Родові та числові форми минулого часу та умовного способу

Дієслова минулого часу та умовного способу не мають особових закінчень. Їм властиві родові закінчення. У формі минулого часу (доконаного й недоконаного виду) дієслова відмінюються за родами і числами.

Однина Множина

Чол. рід: писав ніс сіяв писал и несл и сіял и

Жін. рід: писал а несл а сіял а

Сер. рід: писал о несл о сіял о

У множині форми минулого часу роду не розрізняють. Є спільне для всіх родів закінчення - и, яке приєднується до суфікса - л -: писа-ти – писа-л- и, нес-ти – нес-л- и, сія-ти – сія-л- и.

Оскільки форми умовного способу утворюються від форм минулого часу додаванням формотворчої частки би(б) (писав би, ніс би, сіяв би; писала б,несла б, сіяла б; писало б, несло б, сіяло б; писали б, несли б, сіяли б), то форми умовного способу змінюються так само, як і дієслова минулого часу – за родами і числами.

При дієвідмінюванні дієслів давноминулого часу, змінюються за родами і дієслово бути, і відмінюване дієслово: я ходив був, я ходила була, я ходило було; ти ходив був, ти ходила була, ти ходило було; він ходив був, вона ходила була, воно ходило було. У множині форми давноминулого часу роду також не розрізняють: ми ходили були, ви ходили були, вони ходили були.

 

Особові форми дієслів наказового способу

Особові форми дієслів наказового способу утворюються від основи теперішнього або простого майбутнього часу. Вони представлені тільки другою особою однини та першою і другою особами множини.

Однина Множина

1 особа - пиш імо, сій мо, нес імо, сид імо

2 особа: пиш и, сій, нес и, сид и пиш іть, сій те, нес іть, сид іть

3 особа: -

У першій і третій особах однини та в третій особі множини формами наказового способу є описові конструкції, про які йшлося в попередньому параграфі.

Якщо в другій особі однини дієслова мають закінчення - и, то в першій особі множини вони матимуть закінчення – імо (- ім): пиш- и – пиш- імо, пиш- ім; нес- и – нес- імо, нес- ім, а в другій – - іте (- іть): пиш- іте, пиш- іть, нес- іте, нес- іть. Усі інші мають у першій особі множини закінчення - мо, а в другій - - те: сій – сій- мо, вилазь – вилазь- мо; сій- те, вилазь- те.

Дієслова архаїчної групи

Дієслова бути, їсти, дати та спрефіксовані дієслова з основою на -вісти (відповісти, доповісти, розповісти та ін.) становлять окрему групу дієвідмінювання, не належать ні до першої, ні до другої дієвідмін, бо в теперішньому часі і в простому майбутньому доконаного виду вони мають закінчення, яких немає в дієслів І та ІІ дієвідмін. Ці дієслова зберегли старовинну (архаїчну) систему відмінювання. Кожне дієслово цієї групи відмінюється неоднаково. Так, дієслово бути в теперішньому часі в сучасній українській мові має тільки форму є в усіх особах однини і множини(я,ти, він, вона, воно є; ми, ви, вони є).

Зрідка вживається форма єсть у першій особі однини і в третій особі множини: Я єсть народ, якого правди сила ніким звойована ще не була (П. Тичина). Інші старовинні форми зустрічаються ще рідше. Ви – месники тепер за них, ви месники єсте (М. Бажан); Що ти за сила єси питали (П. Тичина);

У давнину це дієслово мало таку систему відмінювання [ 7,330]:

Однина Множина

1 особа: єсмь єсмо

2 особа: єси єсте

3 особа: єсть суть

У простому майбутньому часі дієслово бути відмінюється як дієслово першої дієвідміни:

 

Однина Множина

1 особа: буд у буд емо

2 особа: буд еш буд ете

3 особа: буд е буд уть

Дієслово їсти та похідні від нього спрефіксовані дієслова з’їсти, поїсти, заїсти, виїсти та ін., яких у Словнику української мови зафіксовано понад два десятки, в теперішньому часі і майбутньому простому відмінюються так:

 

Однина Множина

1 особа: їм з’їм їмо з’їмо

2 особа: їси з’їси їсте з’їсте

3 особа: їсть з’їсть їдять з’їдять

Дієслово дати і похідні від нього віддати, видати, здати, подати та ін.,а також дієслова, утворені шляхом префіксації від - вісти – доповісти, відповісти та ін. (у Словнику української мови всього 9 слів) є дієсловами доконаного виду, тому вони в теперішньому часі не вживаються, а мають тільки форми майбутнього простого часу:

Однина Множина

1 особа: дам розповім дамо розповімо

2 особа: даси розповіси дастерозповісте

3 особа: дасть розповість дадуть розповідять

Дієприкметник

Дієприкметник – це форма дієслова, яка виражає ознаку предмета, пов’язану з дією чи станом цього предмета. Це форма дієслова, яка виражає ознаку предмета за дією, яку виконує предмет або яка на нього спрямована: написаний лист, прочитана книга, догоряюче вогнище.

Дієприкметник поєднує ознаки двох частин мови: прикметника (рід, число, відмінок) та дієслова (стан, вид, час). Як і прикметник, у реченні виступає в ролі означення та іменної частини складеного присудка, відмінюється за відмінками, змінюється за родами і числами. За дієслівними категоріями дієприкметники поділяються на активні (читаючий) і пасивні (прочитаний), теперішнього (сивіючий) і минулого часу (посивілий), оскільки вони мають тільки два часи, недоконаного (читаний) і доконаного виду (прочитаний).

Активні дієприкметники показують дію як ознаку діючої особи (предмета) за її дією: нападаючий футболіст – той футболіст, що нападає; правляча коаліція – та коаліція, яка править. Є активні дієприкметники теперішнього часу і активні дієприкметники минулого часу.

Активні дієприкметники теперішнього часу недоконаного виду утворюються від основи теперішнього часу за допомогою суфіксів - уч - (- юч -) (від дієслів І дієвідміни) та - ач - (- яч -) від дієслів ІІ дієвідміни: існу ють - існу юч ий, шипл ять - шипл яч ий. Ці дієприкметники належать до рідковживаних в українській мові.

Активні дієприкметники минулого часу доконаного виду утворюються від основи інфінітива неперехідних дієслів доконаного виду за допомогою суфікса - л -: посиві-ти - посиві- л- ий, пожовті-ти - пожовті- л -ий (і пожовк- л -ий), згорі-ти –згорі- л -ий.

Активні дієприкметники минулого часу з суфіксами - ш(ий), -вш(ий), які вживалися в давній українській мові та широко використовуються в сучасній російській мові, в українській мові не збереглися. Такі дієприкметники з російської мови перекладаються підрядним реченням: обучавшийся – той, що навчався; тянувшийся – той, що тягнувся.

Пасивні дієприкметники виражають ознаку предмета чи особи, на який (яку) спрямована дія іншого предмета: написаний учнями твір; полита дитиною квітка; засипана гравієм доріжка. При пасивних дієприкметниках діюча особа або предмет виражається (чи може виражатися) орудним відмінком: написаний (ким ?) учнями; полита (ким?) дитиною; засипана (чим?) гравієм.

Пасивні дієприкметники теперішнього часу з суфіксом - м -, які активно вживалися в давньоукраїнській (староруській) мові в сучасній українській мові відсутні (пор. з російської мовою: люби м ый).

Пасивні дієприкметники минулого часу творяться від основи інфінітива тільки перехідних дієслів доконаного і недоконаного виду за допомогою суфіксів - н -, - ен -, - т -.

За допомогою суфікса - н - утворюються дієприкметники від основ інфінітива на - а -(- я -): чит а -ти – чит а - н- ий, пис а -ти – пис а - н- ий, сказ а -ти – сказ а - н- ий і рідше від дієслів з основою на - ува- (- юва -), - овува -: викон ува -ти - викон ува - н -ий, застос овува -ти – застос овува-н -ий.

Якщо основа інфінітива закінчується на приголосний та на - и -, - і - ( - ї - ), використовується суфікс - ен -, а - и -,- і -(- ї -) в основі дієприкметника вже не вживаються: перемо г -ти-перемож -ен -ий, напо ї -ти – напо -єн -ий, звільн и -ти – звільн- ен -ий, вел і -ти – вел- ен -ий. При творенні пасивних дієприкметників з суфіксом - ен - відбувається зміна кінцевих приголосних: д на дж: згрома д ити – згрома дж ений; зд на ждж: виї зд ити – виї ждж ений; г, з на ж: запря г ти - запря жен ий, вира з ити – вира ж ений; с на ш: ско с ити – ско ш ений; к, т на ч: спе к ти – спе ч ений, освя т ити – освя ч ений. Якщо кінцевий приголосний основи є губним, після нього з’являється л: купити – ку п-л-ен -ий, зловити – зло в-л-ен -ий, зломити – зло м-л-ен -ий, розграфити – розга ф-л-ен -ий та ін.

За допомогою суфікса - т - утворюються дієприкметники від інфінітивної основи, яка закінчується на кореневі - и -, - і -, - а - ( - я - ), та на - р -: б и ти – би т ий, л и ти – ли т ий, зн я ти – зня т ий, нагр і ти – нагрі т ий, ж а -ти – жа- т -ий, сте р -ти – сте р-т -ий. Від дієслів, які мають у корені звукосполучення - оло- або суфікс -ну - можуть утворюватися паралельні форми: розк оло ти - розк олот ий і розкол ен ий, ки ну ти - ки нут ий і кин ен ий.

Активні й пасивні дієприкметники переходять в прикметники. При цьому вони втрачають ознаки дієслова (категорії виду, стану, часу, здатність керувати іменником і мати при собі обставини). Так, у прикметники перейшли усі пасивні дієприкметники теперішнього часу на - мий: відомий, свідомий і ін., деякі активні дієприкметники теперішнього часу із суфіксами - ущ - ( - ющ - ), - ащ - ( - ящ -): невмирущий, пропащий, тямущий, цілющий, невсипущий та ін. Можуть переходити у прикметники й активні дієприкметники із суфіксами - уч -(- юч -), - ач -(- яч -): блискучий, плакучий, кол ю чий, гарячий та ін., та пасивні дієприкметники минулого часу: в’ялий, спілий, солоний, квашена та ін. Прикметники дієприкметникового походження відрізняються морфологічною будовою (пал юч ий – пал аюч ий) та наголосом (нездол а нний – незд о ланий, несказ а нний – неск а заний, печ е ний – п е чений, вар е ний – в а рений).

Дієприкметники можуть переходити і в іменники (субстантивуватися): Поранений видужав. Відпочиваючі виїхали на екскурсію.

Дієслівні форми на - но, - то

В українській мові часто зустрічаються незмінні дієслівні форми (предикативні слова) на - но, - то, які за походженням є короткими формами пасивних дієприкметників середнього роду. Їх називають предикативними, оскільки вони виконують функцію присудка в безособових реченнях: Сказа но - зробле но. Значення минулого або майбутнього часу в цих словах підказується допоміжним дієсловом бути: було виконано, буде виконано і под.

Ці слова утворюються від пасивних дієприкметників з суфіксами - н -, - т -: прочитаний - прочитано, стоптаний - стоптано, збитий - збито: Ой, у полі жито копитами зби то. Під білою березою козаченька вби то. Ой, уби то, вби то, затягне но в жито, червоною китайкою личенько закри то ( Історична пісня).

Дієприслівник

Дієприслівник – це незмінна (невідмінювана) форма дієслова, яка виражає додаткову дію, що супроводить основну дію і в реченні пояснює основне дієслово (присудок), наприклад: Присівши на порозі, зажурена спочиває ненька (В. Скуратівський).

Дієприслівник має ознаки прислівника і дієслова.

Прислівниковими ознаками є незмінність форм, здатність виражати ознаку дії чи стану і прилягати до інших слів, синтаксична роль обставини.

З дієслівних категорій дієприслівнику властиві: 1) вид: недоконаний (читаючи, лежачи), доконаний (прочитавши, полежавши);

2) стан: активний (зустрічаючи) і зворотно-середній (зустрічаючись, вітаючись);

3) час: теперішній (люблячи, кохаючи, співаючи) і минулий (полюбивши, покохавши, заспівавши).

Як і інші дієслова, дієприслівники можуть керувати іменником: прочитати книгу – прочитавши книгу, писати лист (листа) – пишучи лист (листа). Можуть сполучатися з прислівниками: читаючи гарно (вголос, напам’ять), можуть мати перехідне й неперехідне значення, наприклад, від дієслова читати утворюється дієприслівник з перехідним значенням: читаючи книгу, а від дієслова сидіти утвориться дієприслівник, після якого неможливо вжити залежне слово в знахідному відмінку без прийменника.

У сучасній українській мові дієприслівники утворюються від дієслів доконаного і недоконаного виду. Дієприслівники недоконаного виду умовно називаються дієприслівниками теперішнього часу. Дієприслівники теперішнього часу творяться від основи теперішнього часу дієслів за допомогою суфіксів - учи (- ючи) від дієслів І дієвідміни (працю ючи, пиш учи, нес учи) та - ачи (- ячи) – від дієслів ІІ дієвідміни (леж ачи, стеж ачи, ход ячи).

Морфологічно вираженого часу дієприслівник не має, але дієприслівники недоконаного виду завжди означають таку додаткову дію, яка в часі збігається з основною дією, тобто якщо основне дієслово буде в теперішньому, минулому чи майбутньому часі, то й дієприслівник буде мати той самий час, що й основне дієслово, наприклад: Співають ідучи дівчата (Т.Шевченко). У цьому реченні основне дієслово в теперішньому часі, і дієприслівник також має категорію теперішнього часу; Падаючи, дерево порвало проводи радіомережі (Л.Дмитерко). Дієприслівник, як і основне дієслово, має категорію минулого часу; Наполегливо працюючи, ми виведемо Україну з економічної кризи (З газети).Тут маємо майбутній час. Інакше можна було б сказати: Якщо працюватимемо наполегливо, то виведемо Україну з економічної кризи.

Дієприслівники доконаного виду умовно названі дієприслівникамиминулого часу. Вони творяться від основи інфінітива за допомогою суфікса - ши (якщо основа закінчується на приголосний): нести - нісши, бігти -бігши та - вши, (якщо основа закінчується на голосний звук): пізнати - пізна вши, прочитати - прочита вши.

Дієприслівники доконаного виду означають таку додаткову дію, яка в часі випереджає основну дію, виражену особовим дієсловом-присудком, наприклад: А студенти після каші, пороздававши позичені ложки та посуд, затіяли переправу на той бік (О.Гончар). Дієприслівник, як і дієслово-присудок, має категорію минулого часу, однак дія у дієприслівнику випереджає дію, виражену основним дієсловом: спочатку студенти роздали посуд, а потім затіяли переправу. Те саме спостерігаємо в такому реченні: Поснідавши, лісничий подякував за гостинність і зібрався їхати (О.Донченко) (спочатку поснідав, а потім подякував і зібрався, хоча час минулий і в дієприслівнику, і в основному дієслові). Вилікувавшись, продовжите роботу в лабораторії. У цьому реченні основне дієслово має значення майбутнього часу. Те саме маємо і в дієприслівнику, але додаткова дія, виражена ним, передує основній дії (спочатку вилікуєтеся, а потім продовжите роботу).

Дієприслівники теперішнього і минулого часу часто вживаються із постфіксом – ся (- сь): начитавши сь, надививши сь, збираючи сь, хвилюючи сь.

Дієприслівники можуть втрачати ознаки дієслова і переходити в прислівники. Частіше це відбувається з дієприслівниками теперішнього часу недоконаного виду, коли вони стоять безпосередньо після дієслова-присудка: По вулиці ідуть співаючи дівчата, І під гармонію танцюють парубки (В.Сосюра); Ідуть дівчата в поле жати Та, знай, співають ідучи (Т.Шевченко).

Література:

12. Бевзенко С.П. Історична морфологія української мови. Нариси із словозміни та словотвору. - Ужгород, 1960. – 416 c.

13. Вихованець І. Р., Городенська К.Г., Грищенко А.П. Граматика української мови. – К.: Рад. шк.,1982. – С.98 – 118.

14. Волох О.Т. та ін. Сучасна українська літературна мова: Морфологія. Синтаксис/ О.Т.Волох, М.Т. Чемерисов, Є.І. Чернов. – К.: Вища шк., 1989. – С.121- 157.

15. Гнатюк Г.М. Дієприкметник у сучасній українській літературній мові. – К.: Наук. думка, 1982. – 248 с.

16. Доленко М.Т., Дацюк І.І., Кващук А.Г. Сучасна українська мова. – К.: Вища шк.,1987. – С.204 – 228.

17. Жовтобрюх М.А.,Кулик В.М. Курс сучасної української літературної мови, ч.1. – К.: Вища шк., 1972. – С.320 – 370.

18. Історія української мови. Морфологія. – К.: Наук. думка, 1978. – С.330.

19. Коць Л.М. Дієприслівник у сучасній українській літературній мові. – К.: Вид-во АН УРСР, 1964. – 163 с.

20. Курило Олена. Уваги до сучасної української літературної мови. – К.: Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2008. –С.38 – 133.

21. Сасинович Є.С. Дієприслівники в сучасній українській мові. – К.: Рад. школа, 1963. – 108 с.

22. Сучасна українська літературна мова: Морфологія. – К.: Наук. думка, 1969, - С. 296 – 429.

23. Сучасна українська літературна мова: Підручник/ А.П.Грищенко, Л.І.Мацько, М.Я.Плющ та ін.; За ред. А.П.Грищенка. – К.: Вища шк., 1997. – с.403 – 446.

24. Сучасна українська літературна мова: Підручник/ М.Я.Плющ, С.П. Бевзенко, Н.Я. Грипас та ін.; За ред. М.Я.Плющ. – К.: Вища шк., 2001. – С.265 – 295.

25. «Українська мова». Енциклопедія. Редкол.: Русанівський В.М., Тараненко О.О.(співголови), М.П. Зяблюк та ін. К.: «Укр.енцикл.», 2000 – С.140-146.

26. Шкуратяна Н.Г., Шевчук С.В. Сучасна українська літературна мова: Модульний курс: Навч. посіб. – К.: Вища шк., 2007. – С.505 – 525.

 

ПРИСЛІВНИК

П л а н

1. Значення, морфологічні ознаки і синтаксична роль прислівників.

2. Розряди прислівників за значенням:

2.1. Незайменникові і займенникові прислівники.

2.2. Групи означальних прислівників.

2.3. Групи обставинних прислівників.

2.4. Предикативні і модальні прислівники.

3. Морфологічні типи прислівників.