Групи тверда м ’ я к а мішана

Н. хто? що? сопілк-а Григорівн-а пісн-я Ілл-я мрі-я веж-а

Р. кого? чого? сопілк-и Григорівн-и пісн-і Ілл-і мрі-ї веж-і

Д. кому? чому? сопілц-і Григорівн-і пісн-і Ілл-і мрі-ї веж-і

З. кого? що? сопілк-у Григорівн-у пісн-ю Ілл-ю мрі-ю веж-у

О. ким? чим? сопілк-ою Григорівн-ою пісн-ею Ілл-ею мрі-єю веж-ею

М. (на) кому? на при у на у на

(на) чому? сопілц-і Григорівн-і пісн-і Ілл-і мрі-ї веж-і

Кл. − сопілк-о Григорівн-о пісн-е Ілл-е мрі-є веж-е

Увага! Далі у зразках відмінювання відмінкових питань не подаватимемо.

Множина

Н. сопілк-и не вживається пісн-і не вживається мрі-ї веж-і

Р. сопілок-ø пісень-ø мрій-ø веж-ø

Д. сопілк-ам пісн-ям мрі-ям веж-ам

З. сопілк-и пісн-і мрі-ї веж-і

О. сопілк-ами пісн-ями мрі-ями веж-ами

М. на сопілк-ах у пісн-ях у мрі-ях на веж-ах

Кл. сопілк-и пісн-і мрі-ї веж-і

 

Користуючись системою закінчень іменників І відміни, показаних у зразку відмінювання для кожної групи (твердої, м’якої та мішаної), можна перевірити правильність вибраної у мовленні форми для будь-якого іменника. Так, іменник гривня належить до м’якої групи і матиме відмінкові форми, аналогічні до іменника пісня. Отже, правильно розміняли (що? − З. одн.) гривн- ю, витратили близько двохсот (чого? − Р. мн.) гривень, але аж ніяк не гривнів, що часто звучить у просторіччі.

До особливостей відмінювання слід віднести чергування приголосних: кінцеві приголосні основи [г], [к], [х] у давальному і місцевому відмінках однини перед закінченням -і змінюються на [з′], [ц′], [с′]: доро г а – доро з і, на доро з і, сум к а − сум ц і, в сум ц і, стрі х а − стрі с і, у стрі с і. Більшість іменників жіночого роду у родовому відмінку множини закінчень не мають, а при збігу приголосних в основі з’являються вставні [о], [е]. Останній, крім е, може позначатися ще й буквою є. Напр.: книжк-а −книж о к, домівк-а − домів о к, лінійк-а − ліній о к, земл-я − зем е ль, черешн-я − череш е нь, стайн-я − ста є нь, сосн-а − сос о н і сос е н. Можливі чергування [о] з [і]: шк о ла − шк і л, дор о г-а − дор і г, бор о да − бор і д, бер е з-а − бер і з (хоча: свобода − свобод, долон-я − долонь, погон-я − погонь тощо). Іменник крихта у родовому відмінку множини має аж три форми: крихт, крих і т і крих о т. Варто врахувати, що деякі іменники у родовому відмінку множини мають паралельні форми − крім нульового закінчення, допускають закінчення -ів: губ і губів, легень і легенів, баб і бабів. В окремих випадках ці закінчення виконують смислорозрізнювальну роль: старост (від староста − керівна особа) і старостів (від старости΄ − хто сватає жениха нареченій або наречену женихові); верстов (від верства − давня міра довжини) і верств (від верства у значенні клас, стан, шар населення). Іменник стаття має закінчення - ей ( ста т ей ), перед яким приголосний звук основи не подовжується і пишеться одна літера. В іншомовних словах у родовому відмінку множини в кінці чистої основи зберігається подовжений звук і на письмі передається двома літерами: то нн, ві лл, ва нн, бо нн.

У початкових класах відповідно до вимог програми особлива увага приділяється вивченню таких закінчень-орфограм: - і у родовому відмінку однини після ж, ч, ш (термін „мішана група“, як і „тверда“ та „м’яка“, у початковій школі не вживається), закінчення в орудному відмінку однини та місцевому відмінку множини. Учні мають засвоїти, що хоча [ж], [ч], [ш] − тверді приголосні, однак після букв на їх позначення у родовому відмінку однини пишемо -і, як і в словах з основою на м’який приголосний: саж-і, круч-і, задач-і, каш-і, гущ-і (бо: гу[шч]і), а також парандж-і, як і пі′сн-і, земл-і΄, черешн-і.

В орудному відмінку однини не викливає труднощів закінчення в іменниках з твердим кінцевим приголосним основи, крім шиплячих: стежк-ою, карт-ою, школ-ою, калин-ою. Для учнів проблему вибору можуть створювати такі випадки: земл- (ею⁄ьою), задач- (ею⁄ою) та ліні- (єю⁄йою). Після опрацювання теоретичних положень „закінчення -ею пишеться в іменниках на м’який приголосний і [ж], [ч], [ш]; -єю − в іменниках з основою на [й]“ в учнів слід виробити алгорим мотивації закінчення. Наприклад: земл…ю.

Міркуй у такій послідовності:

1. Початкова форма слова − земля.

2. Іменник жіночого роду. Закінчення -я.

3. Основа слова земл- закінчується на м’який приголосний [л′].

4. В орудному відмінку треба писати - ею: землею.

Проблемна ситуація 2: задач…ю.

Алгоритм розв’язання:

1.Початкова форма слова − задача. 2. Іменник жіночого роду. Закінчення -а. 3. Основа слова задач- закінчується на [ч]. 4. В орудному відмінку треба писати - ею: задачею.

Розв’язання проблемної ситуації 3 (ліні…ю) можна спростити у такий спосіб: 1. Початкова форма слова − лінія. 2. Іменник жіночого роду на - ія. 3. Якщо іменник жіночого роду закінчується на – ія, то в орудному відмінку пишемо закінчення –єю: лінією.

У кличному відмінку однини іменники твердої групи мають закінчення - о, м’якої − -е ( графічно -є, якщо іменник закінчується на -ія), мішаної − також -е. Порівняймо: Лід- а − Лід- о, Лід ія − Ліді- є; Таїс- а −Таїс- о, Таїс ія − Таїсі- є, Дар ія − Дарі -є, Даш- а − Даш- е. Іменники з пестливим значенням закінчуються на - ю: доню, Лесю, Олесю, Надю, Галю, Наталю, Нелю та ін. Іменник Зоя має паралельні форми: Зо- є (офіційна) і Зо- ю (пестлива).

У місцевому відмінку множини іменники першої відміни мають закінчення - ах (- ях): на дорог-ах, на земл-ях, на ліні-ях. Особливо треба бути пильним у випадку вживання прийменника по, щоб уникнути сплутування з російською мовою: по стежк-ах, по дорог-ах, по сумк-ах, по гілках, по земл-ях.

Кличний відмінок множини, як і в усіх інших відмінах, збігається з називним: А сестри! сестри! Горе вам, мої голубки молодії.. (Т. Шевченко).

Друга відміна іменників

До другої відміни належать: 1) іменники чоловічого роду з нульовим закінченням у початковій формі, а також із закінченням - о (ботанік, аїр, ясен, ясень, ясенець, гай, батько, дідуньо, Дніпро); 2) іменники середнього роду з закінченнями - о, - е (вікно, море), а також графічним закінченням - я, крім тих, у яких при відмінюванні з’являються суфікси - ат - (-ят-), - ен- (обличчя, життя).

Іменники другої відміни також поділяються на групи.

До твердої групи належать іменники чоловічого роду з кінцевим твердим приголосним чистої основи (про розподіл іменників з основою на - р за групамийтиметься далі) та чоловічого і середнього роду з флексією - о (міст, Денис, фрезерувальник; дядько, Кирило, намисто, долото).

До м’якої групи належать іменники чоловічого роду з м’яким кінцевим приголосним чистої основи (день, мигдаль, Лесь, радій, Валерій), іменники середнього роду з закінченнями - е (не після шиплячого), - а (графічно - я): серце, поле, знання, безсмертя, узбіччя.

До мішаної групи належать іменники чоловічого роду з шиплячим приголосним в кінці чистої основи (товариш, ткач, дощ, пасаж), середнього роду з шиплячим основи перед закінченням - е (плече, прізвище).

Іменники чоловічого роду з кінцевим приголосним - р чистої основи розподіляються між усіма трьома групами. Критерії їх розмежування подано у таблиці:

Тверда група	М’яка група	Мішана група
Іменники з односкладовою основою: мир, вир, дар.	Виняток: цар
Іменники з кінцевими -ер, -єр, -ір, -їр, -ор, -ур, - юр: ліфтер, кар’єр, двір, Каїр, професор, тамбур, стовбур, алюр.	Винятки: якір, Ігор
Іменники з постійно наголошеними -ар, -ир: базар (база′ру, база′ром, база′ри і т.д.), гектар, комісар, бригадир, касир, командир, пасажир тощо.	Іменники на -ар, -ир, у яких при відмінюванні (особливо у множині) наголос переходить на закінчення: кобзáр (кобзаря′, кобзарі′), суха′р, поводи′р, пухи′р; лі′кар (лі′каря, але лікарі′), зна′хар (зна′харя, але знахарі′), пи′сар (пи′саря, але писарі′). Винятки: апте′кар (апте′каря, апте′кареві, апте΄карі, апте′карів…), бібліотекар, бондар, господар, козир, лазар (жебрак), Лазар, ледар, лицар, пекар, токар тощо. Увага! Воло′да′р (воло′даря′, воло′дарі′).
Іменники з ненаголошеними суфіксами -яр на позначення людей за родом діяльності: му′ляр (му′ляра, му΄ляром, му′ляри), сто′ляр (сто΄ляра, сто΄ляром, сто΄ляри), ма΄ляр (ма΄ляра, ма΄ляром, ма΄ляри).		Іменники з наголошеним суфіксом -яр на позначення людей за родом діяльності: школя′р, тесля′р, ковзаня′р (при відмінюванні наголос переходить на закінчення: школяра′, школярі′); маля΄р (маляра΄, маляре΄м, малярі΄).
Іменники на -яр, які позначають неістот або не є назвами людей за родом діяльності: футляр, ювіляр. .

Зразки відмінювання

Однина

Групи

Тверда м’ я к а мішана

Н. батьк-о дар вікн-о край лікар місц-е обличч-я м’яч школяр явищ-е

Р. -а -у -а -ю -я -я -я -а -а -а

Д. -ові ⁄-у -у ⁄-ові -у -єві ⁄ -ю -еві⁄-ю -ю -ю -у⁄ -еві -еві⁄ -у -у

З. як Р. Н. Н. Н. Р. Н. Н. Н. Р. Н.

О. -ом -ом -ом -єм -ем -ем -ям -ем -ем -ем

М.(на⁄у) -ові⁄-у -і -і -ї ⁄ -ю -еві⁄-ю⁄-і -і -і -і -еві⁄-і⁄-у -і

(по) -у -у -ю -ю -у -у

Кл. -у -е -о -ю -ю -е -я -е -е - е

Множина

Групи

Тверда м’ я к а мішана

Н. батьк-и дар-и вікн-а кра-ї лікар-і місц-я обличч-я м’яч-і школяр-і явищ-а

Р. -ів -ів - ø -їв -ів -ø -ø -ів -ів -ø

Д. -ам -ам -ам -ям -ям -ям -ям -ам -ам -ам

З. як Р. Н. Н. Н. Р. Н. Н. Н. Р. Н.

О. -ами -ами -ами -ями -ями -ями -ями -ами -ами -ами

М.(на) -ах -ах -ах -ях -ях -ях -ях -ах -ах -ах

Кл. я к н а з и в н и й в і д м і н о к

 

З-поміж особливостей відмінювання, як і для іменників І відміни, передусім відзначимо чергування фонем: день − дня, дню; пень − пня, на пні; жайворонок − жайворонка, жайворонком, судна − суден, вікна − вікон ([ е ] − [ ø], [ о ] − [ ø ]); гребінь − гребеня, стіл − стола, лід − льоду, жайвір − жайвора ([ і ] − [ о ]); перед закінченням - і у місцевому відмінку відбувається чергування приголосних фонем [ г] − [ з′ ], [ к ]−[ ц′ ], [ х ]−[ с′ ]: луг − у лузі, бік − у боці, але на боку, рік − у році, око − в оці, фартух − у фартусі, вухо − в усі. У кличному відмінку перед закінченням - е чергуються [ г ] − [ ж ], [ к ] − [ ч ], [ х ] − [ ш ]: Олег − Олеже (але Оле г -у), юнак − юначе, Явтух − Явтуше.

Складним є розрізнення закінчень -а (- я) та - у (- ю) в родовому відмінку однини іменників чоловічого роду. Для перевірки закінчень цих іменників учням початкових класів радять звертатися до орфографічного словника. Крім того, методисти пропонують матеріал для спостережень та аналізу з тим, щоб учні дійшли загального висновку: у родовому відмінку закінчення -а (- я) мають назви істот та чітко окреслених предметів (лікаря, слона, горобця; листка, пальця), закінчення - у (- ю) − назви неістот (нечітко окреслених предметів − степу, вітру, туману, сну, смутку).

Звичайно, правил розрізнення цих закінчень набагато більше, і досить часто їх диференціація носить умовний характер.

Закінчення -а (у твердій та мішаній групах), - я (у м’якій групі) мають іменники чоловічого роду, якщо вони означають (крім уже проаналізованих − назви осіб, включаючи власні імена та прізвища, тварин, дерев, чітко окреслених предметів):

− назви персоніфікованих предметів, явищ: запитати у Вітра;

− назви мір довжини, ваги, часу: метра, центнера, тижня, дня (але року);

− назви місяців, днів тижня: січня, листопада ( але листопад у як падолисту), понеділка, вівторка;

− терміни іншомовного походження, що означають конкретні предмети, елементи будови чогось, геометричні фігури та їх частини: циліндра, атома, електрона, сектора, радіуса, сегмента;

− українські суфіксальні терміни, рідше − без суфіксів: іменника, числівника, чисельника, рисунка, кута, звука (але способ у, вид у, стан у, род у, склад у);

− назви населених пунктів: Києва, Львова, Парижа, Берліна (але Калинового Гаю, Красного Лиману, Сорочого Броду, тому що друга частина складених назв − іменники, які в Р.в. звичайно мають закінчення - у);

− інші власні географічні назви з наголосом на закінченні, а також із суфіксами - ов, - ев (- єв), - ин (- їн): Дніпра, Дінця, Дністра, Іртиша, Тетерева.

Закінчення - у (у твердій і мішаній групах), - ю (у м’якій групі) мають іменники, які означають:

− збірні поняття: пролетаріату, реманенту, інструментарію;

− сукупності людей (ці назви мають форми однини і множини): народу, батальйону, хору;

− масу, речовину: воску, льоду, ме΄ду, мед к у΄, граніту, борщу (але хлі΄б а);

− просторові поняття: степу, лісу, саду, гаю, яру ( але сад к а΄, гай к а΄, гай о΄чк а, яр к а΄ − із зменшувально-пестливими суфіксами, а також горб а ΄, ху΄тор а);

− кущові і трав’янисті рослини; назви сортів плодових дерев: бузку΄, жасми΄ну, чагарнику΄, березняку΄, буркуну΄, щавлю΄, ячме΄ню (але вівс а ΄); ка΄львілю, рене΄ту;

− назви будівель, споруд, приміщень та їх частин: палацу, залу, коридору, магазину, шинку, тину (але млин а ΄, гараж а ΄, хлів а ΄ − переважно з наголосом на закінченні; у назвах архітектурних деталей: карниза, портика, а також паралельні форми залежно від наголосу: мо΄ст у і мост а ΄, пло΄т у і плот а ΄, парка΄н у і паркан а ΄);

− назви установ, закладів, організацій, структурних підрозділів: університету, інституту, клубу, театру, відділу;

− назви явищ природи: дощу, снігу, вітру, морозу, граду ( пор. усуфіксальних утвореннях: вітерц я ΄, але до΄щик у);

− назви абстрактних понять, відчуттів, почуттів, станів, процесів, суспільних і наукових течій: прогресу, болю, гніву, песимізму, руху, звуку, світогляду, прагматизму;

− назви ігор і танців: баскетболу, бейсболу, полонезу, вальсу (але гопак а ΄, козачк а ΄);

− більшість префіксальних іменників: опіку, відгуку, запису;

− більшість складних безсуфіксних слів (крім назв істот): живопису, родоводу, суходолу, водопроводу (але електровоз а, пароплав а);

− терміни іншомовного походження, що означають фізичні та хімічні процеси, частину площі, літературознавчі терміни: електролізу, синтезу, епосу, міфу, альманаху, тому, журналу, образу;

− інші власні географічні назви, крім тих, що мають закінчення -а (- я): Єгипту, Алтаю, Дону, Ельзасу, Мічигану, Байкалу, Сибіру.

Іменники середнього роду в родовому відмінку однини закінчуються тільки на - а (- я): дна, міста, прізвища, плеча, поля.

У давальному відмінку однини для іменників чоловічого роду характерні паралельні закінчення: - ові та - у (у твердій групі), - еві та - ю (у м’якій після приголосного), - єві та - ю (у м’якій після голосного та апострофа), - еві та - у (у мішаній групі), причому для назв істот переважають перші у наведених парах закінчень, а для назв неістот, навпаки, більш поширені - у (- ю): друг-ові і друг - у, товар-у і товар-ові. Для іменників середнього роду характерне закінчення - у (- ю): сел-у, мор-ю. прізвищ-у. Паралельні закінчення - ові та - у мають тільки іменники середнього роду із суфіксом - к - на позначення малих істот: немовлятк-ові і немовлятк-у, дитятк-ові і дитятк-у, ягнятк-ові і ягнятк-у.

Така ж закономірність спостерігається у вживанні закінчень місцевого відмінка однини: на батьк-ові і на батьк-у, в дитятк-ові і в дитятк-у, у будинк-у і в будинк-ові. Іменники чоловічого роду на позначення істот, але не осіб поряд із закінченнями - ові,- еві мають закінчення - і: на осл-ові і на осл-і, на кон-еві і на кон-і. Як бачимо у зразку відмінювання, для окремих іменників можливі навіть три паралельні форми: на школяр-еві, на школяр-і, на школяр-у.

Закінчення - і (- ї) швидше властиве для неістот і може співіснувати з закінченнями - у (- ю): на то΄рз-і і на торг-у΄, на лу΄з-і і на луг-у΄, у кра΄-ї і у кра-ю ΄, на стол-і і по стол-у.

Іменники середнього роду (без суфікса - к-) мають закінчення - і, а після прийменника по можуть уживатися паралельні форми: у міст-і, по міст-у і по міст-і, на сел-і, по сел-у і по сел-і.

Уже в четвертому класі учні вивчають правило, зорієнтоване на культуру мовлення: якщо у мовленні збігаються два іменники в давальному або місцевому відмінку, то їх краще вживати з різними закінченнями: (при) пан ові директор у або пан у директор ові.

В орудному відмінку однини для розрізнення закінчень в іменниках чоловічого роду - ом, - ем, - єм учням четвертого класу можна рекомендувати алгоритм аналогічно до того, як це описано для іменників І відміни.

В іменниках середнього роду в орудному відмінку для твердої групи властиве закінчення - ом (сел-ом, полотн-ом), а для м’якої і мішаної − - ем ( сонц-ем, плеч-ем). Крім того, іменники на - я мають закінчення - ям: знарядд-ям, обличч-ям, збіжж-ям, луб’-ям, безсмерт-ям. Власнігеографічні назви середнього роду із суфіксами присвійності, які відмінюються як прикметники, мають закінченння - им: Горош-ин-е − Горош-ин- им, Михалк-ов-е − Михалк-ов- им, Котел-е΄в-е − Котел-е΄в- им.

Закінчення - им мають також прізвища чоловічого роду твердої групи на -ов, -ев (-єв), -ів (-їв), -ин, -ін (-їн): Виноградов- им, Звегінцев- им, Ільїн- им. Ті ж іменники подібної морфемної будови чоловічого і середнього роду, які не відмінюються як прикметники, мають закінчення - ом: Харк ів − під Харков- ом, Ки їв − за Києв- ом, Бород ін о − битва під Бородін- ом.

Правопис іменників чоловічого роду з основою на - р в орудному відмінку однини учням четвертого класу радять перевіряти за орфографічним словником.Нагадаємо, що у твердій групі ці іменники мають закінчення - ом (бригадир-ом), а в м’якій та мішаній - ем (воротар-ем, тесляр-ем).

У кличному відмінку розрізняють закінчення - у (- ю) та - е. Закінчення - у мають іменники чоловічого роду твердої групи із суфіксами -к-, - ок -, - ик -, - ік - та іншомовні імена з основою на [ г ], [ к], [ х ], деякі іменники мішаної групи з основою на шиплячий приголосний (крім [ ж ]): дядьк-у, синк-у, братик-у, механік-у, Людвіг-у, Джек-у, Фрідріх-у, товариш-у, читач-у, ткач-у; а також іменники дід-у, тат-у, син-у. Іменники м’якої групи (крім слів із суфіксом - ець) мають графічне закінчення - ю: вчител-ю, Віталі-ю, місяц-ю, лікар-ю. Закінчення - е мають безсуфіксні іменники твердої групи (Семен-е, Петр-е, друж-е, козач-е, сокол-е, луж-е, байрач-е), іменники м’якої групи із суфіксом - ець (хлопець − хлопч-е, жнець − же΄нч-е, молодець − моло΄дч-е, але: знавець − знавц-ю, боєць − бійц-ю, комсомолець − комсомольц-ю, митець −митц-ю, мудрець − мудрец-ю), частина іменників мішаної групи (сторож-е, Дорош-е, школя΄р-е, тесля΄р-е).

Чіткі критерії уживання закінчень - е та - у (- ю) відсутні навіть у межах структурних груп іменників, пор.: будяч-е, вовкулач-е і ішак-у, гайдамак-у (в іменниках на - ак, - як); внуч-е, близнюч-е, борсуч-е, гайдуч-е, жуч-е, поліщуч-е і ковальчук-у, кухарчук-у, кравчук-у (в іменниках на - ук, - юк; флексія - у, очевидно, зумовлена наголосом); багач-у, втікач-у, вусач-у, доглядач-у і добува΄ч-е (в іменниках із суфіксом - ач); див. вище також іменники із суфіксом - ець.

Кличний відмінок однини іменників середнього роду збігається з називним відмінком.

У називному відмінку множини слід розрізняти закінчення - и в іменниках чоловічого роду твердої групи та - і (- ї) в іменниках м’якої і лише - і в іменниках мішаної групи: паспорт-и, кон-і, солов’-ї, меч - і. Особливо актуальне таке розрізнення для іменників з кінцевим основи - р: бригадир-и, шофер-и, муляр-и; воротар-і, знахар-і, бондар-і; каменяр-і, скляр-і, тесляр-і. Іменники вус, рукав допускають дві форми: ву΄с- а і ву΄с- и, рука΄в- а і рукав -и ΄. Іменники середнього роду мають закінчення - а (- я): села, поля, моря, відчуття, прізвища. Лише окремі іменники, що називають парні предмети, мають закінчення - і: очі, плечі, уші (і вуха).

На окрему увагу заслуговує родовий відмінок множини. Іменники чоловічого роду мають закінчення - ів (- їв): дуб-ів, берег-ів, ковал-ів, кра-їв, солов’-їв. Деякі іменники, вживаючись із кількісними числівниками, допускають паралельну форму з нульовим закінченням: сім разів і раз, дев’ять днів і день, але при вказівці на приблизну кількість препозитивний іменник має закінчення - ів: разів зо два, років п’ять. Після кількісного числівника іменник чоловік має значення „осіб“, а чоловіків − „осіб чоловічої статі“, Порівняймо: На класні батьківські збори прийшло десять чоловік. На зборах було десять батьків- чоловіків, а решта − мами.

В іменниках середнього роду переважає нульове закінчення (коліс, сіл, місць, бажань, облич, знань), хоча є і закінчення - ів (- їв): морів, прислів’їв, відкриттів, почуттів. Окремі іменники допускають паралельні форми: серць і сердець, полів і піль.

Деякі іменники ІІ відміни мають закінчення - ей: госте΄й, ко΄ней; очей, плечей (і пліч), зрідка ушей (перев. вух).

В орудному відмінку множини слід відзначити наявність паралельних форми у таких іменниках: кри΄л ами і криль ми ΄, коле΄с ами і колі΄сь ми, кі΄нь ми і ко΄н ями, чо΄бот ами, чо΄бот ями і чобіть ми΄, уш и ΄ ма і вух ами. Іменники очі, плечі в орудному відмінку мають закінчення - има: очима, плечима.

 

Третя відміна іменників

До третьої відміни належать іменники жіночого роду з чистою основою та іменник мати. Поділу на групи у цій відміні немає.

 

 

Зразки відмінювання

Однина

Н. піч галузь повість глазур мати

Р. печ-і галуз-і повіст-і глазур-і матер-і

Д. печ-і галуз-і повіст-і глазур-і матер-і

З. піч галузь повість глазур матір

О. пічч-ю галузз-ю повіст-ю глазур’-ю матір’-ю

М. на печ-і у галуз-і у повіст-і у глазур-і при матер-і

Кл. печ-е галуз-е повіст-е глазур-е мати

Множина

Н. печ-і галуз-і повіст-і не вживається матер-і

Р. печ-ей галуз-ей повіст-ей матер-ів

Д. печ-ам галуз-ям повіст-ям матер-ям

З. печ-і галуз-і повіст-і матер-ів

О. печ-ами галуз-ями повіст-ями матер-ями

М. на печ-ах у галуз-ях у повіст-ях при матер-ях

Кл печ-і галуз-і повіст-і матер-і

З-поміж інших іменники ІІІ відміни виділяються найбільшою кількістю омонімічних відмінкових форм: у них збігаються родовий, давальний, місцевий (який, однак, завжди вживається з прийменником) відмінки однини та називний, знахідний (крім іменника мати, оскільки він позначає істоту), кличний множини; називний і знахідний (знову ж таки, крім іменника мати) однини. Іменник мати у непрямих відмінках характеризується суфіксом - ер. Багатий на орфограми орудний відмінок однини: перед закінченням - у (орфограф. - ю) м’які і напівпом’якшені приголосні після голосних зазнають фонетичного подовження і орфографічно подвоюються (ма зз -ю, мі дд -ю, сі лл -ю, рі чч -ю, подоро жж -ю, ту шш -ю); не відбувається подовження, а відповідно і подвоєння, якщо основа іменника закінчується двома приголосними (пові ст -ю, че ст -ю, зі звичні ст -ю); не відбувається подовження (подвоєння) твердих губних приголосних та р, а після букв на їх позначення перед закінченням - ю, що позначає два звуки [йу] ставиться апостроф (Об’-ю, любов’-ю, верф’-ю, матір’-ю, глазур’-ю).

У кличному відмінку однини іменники мають закінчення - е, хоча практично ця форма вживається рідко. Для іменника мати кличний відмінок збігається з називним (Терен, мати, коло хати, в нього цвіт біленький… − Нар. пісня).

У родовому відмінку множини усі іменники третьої відміни, крім мати, мають закінчення - ей (галуз- ей, подорож -ей, ноч- ей, сол- ей, але матер- ів). У давальному, орудному, місцевому відмінках множини іменники з основою на шиплячий мають закінчення - ам, - ами, - ах. В інших випадках, коли кінцевий приголосний основи м’який, маємо графічні закінчення - ям, - ями, - ях, порівняймо: подорож-ам, подорож-ами, у подорож-ах; сол-ям, сол-ями, у сол-ях.

Четверта відміна іменників

До четвертої відміни відносяться іменники середнього роду з флексією - а (орфографічно також - я), а в непрямих відмінках і в називному множини набувають суфіксів - ат- (орфографічно також - ят -), -ен -. Ця відміна на групи не поділяється.

Зразки відмінювання

Однина

Н. курч-а кач-а качен-я плем’-я ім’-я

Р. курчат-и качат-и каченят-и племен-і і плем’я імен-і і ім’-я

Д. курчат-і качат-і каченят-і племен-і імен-і

З. курч-а кач-а качен-я плем’-я ім’-я

О. курч-ам кач-ам качен-ям племен-ем і плем’-ям імен-ем і ім’-ям

М. на курч-аті на качат-і, каченят-і у племен-і в імен-і

Кл. курч-а кач-а качен-я плем’-я ім’-я і імен-е

Множина

Н. курчат-а качат-а каченят-а племен-а імен-а

Р. курчат-ø качат-ø каченят-ø племен-ø імен-ø

Д. курчат-ам качат-ам каченят-ам племен-ам імен-ам

З. курчат-ø качат -ø каченят-ø племен-а імен-а

(курчат-а) (качат-а) (каченят-а)

М. на курчат-ах на качат-ах на каченят-ах у племен-ах в імен-ах

Кл. курчат-а качат-а каченят-а племен-а імен-а

Омонімічними формами для іменників четвертої відміни є називний, знахідний, кличний, а також давальний та місцевий, а для іменників з суфіксом -ен- і родовий в однині; називний, кличний у множині. Назви істот (тварин) у знахідному відмінку множини допускають подвійні форми − співвідносні не лише із родовим відмінком, а й з називним (вирощувати курчат і курчата, доглядати телят і телята). Назви осіб у знахідному відмінку множини мають форму, яка збігається з родовим відмінком (бавили (кого? щo?) немовлят, зібрали хлоп’ят, дівчат). Паралельні форми в однині спостерігаються у родовому, орудному відмінку іменників із суфіксом - ен, а іменник ім’я їх допускає і в кличному відмінку (див. зразок відмінюванняґ).