Караються обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

3. Умисне невиконання службовою особою рішення Європейського су­ду з прав людини —

карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

 

1. Відповідно до Конституції України (ч. 5 ст. 124 та п. 9 ч. З ст. 129) од­ним із основних принципів судочинства є обов'язковість рішень суду, тому судові акти (рішення, вироки, ухвали, постанови) є обов'язковими до вико­нання на всій території України. Недотримання цього принципу порушує нормальну діяльність органів правосуддя, перешкоджає виконанню судових актів і тягне за собою відповідальність за злочин, передбачений ст. 382 КК, який є спеціальним видом службового зловживання, тому статті 364 та 382 КК співвідносяться між собою як загальна та спеціальна норми (див. п. З коментарю до Розділу XVII КК).

2. Предметом злочину є судовий акт органів правосуддя (рішення, вирок, ухвала, постанова), який набрав законної сили і який постановляється:

а) з будь-якої категорії судових справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних); б) будь-яким судом (господарським, за­гальної юрисдикції, спеціалізованим); в) будь-якою судовою інстанцією (першою, апеляційною, касаційною).

3. Склад злочину, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК, є формальним, а його об'єктивна сторона вичерпується діянням, з моменту вчинення якого зло­чин визнається закінченим і яке полягає: а) або в невиконанні судового ак­та, б) або в перешкоджанні його виконанню. З моменту невиконання судо­вого акта злочин набуває триваючого характеру.

Невиконання судового акта є бездіяльністю, яка означає незастосування службовою особою передбачених законом і цим судовим актом заходів, не­обхідних для його виконання, за умови, якщо на цю службову особу покла­дено обов'язок і вона має реальну можливість виконати цей судовий акт. Форми (способи) невиконання судового акта можуть бути різними: пряма і відкрита відмова від його виконання, тобто висловлене в усній чи письмовій формі (наказ, розпорядження, повідомлення) небажання його виконати. Не­виконання може мати і характер ухилення, коли службова особа відкрито не відмовляється від виконання судового акта, однак вживає певних зусиль, які фактично роблять неможливим його виконання (умисно не розпечатує пошту, не приймає судового виконавця, направляє документ не за адресою тощо).

Перешкоджання виконанню судового акта виявляється в активній по­ведінці особи (дії) і становить протидію реалізації вимог, що містяться в цьому акті, вчинювану шляхом використання службового становища з метою недопущення його виконання (заборона підлеглим виконувати судовий акт, підкуп або обман судового виконавця, погрози або насильство щодо нього тощо). Якщо перешкоджання виконанню судового акта пов'язане із вчиненням інших злочинів (наприклад, даванням хабара, спричиненням шкоди здоров'ю), дії службової особи кваліфікуються за сукупністю зло­чинів.

4. За частиною 2 ст. 382 КК відповідальність настає, якщо злочин: а) вчи­няється службовою особою, яка посідає відповідальне або особливо відповідальне становище (див. п. 2 примітки до ст. 368 КК); б) вчиняється особою, раніше судимою (рецидив) за злочин, передбачений ст. 382 КК (див. коментар до ст. 34 КК); в) заподіює істотну шкоду охоронюваним законом правам і свободам громадян, державним чи громадським інтересам або інте­ресам юридичних осіб (див. пункти 3 та 4 примітки до ст. 364 КК та пунк­ти 7—11 коментарю до Розділу XVII КК).

5. У частині 3 ст. 382 КК встановлена відповідальність за невиконання службовою особою рішення Європейського суду з прав людини. Відповідальність за це діяння обумовлена тим, що Законом України від 17 липня 1997 р. ратифікована «Конвенція про захист прав і основних сво­бод людини» 1950 р. та Протокол № 11 до цієї Конвенції. У розділі II цьо­го Протоколу закріплений статус Європейського суду з прав людини та за­значено (ст. 46), що Високі Договірні Сторони зобов'язуються виконувати остаточне рішення Суду у будь-якій справі, в якій вони є сторонами (Міжнародні договори України про правову допомогу: Офіційне видання. — Ужгород. — 2000. — С. 199—234). На обов'язковість виконання рішень Євро­пейського Суду з прав людини вказується і в п. 13' ст. З Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 р. (ВВР. — 1999. — № 24. - Ст. 227).

6. Суб'єктивна сторона злочину за умови, якщо він не тягне наслідків (ч. 1 ст. 382 КК) — тільки прямий умисел. Психічне ставлення до наслідків, зазначених у ч. 2 ст. 382 КК, може бути виражене як в умисній, так і в не­обережній формі вини. Мотиви злочину можуть бути різними і на кваліфікацію не впливають. В цілому злочин вважається умисним.

7. Суб'єкт злочину спеціальний: ним може бути будь-яка службова особа, яка внаслідок свого службового становища зобов'язана та має реальну мож­ливість виконати відповідний судовий акт. Невиконання судового акта іншими особами тягне за собою відповідальність за іншими статтями КК (наприклад, статті 164, 165, 389, 390, 393, 394). Невиконання судового акта службовою особою може містити й ознаки спеціальних складів злочинів, пе­редбачених статтями 172, 173 та 175 КК (див. коментар до цих статей). За певних умов можлива сукупність цих діянь та злочину, передбаченого ст. 382 КК.