Іменник як частина мови. Лексико-граматичні розряди іменників.

Перехід іменників з од­ного лексико-граматичного розряду до іншого

План

1. Загальне значення іменника. Семантико-граматичні ознаки його виділення.
2. Лексико-граматичні розряди іменників:

а) власні та загальні назви;

б) назви істот і неістот;

в) конкретні, абстрактні;

г) збірні іменники;

ґ) іменники з речовинним /матеріальним/ значенням.

1. Перехід іменників з одного лексико-граматичного розряду до іншого.

 

Література

1. Граматика української мови. Морфологія / Безпояско О.К., Городенська К.Г., Русанівський В.М. – К.: Либідь, 1993. – С.16-20, 54-72.
2. Жовтобрюх М.А. Курс сучасної української літературної мови / Жовтобрюх М.А., Кулик Б. М. – К.: Вища шк., 1972. – С.214-229.
3. Сучасна українська літературна мова: навч.посіб. / С.О.Караман, О.В.Караман, М.Я.Плющ [та ін.]; за ред. С.О.Карамана. – К.: Літера ЛТД, 2011. – С. 179-189.
4. Сучасна українська літературна мова: Підручник /М.Я.Плющ, С.П.Бевзенко, Н.Я.Грипас та ін.; За ред..М.Я.Плющ. – К.:Вища шк., 2005. – С. 201-209.
5. Сучасна українська мова: Підручник /О.Д.Пономарів, В.В.Різун, Л.Ю.Шевченко та ін., За ред. О.Д.Понамаріва. – К.:Либідь, 2005. – С. 115-134.
6. Теоретична морфологія української мови: Академ. граматика укр. мови / І. Вихованець, К. Городенська; за ред. І. Вихованця. – К.: Унів. вид-во “Пульсари”, 2004.– С. 44-53, 85-91.

 

Практичні завдання

1. Запишіть збірні іменники. Доберіть слова спільного кореня, які мають обидві форми граматичного числа – однини і множини. Виділіть суфікси, за допомогою яких утворюються збірні іменники (Напр.: вороння – ворона – ворони).

Віття, листя, соняшничиння, лозняк, птаство, жінота (жіноцтво), чоловіцтво, робітництво, братія, рідня, мушва, мишва, адвокатура, агентура, секретаріат, юнь, молодь, людство

2. Визначте рід іменників. Укажіть, на основі яких семантичних, морфологічних або синтаксичних ознак ви відносите кожен іменник до певного роду.

Кора, сіль, стіл, зерно, батько, Дніпро, лоша, вороння, нероба, носище, біль, пальто, мати, дитя, дівча, хлоп’я, путь, зір, піч, хата, Саша, серп, вовчище, Галя, Валя, голова, Микола, сирота, ім’я, теля, насіння, панно, соло, аташе, чоловік, жінка, дід, баба, робітник, робітниця, гусак, півень, курка, риба, дуб, сокіл.

3. Виконайте тестові завдання

1. Установіть відповідність між іменниками та їх належністю до категорії роду.

А Суд. 1. Середній рід.

Б Резюме. 2. Жіночий рід.

В Леді. 3. Спільний рід.

Г Суддя. 4. Чоловічий рід.

2. У якому рядку подано всі іменники спільного роду?

А Бідолаха, волоцюга, хатина, гуляка, сирота.

Б Суддя, листоноша, заїка, ненажера, нездара.

В Хапуга, собака, родина, потвора, нероба.

Г Замурза, підлиза, світлина, нікчема, слуга.

3. У якому рядку всі іменники – жіночого роду?

А Вимога, рагу, допит, процедура, таксі.

Б Актив, Мадлен, вуаль, смол, асистент.

В Фрау, кір, Луїза, біль, дослідження.

Г Місіс, мадам, леді, путь, Беатріче.

4. У якому рядку всі іменники іншомовного походження належать до чоловічого роду?

А Рояль, шампунь, псалтир, аерозоль, процес.

Б Мігрень, тюль, конгрес, ваніль, фланель.

В Бандероль, філігрань, фенхель, тюль, толь.

Г Аерозоль, псалтир, шампунь, консоль, емаль.

5. Виберіть правильні варіанти вживання абревіатур.

А У районі відкрита нова АЗС.

Б Наш ХДУ уклав кілька перспективних договорів.

В Кілька днів тому ООН проголосив нову ухвалу.

Г ХДУ уклала кілька перспективних договорів.

Д Кілька днів тому ООН проголосила нову ухвалу.

Е У районі відкритий новий АЗС.

6. Виберіть рядок іменників жіночого роду, що позначають жіночі професії і заняття і не мають відповідників чоловічого роду.

А Домогосподарка, продавщиця, кастелянша, манікюрниця.

Б Програмістка, покоївка, праля, фігуристка.

В Рукодільниця, манікюрниця, праля, покоївка.

Г Мільйонерша, актриса, професорша, викладачка.

7. У якому рядку всі іменники належать до назв неістот?

А Демон, листя, дерева, вітер, Юпітер.

Б Книга, хата, ніж, мікроб, осінь.

В Дощ, небо, ягоди, бактерія, русалка.

Г Яблука, груші, сливи, вишні, небіжчик.

Д Праця, покійник, мавка, чорт, рак.

 

4. Випишіть іменники з абстрактним значенням. Поясніть їх семантико-морфологічні особливості.

Заглядає в шибу казка сивими очима,

Материнська добра ласка в неї за плечима.

Ой біжи, біжи, досадо, не вертай до хати.

Не пущу тебе колиску синову гойдати.

Припливайте до колиски, лебеді, як мрії,

Опустіться, тихі зорі, синові під вії.

………………………..

Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу,

Виростуть з тобою приспані тривоги.

У хмільні смеркання мавки чорноброві

Ждатимуть твоєї ніжності й любові. Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу,

Виростуть з тобою приспані тривоги.

У хмільні смеркання мавки чорноброві

Ждатимуть твоєї ніжності й любові.

…………………………

Можеш вибирати друзів і дружину,

Вибрати не можна тільки Батьківщину. Можеш вибирати друзів і дружину,

Вибрати не можна тільки Батьківщину.

В. Симоненко

 

 

Сучасна українська літературна мова, ІІІ курс

Практичне заняття № 3

Граматичні категорії іменника

 

План

1. Рід як граматична категорія.
2. Родові ознаки незмінюваних іменників.
3. Рід абревіатур.
4. Граматична категорія числа.
5. Одиничні та множинні іменники в українській мові.
6. Категорія відмінка і система відмінкових форм в українській мові.
7. Основні значення відмінків.

 

Література

1. Безпояско О.К., Городенська К.Г., Русанівський В.М. Граматика української мови. Морфологія. – К.: Либідь, 1997. – С.52-91.

2. Волох О.Т., Чемерисов М.Т., Чернов Є.І. Сучасна українська літературна мова. Морфологія. Синтаксис. – К.: Вища шк., 1989. – С.35-43.

3. Горпинич В.О. Українська морфологія. – Дніпропетровськ: ДНУ, 2002. – 350с.

4. Плющ М.Я. Граматика української мови: У 2 ч. – Ч. 1. Морфеміка. Словотвір. Морфологія: Підручник. – К.: Вища шк., 2005. – 286 с.

5. Сучасна українська літературна мова / за ред. М.Я.Плющ. – К.: Вища шк., 2005. – С.206-215.

6. Теоретична морфологія української мови: Академ. граматика укр. мови / І. Вихованець, К. Городенська; за ред. І. Вихованця. – К.: Унів. вид-во “Пульсари”, 2004.– С. 54-102.

 

 

Контрольні питання:

1. Назвіть граматичні категорії іменника.

2. Що виступає маркерами родової віднесеності маскулізмів і фемінативів?

3. Які слова ми називаємо іменниками спільного (подвійного) роду?

4. Як визначається рід субстантивованих іменників?

5. Перелічіть засоби вираження категорії числа іменників.

6. Який відмінок (відмінки) називають прямим?

7. Який статус вокатива у системі відмінків української мови?

 

 

Практичні завдання

1. Опрацювати (стисло законспектувати) навчальний матеріал про маскулізми й фемінативи (додається).

2. Написати міні-твір, використовуючи подані іменники, визначити відмінок і відмінкове значення цих іменників:

Осінь, сонце, осоння, листя, горобина, калина, верховіття, туман, роса, смерека, небо.

3. Тестування:

1. Укажіть, уякому реченні виділений іменник є одниною.

А У процесі тривалої еволюції земної кори материки поступово розросталися.

Б Місця розташування вулканів тісно пов'язані з рухом літосферних плит.

В Особливо швидкими темпами зростає населення в країнах, що розвиваються, а саме, Азії, Африки, Латинської Америки.

Г Математичну задачу вирішували швидко і старанно.

2. У якому рядку відсутні іменники спільного роду?

А Господар, свиня, хатина, невміння, широчінь.

Б Снігопад, листоноша, заїка, географ, нездара.

В Безвість, собака, родина, потвора, хвороба.

Г Невдача, підлиза, світлина, краса, слуга.

3. Визначте рядки, у яких подано правильне узгодження іменника з прикметником у категорії роду.

А Військовий аташе.

Б Смілива тореро.

В Відомий шансоньє.

Г Літня мадам.

Д Серйозний фрау.

Е Справедлива рефері.

4. Визначте рядок, у якому всі прізвища можуть набувати жіночого та чоловічого роду.

А Павло Діброва, Антоніна Дубинка, Роман Сирота, Сергій Баранов.

Б Микола Чумаченко, Анастасій Воєвода, Аркадій Запашний, Інеса Макаренко.

В Марісабель Меток, Людмила Сирота, Олексій Коваленко, Надія Коляда.

Г Марина Ніжна, Луїс Сальватьєрра, Валентина Неписемна, Анатолій Бех.

5. Укажіть рядок, у якому іменники чоловічого роду, що є назвами осіб за професією, посадою, званням тощо, мають паралельну форму жіночого роду.

А Адвокат, мер, міністр, хірург.

Б Ботанік, суддя, тренер, викладач.

В Студент, випускник, дипломник, акушер.

Г Археолог, прокурор, менеджер, доцент.

6. Від яких іменників можна утворити нові слова за допомогою суфіксів -ир, -ист, -изм, -ір, -іст, ізм, -їр?

А Математика, група, кут, хвоя, алгоритм.

Б Агрегат, монтаж, прямокутник, пейзаж, циркуль.

В Модерн, капітал, піаніно, команда, конвой.

Г Повітря, симетрія, боротьба, овал, об’єкт.

7. У якому реченні виділений іменник має форму лише однини?

А Реве та стогне Дніпр широкий, Сердитий вітер завива...(Т.Шевченко)

Б І золотої й дорогої Мені, щоб знали ви, не жаль Моєї долі молодої... (Т.Шевченко)

В Ой нема, нема ні вітру, ні хвилі Із нашої України! (Т.Шевченко)

Г Ішов кобзар до Києва Та сів спочивати... (Т.Шевченко)

Д Найдеш у гаї тую калину, То й пригорнись, Бо я любила, моя дитино, її колись (Т.Шевченко).

 

МАСКУЛІЗМИ

Маскулізми, які дослідники називають словами «спільної статі, двородовими лексемами, у східнослов'янському мовознавстві відносять до іменників «спільного» роду, тому що розмежування статі не закладене в форму слова; з цим терміном пов'язане вживання назв соціально-активних осіб чоловічої статі для позначення осіб жіночої статі. Назва «маскулізм» походить від лат. — чоловічий і зумовлена тим, що іменники мають форму, марковану граматичним чоловічим родом, але позначають осіб обох статей. Набір, лексичних значень іменників «спільного» роду вміщає назви офіційних, адміністративних, посадових осіб: президент, прем'єр-міністр, посол, дипломат; назви учених ступенів і звань: кандидат або доктор наук, доцент, науковий співробітник, професор; назви осіб за військовими спеціальностями: лейтенант, капітан, майор, офіцер; соціально-оцінних характеристик: член уряду, профспілковий діяч, лауреат, депутат.

Утворення такого типу назв сягає тих часів, коли потреба парних найменувань жіночого роду не диктувалася виробничою зайнятістю, іменники позначали особу взагалі, без вказівки на стать. 3 подальшим суспільним розвитком, коли застосування жіночої праці розширилося частина іменників, не змінюючи зовнішньої форми слова, паралельно стала виражати грамему жіночого роду, пор.: «Михайло Пилипчук, інженер-будівельник з Миколаєва, активно залучився до політичного життя» (з газ.); «Лариса,

інженер-будівельник, протягом тривалого часу працювала на будовах Сибіру» (з газ.); «Єдина в світі жінка-керівник військового відомства, міністр оборони Фінляндії Елізабет Рен дала інтерв'ю «Собеседнику»» (журн.).

Семантична переорієнтація на особи жіночої статі при збереженні зовнішньої, ідентичної, граматичної форми яплинула на структуру родової парадигми, зокрема на інтенсивність формування парних протиставлень і конкретизацію їх компонентів. Специфіку сформованих бінарних протиставлень становлять привативні відношення, ознакою яких є сильний, маркований член і його формально-граматичний корелят, позбавлений поза контекстом ознак грамеми жіночого роду, напр.: лікар (чол. р.)—лікар Тернова Павлина Василівна (жін. р.), депутат запропонував (чол. р.)—депутат запропонувала (жін. р.).

Відтворення синтаксичними засобами граматичного значення протилежної статі фіксує тенденцію мови до симетрії форми і змісту, оскільки структура компонентів привативної Опозиції вказує на асиметрію граматичної семантики (грамеми чол. і грамеми жін. роду) і словоформи, яка є її виразником.

Розрізнення грамем у межах однієї лексеми є нереальним. На морфологічному рівні іменники-маскулізми з тотожною формою вираження родової віднесеності кваліфікуються граматичними омонімами. У жодній словоформі, за твердженням О. І. Смирницького, не можуть поєднуватися дві категоріальні форми однієї й тієї ж категорії: не може бути одночасно двох відмінків, двох чисел і т. ін. Наявність омонімічних форм проектується семантичною функцією маскулізмів — позначати особу-діяча, родостатева диференціація якої не передбачена: іменники позначали особу взагалі, без вказівки на стать. Особливість змісту іменників, маркованих граматичним чоловічим родом, йолягає в їх семантичній співвіднесеності з двома денотатами навколишньої дійсності, здатності цих мовних знаків Відтворювати в мові тотожні за суспільним призначенням різні реальні об'єкти. Граматична омонімія виникла внаслідок збігу однакових функцій слів, які грунтуються на однотипних характеристиках позначуваних ними реалій.

У категорії іменника виділення маскулізмів в окрему групу морфологічних одиниць зумовлене тією роллю, яку вони виконують: називають не конкретну, а узагальнену особу, здійснюючи цей процес одночасно з професійною номінацією. Відтворюючи в контексті сему узагальненої особи, вони не виявляють однаковою мірою цієї функції, а демонструють поступовий перехід від часткового до повного підпорядкування окремих явищ загальному принципові, тому генералізація (узагальнення) у маскулізмах має три ступені і залежить від синтаксичної ролі, яку вони виконують у реченні. Генералізація першого ступеня передбачає ситуацію, де діє не особа взагалі, а конкретний індивід. Особа, названа іменником «спільного»

роду *, є суб'єктом або об'єктом дії, а словоформа, яка відтворює в реченні сему суб'єкта або об'єкта, перебуває на позиції підмета або додатка (прислівного члена). Номінуючи конкретний індивід, іменник-маскулізм виділяє

його з класу подібних йому і зазнає розрізнення за родами у складі синтаксичних конструкцій з дієсловом-присудком, напр.: «Із властивою їй м'якістю професор сказала...» (з газ.); «У дискусії за круглим столом взяла участь кандидат філологічних наук Ольга Андріївна Коломіець. (журн.).

Вираження грамеми роду за допомогою синтаксичних засобів стало ознакою структури мови і закріпилося граматичною моделлю «іменник+дієслово», передане формою минулого часу. Засобом вияву родової віднесеності є власні назви, займенники. їхня присутність компенсує потребу в розрізненні грамем роду тоді, коли присудок виражений дієсловом теперішнього або майбутнього часу» напр.: «...іде апробація вітуриду... під керівництвом професора А Ф. Романової» (з газ.); «Пояснення дає директор заводу... сам за спеціальністю інженер-машинобуоівник (А. Носенко).

Незмінювані іменники, у функції узагальненої особи простежуються на першому ступені генералізації коли здійснена номінація особи як конкретного індивіда, напр.: «Маринка-конферансьє оголошувала номер за номером» (з газ.); «Вайлуватий конферансьє неквапом з'явився з-за лаштунків» (І. Вільде). Маркером для розрізнення найменувань жіночої статі служать дієслова, власні назви, займенники, зрідка прикметники. Відсутній зв'язок з відмінковими формами утверджує синтаксичний спосіб мовного відтворення родових грамем, що вносить у структуру мовних знаків риси аналітизму.

На другому ступені генералізації іменник-маскулізм, замість функції виділення особи-діяча з ряду подібних йому, стає наЗвою-характеристикою, у його реченнєвому вжитку з'являється відтінок оцінності, зумовлений переходом маскулізма з позиції підмета або додатка на позицію присудка, напр.: «Тамара Севернюк — лауреат премії ім. Кузьми Голкіна» (з газ.); «Доктор медичних наук А. Ф. Романова — провідний гематолог, один з небагатьох визначних спеціалістів із захворювань крові» (з газ.).

Додатково сему оцінності у назвах-характеристиках формує прикладка, виражена маскулізмом, напр.: «Якщо понад 15 % службовців потерпає в приміщенні від захворювань, треба вживати заходів, радить Ян Столвік, епідеміолог...» (з газ.).

Характеризуючу роль виконують сполучення маскулізма і власної назви, напр.: «Моя колега Тамара Севернюк— така ж, як це життя...» (з газ.).

Маскулізм третього ступеня узагальнення позначає типового представника відповідної категорії осіб, який поєднує в собі її характерні особливості, формуючи у вислові поняття множинності. У синтаксичній структурі речення йому належить роль підмета або додатка (прислівного члена), зрідка — неузгодженого означення. Можливі при ньому допоміжні слова-атрибути подають додаткову інформацію до Повідомлюваного, але граматичної функції не виконують, «розщеплення» ними форми іменника «спільного» роду не відбувається, напр.: «Учений агроном-еколог вирішуватиме три групи питань: охорона ґрунтів, охорона рослин, вирощування екологічно чистої продукції...» (Вісник АН України); «Лікар, адвокат, інженер може винайти в глибинах життя, у тайниках природи ще одну якусь невідому тайну» (Г. Хоткевич); «На підприємствах існує посада інженера з техніки безпеки» (з газ.).

В окремих випадках вказівка на стать може виражатися лексемою, що нейтралізує родову ознаку маскулізма, залишаючи за ним тільки функцію назви особи за видом діяльності, напр.: «Дівчина-інженер господарським оком оглянула нескладне майно вишки» (М. Трублаїні); «Не можна не згадати, що в нашій'музиці працює талановита жінка-композитор...» (з газ.). Використання лексем у ролі виразників граматичного значення роїіу4 свідчить про граматикалізацію лексичних одиниць.

 

ФЕМІНАТИВИ

Серед іменників «спільного» роду окрему групу морфологічних одиниць утворюють словоформи, які потенційно є виразниками чоловічої або жіночої статі, а в структурі мови марковані граматичним жіночим родом, що й зумовило їх назву (лат. \етіпа— жінка), напр.: просторіка,

замазура, ненажера, невмивака, хапуга, нероба, невдаха, плакса, нечема, нахаба, непосида, нездара, хитрюга, ябеда, варивода, забіяка, всезнайка тощо. Позбавлені структурно-морфологічних засобів вияву родової віднесеності, вони називають неозначену за статтю особу, тобто є нейтралізованими формами. Рід подібних найменувань виражається «поза» даними слів, тобто аналітично: флексією дієслова-присудка або флексією залежних від нього слів у ролі означення, напр.: «І такий вже тихоня: хоч проти шерсті його гладь» (М. Кропивницький); «Почвалала «сіромаха» Скільки видно через брід» (С. Олійник). Іноді грамему роду дозволяє визначити тільки контекст, напр.: «З-за паркана вибігла немолода жінка, кинулась до замазури: — Боже мійі Як же ти замурзався та обідрався» (М. Руденко).

За типом семантичної функції іменники неозначеної особи не становлять єдності. Невелика частина імен називає особу-діяча, на цьому грунті зближується з маскулізмами, оскільки виконує аналогічну, тотожну роль у мовному вжитку, напр.: листоноша, суддя, слуга. Основна частина найменувань формує ряди експресивно-оцінних слів, які називають осіб за їх діям», вчинками, рисами характеру, зовнішніми ознаками, поведінкою, станом тощо. Здебільшого такі оцінки негативного змісту і загострюють увагу на поведінці, моралі, зовнішньому вигляді, рівні інтелекту, вроджених вадах тощо, напр.: сплюха, п'яниця, волоцюга, єхида, нікчема, заїка, каліка, недотепа, незграба. Група найменувань з експресією доброзичливості, співчуття, захоплення значно менша за обсягом, напр.: трудяга, сердега, сиротина, симпаїяга, бідолаха, добряка, розумака. Перелічені особливості лексичного наповнення' іменників не охоплюють усієї повноти змісту фемінативів. Назви із семою родової неозначеності особи утворюють численний, здебільшого стилістично забарвлений прошарок словникового складу, сфера вжитку якого часто перебуває за межами літературно^р мовлення.

Розгалуженість значеннєвих - відтінків ^доповнюється різноманітним категоріальним набором твірних основ (Дієслово, прикметник, іменник), на базі яких відбулося утворення фемінативів за допомогою неоднотипних словотворчих афіксів, пор.: чванитися*— чвань-к-о; роззявити — роззяв-а; хапати — хап-уг-а; сонний—сонь-к-о; незграбний — незграб-а; друзяка — друз-як-а. Однак перелічені розбіжності лексичного І структурно-морфологічного характеру не впливають на семантичну функцію фемінативів: носія ознаки (єхида — єхидна людина), носія процесуального стану (задавака—той (та), хто задається, хвастає). Усі похідні є словами-характеристиками, тобто означають, але не називають (номінують) особу, на цьому ґрунтується роль фемінативів у тексті — дати про людину якусь інформацію або висловити до неї своє ставлення.

Сигніфікативний компонент властивий найменуванням обох статей, для яких роль присудка-предиката, вираженого прикметником, є спорідненою, пор.: нероба — людина не робоча.

На рівні змісту і форми окремого слова «розщеплення» родових оЗнак не відбувається. У структурі родової парадигми в парних- протиставленнях ((цей) розумака-(ця) розумака) існує привативна опозиція, оскільки морфологічно виражений один член — грамема жіночого роду.

Подібно до маскулізмів, тут наявна асиметрія змісту і форми, яка супроводжується граматичною омонімією. Назви осіб чоловічої і жіночої статі, наділені тотожними функціями носіїв стану або ознаки, передаються у мові однаковими за звучанням формами. Асиметричні відношення є наслідком нейтралізації, або використання, форм жіночого роду для позначення осіб чоловічої статі.

В українській мові іменниками потенційного роду є частина найменувань, маркованих граматичним середнім родом 19 напр.: ледащо, мурло, базікало, мазило, одоробло, брехло, убоїще, пор.: «...дядько Биб, мовчкуватий вайло, перший на селі молотник...» (Г. Тютюнник); «Гей ти, вайлої — гукала вона [Маланка] на неї, коли Гафійці ненароком вилітало з рук веретено» (М. Коцюбинський).

Омонімічні форми середнього роду на позначення осіб чоловічої і жіночої статі є специфікою саме української мови, від фемінативів вони відрізняються рівнем експресивно-емоційної насиченості компонентів парного протиставлення. «Причина перенесення імен адвпііз та ін. жіночих на чоловічі особи-в «принизливому* *,— зазначав О. О. Потебня. Емоційний компонент у «фемінативах», які виражають функцію носія жіночої статі, значно нижчий того ступеня метафоризації, якого досягають «фемінативи» у ролі носія чоловічої статі. Щодо морфологічних одиниць із структурними ознаками середнього роду, які контекстуально відтворюють грамеми чоловічої або жіночої статі, то їх рівень експресивної насиченості однаковий.

У тексті назви експресивно-емоційної оцінки можуть виконувати роль різних членів речення. Звичною для них оскільки за суттю вони — предикати, є позиція іменної частини у складеному присудку або прикладки, напр.: «Може, хтось коли і тікав, тільки не я,— гордовито сказав Микола,—я не волоцюга» (І. Нечуй-Левицький). У ролі підмета або додатка ці назви більше тяжіють до номінації особи, ніж до її характеристики, напр.: «І хлинули сльози. Поплакав сердега% утер рукавом» (Т. Шевченко). Форми іменників потенційного роду можуть бути вживані як звертання, напр.: «Здоров був, друзяко, привіт, привіт» (А. Малишко). Крім того, у тексті назви експресивно-емоційної оцінки виконують функцію уточнення присудка, підмета, додатка, вокатива (звертання) у ролі підмета, напр.: «Беріть її...беріть її, ледацюгу (Л. Яновська); «Не ворог він — друзяка щирий був* (Дніпрова Чайка); «Миколо, мій друзяко давній, Ідеалісте непоправний» (І. Франко).

 

ПИТАННЯ ДО ІСПИТУ

 

1. Граматика української мови як учення про її морфологічну та синтаксичну будову. Морфологія і синтаксис як розділи граматики. Основні граматичні поняття.

2. Граматичне значення слова у його відношенні до лексичного значення. Способи вираження граматичних значень слова в українській мові.

3. Граматична форма слова. Синтетичні й аналітичні форми слів в українській мові.

4. Граматична категорія. Морфологічні, синтаксичні та лексико-граматичні категорії.

5. Морфологія як граматичне вчення про систему форм слова та засоби їх вираження. Поняття про словоформу. Взаємозв'язок між словом і словоформою.

6. Частини мови як лексико-граматичні розряди слів, принципи їх виділення в українській мові. Повнозначні і неповнозначні частини мови. Вигуки як окремий розряд слів.

7. Іменник як частина мови. Семантико-граматичні ознаки його виділення. Лексико-грама­тичні розряди іменників: власні і загальні назви, назви істот і неістот, конкретні, абстрактні та збірні іменники, з речовинним значенням. Перехід іменників з одного лексико-граматичного розряду до іншого.

8. Граматичні категорії іменника. Категорія роду, її значення, морфологічне, синтаксичне, та лексичне вираження. Формально-граматичні та значеннєві принципи в розподілі іменників за родами. Іменники спільного та подвійного роду. Хитання в роді іменників.

9. Іменник як частина мови. Категорія числа, її значення та граматичні засоби вираження. Іменники, які вживаються у формах однини та множини. Іменники, що мають тільки форми однини або тільки форми множини. Залишки форм двоїни /у значенні множини/ в сучасній українській мові. Роль наголосу у вираженні категорії числа іменників.

10. Категорія відмінка іменника. Відмінкова система сучасної української літературної мови. Кличний відмінок у парадигмі іменника. Основні значення відмінків.

 

 

Сучасна українська літературна мова, ІІІ курс

Практичне заняття № 4