Карається позбавленням волі на строк від п'яти до дванадцяти років.

1. Суспільна небезпечність цього злочину полягає в тому, що він за­подіює шкоду інтересам правосуддя шляхом посягання на особисту безпеку, недоторканність та здоров'я саме тих осіб, діяльність яких безпосередньо пов'язана зі здійсненням правосуддя.

2. Потерпілими від злочину є: а) професійні судді; б) народні засідателі; в) присяжні; г) їхні близькі родичі (про поняття та коло близьких родичів див. п. 11 ст. 32 КПК; ч. 2 ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» від 23 грудня 1993 р. (ВВР. — 1994. — № 11. — Ст. 50). Якщо погроза чи насильство застосовувалися що­до Голови або судді Конституційного чи Верховного Суду України, а також вищих спеціалізованих судів України у зв'язку з їхньою державною чи гро­мадською діяльністю як представників судової гілки влади, дії винного слід кваліфікувати за ст. 346 КК.

3. Склад злочину, передбаченого ч. 1 ст. 377 КК, є формальним, його об'єктивна сторона полягає в активний поведінці — дії, яка вчинюється пев­ним способом — шляхом погрози. Така погроза становить усвідомлений, яс­но виражений та конкретний прояв в дійсності злочинного наміру винного, який висловлюється у зв'язку з діяльністю потерпілого щодо здійснення правосуддя. Вплив на потерпілого полягає у погрозі: а) вбивством; б) засто­суванням іншого фізичного насильства; в) знищенням чи пошкодженням майна (див. коментар до статей 129 та 195 КК).

4. Погроза може бути доведена до відома потерпілого у будь-якій формі (усно, письмово, шляхом демонстрації зброї чи інших предметів, безпосеред­ньо або через інших осіб, поштою, телефоном, у тому числі анонімно). Од­нак така погроза може бути виражена тільки в обіцянці застосувати фізич­не насильство (вбивство, тілесні ушкодження, побої, незаконне позбавлення волі, посягання на статеву свободу тощо) або знищити чи пошкодити май­но потерпілого. Висловлення погроз (залякувань) іншого характеру (напри­клад, погроза позбавити суддю яких-небудь благ чи привілеїв, розголосити ганебні відомості чи наклеп щодо його близьких тощо) не може бути кваліфіковане за ст. 377 КК і за наявністю певних умов може оцінюватись як злочин, передбачений ст. 376 КК, чи як підбурювання до здійснення зло­чину, передбаченого ст. 375 КК.

5. Дії винного кваліфікуються за ч. 1 ст. 377 КК незалежно від того, як сприймав погрозу потерпілий і чи мав сам винний намір та реальну мож­ливість її здійснити. Тому злочин визнається закінченим з моменту доведен­ня погрози до відома потерпілого і незалежно від того, чи вплинула вона на діяльність судді, народного засідателя або присяжного. Якщо в результаті погрози на адресу потерпілого ним було вчинено злочин, до якого таким способом схиляв його винний, дії останнього кваліфікуються за ч. 1 ст. 377 КК, а також за співучасть (ч. 4 ст. 27 КК) у тому злочині, виконав­цем якого був суддя, народний засідатель чи присяжний.

Погроза будь-яким за ступенем тяжкості фізичним насильством охоп­люється ознаками ч. 1 ст. 377 КК, однак якщо погроза вбивством була вчи­нена членом організованої групи, то дії винного слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 129 КК та ч. 1 ст. 377 КК.

6. Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони злочину, передбаченого ч. 1 ст. 377 КК, є наявність зв'язку між висловленою винним погрозою та діяльністю потерпілого щодо здійснення правосуддя. Відсутність такого зв'язку виключає кваліфікацію за ч. 1 ст. 377 КК, і за наявністю інших не­обхідних умов дії винного в таких випадках можуть бути кваліфіковані за статтями 129, 195 чи 350 КК.

7. Діяльність потерпілого, у зв'язку з якою висловлюється погроза, може бути пов'язана із здійсненням правосуддя: а) безпосередньо (зв'язок у вузь­кому розумінні) — коли суддя, народний засідатель чи присяжний у вста­новленому законом порядку бере участь у підготовці до розгляду судових справ, винесенні у них рішень та їх виконанні; б) опосередковано (зв'язок у широкому розумінні) — коли потерпілий виконує дії та приймає рішення організаційно-розпорядчого або процесуального характеру (наприклад, обіймає посаду голови суду), від яких залежить розгляд конкретних справ і прийняття у них рішень (здійснює прийом громадян, розглядає їхні звер­нення та заяви, призначає головуючого в судовому засіданні, вирішує питан­ня про відвід суддів, опротестовує та призупиняє виконання рішень тощо). Якщо погроза щодо потерпілого висловлюється у зв'язку із здійсненням ним іншої, хоч і службової, але не пов'язаної зі здійсненням правосуддя діяль­ності (наприклад, прийом та звільнення працівників канцелярії суду, участь в узагальненнях судової практики та підготовці нормативних актів), дії вин­ного слід кваліфікувати за ст. 350 КК.

8. Злочин, передбачений ст. 377 КК, може бути вчинений: а) до виконан­ня потерпілим діяльності щодо здійснення правосуддя (з метою недопущен­ня такої діяльності); б) у процесі (під час) її виконання (з метою протидії такій діяльності); в) після її виконання (з мотивів помсти за таку діяльність),

9. Умисне нанесення тим же особам і за тих самих умов побоїв (ст. 126 КК), заподіяння легких (ст. 125 КК) чи середньої тяжкості (ст. 122 КК) тілесних ушкоджень кваліфікується за ч. 2 ст. 377 КК, а умис­не заподіяння тяжких тілесних ушкоджень повністю охоплюється ознаками ч. З ст. 377 КК і додаткової кваліфікації за ст. 121 КК не потребує.

10. Відповідальність за ст. 377 КК настає лише за умови, якщо діяльність потерпілого щодо здійснення правосуддя мала законний характер. У проти­вному разі поведінка особи має оцінюватися з урахуванням положень, що містяться у статтях 36—40 КК, а за відсутності підстав для застосування за­значених норм дії винного слід кваліфікувати за статтями 121, 122, 125, 126, 129 чи 195 КК. Якщо висловлення погрози чи заподіяння тілесних ушкод­жень використовувалися винним як спосіб (форма) втручання в діяльність судових органів, його дії повністю охоплюються ознаками відповідної час­тини ст. 377 КК і додаткової кваліфікації за ст. 376 КК не потребують (див. п. 4 коментарю до ст. 376 КК).

11. Суб'єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 377 КК, харак­теризується тільки прямим умислом, а за частинами 2 та 3 ст. 377 КК психічне ставлення винного щодо заподіяння тілесних ушкоджень може бу­ти виражене як у прямому, так і в непрямому умислі. При цьому у зміст ви­ни входить усвідомлення винним того, що він: а) висловлює погрозу чи за­стосовує насильство щодо судді, народного засідателя, присяжного чи їхніх родичів; б) вчиняє злочин у зв'язку з їх діяльністю щодо здійснення право­суддя.

Якщо умисел винного був спрямований на застосування погрози чи на­сильства щодо судді, народного засідателя, присяжного чи їхніх близьких родичів у зв'язку з діяльністю цих осіб щодо здійснення правосуддя, але внаслідок припущеної помилки злочин було фактично вчинено щодо особи, яка не віднесена до числа потерпілих у ст. 377 КК (так звана «помилка в об'єкті»), дії винного слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 15 КК та відповідною ча­стиною ст. 377 КК.

12. Суб'єктом злочину за ч. 1 ст. 377 КК, а також умисного заподіяння побоїв та легких тілесних ушкоджень (ч. 2 ст. 377 КК) може бути особа, яка досягла 16-річіюго віку. При заподіянні умисного середньої тяжкості (ч. 2 ст. 377 КК) або тяжкого тілесного ушкодження (ч. З ст. 377 КК) суб'єктом злочину може бути і особа, яка досягла 14-річного віку.