоохоронним органам, Прикордонним військам України та органам виконавчої влади, а також по­садовим особам у запобіганні та припиненні адміністративних правопору­шень і злочинів, захисті життя та здоров'я громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, а також у рятуванні людей і майна під час стихійного лиха та інших надзвичайних обставин, що мають своє поло­ження (статут), зареєстроване в органах місцевого самоврядування (статті 1, 2 та 6 Закону України «Про участь громадян в охороні громадського поряд­ку і державного кордону» від 22 червня 2000 р. № 1835-Ш (ВВР. - 2000. -№ 40. — Ст. 238); «Типовий статут громадського формування з охорони громадського порядку», затверджений постановою Кабінету Міністрів Ук­раїни від 20 грудня 2000 р. № 1872 (ОВУ. - 2000. - № 52. - Ст. 225).

Член громадського формування з охорони громадського порядку і державно­го кордону — громадянин України, що досяг повноліття входить до складу одного із зазначених формувань, наділений під час здійснення такої охорони спеціальними владними повноваженнями, має відповідні відмітні знаки чле­на громадського формування (нарукавну пов'язку, значок, жетон тощо).

Військовослужбовці — особи офіцерського складу, прапорщики, мічмани, військовослужбовці строкової і надстрокової служби та військової служби за контрактом Збройних Сил України, Державної прикордонної служби Ук­раїни, Служби національної безпеки України, військ цивільної оборони, а також інших військових формувань, які створюються Верховною Радою Ук­раїни, стратегічних сил стримування, які дислокуються на території Ук­раїни, військовослужбовці-жінки, курсанти військових навчальних закладів (ст. З Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослуж­бовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 р. № 2011-ХП (ВВР. - 1992. -№ 15. — Ст. 190) із змінами, внесеними Законом України від 3 квітня 2003 р. № 662-ГУ (ОВУ. - 2003. - № 17. - Ст. 741), які проходять військо­ву службу (Закон України «Про загальний військовий обов'язок і військо­ву службу» від 25 березня 1992 р. в редакції Закону від 18 червня 1999 р. № 766-ХІУ {ВВР. - 1999. - № 33. - Ст. 270).

Такими, що проходять військову службу, треба визнавати і військово­зобов'язаних, які під час навчальних (або перевірних) та спеціальних зборів користуються всіма правами і обов'язками, встановленими Законом, та но­сять військову форму одягу з відзнаками відповідно до військових звань і роду військ (служби) (статті 7, 29 Закону зі змінами, внесеними Законом України від 15 травня 2003 р. № 744-ГУ (ОВУ. - 2003. - № 23. -Ст. 1016).

3. З об'єктивної сторони злочин, передбачений ч. 1 ст. 342 КК, полягає В опорі представнику влади під час виконання ним службових обов'язків, Ч. 2 — в опорі працівнику правоохоронного органу під час виконання ним службових обов'язків, члену громадського формування з охорони громадсь­кого порядку і державного кордону або військовослужбовцеві під час вико­нання цими особами покладених на них обов'язків по охороні громадського порядку.

Опір — це активна фізична протидія здійсненню названими особами по­кладених на них службових обов'язків або обов'язків з охорони громадсько­го порядку. При цьому дії того, хто чинить опір, можуть бути спрямовані без­посередньо проти особи, наприклад, представника влади (винний перешкод­жає слідчому пройти в одну з кімнат квартири для огляду місця події або об­шуку) або проти предметів, необхідних для виконання цими особами своїх обов'язків (винний знищує документ, який прокурор намагався вилучити).

Опір характеризується такими ознаками: 1) він полягає в активних діях;

2) дії винного спрямовані на організм потерпілого, полягають у застосуванні фізичної сили до нього або проти предметів, необхідних для виконання обов'язків цими особами; 3) дії винного перешкоджають (протидіють) вико­нанню потерпілим своїх функцій, реалізації повноважень; 4) дії винного вчинені в момент виконання потерпілим покладених на нього обов'язків.

Для об'єктивної сторони необхідно, щоб опір виявлявся при виконанні зазначеними працівниками службових обов'язків або обов'язків з охорони громадського порядку. Як зазначив Пленум Верховного Суду України, пра­цівники правоохоронних органів та військовослужбовці можуть визнавати­ся потерпілими не тільки тоді, коли вони виконували свої службові обов'язки, перебуваючи безпосередньо на службі, та коли здійснювали заходи що­до охорони правопорядку у відповідності до своїх службових обов'язків, за наказом чи розпорядженням, а й тоді, коли вони вжили зазначених заходів в межах своїх повноважень з власної ініціативи (наприклад, перепиняли правопорушення у неробочий час) (абз. 2 п. 5 постанови ПВСУ «Про засто­сування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров'я, гідність та власність суддів і працівників правоохорон­них органів» від 26 червня 1992 р. № 8 (Постанови (1963-2000)... - С. 208).

Опір слід відрізняти від злісної непокори. Злісною непокорою, відповідальність за яку передбачено ст. 185 КпАП, є відмова від виконання наполегливих, неодноразово повторених законних вимог чи розпоряджень працівника міліції при виконанні ним службових обов'язків, члена громадсь­кого формування з охорони громадського порядку чи військовослужбовця у зв'язку з їх участю в охороні громадського порядку або відмова, виражена у зухвалій формі, що свідчить про явну неповагу до осіб, які охороняють гро­мадський порядок. Відмінність опору від злісної непокори полягає в тому, що опір — це активна фізична протидія законній діяльності потерпілих, а злісна непокора — це пасивна поведінка.

4. Склад аналізованого злочину відсутній у випадках вчинення опору представникові влади, працівникові правоохоронного органу, члену гро­мадського формування з охорони громадського порядку і державного кор­дону або військовослужбовцеві при здійсненні ними явно незаконних дій. Правова оцінка такої ситуації має здійснюватися за правилами необхідної оборони.

5. Злочин вважається закінченим з моменту вчинення опору.

6. Суб'єктивна сторона злочину характеризується виною у формі прямого умислу. Винний усвідомлює, що чинить опір саме представникові влади, працівникові правоохоронного органу під час виконання службових обов'язків, або члену громадського формування з охорони громадського порядку і держав­ного кордону або військовослужбовцю — під час охорони громадського поряд­ку, і бажає тим самим перешкодити виконанню ними своїх обов'язків. Якщо особа не усвідомлювала, що чинить опір названим особам, склад даного злочи­ну відсутній. Такі дії можуть бути кваліфіковані, за наявності необхідних оз­нак, як злочин проти життя та здоров'я особи або проти власності.

7. Суб'єкт злочину — будь-яка особа, яка досягла 16-ти років. Ним може бути не тільки особа, щодо якої потерпілий здійснював певні законні дії, а й особа, яка чинить опір здійсненню таких дій щодо інших громадян.

8. У частині3 ст. 342 КК встановлена відповідальність за опір, поєдна­ний з примушенням цих осіб шляхом насильства або погрози застосування такого насильства до виконання явно незаконних дій.

Явно незаконні дії — це будь-які дії, що суперечать інтересам служби, при­зводять до невиконання або неналежного виконання службових чи гро­мадських обов'язків.

Примушення — це фізичний або психічний вплив з метою примусити по­терпілого виконати всупереч його бажанню явно незаконні дії (наприклад, застосування насильства з метою звільнення затриманого правопорушника).

Під фізичним насильством розуміють незаконне позбавлення волі, зв'язу­вання, заподіяння зазначеним особам ударів, побоїв, тілесних ушкоджень, інші насильницькі дії. Заподіяння потерпілому при вчиненні опору легких, середньої тяжкості тілесних ушкоджень охоплюється ч. З ст. 342 КК і до­даткової кваліфікації не вимагає. Опір, поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень або смерті кваліфікується з урахуванням особи по­терпілого за сукупністю злочинів відповідно за частинами 3 або 4 ст. 345, ст. 348 чи п. 8 ч. 2 ст. 115, ст. 119, ч. З ст. 350 КК.

Погроза застосування насильства — це дії або висловлювання, що вира­жають намір винного застосувати фізичне насильство щодо цих самих осіб.







Последнее изменение этой страницы: 2017-02-10; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 75.101.220.230 (0.008 с.)