Іменник як частина мови: значення, морфологічні ознаки,

Іменник

П л а н

 

1. Іменник як частина мови: значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль.

2. Лексико-граматичні розряди іменників:

– іменники з конкретним та абстрактним значенням;

– назви істот і неістот;

– іменники – загальні і власні назви;

– збірні іменники;

− іменники з речовинним значенням;

– одиничні іменники.

3. Граматичні категорії іменника: загальна характеристика.

4. Категорія роду іменника, способи і засоби вираження її.

5. Категорія числа, її значення і граматичне вираження.

6. Категорія відмінка: система відмінків в українській мові, значення відмінкових форм, мовні засоби вираження відмінка.

7. Відмінювання іменників, особливості правопису відмінкових закінчень.

 

Іменник як частина мови: значення, морфологічні ознаки,

Синтаксична роль

Іменник – це повнозначна частина мови, яка об’єднує слова із значенням предметності, вираженої у формах роду, числа і відмінка. Наприклад: студент, особа, фазан, дерево, сумління, символ. Предмет у граматиці мислиться широко: це усе те, що відповідає на питання хто? або що?

Іменники із значенням реальної предметності є первинними. Це мовні знаки предметів, які сприймаються як щось окреме, наділене певними формами і місцем у просторі. Зокрема, це назви конкретних предметів та речей (двері, стіна, стіл, стілець, книжка, газета, ручка), назви знарядь і продуктів виробництва (пилка, плуг, різець, станок, килим, тканина), назви речовин і матеріалів (кислота, камінь, пісок), назви людей (мати, батько, учитель, будівельник), назви тварин, птахів, комах (корова, ішак, тигр, сом, лосось, сокіл, дятел, перепілка, бджола, шершень), назви рослин (дуб, верба, горобина, звіробій, овес), назви різних споруд (будинок, хатина, електростанція) тощо. Крім первинних іменників, мовознавці виділяють і вторинні. Це ті, яким властива предметність граматична. Наприклад, це іменники на позначення назв властивостей, якостей, дій, станів в абстрагуванні від їх суб’єктів, тобто „опредмечені“ властивості, якості, дії (радість, честь, гордощі, новизна, жовтизна, вагання, біганина, удар), назви абстрактних понять (мислення, ідея, краса, переконання, натхнення, небезпечність).

Значення предметності іменників виражається у граматичних категоріях роду, числа і відмінка. Всі іменники, за винятком тих, які вживаються тільки у множині, належать до одного з родів – чоловічого (викладач), жіночого (студентка) чи середнього (маля); мають форму числа – однини чи множини (рука – ру′ки). Розрізняють сім відмінкових форм іменника (форму називного, родового, давального, знахідного, орудного, місцевого та кличного відмінків).

Основні синтаксичні функції іменника – функція підмета і додатка – зумовлені значенням предметності. Вживаючись у ролі підмета, іменник має форму називного відмінка, а додаток набуває форми будь-якого непрямого відмінка, крім кличного. Так у реченні Розпочинається прилучення дитини до краси рідної мови з милих бабусиних казок і материнської колискової пісні (І. Вихованець) іменник „прилучення“ – це підмет, який стоїть у називному відмінку, а іменники „дитини“, „до краси“, „мови“, „з казок“, „з пісні“ виступають у ролі додатків, маючи форму родового безприйменникового та прийменникового відмінка. Рідше у формі називного відмінка іменник виступає іменною частиною складеного присудка (як іменник „мова“ у такому реченні: І завжди і скрізь наш учитель – мова (І. Вихованець). Це вторинна функція іменника, до яких також відноситься роль означення (неузгодженого та узгодженого – прикладки), обставини. Наприклад, у реченні У вищих педагогічних навчальних закладах на факультеті дошкільної освіти здійснюється цілеспрямована підготовка дошкільних працівників до роботи з дітьми від народження до семи років (З підр.) у ролі неузгодженого означення виступає іменник у родовому відмінку, поширений прикметником: на факультеті (якому?) дошкільної освіти, тоді як головний у цьому словосполученні компонент на факультеті – обставина місця, виражена іменником у місцевому відмінку. В односкладному реченні Виховати людину – професіонала, патріота і громадянина (В. Андрущенко) маємо однорідні прикладки після тире, які узгоджуються з пояснюваним словом людину в родовому відмінку. Специфічна синтаксична роль кличного відмінка іменника – роль звертання, наприклад: Верни до мене, пам’яте моя… (В.Стус).

Назви істот і неістот

Із загалу іменників з конкретним значенням виокремлюються іменники – назви істот. Це назви людей і тварин, птахів, риб, комах, включаючи також і власні назви (батько, дочка, працівник, журналіст, Олександр, Галина, Крамаренко, кінь, Орлик, плазун, сокіл, риба, щука, комар), демонологічні та міфологічні назви (дідько, домовик, водяник, лісовик, бездонник, русалка, потерча, Чорнобог, Мара, Марена, Мокоша, Перун, Зевс, Венера), назви героїв казок, байок (Очеретинка, Сонце, Мороз, Вітер).

Назви неістот – це іменники, які означають предмети і явища неживої природи, а також рослини та абстрактні поняття (дошка, вікно, телевізор, фабрика, верстат, виріб, ліс, граб, вільха, деревій, сила, напучування, допомога, популярність).

Однозначної відповідності між поділом іменників на назви істот і неістот та науковим поділом на живу і неживу природу немає. Зокрема, рослини як біологічно живе з погляду граматики належать до неістот. До назв неістот у граматиці відносяться також назви сукупності осіб (народ, гурт, натовп, загін, бригада), назви мікроорганізмів (бактерія, вірус, мікроб). Навпаки, до назв істот зараховують назви померлих (покійник, мрець, небіжчик), назви предметів, що імітують людей (лялька, манекен) і, як уже було зазначено, назви демонічних та міфічних істот.

Назви істот відповідають на питання хто?, а назви неістот – що?

Категорія істот і неістот іменника граматично виявляється через відмінкові форми. Так, іменники чоловічого роду на позначення істот у знахідному відмінку однини і множини мають форму, омонімічну з родовим відмінком, а назви неістот – із називним, наприклад: зустрів друга (друзів), вітали переможця (переможців), придбав посібник (посібники). Аналогічнерозрізнення назв істот чи неістот в іменниках жіночого і середнього роду за формою знахідного відмінка можливе лише у множині: поздоровляли жінок, відіслали телеграми, доглядали немовлят, відвідали села.

Слід зазначити, що у мовленні наявні відхилення від загальної закономірності граматичного розрізнення категорії істоти та неістоти. Зокрема, деякі іменники на позначення істот (тварин) у знахідному відмінку можуть мати подвійні форми – співвідносні і з родовим, і з називним відмінком, наприклад: пасти коней, корів, ягнят і пасти коні, корови, ягнята. Таку саму картину спостерігаємо і в окремих іменниках чоловічого роду на позначення неістот в однині: заточити олівець і олівця, відсунути стіл і стола, підняти папірець і папірця та ін. Назви неістот, що називають страви, мають форму знахідного відмінка, співзвучну із формою родового – за аналогією до назв істот, а саме птахів, риб, з яких приготовлено ці страви: їсти півня, курей; подати окуня в сметані, фаршированого коропа. Форму знахідного відмінка, співзвучну з формою родового, – як істоти – мають іменники чоловічого роду, які позначають шахматні фігури, карти: забрати коня, слона, офіцера, пішака; побити короля.

Іменники– загальні і власні назви

Залежно від характеру називання і граматичних ознак усі іменники поділяються на загальні назви і власні.

Загальні назви – це узагальнене найменування класу однорідних предметів (учень, океан, море, сузір’я, гора, зоря). Власні назви – це індивідуальні найменування, які даються предметам з метою виділення їх з класу однорідних предметів. Серед власних назв виділяють різні тематичні групи іменників: прізвища, імена, по батькові людей, прізвиська, псевдоніми (Володимир Іванович Вернадський, Чужий, Марко Вовчок); географічні та астрономічні назви (Тихий океан, Мертве море, Говерла, сузір’я Оріона, Полярна зоря); клички тварин (рисак Буян, собака Бровко, корова Галка); назви дійових осіб казок, байок (Видимо й Невидимо; Щука й Пліточка – з однойменної байки Левка Боровиковського); назви історичних подій та суспільно-політичних явищ (Друга світова війна), назви центральних установ і організацій (Верховна Рада, Федерація незалежних профспілок України), назви окремих вищих посад (Президент України); назви видавництв, книг, творів, журналів, газет (видавництво „Академія“; „Кобзар“, „Тризна“, журнал „Пізнайко“, газета „Літературна Україна“); навчальних установ (Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, дитячий навчальний заклад „Джерельце“); театрів, кінотеатрів, музеїв, клубів (Державний академічний театр опери та балету імені Тараса Шевченка, Кінотеатр імені Олександра Довженка, Національний музей образотворчого мистецтва); спортивних і творчих колективів (спортивний клуб „Динамо“); назви магазинів, кафе (магазин „Велика кишеня“, кафе „Ретро“); сорти і марки найрізноманітніших предметів (цукерки „Шедевр“, літак „Антей“) та ін.

Відмінності між загальними і власними назвами відбито у графіці: загальні назви пишуться з малої букви, а власні – з великої.

Поділ іменників на загальні і власні назви базується і на граматичних ознаках. Якщо загальні назви звичайно змінюються за числами (лектор – лектори, лебідь – лебеді, озеро – озера, бухта – бухти, свято – свята), то власні, зокрема назви осіб та географічні назви, вживаються або тільки в однині, або тільки у множині, наприклад: Андрій, Христина, Пилипенко, Кушнір; Київ, Львів, Прип’ять, Синевир; Лубни, Карпати, Альпи тощо. Якщо власні назви, які мають лише форму однини, у контексті набирають форми множини, то це викликає такі зміни у їх семантиці: а) форма множини позначає однакові імена кількох осіб або однакові назви предметів (у класі три Наталки; по Україні протікає два Ужі – річка Уж на Закарпатті та притока р. Прип’ять); б) власна назва у множині називає осіб, які знаходяться у стосунках спорідненості (сестри Річинські, брати Тобілевичі, сім’я Коцюбинських); в) особове ім’я означає типову ознаку (Кайдаші, Плюшкіни).

Між аналізованими підгрупами іменників спостерігаються взаємопереходи. Так, власні назви у випадку метонімічного перенесення стають загальними: ампер, ом – одиниці вимірювання електроструму відповідно до прізвищ фізиків; браунінг, маузер – назви видів зброї за прізвищами винахідників; галіфе, френч – назви одягу за прізвищами генералів, що запровадили ці види одягу; херес, порту – назви сортів вин за назвами міст, які ними славляться; бостон, кашемір – назви тканин, утворені від назви місцевості, де їх вперше стали виробляти (Бостон – місто у Великобританії; Cachemire „Кашмір“ – назва колишнього князівства на півночі Індії) та ін. Загальні назви переходять у власні, означаючи одиничні предмети: Захід – країни Західної Європи; Суми, Ізюм – назви міст; Бондар, Слюсар, Паляниця – назви прізвищ; Віра, Надія, Любов, Воля, Калина, Віола (від латинського viola – фіалка), Карина (від латинського carina – кіль корабля) – жіночі імена; „Наука“ – назва видавництва; „Всесвіт“, „Перець“, „Крокодил“ – назви журналів; „Гайдамаки“ (Т.Шевченка), „Царівна“ (О.Кобилянської), „Вершники“ (Ю.Яновського) – назви художніх творів; будинок побуту „Столичний“, кафе „Азалія“, кінотеатр „Зірка“ та багато ін.

Збірні іменники

Збірні іменники – це такі іменники, які називають сукупність однакових або подібних предметів як неподільне ціле, наприклад: комашня, гілля. Аналізована група займає проміжне місце між формами однини та множини однокореневих слів (якщо такий ланцюг з трьох елементів можливий): з погляду семантики збірні іменники тяжіють до форм множини, однак граматичною особливістю їх є вживання лише у формі однини. Порівняймо: гілка росте − гілля росте − гілки ростуть; листок падає − листя падає − листки падають. Ще збірні іменники не поєднуються з власне кількісними числівниками при можливості зв’язку з неозначено-кількісними: багато листя, чимало гарбузиння (але не говоримо тисячі листя, два гарбузиння).

Збірні іменники характеризуються також словотвірними ознаками. Більшість з них утворюється суфіксами: - тв( о), -от (а), - еч (а), -н (я), - в (а), - ість, - няк, - ин (а), -овин (а), - инн (я), - овинн (я), -ич, -ар (а), - ор (а), - ія, -ань тощо (студентство, козацтво, голота, злидота, парубота, жіноцтво і жінота, малеча, комарня, мошва, мишва, людність, живність, молодняк, осичняк, городина, садовина, лушпиння, морквиння, маковиння, галич, мошкара, дітвора, комсомолія, ламань, рвань). Продуктивно вживаною є група збірних іменників на -я, у яких або збережений давній суфікс -j-, або ж він зазнав повної прогресивної асиміляції за місцем і способом творення, що привело до фонетичного подовження м’яких приголосних між голосними, а у випадку збігу приголосних − до подальшого спрощення їх: верб’я, дуб’я, пір’я, колоддя, коріння, віниччя, вороння, павуччя, листя. Від прикметників та дієслів (включаючи і дієприкметники) збірні іменники можуть утворюватися безафіксно: молодь, зелень, погань, наволоч, гниль тощо.

Серед суфіксів виділяється група таких, що закріпилися в українській мові внаслідок іншомовних запозичень, наприклад: - ур (а), - ат, -ітет, -арій, -ик (а), (- ік -а), - атик (а) − професура, апаратура, деканат, старостат, генералітет, інструментарій, орнаментика, символіка, синоніміка, проблематика.

До збірних іменників не належать ті, які, хоч і мають значення сукупності, однак виступають у формах і однини, і множини: народ − народи, загін − загони, полк − полки. Позначуване ними може підлягати рахунку: два загони, три полки.

Одиничні іменники

В одиничних іменниках знаходить вияв виділення одного предмета із загальної маси, сукупності. Тому ця група слів протиставляється своїм значенням збірним та речовинним іменникам. Наприклад: птаство − пташина, картопля − картоплина, горох − горошина, бадилля − бадилина, солома − соломина, волосся − волосина. Співвідносні їм форми множини у мовленні вживаються у поєднанні з власне кількісними чи неозначено-кількісними числівниками: морквина − дві морквини, цибулина − кілька цибулин. Формальним показником цієї групи слів є суфікс - ин (а). Від одиничних іменників суфіксально можна утворити зменшено-пестливі форми: насінина − насінин к а, насінин очк а.

 

Перша відміна іменників

До першої відміни належать іменники жіночого, а також чоловічого та спільного роду з закінченням -а (-я) у називному відмінку однини: допомога, праця, Микита, суддя, нація, Саша, лівша. У ній переважають іменники жіночого роду (включаючи і жіночі імена по батькові: Іванівна, Вікторівна, Сергіївна). Іменники чоловічого роду представлені особовими іменами, прізвищами та лише деякими загальними назвами.

За системою відмінкових форм іменники І відміни поділяються на т р и г р у п и: тверду, м’яку та мішану. Група залежить від характеру кінцевого приголосного основи. До т в е р д о ї групи І відміни належать іменники з твердим приголосним основи (крім шиплячих) перед закінченням - а: сестра, картина, тура, наука, Кузьма, непосида. До м’ я к о ї групи належать іменники з м’яким кінцевим приголосним основи перед графічним закінченням - я, включаючи й іменники на - ія: пісня [п’і΄с′н′а], лінія [л′і΄н′ійа]. До м і ш а н о ї − іменники з шиплячим приголосним у основі перед закінченням - а: межа, круча, душа, паранджа. Вони одержали таку назву тому, що їх відмінкові закінчення збігаються то з твердою, то з м’якою групою.

 

Зразки відмінювання

Однина

Друга відміна іменників

До другої відміни належать: 1) іменники чоловічого роду з нульовим закінченням у початковій формі, а також із закінченням - о (ботанік, аїр, ясен, ясень, ясенець, гай, батько, дідуньо, Дніпро); 2) іменники середнього роду з закінченнями - о, - е (вікно, море), а також графічним закінченням - я, крім тих, у яких при відмінюванні з’являються суфікси - ат - (-ят-), - ен- (обличчя, життя).

Іменники другої відміни також поділяються на групи.

До твердої групи належать іменники чоловічого роду з кінцевим твердим приголосним чистої основи (про розподіл іменників з основою на - р за групамийтиметься далі) та чоловічого і середнього роду з флексією - о (міст, Денис, фрезерувальник; дядько, Кирило, намисто, долото).

До м’якої групи належать іменники чоловічого роду з м’яким кінцевим приголосним чистої основи (день, мигдаль, Лесь, радій, Валерій), іменники середнього роду з закінченнями - е (не після шиплячого), - а (графічно - я): серце, поле, знання, безсмертя, узбіччя.

До мішаної групи належать іменники чоловічого роду з шиплячим приголосним в кінці чистої основи (товариш, ткач, дощ, пасаж), середнього роду з шиплячим основи перед закінченням - е (плече, прізвище).

Іменники чоловічого роду з кінцевим приголосним - р чистої основи розподіляються між усіма трьома групами. Критерії їх розмежування подано у таблиці:

Тверда група	М’яка група	Мішана група
Іменники з односкладовою основою: мир, вир, дар.	Виняток: цар
Іменники з кінцевими -ер, -єр, -ір, -їр, -ор, -ур, - юр: ліфтер, кар’єр, двір, Каїр, професор, тамбур, стовбур, алюр.	Винятки: якір, Ігор
Іменники з постійно наголошеними -ар, -ир: базар (база′ру, база′ром, база′ри і т.д.), гектар, комісар, бригадир, касир, командир, пасажир тощо.	Іменники на -ар, -ир, у яких при відмінюванні (особливо у множині) наголос переходить на закінчення: кобзáр (кобзаря′, кобзарі′), суха′р, поводи′р, пухи′р; лі′кар (лі′каря, але лікарі′), зна′хар (зна′харя, але знахарі′), пи′сар (пи′саря, але писарі′). Винятки: апте′кар (апте′каря, апте′кареві, апте΄карі, апте′карів…), бібліотекар, бондар, господар, козир, лазар (жебрак), Лазар, ледар, лицар, пекар, токар тощо. Увага! Воло′да′р (воло′даря′, воло′дарі′).
Іменники з ненаголошеними суфіксами -яр на позначення людей за родом діяльності: му′ляр (му′ляра, му΄ляром, му′ляри), сто′ляр (сто΄ляра, сто΄ляром, сто΄ляри), ма΄ляр (ма΄ляра, ма΄ляром, ма΄ляри).		Іменники з наголошеним суфіксом -яр на позначення людей за родом діяльності: школя′р, тесля′р, ковзаня′р (при відмінюванні наголос переходить на закінчення: школяра′, школярі′); маля΄р (маляра΄, маляре΄м, малярі΄).
Іменники на -яр, які позначають неістот або не є назвами людей за родом діяльності: футляр, ювіляр. .

Зразки відмінювання

Однина

Групи

Тверда м’ я к а мішана

Н. батьк-о дар вікн-о край лікар місц-е обличч-я м’яч школяр явищ-е

Р. -а -у -а -ю -я -я -я -а -а -а

Д. -ові ⁄-у -у ⁄-ові -у -єві ⁄ -ю -еві⁄-ю -ю -ю -у⁄ -еві -еві⁄ -у -у

З. як Р. Н. Н. Н. Р. Н. Н. Н. Р. Н.

О. -ом -ом -ом -єм -ем -ем -ям -ем -ем -ем

М.(на⁄у) -ові⁄-у -і -і -ї ⁄ -ю -еві⁄-ю⁄-і -і -і -і -еві⁄-і⁄-у -і

(по) -у -у -ю -ю -у -у

Кл. -у -е -о -ю -ю -е -я -е -е - е

Множина

Групи

Тверда м’ я к а мішана

Н. батьк-и дар-и вікн-а кра-ї лікар-і місц-я обличч-я м’яч-і школяр-і явищ-а

Р. -ів -ів - ø -їв -ів -ø -ø -ів -ів -ø

Д. -ам -ам -ам -ям -ям -ям -ям -ам -ам -ам

З. як Р. Н. Н. Н. Р. Н. Н. Н. Р. Н.

О. -ами -ами -ами -ями -ями -ями -ями -ами -ами -ами

М.(на) -ах -ах -ах -ях -ях -ях -ях -ах -ах -ах

Кл. я к н а з и в н и й в і д м і н о к

 

З-поміж особливостей відмінювання, як і для іменників І відміни, передусім відзначимо чергування фонем: день − дня, дню; пень − пня, на пні; жайворонок − жайворонка, жайворонком, судна − суден, вікна − вікон ([ е ] − [ ø], [ о ] − [ ø ]); гребінь − гребеня, стіл − стола, лід − льоду, жайвір − жайвора ([ і ] − [ о ]); перед закінченням - і у місцевому відмінку відбувається чергування приголосних фонем [ г] − [ з′ ], [ к ]−[ ц′ ], [ х ]−[ с′ ]: луг − у лузі, бік − у боці, але на боку, рік − у році, око − в оці, фартух − у фартусі, вухо − в усі. У кличному відмінку перед закінченням - е чергуються [ г ] − [ ж ], [ к ] − [ ч ], [ х ] − [ ш ]: Олег − Олеже (але Оле г -у), юнак − юначе, Явтух − Явтуше.

Складним є розрізнення закінчень -а (- я) та - у (- ю) в родовому відмінку однини іменників чоловічого роду. Для перевірки закінчень цих іменників учням початкових класів радять звертатися до орфографічного словника. Крім того, методисти пропонують матеріал для спостережень та аналізу з тим, щоб учні дійшли загального висновку: у родовому відмінку закінчення -а (- я) мають назви істот та чітко окреслених предметів (лікаря, слона, горобця; листка, пальця), закінчення - у (- ю) − назви неістот (нечітко окреслених предметів − степу, вітру, туману, сну, смутку).

Звичайно, правил розрізнення цих закінчень набагато більше, і досить часто їх диференціація носить умовний характер.

Закінчення -а (у твердій та мішаній групах), - я (у м’якій групі) мають іменники чоловічого роду, якщо вони означають (крім уже проаналізованих − назви осіб, включаючи власні імена та прізвища, тварин, дерев, чітко окреслених предметів):

− назви персоніфікованих предметів, явищ: запитати у Вітра;

− назви мір довжини, ваги, часу: метра, центнера, тижня, дня (але року);

− назви місяців, днів тижня: січня, листопада ( але листопад у як падолисту), понеділка, вівторка;

− терміни іншомовного походження, що означають конкретні предмети, елементи будови чогось, геометричні фігури та їх частини: циліндра, атома, електрона, сектора, радіуса, сегмента;

− українські суфіксальні терміни, рідше − без суфіксів: іменника, числівника, чисельника, рисунка, кута, звука (але способ у, вид у, стан у, род у, склад у);

− назви населених пунктів: Києва, Львова, Парижа, Берліна (але Калинового Гаю, Красного Лиману, Сорочого Броду, тому що друга частина складених назв − іменники, які в Р.в. звичайно мають закінчення - у);

− інші власні географічні назви з наголосом на закінченні, а також із суфіксами - ов, - ев (- єв), - ин (- їн): Дніпра, Дінця, Дністра, Іртиша, Тетерева.

Закінчення - у (у твердій і мішаній групах), - ю (у м’якій групі) мають іменники, які означають:

− збірні поняття: пролетаріату, реманенту, інструментарію;

− сукупності людей (ці назви мають форми однини і множини): народу, батальйону, хору;

− масу, речовину: воску, льоду, ме΄ду, мед к у΄, граніту, борщу (але хлі΄б а);

− просторові поняття: степу, лісу, саду, гаю, яру ( але сад к а΄, гай к а΄, гай о΄чк а, яр к а΄ − із зменшувально-пестливими суфіксами, а також горб а ΄, ху΄тор а);

− кущові і трав’янисті рослини; назви сортів плодових дерев: бузку΄, жасми΄ну, чагарнику΄, березняку΄, буркуну΄, щавлю΄, ячме΄ню (але вівс а ΄); ка΄львілю, рене΄ту;

− назви будівель, споруд, приміщень та їх частин: палацу, залу, коридору, магазину, шинку, тину (але млин а ΄, гараж а ΄, хлів а ΄ − переважно з наголосом на закінченні; у назвах архітектурних деталей: карниза, портика, а також паралельні форми залежно від наголосу: мо΄ст у і мост а ΄, пло΄т у і плот а ΄, парка΄н у і паркан а ΄);

− назви установ, закладів, організацій, структурних підрозділів: університету, інституту, клубу, театру, відділу;

− назви явищ природи: дощу, снігу, вітру, морозу, граду ( пор. усуфіксальних утвореннях: вітерц я ΄, але до΄щик у);

− назви абстрактних понять, відчуттів, почуттів, станів, процесів, суспільних і наукових течій: прогресу, болю, гніву, песимізму, руху, звуку, світогляду, прагматизму;

− назви ігор і танців: баскетболу, бейсболу, полонезу, вальсу (але гопак а ΄, козачк а ΄);

− більшість префіксальних іменників: опіку, відгуку, запису;

− більшість складних безсуфіксних слів (крім назв істот): живопису, родоводу, суходолу, водопроводу (але електровоз а, пароплав а);

− терміни іншомовного походження, що означають фізичні та хімічні процеси, частину площі, літературознавчі терміни: електролізу, синтезу, епосу, міфу, альманаху, тому, журналу, образу;

− інші власні географічні назви, крім тих, що мають закінчення -а (- я): Єгипту, Алтаю, Дону, Ельзасу, Мічигану, Байкалу, Сибіру.

Іменники середнього роду в родовому відмінку однини закінчуються тільки на - а (- я): дна, міста, прізвища, плеча, поля.

У давальному відмінку однини для іменників чоловічого роду характерні паралельні закінчення: - ові та - у (у твердій групі), - еві та - ю (у м’якій після приголосного), - єві та - ю (у м’якій після голосного та апострофа), - еві та - у (у мішаній групі), причому для назв істот переважають перші у наведених парах закінчень, а для назв неістот, навпаки, більш поширені - у (- ю): друг-ові і друг - у, товар-у і товар-ові. Для іменників середнього роду характерне закінчення - у (- ю): сел-у, мор-ю. прізвищ-у. Паралельні закінчення - ові та - у мають тільки іменники середнього роду із суфіксом - к - на позначення малих істот: немовлятк-ові і немовлятк-у, дитятк-ові і дитятк-у, ягнятк-ові і ягнятк-у.

Така ж закономірність спостерігається у вживанні закінчень місцевого відмінка однини: на батьк-ові і на батьк-у, в дитятк-ові і в дитятк-у, у будинк-у і в будинк-ові. Іменники чоловічого роду на позначення істот, але не осіб поряд із закінченнями - ові,- еві мають закінчення - і: на осл-ові і на осл-і, на кон-еві і на кон-і. Як бачимо у зразку відмінювання, для окремих іменників можливі навіть три паралельні форми: на школяр-еві, на школяр-і, на школяр-у.

Закінчення - і (- ї) швидше властиве для неістот і може співіснувати з закінченнями - у (- ю): на то΄рз-і і на торг-у΄, на лу΄з-і і на луг-у΄, у кра΄-ї і у кра-ю ΄, на стол-і і по стол-у.

Іменники середнього роду (без суфікса - к-) мають закінчення - і, а після прийменника по можуть уживатися паралельні форми: у міст-і, по міст-у і по міст-і, на сел-і, по сел-у і по сел-і.

Уже в четвертому класі учні вивчають правило, зорієнтоване на культуру мовлення: якщо у мовленні збігаються два іменники в давальному або місцевому відмінку, то їх краще вживати з різними закінченнями: (при) пан ові директор у або пан у директор ові.

В орудному відмінку однини для розрізнення закінчень в іменниках чоловічого роду - ом, - ем, - єм учням четвертого класу можна рекомендувати алгоритм аналогічно до того, як це описано для іменників І відміни.

В іменниках середнього роду в орудному відмінку для твердої групи властиве закінчення - ом (сел-ом, полотн-ом), а для м’якої і мішаної − - ем ( сонц-ем, плеч-ем). Крім того, іменники на - я мають закінчення - ям: знарядд-ям, обличч-ям, збіжж-ям, луб’-ям, безсмерт-ям. Власнігеографічні назви середнього роду із суфіксами присвійності, які відмінюються як прикметники, мають закінченння - им: Горош-ин-е − Горош-ин- им, Михалк-ов-е − Михалк-ов- им, Котел-е΄в-е − Котел-е΄в- им.

Закінчення - им мають також прізвища чоловічого роду твердої групи на -ов, -ев (-єв), -ів (-їв), -ин, -ін (-їн): Виноградов- им, Звегінцев- им, Ільїн- им. Ті ж іменники подібної морфемної будови чоловічого і середнього роду, які не відмінюються як прикметники, мають закінчення - ом: Харк ів − під Харков- ом, Ки їв − за Києв- ом, Бород ін о − битва під Бородін- ом.

Правопис іменників чоловічого роду з основою на - р в орудному відмінку однини учням четвертого класу радять перевіряти за орфографічним словником.Нагадаємо, що у твердій групі ці іменники мають закінчення - ом (бригадир-ом), а в м’якій та мішаній - ем (воротар-ем, тесляр-ем).

У кличному відмінку розрізняють закінчення - у (- ю) та - е. Закінчення - у мають іменники чоловічого роду твердої групи із суфіксами -к-, - ок -, - ик -, - ік - та іншомовні імена з основою на [ г ], [ к], [ х ], деякі іменники мішаної групи з основою на шиплячий приголосний (крім [ ж ]): дядьк-у, синк-у, братик-у, механік-у, Людвіг-у, Джек-у, Фрідріх-у, товариш-у, читач-у, ткач-у; а також іменники дід-у, тат-у, син-у. Іменники м’якої групи (крім слів із суфіксом - ець) мають графічне закінчення - ю: вчител-ю, Віталі-ю, місяц-ю, лікар-ю. Закінчення - е мають безсуфіксні іменники твердої групи (Семен-е, Петр-е, друж-е, козач-е, сокол-е, луж-е, байрач-е), іменники м’якої групи із суфіксом - ець (хлопець − хлопч-е, жнець − же΄нч-е, молодець − моло΄дч-е, але: знавець − знавц-ю, боєць − бійц-ю, комсомолець − комсомольц-ю, митець −митц-ю, мудрець − мудрец-ю), частина іменників мішаної групи (сторож-е, Дорош-е, школя΄р-е, тесля΄р-е).

Чіткі критерії уживання закінчень - е та - у (- ю) відсутні навіть у межах структурних груп іменників, пор.: будяч-е, вовкулач-е і ішак-у, гайдамак-у (в іменниках на - ак, - як); внуч-е, близнюч-е, борсуч-е, гайдуч-е, жуч-е, поліщуч-е і ковальчук-у, кухарчук-у, кравчук-у (в іменниках на - ук, - юк; флексія - у, очевидно, зумовлена наголосом); багач-у, втікач-у, вусач-у, доглядач-у і добува΄ч-е (в іменниках із суфіксом - ач); див. вище також іменники із суфіксом - ець.

Кличний відмінок однини іменників середнього роду збігається з називним відмінком.

У називному відмінку множини слід розрізняти закінчення - и в іменниках чоловічого роду твердої групи та - і (- ї) в іменниках м’якої і лише - і в іменниках мішаної групи: паспорт-и, кон-і, солов’-ї, меч - і. Особливо актуальне таке розрізнення для іменників з кінцевим основи - р: бригадир-и, шофер-и, муляр-и; воротар-і, знахар-і, бондар-і; каменяр-і, скляр-і, тесляр-і. Іменники вус, рукав допускають дві форми: ву΄с- а і ву΄с- и, рука΄в- а і рукав -и ΄. Іменники середнього роду мають закінчення - а (- я): села, поля, моря, відчуття, прізвища. Лише окремі іменники, що називають парні предмети, мають закінчення - і: очі, плечі, уші (і вуха).

На окрему увагу заслуговує родовий відмінок множини. Іменники чоловічого роду мають закінчення - ів (- їв): дуб-ів, берег-ів, ковал-ів, кра-їв, солов’-їв. Деякі іменники, вживаючись із кількісними числівниками, допускають паралельну форму з нульовим закінченням: сім разів і раз, дев’ять днів і день, але при вказівці на приблизну кількість препозитивний іменник має закінчення - ів: разів зо два, років п’ять. Після кількісного числівника іменник чоловік має значення „осіб“, а чоловіків − „осіб чоловічої статі“, Порівняймо: На класні батьківські збори прийшло десять чоловік. На зборах було десять батьків- чоловіків, а решта − мами.

В іменниках середнього роду переважає нульове закінчення (коліс, сіл, місць, бажань, облич, знань), хоча є і закінчення - ів (- їв): морів, прислів’їв, відкриттів, почуттів. Окремі іменники допускають паралельні форми: серць і сердець, полів і піль.

Деякі іменники ІІ відміни мають закінчення - ей: госте΄й, ко΄ней; очей, плечей (і пліч), зрідка ушей (перев. вух).

В орудному відмінку множини слід відзначити наявність паралельних форми у таких іменниках: кри΄л ами і криль ми ΄, коле΄с ами і колі΄сь ми, кі΄нь ми і ко΄н ями, чо΄бот ами, чо΄бот ями і чобіть ми΄, уш и ΄ ма і вух ами. Іменники очі, плечі в орудному відмінку мають закінчення - има: очима, плечима.

 

Третя відміна іменників

До третьої відміни належать іменники жіночого роду з чистою основою та іменник мати. Поділу на групи у цій відміні немає.

 

 

Зразки відмінювання

Однина

Н. піч галузь повість глазур мати

Р. печ-і галуз-і повіст-і глазур-і матер-і

Д. печ-і галуз-і повіст-і глазур-і матер-і

З. піч галузь повість глазур матір

О. пічч-ю галузз-ю повіст-ю глазур’-ю матір’-ю

М. на печ-і у галуз-і у повіст-і у глазур-і при матер-і

Кл. печ-е галуз-е повіст-е глазур-е мати

Множина

Н. печ-і галуз-і повіст-і не вживається матер-і

Р. печ-ей галуз-ей повіст-ей матер-ів

Д. печ-ам галуз-ям повіст-ям матер-ям

З. печ-і галуз-і повіст-і матер-ів

О. печ-ами галуз-ями повіст-ями матер-ями

М. на печ-ах у галуз-ях у повіст-ях при матер-ях

Кл печ-і галуз-і повіст-і матер-і