Лексико-граматичні розряди іменників

Лексико-граматичні розряди іменників – це такі їх групи, в яких об’єднуються іменники зі специфічним лексичним значенням, що позначається на характері певної граматичної категорії. Розрізняють такі лексико-граматичні розряди іменників: іменники з конкретним та абстрактним значенням, назви істот і неістот, іменники – загальні і власні назви, збірні іменники, іменники з речовинним значенням, одиничні іменники.

Іменники з конкретним та абстрактним значенням

Іменники з конкретним значенням називають предмети і явища, які існують у просторі, маючи фізичну природу, і пізнаються безпосередньо за допомогою органів чуття. Напр.: квартира, поріг, етажерка, журнал, поле, трава, кущ, дощ, вода, вогонь, день, ніч і т. ін. До них належать:

– іменники на позначення одиничних предметів (назви людей, тварин, рослин, предметів неорганічного світу, напр.: людина, пекар, дядько, кінь, лев, пролісок, цеглина, валун);

– власні назви (Марія, Сахара, „Світанок“);

– назви речовин, матеріалу (азот, граніт, цегла);

– назви просторових понять у якомусь обмеженні (степ, ділянка, гай, смуга);

– назви часу у певних межах (рік, літо, місяць, доба, година).

Іменники з конкретним значенням співвідносяться з предметами, які піддаються лічбі, вимірюванню, тому вони, як правило, змінюються за числами і можуть поєднуватися з власне кількісними числівниками: зірка – зірки, сім зірок; син – сини, три сини; берег – береги, два береги. Щоправда, деякі іменники з конкретним значенням вживаються тільки в однині (лепеха, рогіз, ситець, молоко) або тільки у множині (окуляри, чотки, гроші).

Іменники з абстрактним значенням позначають не власне предмети, а узагальнені поняття, зміст яких осягається розумом, уявою. Зокрема, це назви опредмечених якостей, ознак, властивостей (краса, синява, скромність, доброта), назви опредмечених дій, процесів (читання, усвідомлення, перемовини), звичаїв та обрядів (обжинки, вхідчини, пострижини), грошових понять (кошти, фінанси) тощо.

Граматична особливість іменників з абстрактним значенням та, що вони не змінюються за числами, а найчастіше вживаються в однині (любов, порядність, уявлення. молодість), рідше – тільки у множині (відносини, пестощі, заручини). У ряді випадків серед іменників з абстрактним значенням спостерігається розрізнення форм однини і множини (властивість – властивості, можливість – можливості, продаж – продажі). З власне кількісними числівники іменники з абстрактним значенням не поєднуються. Можлива їх сполучуваність з неозначено-кількісними числівниками та іменниками з числовим значенням: багато галасу, мало втіхи, безліч клопотів.

Абстрактні іменники – слова переважно похідні, утворені від дієслів та прикметників, і для них показовими є специфічні словотворчі засоби – суфікси - нн-( згасання ), - інн - (ходіння), - енн - (мислення), - тт - (буття), - б - (боротьба), - ість (мужність), -от- (смакота), - тв - (убозтво, кравецтво). Рідше абстрактні іменники утворюються безафіксно: лють, біль.

Неперехідної межі між іменниками з конкретним та абстрактним значенням не існує: залежно від контексту той самий іменник може вживатися то з конкретним, то з абстрактним значенням: високе полум’я – полум’я революції, битий шлях – шлях до перемоги, процес дослідження – опублікувати дослідження.

Назви істот і неістот

Із загалу іменників з конкретним значенням виокремлюються іменники – назви істот. Це назви людей і тварин, птахів, риб, комах, включаючи також і власні назви (батько, дочка, працівник, журналіст, Олександр, Галина, Крамаренко, кінь, Орлик, плазун, сокіл, риба, щука, комар), демонологічні та міфологічні назви (дідько, домовик, водяник, лісовик, бездонник, русалка, потерча, Чорнобог, Мара, Марена, Мокоша, Перун, Зевс, Венера), назви героїв казок, байок (Очеретинка, Сонце, Мороз, Вітер).

Назви неістот – це іменники, які означають предмети і явища неживої природи, а також рослини та абстрактні поняття (дошка, вікно, телевізор, фабрика, верстат, виріб, ліс, граб, вільха, деревій, сила, напучування, допомога, популярність).

Однозначної відповідності між поділом іменників на назви істот і неістот та науковим поділом на живу і неживу природу немає. Зокрема, рослини як біологічно живе з погляду граматики належать до неістот. До назв неістот у граматиці відносяться також назви сукупності осіб (народ, гурт, натовп, загін, бригада), назви мікроорганізмів (бактерія, вірус, мікроб). Навпаки, до назв істот зараховують назви померлих (покійник, мрець, небіжчик), назви предметів, що імітують людей (лялька, манекен) і, як уже було зазначено, назви демонічних та міфічних істот.

Назви істот відповідають на питання хто?, а назви неістот – що?

Категорія істот і неістот іменника граматично виявляється через відмінкові форми. Так, іменники чоловічого роду на позначення істот у знахідному відмінку однини і множини мають форму, омонімічну з родовим відмінком, а назви неістот – із називним, наприклад: зустрів друга (друзів), вітали переможця (переможців), придбав посібник (посібники). Аналогічнерозрізнення назв істот чи неістот в іменниках жіночого і середнього роду за формою знахідного відмінка можливе лише у множині: поздоровляли жінок, відіслали телеграми, доглядали немовлят, відвідали села.

Слід зазначити, що у мовленні наявні відхилення від загальної закономірності граматичного розрізнення категорії істоти та неістоти. Зокрема, деякі іменники на позначення істот (тварин) у знахідному відмінку можуть мати подвійні форми – співвідносні і з родовим, і з називним відмінком, наприклад: пасти коней, корів, ягнят і пасти коні, корови, ягнята. Таку саму картину спостерігаємо і в окремих іменниках чоловічого роду на позначення неістот в однині: заточити олівець і олівця, відсунути стіл і стола, підняти папірець і папірця та ін. Назви неістот, що називають страви, мають форму знахідного відмінка, співзвучну із формою родового – за аналогією до назв істот, а саме птахів, риб, з яких приготовлено ці страви: їсти півня, курей; подати окуня в сметані, фаршированого коропа. Форму знахідного відмінка, співзвучну з формою родового, – як істоти – мають іменники чоловічого роду, які позначають шахматні фігури, карти: забрати коня, слона, офіцера, пішака; побити короля.

Іменники– загальні і власні назви

Залежно від характеру називання і граматичних ознак усі іменники поділяються на загальні назви і власні.

Загальні назви – це узагальнене найменування класу однорідних предметів (учень, океан, море, сузір’я, гора, зоря). Власні назви – це індивідуальні найменування, які даються предметам з метою виділення їх з класу однорідних предметів. Серед власних назв виділяють різні тематичні групи іменників: прізвища, імена, по батькові людей, прізвиська, псевдоніми (Володимир Іванович Вернадський, Чужий, Марко Вовчок); географічні та астрономічні назви (Тихий океан, Мертве море, Говерла, сузір’я Оріона, Полярна зоря); клички тварин (рисак Буян, собака Бровко, корова Галка); назви дійових осіб казок, байок (Видимо й Невидимо; Щука й Пліточка – з однойменної байки Левка Боровиковського); назви історичних подій та суспільно-політичних явищ (Друга світова війна), назви центральних установ і організацій (Верховна Рада, Федерація незалежних профспілок України), назви окремих вищих посад (Президент України); назви видавництв, книг, творів, журналів, газет (видавництво „Академія“; „Кобзар“, „Тризна“, журнал „Пізнайко“, газета „Літературна Україна“); навчальних установ (Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, дитячий навчальний заклад „Джерельце“); театрів, кінотеатрів, музеїв, клубів (Державний академічний театр опери та балету імені Тараса Шевченка, Кінотеатр імені Олександра Довженка, Національний музей образотворчого мистецтва); спортивних і творчих колективів (спортивний клуб „Динамо“); назви магазинів, кафе (магазин „Велика кишеня“, кафе „Ретро“); сорти і марки найрізноманітніших предметів (цукерки „Шедевр“, літак „Антей“) та ін.

Відмінності між загальними і власними назвами відбито у графіці: загальні назви пишуться з малої букви, а власні – з великої.

Поділ іменників на загальні і власні назви базується і на граматичних ознаках. Якщо загальні назви звичайно змінюються за числами (лектор – лектори, лебідь – лебеді, озеро – озера, бухта – бухти, свято – свята), то власні, зокрема назви осіб та географічні назви, вживаються або тільки в однині, або тільки у множині, наприклад: Андрій, Христина, Пилипенко, Кушнір; Київ, Львів, Прип’ять, Синевир; Лубни, Карпати, Альпи тощо. Якщо власні назви, які мають лише форму однини, у контексті набирають форми множини, то це викликає такі зміни у їх семантиці: а) форма множини позначає однакові імена кількох осіб або однакові назви предметів (у класі три Наталки; по Україні протікає два Ужі – річка Уж на Закарпатті та притока р. Прип’ять); б) власна назва у множині називає осіб, які знаходяться у стосунках спорідненості (сестри Річинські, брати Тобілевичі, сім’я Коцюбинських); в) особове ім’я означає типову ознаку (Кайдаші, Плюшкіни).

Між аналізованими підгрупами іменників спостерігаються взаємопереходи. Так, власні назви у випадку метонімічного перенесення стають загальними: ампер, ом – одиниці вимірювання електроструму відповідно до прізвищ фізиків; браунінг, маузер – назви видів зброї за прізвищами винахідників; галіфе, френч – назви одягу за прізвищами генералів, що запровадили ці види одягу; херес, порту – назви сортів вин за назвами міст, які ними славляться; бостон, кашемір – назви тканин, утворені від назви місцевості, де їх вперше стали виробляти (Бостон – місто у Великобританії; Cachemire „Кашмір“ – назва колишнього князівства на півночі Індії) та ін. Загальні назви переходять у власні, означаючи одиничні предмети: Захід – країни Західної Європи; Суми, Ізюм – назви міст; Бондар, Слюсар, Паляниця – назви прізвищ; Віра, Надія, Любов, Воля, Калина, Віола (від латинського viola – фіалка), Карина (від латинського carina – кіль корабля) – жіночі імена; „Наука“ – назва видавництва; „Всесвіт“, „Перець“, „Крокодил“ – назви журналів; „Гайдамаки“ (Т.Шевченка), „Царівна“ (О.Кобилянської), „Вершники“ (Ю.Яновського) – назви художніх творів; будинок побуту „Столичний“, кафе „Азалія“, кінотеатр „Зірка“ та багато ін.

Збірні іменники

Збірні іменники – це такі іменники, які називають сукупність однакових або подібних предметів як неподільне ціле, наприклад: комашня, гілля. Аналізована група займає проміжне місце між формами однини та множини однокореневих слів (якщо такий ланцюг з трьох елементів можливий): з погляду семантики збірні іменники тяжіють до форм множини, однак граматичною особливістю їх є вживання лише у формі однини. Порівняймо: гілка росте − гілля росте − гілки ростуть; листок падає − листя падає − листки падають. Ще збірні іменники не поєднуються з власне кількісними числівниками при можливості зв’язку з неозначено-кількісними: багато листя, чимало гарбузиння (але не говоримо тисячі листя, два гарбузиння).

Збірні іменники характеризуються також словотвірними ознаками. Більшість з них утворюється суфіксами: - тв( о), -от (а), - еч (а), -н (я), - в (а), - ість, - няк, - ин (а), -овин (а), - инн (я), - овинн (я), -ич, -ар (а), - ор (а), - ія, -ань тощо (студентство, козацтво, голота, злидота, парубота, жіноцтво і жінота, малеча, комарня, мошва, мишва, людність, живність, молодняк, осичняк, городина, садовина, лушпиння, морквиння, маковиння, галич, мошкара, дітвора, комсомолія, ламань, рвань). Продуктивно вживаною є група збірних іменників на -я, у яких або збережений давній суфікс -j-, або ж він зазнав повної прогресивної асиміляції за місцем і способом творення, що привело до фонетичного подовження м’яких приголосних між голосними, а у випадку збігу приголосних − до подальшого спрощення їх: верб’я, дуб’я, пір’я, колоддя, коріння, віниччя, вороння, павуччя, листя. Від прикметників та дієслів (включаючи і дієприкметники) збірні іменники можуть утворюватися безафіксно: молодь, зелень, погань, наволоч, гниль тощо.

Серед суфіксів виділяється група таких, що закріпилися в українській мові внаслідок іншомовних запозичень, наприклад: - ур (а), - ат, -ітет, -арій, -ик (а), (- ік -а), - атик (а) − професура, апаратура, деканат, старостат, генералітет, інструментарій, орнаментика, символіка, синоніміка, проблематика.

До збірних іменників не належать ті, які, хоч і мають значення сукупності, однак виступають у формах і однини, і множини: народ − народи, загін − загони, полк − полки. Позначуване ними може підлягати рахунку: два загони, три полки.