Карається позбавленням волі на строк від трьох до п'яти років.

3. Примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зо­бов'язань, вчинене організованою групою або поєднане з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я, або таке, що завдало великої шкоди чи спричинило інші тяжкі наслідки, —

карається позбавленням волі на строк від чотирьох до восьми років.

 

1. Суспільна небезпечність злочину полягає в тому, що він посягає на суспільні відносини, що забезпечують дотримання встановленого порядку виконання цивільно-правових зобов'язань.

2. Об'єктивна сторона злочину виявляється у примушуванні до виконан­ня або невиконання цивільно-правових зобов'язань (договір, правочин або інше цивільно-правове зобов'язання). Примушування — це вимога, пов'язана із погрозою насильства щодо потерпілого або його близьких родичів або із по­грозою пошкодження або знищення їх майна, за відсутності ознак вимагання.

Цивільно-правове зобов'язання — це правовідношення, в якому одна сто­рона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст. 509 ЦК 2003 р.).

Підставами виникнення цивільно-правових зобов'язань є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти (до­кладніше див. ст. 11 ЦК 2003 р.).

3. Статтею 355 КК передбачена відповідальність за примушування до ви­конання чи невиконання лише цивільно-правових, а не будь-яких зо­бов'язань, обов'язок виконання яких покладається на особу нормами інших галузей права (кримінального, адміністративного, сімейного, трудового та ін.). Такі дії можуть утворювати склади інших злочинів, наприклад, само­правства, перешкоджання з'явленню свідка, потерпілого, експерта, примушу­вання їх до відмови від давання показань чи висновку та ін.

Відповідальність за ст. 355 КК може настати лише тоді, коли особа при­мушується до виконання чи невиконання існуючого зобов'язання, що ви­никло з підстав, передбачених чинним законодавством (абз. З п. 17 постано­ви ПВСУ «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти власності» від 25 грудня 1992 р. № 12).

4. Особа може примушуватися до виконання цивільно-правових зо­бов'язань не лише за дійсними, але й за недійсними правочинами. До недійсних правочинів відносяться фіктивні (укладені без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином — ч. 1 ст. 234 ЦК 2003 р.), удавані (вчинені з метою приховання іншого правочину, який во­ни насправді вчинили — ч. 1 ст. 235 ЦК 2003 р.) і нікчемні (недійсність яких встановлена законом — ч. 2 ст. 215 ЦК 2003 р.).

Недійсними є правочини: 1) зміст яких суперечить ЦК, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) вчи­нені особою, яка не має необхідного обсягу цивільної дієздатності (напри­клад, вчинене малолітньою чи неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності); 3) коли волевиявлення учасника правочину не є вільним і не відповідає його внутрішній волі (вчинені під впливом обману, насильства); 4) правочини, не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними (наприклад, вчинені у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною); 5) правочи­ни, вчинені батьками (усиновлювачами) всупереч правам та інтересам їхніх малолітніх, повнолітніх чи непрацездатних дітей (ст. 203 ЦК 2003 р.).

Недійсність цивільно-правової угоди не є перешкодою для кваліфікації діяння за ст. 355 КК, оскільки недійсна угода (так само, як і дійсна) поро­джує певні цивільно-правові зобов'язання для однієї із сторін.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочи­ну, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, — відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підляга­ють відшкодуванню винною стороною (частини 1, 2 ст. 216 ЦК 2003 р.).

5. Під примушуванням до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань, передбаченим ч. 1 ст. 355 КК, слід розуміти дві взаємопов'язані дії: 1) вимогу виконати чи не виконати договір, угоду (правочин) чи інше цивільно-правове зобов'язання; 2) погрозу насильством над потерпілим чи його близькими родичами, пошкодженням чи знищенням їх майна.

Вимога виконати чи не виконати цивільно-правове зобов'язання — це ви­кладена в рішучій (категоричній) формі пропозиція винного до потерпілого негайно або у визначений час виконати чи не виконати договір, угоду (пра­вочин) чи інше цивільно-правове зобов'язання.

Вимога має бути конкретною, чітко визначеною. Неконкретизована вимо­га розглядуваного складу злочину не утворює. Форма такої вимоги може бу­ти різною (усна, письмова тощо) і на кваліфікацію злочину не впливає.

Про поняття погрози див. коментар до ст. 345 КК. При цьому погроза має бути дійсною і реальною.

Про поняття близьких родичів див. п. 11 ст. 32 КПК.

6. Злочин, передбачений ст. 355 КК, має місце лише за відсутності ознак вимагання (ст. 189 КК). Це означає, що кваліфікація за ст. 355 КК може бу­ти лише у разі відсутності посягання на чуже майно, право на нього чи ви­моги вчинити будь-які дії майнового характеру, які потерпілий не зобов'яза­ний вчиняти. Особливістю розглядуваного злочину є те, що при його вчиненні йдеться про вимогу виконання чи не виконання юридичного обов'яз­ку, який випливає з цивільно-правового зобов'язання. На відміну від вима­гання корисливі мотив і мета відсутні.

7. Злочин вважається закінченим з моменту пред'явлення вимоги викона­ти чи не виконати договір, угоду чи інше цивільно-правове зобов'язання, поєднаної із зазначеною у ч. 1 ст. 355 КК погрозою, незалежно від досягнен­ня винною особою поставленої мети.

8. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і спеціальною метою — примусити іншу сторону виконати або не виконати цивільно-правове зобов'язання саме шляхом примушування. Мотиви мо­жуть бути різними і на кваліфікацію не впливають.

9. Суб'єкт злочину — загальний, ним може бути будь-яка особа, якій ви­повнилося 16 років. Вчинення аналогічних дій службовою особою кваліфі­кується як перевищення влади або службових повноважень (ст. 365 КК).

10. У частині 2 ст. 355 КК передбачене вчинення зазначеного злочину по­вторно або за попередньою змовою групою осіб, або із погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, або поєднане з насильством, що не є небезпечним для життя і здоров'я, або з пошкодженням чи знищенням майна.

11. У частині 3 ст. 355 КК передбачена відповідальність за ті самі дії, вчи­нені організованою групою або поєднані з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я, або такі, що завдали великої шкоди чи спричинили інші тяжкі наслідки. Умисне вбивство, а також спричинення тяжких тілесних ушкоджень не охоплюється ст. 355 КК і вимагає додаткової кваліфікації за відповідними статтями КК. Питання про визнання шкоди великою вирішується з урахуванням фактичних обставин справи, вартості знищено­го і витрат на відновлення пошкодженого майна, його історичної або куль­турної цінності, значення для потерпілого, розміру упущеної вигоди тощо. Іншими тяжкими наслідками можуть бути самогубство потерпілого; завдан­ня тяжкої шкоди здоров'ю, власності осіб, що постраждали у результаті дій, спрямованих на знищення майна загальнонебезпечним способом; банкрутст­во інших кредиторів потерпілого внаслідок виконання ним вимог винного тощо.

Стаття 356. Самоправство

Самоправство, тобто самовільне, всупереч установленому законом по­рядку, вчинення будь-яких дій, правомірність яких оспорюється окремим громадянином або підприємством, установою чи організацією, якщо таки­ми діями була заподіяна значна шкода інтересам громадянина, державним чи громадським інтересам або інтересам власника, —

карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів до­ходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до трьох місяців.

 

1. Суспільна небезпечність злочину визначається тим, що він порушує встановлений порядок реалізації громадянами своїх законних або передбачуваних прав, призводить до дезорганізації нормальної діяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, а також до порушення прав та законних інтересів інших фізичних та юри­дичних осіб.

2. З об'єктивної сторони для наявності розглядуваного злочину не­обхідно встановити сукупність таких трьох ознак: а) самовільне вчинення будь-яких дій; б) оспорювання правомірності цих дій іншими громадянами або юридичною особою (підприємством, установою чи організацією); в) за­подіяння такими діями значної шкоди інтересам громадянина, державним чи громадським інтересам або інтересам власників.

Самовільне вчинення будь-яких дій має місце тоді, коли винний реалізує своє дійсне або уявне право незаконними методами — наприклад, всупереч волі власника вилучає його майно в рахунок погашення боргу, вселяється в надану йому квартиру, не дочекавшись, доки її покинуть колишні мешканці, або вселяється у вільну квартиру без наявності ордеру, самовільно виконує рішення суду про виселення боржника чи звільнення приміщення від його майна тощо.

Оспорюваність таких дій означає, що інша фізична або юридична особа вважає їх неправомірними. Чи дійсно було у винного відповідне право, чи воно було уявним — значення не має.

Дійсне право — це право, що належить особі в силу закону, договору чи іншої підстави. Уявним (передбачуваним) є право, яке в дійсності особі не належить, але вона помилково вважає, що має це право (наприклад, реаліза-тор, якому протягом декількох місяців затримували виплату заробітної пла­ти, вважає, що має право взяти її з виторгу, або квартиронаймач знає про своє переважне право на одержання кімнати, що звільнилася у комунальній квартирі, і займає її не дочекавшись рішення офіційного органу, який відає розподілом житла). Але і за наявності рішень уповноважених органів права особи мають бути реалізовані у встановленому законом порядку, а не на власний розсуд.

Якщо ж особа, щодо якої мали місце самовільні дії, не має претензій до особи, яка їх вчинила, склад самоправства відсутній. Цей злочин може бути вчинений як у присутності, так і за відсутності потерпілого, як без насиль­ства, так і з його застосуванням. У разі застосування насильства самоправ­ство кваліфікується за сукупністю з відповідними злочинами проти життя і здоров'я. Оспорювання може мати місце до вчинення дій, в момент їх вчи­нення або після їх вчинення. Самоправство відсутнє, якщо дії ким-небудь оспорюються, але права чи обов'язки особи реалізуються відповідно до за­кону чи іншого нормативно-правового акта.

Самоправство є кримінальне караним лише за умови заподіяння діями винного значної шкоди інтересам громадянина, державним чи громадським інтересам або інтересам власника. Поняття значної шкоди є оціночним і вирішується у кожному конкретному випадку виходячи з фактичних обста­вин справи. Якщо ж самоправні дії є способом вчинення іншого, більш тяж­кого злочину, наприклад, примушування боржника до виконання чи неви­конання цивільно-правових зобов'язань (ст. 355 КК), то дії винного слід кваліфікувати лише за статтею, яка передбачає відповідальність за конкретні самоправні дії, додаткова кваліфікація за ст. 356 КК не потрібна, оскільки в такому разі є конкуренція між загальною (ст. 356 КК) і спеціальною (відповідна частина ст. 355 КК) нормою, при якій дії повинні кваліфікува­тися за спеціальною нормою. Самоправство, яке не завдало значної шкоди інтересам зазначених осіб, тягне відповідальність за ст. 186 КпАП як адміністративний проступок.

3. Злочин вважається закінченим з моменту настання наслідків — значної шкоди інтересам громадянина, державним або суспільним інтересам або інтересам власника.

4. Суб'єктивна сторона самоправства характеризується умисною виною. Винний усвідомлює, що самовільно, всупереч установленому законом по­рядку, вчиняє дії, передбачає, що його дії можуть завдати значної шкоди інтересам громадянина, державним або суспільним інтересам або інтересам власника і бажає або свідомо допускає настання такої шкоди. Мотиви вчи­нення самоправних дій (важке матеріальне становище, помста, прагнення примусити особу вчинити певні дії тощо) на кваліфікацію не впливають, але можуть враховуватися при призначенні покарання.

Відповідальність за ст. 356 КК виключається, якщо особа сумлінно поми­ляється у законності своїх дій.

5. Суб'єктом самоправства може бути лише приватна особа, якій випов­нилося 16 років. Службова особа, яка вчинила самовільні дії, підлягає відповідальності за ст. 365 КК.