Категорія роду іменника: способи і засоби вираження її

Будь-який іменник в сучасній українській мові (за винятком тих, котрі вживаються тільки у множині) належить до певного роду – чоловічого, жіночого чи середнього. Рід іменників визначається за формою однини, якщо іменник змінюється за числами. Наприклад: Очі в неї були великі, дві чорні коси΄, перекинуті наперед, обрамляли лице (І. Сенченко).У цьому реченні у формі множини вжитий іменник коса, який належить до жіночого роду. Для слова «ко΄си», яке вживається у множині зі значенням «довге волосся», рід не визначається: Хто се, хто се по тім боці рве на собі коси? (Т. Шевченко)

Рід іменників виражається такими способами:

1. Лексичним (семантичним), тобто словами, що мають різні корені. Так, цей спосіб застосовується для визначення роду іменників на позначення осіб і, крім того, опирається на їх поділ за статтю: іменники на позначення істот чоловічої статі мають чоловічий рід, а жіночої статі – жіночий: дід – баба, батько – мати, син – дочка, брат – сестра, дядько – тітка. Іменники на позначення малих щодо віку істот різної статі мають середній рід: хлоп’я, дівча.

На основі статі носія (тобто семантично) визначається рід в іменах та прізвищах: Вакула, Микита, Микола, Олекса, Сава, Сила, Хома, Адам, Іван, Валентин, Григорій, Дмитро, Литвин (Володимир), Козак (Петро), Дорошенко (Валерій) – іменники чоловічого роду; Галина, Неоніла, Іванна, Валентина, Анастасія, Софія, Нінель, Литвин (Ганна), Козак (Надія), Дорошенко (Марта) – іменники жіночого роду. Так само і в невідмінюваних прізвищах іншомовного походження: Дюма (Олександр), Гюго (Віктор), Голсуорсі (Джон) – чоловічий рід; Віардо (Поліна), Саган (Франсуаза), Тріоле (Ельза) – жіночий рід.

В основі розрізнення чоловічого і жіночого роду частини іменників на позначення тварин (переважно свійських) лежить поділ на самців і самок: бик – корова, кінь – кобила, цап – коза, кабан – свиня, півень – курка, селезень – качка. Іменники на позначення дитинчат незалежно від біологічної статі – середнього роду: теля, лоша, індича, кошеня тощо.

Семантичний спосіб визначення роду до іменників на позначення істот застосовується непослідовно. Так, назви осіб за професією чи характером їх діяльності типу староста, голова (сільський голова, голова зборів), суддя мають чоловічий рід, хоча їх обов’язки можуть виконувати і жінки. Причина в тому, що подібні посади в минулому займали тільки особи чоловічої статі. У сучасній українській мові ці іменники за традицією зберігають чоловічий рід, хоча позначають і осіб жіночої статі, наприклад: Вела процес досвідчений суддя Мудра М.І. Староста групи ознайомила студентів з розкладом занять.

Непослідовність застосування семантичного критерію спостерігається і при розрізненні роду у назвах тварин, наприклад: леопард – чоловічий рід, пантера – жіночий рід. Там, де поділ за принципом «самець – самка» не актуальний, рід не відбиває статевих відмінностей, а визначається за формою слова – відповідно до наступного способу визначення роду.

2. Мофологічний спосіб. Морфологічне розрізнення роду усіх іменників (істот та неістот) опирається на систему закінчень.

До чоловічого роду належать:

а) більшість іменників з нульовим закінченням у початковій формі: сіяч, господар, віл, сокіл, короп, оберіг, дім, в’яз, голос, сумнів;

б) частина іменників на -а (-я): переважно чоловічі імена, у яких рід можна визначити і семантично, та назви роду занять, професій: Олекса, Ілля, воєвода, суддя;

в) деякі іменники із закінченням -о: батько, дядько, дідуньо, Павло, Дніпро.

До жіночого роду належать:

а) більшість іменників на -а, -я: внучка, Зоя, палітра, музика, психологія ( виключаючи названі вище іменники чоловічого роду та ті, що належать до середнього роду);

б) частина іменників з нульовим закінченням: ніч, осінь, радість та іменник мати.

До середнього роду належать:

а) майже всі іменники із закінченнями -о, -е: курчатко, болото, сито, пальто, море, плече;

б) частина іменників на –а, -я: лоша, ведмежа, теля, зілля, коріння.

Отже, спеціальних закінчень на вираження родової віднесеності іменників немає. Якщо закінчення іменників у початковій формі однакові, то їх рід диференціюється всією системою відмінкових закінчень, хоча серед них найпоказовішими є флексії родового та орудного відмінків однини. Так, до чоловічого роду належать ті іменники з чистою основою, які в родовому та орудному відмінках однини відповідно матимуть закінчення -а(-я) чи - у (-ю) та –ом, -ем (-єм): друг – друга, другом, ключ – ключа, ключем, Сибір – Сибіру, Сибіром, біль – болю, болем, радій – радію, радієм. Натомість іменники жіночого роду з чистою основою у родовому відмінку однини набувають закінчення –і, а в орудному – -у (графічно –ю): сіль – солі, сіллю, піч – печі, піччю. Якщо відмінкові закінчення іменників жіночого і чоловічого роду на -а (-я) повністю збігаються, то для середнього роду вони інші. Пор.: Лука – Луки, Лукою (ч. р.), лука – луки, лукою (ж. р.), але полум’я – полум’я, полум’ям та маля – маляти, малям, собача – собачати, собачам.

Морфологічний спосіб визначення роду показовий для іменників-назв професій, посад, звань типу лікар, хімік, інженер, юрист, директор, декан, доцент, доктор та ін. у професійному та офіційно-діловому стилі: відповідно до нульового закінчення у початковій формі та до системи інших відмінкових закінчень граматично вони зберігають чоловічий рід, хоча називають і осіб жіночої статі. Зіставмо: відомий скульптор Галина Кальченко і відомий скульптор Іван Кавалерідзе; робота відомого скульптора – і Г. Кальченко, і І. Кавалерідзе; дискусія з відомим скульптором (незалежно від статі).

3. Словотвірний спосіб. Цей спосіб є актуальним у тих випадках, коли від іменників чоловічого роду на позначення істот (осіб, тварин) утворюються співвідносні іменники жіночого, середнього роду. Засобом вираження роду стають суфікси: поет – поет ес а, поет к а, прем’єр-міністр − прем’єр к а і прем’єр-міністер к а, канцлер −канцлер к а, князь – княг ин я, філолог – філолог ин я, директор– директр ис а, учень – учен иц я; свекор – свекр ух а, аптекар– аптекар ш а (суфікс -ш- уживається у розмовному стилі та просторіччі, притому не лише для позначення особи жіночої статі за професією, посадою, родом заняття, а й зі значенням „ дружина того, хто має відповідну професію, рід заняття, обіймає певну посаду“. Останнє значення, зокрема, виражене суфіксом -их-, особливо показове у випадку найменування дружини за чоловіком, як про це, зокрема, читаємо у повісті Ольги Кобилянської „ У неділю рано зілля копала“: Іван их а Дуб их а –дружина Івана Дуба), в оповіданні О. Довженка „Мати“: Марія Стоян – Стоян их а). Словотвірний ланцюжок з трьох елементів можна представити такими прикладами: слон – слон их а, слон ен я, вовк – вовч иц я, вовч ен я. У дитячій літературі зустрічаємо аналогічні приклади творення іменників-неістот: гарбуз – гарбуз их а, гарбуз ен ята (Василь Чухліб).

4. Синтаксичний спосіб. Суть його полягає в тому, що рід іменників визначається узгодженням родових форм іменника та прикметника, дієприкметника, порядкового числівника, займенників прикметникового типу або координацією іменника-підмета з дієсловом-присудком минулого часу чи умовного способу. Наприклад: небезпечн ий боа (у значенні змій – чоловічий рід) і яскрав е боа (накидка – середній рід); Поні дрібно цокотів копитцями, катаючи дітлахів.

Синтаксичний спосіб актуальний для родового розрізнення іменників спільного роду – тих, які можуть мати значення двох родів, наприклад, чоловічого і жіночого: сирота, сусіда (стилістично нейтральні слова), трудяга, нероба, гуляка, плакса, причепа, зануда, ябеда, найда (характеризуючі розмовні слова), Саня, Шура, Валя (зменшено-пестливі форми, утворені від чоловічих та жіночих імен) тощо. Рід іменників спільного роду конкретизується у контексті: Мій сусіда (ч. р.) – Микола. Моя сусіда (ж. р.) – Валя (ж. р.). Валя (ч. р.) швидко впорався із дорученням. Можливі інші комбінації значень в іменниках спільного роду. Наприклад, ледащо (зневажливе) – іменник чоловічого і середнього роду: Він такий ледащо. Якби не виросло з нього велике ледащо. (У непрямих відмінках форми прикметників, узгоджуваних займенників тощо при таких іменниках збігатимуться). Ряд іменників спільного чоловічого і середнього роду поповнюється назвами осіб за характерними ознаками або схильністю до певних дій, вчинків: базікало, забудько, незнайко, непосидько тощо. Провідна роль у конкретизації роду також належить синтаксичному критерію, коли йдеться про іменники так званого подвійногороду на - ище, у яких взаємодія двох родових значень (чоловічого і середнього; жіночого і середнього) зумовлена двома чинниками: закінчення -е показове для середнього роду, а чоловічий чи жіночий рід мотивується родом твірного слова. Пор.: висок- ий дубище (чол.) − висок- е дубище (с.), страшн -а бабище (ж.) і страшн -е бабищ-е (с.).

Труднощі щодо визначення роду викликають невідмінювані іменники іншомовного походження. Безперечно, у контексті рід цих іменників визначається синтаксично: … Фламінго дрімає-журиться самотній (О. Олесь). При самостійній побудові словосполучень чи речень слід враховувати такі правила визначення роду невідмінюваних іншомовних іменників – загальних назв, щоб витримати згадані вище правила узгодження та координації: 1) іменники на позначення осіб мають чоловічий чи жіночий рід залежно від статі, напр.: мсьє, денді (поважн ий мсьє, галантн ий денді); леді, мадемуазель, мадам (чарівн а леді, кокетлив а мадемуазель, завітал а мадам Мадлена); 2) до чоловічого роду належать назви людей на позначення професії, роду діяльності, соціального стану без вказівки на стать, напр.: аташе, буржуа, маестро тощо; 3) чоловічий рід мають назви тварин (безвідносно до статевого розрізнення), наприклад, шимпанзе, какаду, ара (папуга), але цеце – жіночого роду (під впливом родової назви муха) – невтомн ий шимпанзе, яскрав ий какаду, довгохвост ий ара; при потребі вказати на самку значення жіночого роду також передається синтаксично: шимпанзе підтримала гру дитинчати; 4) середній рід мають іменники-неістоти: панно, конфеті, рагу, таксі, шасі та багато інших (смачн е рагу, лів е шасі, нічн е таксі). Щоправда, окремі іменники-неістоти як видові назви можуть належати до чоловічого чи жіночого роду завдяки так званій семантизації роду – мотивації його родовою назвою. Так, чоловічий рід мають назви вітрів (сироко, торнадо та ін.); види сиру (сулугуні, брі); сорт винограду (долі); окремі іменники інших тематичних груп (пенальті – удар; га – скорочена назва слова гектар). До жіночого роду належать такі іменники, як кольрабі (капуста), салямі (ковбаса), бере (груша), бері-бері (хвороба), авеню (широка вулиця у Франції, Англії й США) тощо.

Граматичний рід незмінних іменників іншомовного походження власних назв повторює рід відповідної загальної назви: далек ий Борнео (острів), повновод а Міссурі (річка), сонячн е Поті (місто).

Рід невідмінюваних абревіатур визначається за стрижневим словом: ЧАЕС закрит а – складноскорочений іменник має жіночий рід, як і стрижневе в ньому слово станція, МВС оприлюднил о результати перевірки – абревіатура середнього роду (відповідно до слова Міністерство) та ін. Рід відмінюваних абревіатур, незалежно від їх типу (часткові, ініціальні), визначається за морфологічним оформленням: студзагін (нульове закінчення – чоловічий рід: студзагон у, студзагон ом), стінгазета (закінчення –а – жіночий рід: стінгазет и, стінгазет ою), спецзамовлення (закінчення –а (-я) –середній рід: спецзамовленн я, спецзамовленн ям), рагс (реєстрація актів громадянського стану) – подати заяву до рагс у, мій будинок відразу за рагс ом – чоловічий рід.

Серед іменників виділяється невелика група слів, у яких спостерігається хитання в роді. У таких випадках одна форма нормативна, стилістично нейтральна, а інша – обмежена у вживанні (розмовна, просторічна, діалектна, застаріла, вживається як професіоналізм чи у термінологічному значенні): літр (ч. р., нейтр.) – літра (ж.р., розм.), шосе (с. р., нейтр.) – соша (ж. р., прост.), хлібина (ж. р., нейтр.) – хлібино (с. р., діал.), санаторій (ч. р., нейтр.) – санаторія (ж. р., розм., заст.), база (ж. р., нейтр.) – базис (ч. р., філософ. термін) та ін. Трапляються подвійні форми іменника одного роду, напр.: акварель і аквареля – жіночий рід. З погляду вживання вони також не рівноцінні. Форма з нульовим закінченням є нормативною, а форма з флексією - а (-я) – застарілою.