Синтаксичні особливості числівників

За характером поєднання числівників з іменниками вони поділяються на дві групи: або узгоджуються з іменниками, або керують ними. Розглянемо такі групи числівників:

1) числівники один, одна, одно (одне), одні узгоджуються з іменниками в числі й відмінку, а в однині – і в роді, як прикметники: одного стола, однієї книжки, одного дерева. Числівник одні сполучається тільки з іменниками, які вживаються в множині: одні двері, одні сани, одні ножиці, одні ворота. (Пор.: одні дерева – тут не числове значення, а видільне – самі дерева): В саду ростуть одні дерева. В класі сидять одні дівчата;

2) числівники два, три, чотири, знаходячись у називному чи в знахідному відмінку, поєднуються з означуваними іменниками називного відмінка множини (у ряді випадків з наголосом родового відмінка однини): два столи, три будинки, чотири книжки. Числівники два (дві), крім того, узгоджуються з іменником у роді: дві книжки, два журавлі, два відра. Означення, яке входить до складу словосполучення, може мати форму називного або родового відмінка множини: дві старі (старих) груші, три нові (нових) будинки.

Числівники два, три, чотири не сполучаються з іменниками, що не піддаються лічбі (гордість, радість, значення, повітря та ін.), що мають тільки форму множини (вечорниці, сани, фінанси), а також з іменниками четвертої відміни (лоша, теля, дитя, курча, ягня). Для їх переліку вживаються збірні числівники: двоє телят, четверо курчат, п’ятеро ягнят. Можна вживати звороти такого типу: чотири штуки телят, три голови великої рогатої худоби;

3) числівники п’ять, шість, сім та ін. керують іменниками в родовому відмінку множини: п’ять днів, шість будинків; п’яти днів, шести будинків;

4) числівники тисяча, мільйон, мільярд та ін. керують родовим відмінком множини: тисяча студентів, тисячі студентів; форму родового відмінка множини мають іменники, що сполучаються з іменниками кількісного значення: пара, десяток, сотня, сила, маса: пара чобіт, десяток груш, сотня овець, сила народу;

5) дробові числівники вимагають від іменника родового відмінка однини: дві третіх відпустки, півтора відра; при іменниках з числовим значенням половина, третина, чверть іменники вживаються в родовому відмінку однини або множини: половина зарплати, чверть години, третина книжки, третина книжок, чверть завдань;

6) із збірними числівниками іменники вживаються у формі родового відмінка множини: двоє телят, п’ятеро ягнят; з неозначено-кількісними також вживаються в родовому відмінку множини: багато учнів, кілька студентів;

7) при числівниках обидва, обидві іменник вживається у формі називного відмінка множини: обидва студенти, обидві студентки;

8) при складених числівниках іменники вживаються у формі, яка підпорядковується останньому компонентові числівника: тридцять п’ять кілометрів; вісімдесят п’ять робітників, вісімдесят три робітники, сто двадцять вісім учнів;

9) у датах назви місяців вживаються тільки в родовому відмінку: перше (число місяця) лютого, першого лютого, першому лютого, з першого лютого, з Восьмим березня і т.д.;

10) мішані числа, що включають у себе елементи з половиною, з чвертю керують називним відмінком множини, якщо вони стоять при числівниках два, три, чотири: два з чвертю метри, два з половиною кілограми; інші мішані дроби, в яких назва дробу приєднана до цілого числа сполучником і, керують тільки родовим відмінком однини: п’ять і одна п’ята кілометра, вісім і сім дев’ятих гектара.

Числівники в називному відмінку (а при назвах неістот також у знахідному) разом з іменниками утворюють неподільні сполучення, які в реченні виступають в ролі одного члена: Сто чоловік розмістилися в залі (підмета).

У сучасній українській мові вживаються числівники, слабо пов’язані з іменниками: Олімпіада – 80, Граматика – 80, Ту – 154 і ін.;

11 ) порядкові числівники завжди узгоджуються з іменниками: третій день, перший екзамен, сотий випуск, перша вчителька, перше вікно.

Відмінювання числівників

З погляду відмінювання числівники поділяються на 10груп:

1) числівник один, одна, одно (одне) відмінюються, як займенник той, та, те:

Н. один одно(-е) одна одні

Р. одного однієї (одної) одних

Д. одному одній одним

З. один (одного) одно (-е) одну Н. або Р.

О. одним однією (одною) одними

М. (на) одному (-ім) одній одних

2) числівники два, три, чотири мають у непрямих відмінках однакові форми, крім знахідного і орудного відмінків, а числівник два в називному відмінку має ще й окрему форму жіночого роду:

Н. два дві три чотири

Р. двох трьох чотирьох

Д. двом трьом чотирьом

З. Н. або Р. Н. або Р. Н. або Р.

О. двома трьома чотирма

М. (на) двох трьох чотирьох

3) числівники п’ять – десять, одинадцять – дев’ятнадцять, двадцять,тридцять, п’ятдесят – вісімдесят становлять один тип відмінювання:

Н. п’ять сім вісім

Р. п’яти (п’ятьох) семи (сімох) восьми (вісьмох)

Д. п’яти (п’ятьом) семи (сімом) восьми (вісьмом)

З. п’ять (п’ятьох) сім (сімох) вісім (вісьмох)

О. п’ятьма (п’ятьома) сьома (сімома) вісьма (вісьмома)

М. (на) п’яти (п’ятьох) семи (сімох) восьми (вісьмох)

Н. шістнадцять п’ятдесят

Р. шістнадцяти (шістнадцятьох) п’ятдесяти (п’ятдесятьох)

Д. шістнадцяти (шістнадцятьох) п’ятдесяти (п’ятдесятьом)

З. шістнадцять (шістнадцятьох) п’ятдесят (п’ятдесятьох)

О. шістнадцятьма (шістнадцятьома) п’ятдесятьма (п’ятдесятьома)

М. (на) шістнадцяти (шістнадцятьох) п’ятдесяти (п’ятдесятьох)

Тут виступають паралельні форми. Перші вважаються літературними, другі – розмовними, але обидві форми є нормою в українській мові.

4) числівники сорок, дев’яносто, сто становлять одну групу і відмінюються так:

Н. сорок дев’яносто сто

Р. сорока дев’яноста ста

Д. сорока дев’яноста ста

З. Н. або Р. Н. або Р. Н. або Р.

О. сорока дев’яноста ста

М. (на) сорока дев’яноста ста

5) складні числівники двісті, триста, чотириста, п’ятсот – дев’ятсот змінюються в обох частинах:

Н. двісті триста вісімсот

Р. двохсот трьохсот восьмисот

Д. двомстам трьомстам восьмистам

З. Н. або Р. Н. або Р. Н. або Р.

О. двомастами трьомастами восьмистам

М. (на) двохстах трьохстах восьмистах

6) числівники тисяча, мільйон, мільярд, нуль відмінюються, як відповідні іменники в однині: тисяча – як іменник першої відміни мішаної групи; мільйон, мільярд – як іменники другої відміни твердої групи; нуль – як іменники другої відміни м’якої групи:

Н. тисяча мільярд нуль

Р. тисячі мільярда нуля

Д. тисячі мільярду нулю

З. тисячу мільярд нуль

О. тисячею мільярдом нулем

М. (на) тисячі мільярді нулі

7) збірні числівники двоє, троє, четверо, п’ятеро, двійко, трійко, п’ятірко мають окремі форми лише в називному відмінку, а в непрямих відмінках вони мають форми співвідносних кількісних числівників. Збірні числівники обоє,обидва, обидві відмінюються як числівник два ( двох і. д.), бо в непрямих відмінках вони втрачають розрізнення роду (обоє, обох, обом і т.д.);

8 ) дробові числівники відмінюються в чисельнику, як кількісні, а в знаменнику – як порядкові: чотири п’ятих, чотирьох п’ятих, чотирьом п’ятим і т.д. Числівники півтора, півтори (ж. р.), півтораста не відмінюються.

Якщо чисельник дробового числівника одиниця, то знаменник має форму жіночого роду: одна шоста, однієї шостої; якщо чисельник виражений будь-яким іншим числівником, то знаменник має форму родового відмінка множини: три сьомих, трьох сьомих, трьом сьомим, три сьомих або трьох сьомих, трьома сьомими, на трьох сьомих.

9) порядкові числівники відмінюються за родами, числами й відмінками, як прикметники твердої групи: другий (-е), другого, другому, другим, на другому; друга, другої, другій і т.д.

Числівник третій відмінюється, як прикметник м’якої групи: третій, третього, третьому і т. д.

У складених порядкових числівниках відмінюється остання складова частина: дев’ятсот двадцять п’ятий, дев’ятсот двадцять п’ятого (… п’ятому) і т.д.

10 ) у складених власне кількісних числівників відмінюються усі складові частини так, як вони відмінюються в самостійному вжитку:

Н. сто двадцять дев’ять

Р. ста двадцяти дев’яти (двадцятьох дев’ятьох)

Д. ста двадцяти дев’яти (двадцятьом дев’ятьом)

З. сто двадцять дев’ять (або як Р.)

О. ста двадцятьма дев’ятьма (двадцятьома дев’ятьома)

М. (на) ста двадцяти дев’яти (двадцятьох дев’ятьох)

Правопис числівників

У складних числівниках у кінці першої частини м’який знак не пишеться: п'ятнадцять, п’ятдесят, п’ятсот. Порядкові числівники на – остий, - тисячний, - мільйонний, - мільярдний пишуться одним словом і перша частина в них стоїть у давальному відмінку (крім сто): трьохсотий, двадцятип’ятитисячний, двохсотп’ятдесятимільйонний.

У порядкових числівниках, утворених від назв десятків, перша частина не змінюється: п’ятдесятий, вісімдесятий.

На початку складних слів (прикметників, іменників) перші чотири числівники мають форми одно-, дво-, три-, чотири -: дво поверховий, три ярусний, чотири кутник. Форми двох-, трьох-, чотирьох - вживаються лише перед голосними: двох елементний, трьо хактний. Усі інші числівники (крім сто) мають форму родового відмінка: десятиденний, сімдесятирічний (але стоголосий).

Наголошування числівників

Числівники одинадцять – дев’ятнадцять мають наголошений склад – на-: оди на дцять, чотир на дцять (але одинадцять о м, одинадцятьм а, одинадцять о х).

У порядкових числівниках наголос такий, як і в кількісних, від яких вони утворені: п’ я ть – п’ я тий, один а дцять – один а дцятий. Від числівників двадцять, тридцять наголос переходить на другу частину -дця-: двадц я тий, тридц я тий. У порядкових числівниках, утворених від двохсот до дев’ятсот,наголос переходить на другу частину: дв і сті - двохс о тий, тр и ста - трьохс о тий.

У складених порядкових числівниках кожний елемент має наголос, але основний наголос падає на останнє слово: сто двадцять тр е тій.

Література

1. Бевзенко С.П. Історична морфологія української мови. Нариси із словозміни та словотвору. - Ужгород, 1960. – 416 c.

2. Вихованець І. Р., Городенська К.Г., Грищенко А.П. Граматика української мови. – К.: Рад. шк.,1982. – С.90 – 96.

3. Волох О.Т. та ін. Сучасна українська літературна мова: Морфологія. Синтаксис/ О.Т.Волох, М.Т. Чемерисов, Є.І. Чернов. – К.: Вища шк., 1989. – С.101 - 111.

4. Доленко М.Т., Дацюк І.І., Кващук А.Г. Сучасна українська мова. – К.: Вища шк.,1987. – С.183 – 193.

5. Жовтобрюх М.А.,Кулик В.М. Курс сучасної української літературної мови, ч.1. – К.: Вища шк., 1972. – С.278 – 290.

6. Історія української мови. Морфологія. – К.: Наук. думка, 1978. – С.222.

7. Курило Олена. Уваги до сучасної української літературної мови. – К.: Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2008. –С.154.

8. Сучасна українська літературна мова: Підручник/ А.П.Грищенко, Л.І.Мацько, М.Я.Плющ та ін.; За ред. А.П.Грищенка. – К.: Вища шк., 1997. – с.378 – 393.

9. Сучасна українська літературна мова: Підручник/ М.Я.Плющ, С.П. Бевзенко, Н.Я. Грипас та ін.; За ред. М.Я.Плющ. – К.: Вища шк., 2001. – С.243 – 254.

10. «Українська мова». Енциклопедія. Редкол.: Русанівський В.М., Тараненко О.О.(співголови), М.П. Зяблюк та ін. К.: «Укр.енцикл.», 2000 – С.727 - 730.

11. Шкуратяна Н.Г., Шевчук С.В. Сучасна українська літературна мова: Модульний курс: Навч. посіб. – К.: Вища шк., 2007. – С.417 – 425.

Займенник

 

План

1. Визначення займенника. Своєрідність лексичного значення займенника.

2. Співвіднесеність займенників з іншими частинами мови на основі лексичного значення, морфологічних ознак та синтаксичних функцій.

3. Розряди займенників за значенням та граматичними ознаками.

4. Відмінювання займенників різних розрядів. Наголос у займенниках.

 

Займенником називається іменна змінна самостійна частина мови, яка об’єднує слова, що вказують на предмети, ознаки або кількість предметів, не називаючи їх, і мають спільні з іменниками, прикметниками й числівниками морфологічні та синтаксичні ознаки.

На відміну від іменників (які називають предмети), прикметників (які називають ознаки предметів), числівників (які називають кількість предметів), займенники не мають чіткого лексичного значення. Конкретне лексичне значення займенників виявляється лише в певному контексті, достатньому для встановлення співвідношення з відповідним іменником, прикметником, числівником, або ж із ситуації, напр.: Заходила ніч, і багряно роїлися хмари, несли їх могутні вітри за межу небозводу (Л. Первомайський). Займенник їх співвідноситься зі словом хмари, набуває його значення. Після обіду ми з Тимком завітали до дідуся на баштан. Він був неначебто засіяний кавунами – великими, смугастими, блискучими. Мені здалося, що я таких кавунів ще не бачив (З радіопередачі). Займенник такий співвідноситься з прикметниками великими, смугастими, блискучими і набуває їх значення.

Займенник такий часто вживається у реченні перед прикметником і вказує на високий ступінь ознаки, вираженої ними, набуває значення слів дуже, великою мірою. Через це мені сад такий дорогий (М. Луків).Займенник такий вказує на високий ступінь ознаки, названої прикметником дорогий.

Той самий займенник у різному контексті співвідноситься з різними іменниками, прикметниками, числівниками, набуваючи при цьому різного лексичного значення – значення того слова, з яким співвідноситься. Так займенник ти вказує на предмет, але в різному тексті на різний предмет, напр.: Як тебе не любити, Києве мій (Д. Луценко); Рідна мати моя, ти ночей не доспала (А. Малишко); Звідки ти йдеш, сину? (ти набуває значення іменників Київ, мати, син). Займенник такий вказує на ознаку предмета, але не на одну, певну ознаку, а на різні ознаки залежно від того прикметника, з яким він співвідноситься, напр.: Сьогодні теплий день. Такий же був і вчора. Важка доля судилась нашому народові. Не побажаємо такої долі нащадкам – дітям, онукам (займенник такий набуває значення прикметників теплий, важка).

Займенник скільки вказує на кількість предметів, напр.:

- Скільки тобі років, хлопчику?

- Сім.

- І моєму синові стільки ж;

- Скільки ти одержав грошей?

- Тисячу гривень.

- І я стільки ж. (займенник стільки набуває значення числівників сім, тисячу).

Отже, конкретного лексичного значення займенник набуває лише в контексті, а поза контекстом він є словом повнозначним, але його значеня абстрактне, узагальнене.

Окремі займенники мають здатність вказувати на особу чи предмет поза співвідношенням з певними словами контексту. Але контекст досить яскраво вказує на їх предметне значення, напр.: Хто дороги не питає, той дома не ночує (Н. тв.); Що ти сказав? Якогороку ти пішов до школи?

Отже, на основі лексичного значення з-поміж усіх займенників виділяються такі, які завжди вказують на а) предмети (мають предметне значення), б) ознаки предметів (мають значення ознаки предмета), в) кількість предметів (мають значення кількості).

Не властиві займенникові і єдині морфологічні ознаки, але виявляється подібність між морфологічними ознаками а) іменників і займенників, що мають предметне значення: вони мають категорію відмінка, окремі з них – категорії роду й числа. Не мають категорії роду, числа займенники хто, що й утворені від них (ніхто, ніщо, будь-хто, що-небудь та ін.), я, ти (вживаються завжди в однині), ми, ви (вживаються завжди в множині); б) між прикметниками й займенниками, що вказують на ознаку предмета (мій, твій, наш, той, весь, всякий, сам, самий, такий, який, який-небудь, чий-небудь, ніякий, нічий): вони мають категорію відмінка, числа, роду й узгоджуються у формах відмінка, роду й числа із іменниками: такий вислів, така розмова, таке повідомлення, такі лекції, чий-небудь зошит, чия-небудь ручка, чиє-небудь завдання, чиї-небудь речі, весь день, вся компанія, все товариство,всі дні; в)між числівниками й займенниками, що вказують на кількість предметів: їм властива категорія відмінка (скільки, стільки та утворені від них ністільки, ніскільки, скільки-небудь, будь-скільки та ін.). Цим займенникам властива категорія відмінка. Відмінкові форми іменників поєднуються з цими числівниками зв’язком керування (у називному, знахідному відмінках скільки днів, стільки прибутку, будь-скільки книг) та зв’язком узгодження в інших відмінкових формах (стількох студентів, стільком деревам, із будь-скількома приятелями).

Між займенниками й іншими частинами мови наявна подібність і на синтаксичному рівні: займенники, співвідносні з іменниками, у реченні виконують функцію підмета, якщо вживаються у формі називного відмінка, й додатка, якщо вживаються у формі непрямого відмінка напр.: І з гордістю сина кажу я про те, що мати мені Україна( кажу хто? я)(М.Луків); Бо ми завершимо свій путь і відійдемо назавше (завершимо хто? ми). Але за нами діти йдуть (йдуть за ким? за нами) (М.Луків); Дехто сидів розкинувшись і посмоктував люльку (сидів хто? дехто) (В.Шевчук).

Ці займенники мають здатність виконувати функцію іменної частини складеного підмета: Пліт будували ми з Ваньком (будували хто? ми з Ваньком)(А. Дімаров). Всі вони патякали про якісь давні родинні зв’язки (патякали хто? всі вони)(С. Майданська). Ніхто з односельців не цікавився прибулим. (не цікавився хто? ніхто з односельців)(З газети).

Займенники, співвідносні з прикметниками, виконують функцію узгодженого означення або іменної частини складеного присудка, напр.: І це була ти, Маріє. Ти виповнювала весь сад, весь мій веселий світ своїм святим духом… (сад який? весь), (світ який? весь мій), (духом яким? своїм) (С. Майдонська); Є в нашій мові прекрасні звертання, добрі і щирі, чудові слова (мові в якій? нашій)(Н. Красоткіна). Гойдалася біля вікна гілка якогось тутешнього дерева… (дерева якого? тутешнього)(В. Шевчук). Метлинський розширив очі наче бозна-яку прояву узрів у прогілі (прояву яку? бозна-яку)(В. Шевчук).

Займенники, співвідносні з числівниками, виконують функцію частини складеного підмета, якщо вживаються у формі називного відмінка, напр.: У пустелі розлук стільки горя і мук, що вони не вміщаються в літі (є що? стільки горя і мук) (Г. Чубач).

Разом з іменником – функцію додатка, якщо вживаються у формі знахідного відмінка, напр.: Багато я бачив гарних людей, але такого, як батько не бачив… Скільки він землі виорав, скільки хліба накосив! (виорав що? скільки), (накосив що? скільки).

Ці ж числівники виконують функцію узгодженого означення, якщо вжиті у формі будь-якого непрямого відмінка, крім знахідного, напр.: Між скількома учнями треба поділити двадцять зошитів, щоб кожному дісталося по два зошити? (Підручник). Зі скількох яблунь уже зібрали урожай? (Підручник).

П р и м і т к а. Займенники він, вона, воно, вони у формі родового відмінка (його, її, їх) можуть виконувати функцію додатка й означення залежно від смислових

зв’язків з іншими словами в реченні:

Додаток

Пишу повторюючи слово «люблю»

І хвилі змивають його без жалю (змивають що? його), (М.Луків).

Матері залишаються з нами навіть тоді, коли їх нема (нема кого? їх), (М.Луків).

Означення

Перед її красою на коліна став

Смиренно не один владар (красою чиєю? її), (М.Луків).

Не сама й на самоті мати: цілий світ живе в її хаті (хаті чиїй? її), (М.Луків).

Так минали їх дні (дні які? їх), (М.Луків).

 

Для назви займенників, що виявляють подібність до різних іменних частин мови, у мовознавстві вживають терміни: узагальнено-предметні (або співвідносні з іменниками), узагальнено-якісні (або співвідносні з прикметниками), узагальнено-кількісні (або співвідносні з числівниками).

За значенням і граматичними ознаками займенники поділяються на 8 розрядів: особові, зворотний, присвійні, вказівні, означальні, питально-відносні, заперечні, неозначені.

О с о б о в і займенники: я, ти, він, вона, воно, ми, ви, вони. Серед них виділяються: власне-особові: я, ти, ми, ви; особово-вказівні: він, вона, воно, вони.

Власне-особові займенники вказують на особу мовця (я, ми), на особу співбесідника, або адресата мовлення (ти, ви). Займенники першої та другої особи називають тільки людей,напр.:

Може, ти зі мною надто строга

Та й чого б ти ніжною була…

Але ти вжиття моє убоге

Зіркою яскравою ввійшла (В.Симоненко).

Займенник ти вказує на іменники будь-якого роду, але сам родової форми не має.

Особово-вказівні займенники вказують на особу, предмет, поняття, які перебувають за межами розмовної ситуації, або згадуються в розмові, напр.: Славко знав, що восени піде до школи. Але він не знав, чому зараз прийшла вчителька. І про що вона думала, він не міг угадати. (М. Слабошпицький).

З в о р о т н и й займенник себе вказує на об’єкт дії, який часто є й виконавцем її: Поглянь на себе з боку; Купив собі книгу. Зворотний займенник не має форми називного відмінка, постійно вживається у формах непрямих відмінків.

П р и с в і й н і займенники вказують на належність предмета особі: мій, твій, свій, наш, ваш, їхній. Займенники мій, наш вказують на належність предмета першій особі (мій капелюх, наш сусід), твій, ваш – на належність предмета другій особі (твоя наречена, ваша рідня); займенник їхній вказує на належність предмета третій особі (їхній двір, їхня родина); займенник свій вказує на належність предмета будь-якій особі.

Як присвійні вживаються у тексті займенники, його, її, їх – форми родового відмінка особових займенників він, вона, воно, вони. Як присвійні вони поєднуються в реченні з іменниками, відповідають на питання який? чий?, бо виражають ознаку предмета, названого іменником, напр.: І вірю в народ, що живе на Дніпрі, у сили його нездоланні (сили які? його) (М.Луків); Христос не вірить справжності покути, і меншає в душі його любові (душі чиєї? його) (М.Луків); Уважніші будьмо до всього в природі, шануймо законів її непорушність (непорушність яку? її) (М. Луків). А ніч клала на Якима Погребняка свій віщий знак (знак який? свій) (В.Шевчук).

В к а з і в н і займенники: цей (оцей), той (отой), такий (отакий), стільки (остільки) виражають вказівку на один предмет з ряду однорідних. Займенники цей і той семантично позначають ступінь віддаленості предмета; той – це більш віддалений у просторі предмет, напр.: Було б цікаво стежити за обличчям тієї людини (Ю. Косач). Але ніхто не цікавився цією людиною (Ю. Косач). Живи ти ще довго на світі оцім (С. Патра).

Займенник стільки (остільки) виражає саме таку, вказану кількість, напр.: Скільки голів, стільки й умів (Н.тв.). Вона стала на порозі кімнати. Стільки горя і відчаю було в її погляді, в усій поставі… Як і вміщалось в цій тендітній дівчині… (З журналу)

О з н а ч а л ь н і займенники сам (самий), весь (увесь), усякий, кожний (кожен), жодний (жоден), інший. Усі ці займенники, узагальнено вказують на ознаку предмета, напр.: Кожна зустріч з тобою була мов жарт метелика-одноденки (С. Майданська). Раптом хлопчик з усієї сили, що може зібратися в дитячій руці, вдаряє долонею по воді (С. Майданська).

Займенник жодний (жоден) виражає повне заперечення, напр.: жоден день без фіззарядки, жодна істота та рослина не обійдеться без води.

П и т а л ь н о – в і д н о с н і займенники: хто? що? який? чий? котрий? скільки? Вони вживаються для оформлення питання про осіб (хто?) чи предмети (що?), про ознаки, якості чи належність предмета(який? чий?), про кількість або порядок предметів у процесі рахунку (скільки? котрий?), напр.: І де вони перейшли, і хто їх учив? (О.Довженко). На кого ж ти кинув мене, молоду, з малою дитиною? (І. Чумак) У яких країнах ви побували? Скільки днів ви перебували в поїздці? (В. Шевчук)

У структурі складнопідрядногоречення названі займенники поєднують підрядну частину з головною, вживаються як відносні і називаються сполучним словом, напр.: Щасливий той, хто бачив мрію, але не доторкнувсь її (Д.Павличко). Щастя – од серця, а не од мислі, якою б мудрою вона не була. (Ю.Мартич). Хто може забуття тим обіцяти, яких народ безсмертними нарік? (Р.Донець).

Слід розрізняти однозвучні займенник і сполучник що. Займенник має лексичне значення (вказує на предмет), відмінюється за відмінками, виконує функцію підмета (у називному відмінку) чи додатка(у знахідному відмінку). Сполучник не має всіх названих ознак, а вживається у складнопідрядному реченні, поєднуючи підрядну частину з головною. Зіст.:

Займенник

І я у здивуванні поблід, і за журився, як місяць на світанні, що (місяць) з ночі залишився (М.Луків). За що, не знаю, називаю хатину в гаї тихим раєм (Т. Шевченко) Вийду у місячну ніч за ворота: що там в тумані, (вміщається) на обрії хто там? (М.Луків).

Сполучник

І не його у тім вина що доля невловима (М.Луків). І тільки перша сивина, нагадує, що вже весна. І примиритися не хоче душа із думкою про те, що скоро літоодцвіте. І розказує мати про те, що отак би із ними жила (М.Луків).

Від питально-відносних займенників утворюються заперечні й неозначені займенники.

З а п е р е ч н і займенники: ніхто, ніщо, ніякий, нічий, нікотрий, ніскільки. Вони утворюються додаванням префікса ні до питально-відносних займенників. Ці займенники заперечують ті значення стосовно осіб, предметів, кількостей, що виражені питально-відносними займенниками, напр.: Ніхто дзвінками не турбує, Ніхто кудись не кличе (Г. Чубач). Вічного справді-таки в світі нічого немає (М.Луків). Ти пам'ятник собі воздвиг нерукотворний, і нічиїм його не зруйнувать рукам. Тропи ніякий плуг до тебе не загорне (М.Рильський). Сьогодні казка ще подобається мені, жаль, що нікому її прочитати (В.Симоненко).

Необхідно розрізняти заперечні займенники й поєднання частки ні, прийменника в та займенників хто, що у непрямих відмінках, зіст.:

 

ЗАЙМЕННИК ніщо не заважає, не забуто нікого, не зайнятий нічим

ЧАСТКА, ПРИЙМЕННИК, ЗАЙМЕННИК ні в що покласти речі, не підійшов ні до кого, ні з чим порівняти

 

Н е о з н а ч е н і займенники творяться від питально-відносних займенників за допомогою префіксів: аби-, де-, будь-, казна-, хтозна- і суфіксів –сь, -небудь, що вносять відтінок невизначеності особи, предмета або його якісного чи кількісного вияву: абихто, абищо, дехто, дещо, абиякий, дечий, чий-небудь, казна-який, хтозна-який, хто-небудь, що-небудь, який-небудь, котрийсь, чийсь, скількись, скільки-небудь, напр.: Хтось із парубків басовим голосом продекламував… (В.Скуратівський). Дехто навіть потрапив у багаття (В.Скуратівський). На Україні буде Україна, а не чиясь окраїна глуха. (А.Бортник). До яру наближалася якась велика птаха (Г.Щипківський).

П р и м і т к а. 1.Словотворчі засоби аби-, де-, -сь пишуться разом, а будь-, хтозна-, казна-, -небудь – через дефіс.

2. Між словотворчими елементами неозначених займенників можуть вживатися прийменники — тоді виникає поєднання слів трьох частин мови, що виражає те саме значення, що й займенник, напр.: звертатись до будь-кого – будь до кого; поспілкуватися із будь-ким – будь із ким; запитати в декого – де в кого; не погоджуватися із будь-чим, дечим – будь із чим, де з чим.

Належність займенників до груп за співвіднесеністю з іншими частинами мови й до розрядів за значенням можна представити в такій таблиці:

Групи займенників за співвіднесеністю з іменними частинами мови	Розряди займенників за значенням	Займенники
Узагальнено-предметні	особові   зворотний   питально-відносні     заперечні     неозначені	Я, ти, він, вона, воно, ми, ви, вони; себе; хто?, що?, який?, чий?, котрий?, скільки?; ніхто, ніщо, ніякий, нічий, нікотрий, ніскільки; будь-хто, будь-що, хто-небудь, що-небудь, хтось, щось, та ін., утворені від хто? що?;
узагальнено-якісні	присвійні   вказівні     означальні     питально-відносні   заперечні   неозначені	мій, твій, свій, наш, ваш, їхній (його, її, їх) цей (оцей), той(отой), такий(отакий); сам(самий), весь(увесь), усякий, кожний(кожен), жодний(жоден), інший; який, чий; ніякий, нічий, нікотрий, жодний; будь-який, будь-чий, який-небудь, чий-небудь, казна-який, хтозна-чий та ін., утворені від який, чий, котрий.
узагальнено-кількісні	означальний   вказівний   питально-відносні   заперечні   неозначені	жодний(жоден); стільки(остільки); скільки?, котрий?; ніскільки, нікотрий;   утворені відпитально-відносних скільки? котрий?: скільки-небудь, будь-скільки, хтозна-скільки, абискільки, декотрий, котрийсь.

 

Узагальнено-якісні займенники у процесі мовлення набувають предметного значення, відбувається їх субстантивація, зіст.: А на тому боці там живе Марічка… (боці якому? тому), (М. Ткач). Не той голова, хто кричить, а той, хто вміє навчить (кричить хто? той; хто хто? той), (Н. тв). Всякому городу нрав і права (городу якому? всякому), (І. Котляревський). – Всякому рот дере ложка пуста (дере кому? всякому), (І. Котляревський).За таких умов займенники зберігають категорію роду й поєднуються, як правило, з дієслівними формами. Змінюється й синтаксична функція їх: вони виконують функцію підмета чи додатка, що властиві іменникам й узагальнено-предметним займенникам.

Відмінювання займенників

Особові займенники