Форми реалізації права: поняття, види, співвідношення зі способами правового впливу. 





Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Форми реалізації права: поняття, види, співвідношення зі способами правового впливу.



Правовий вплив – це взятий у єдності та різноманітті весь процес впливу права на суспільне життя, свідомість і поведінку людей за допомогою правових засобів. Правовий вплив– це вплив (дія) системи правових засобів (спеціальних правових засобів, інших правових явищ) на суспільні відносини і поведінку людей.

Способи правового впливу:

Заборона– це спосіб правового впливу, що полягає у встановленні заборони, тобто у формулюванні забороненої (неправомірної) поведінки за допомогою прийняття забороняючої норми.

Зобов’язання– це спосіб правового впливу, що полягає у встановленні обов'язків, які формулюються у зобов'язуючих нормах.

Дозвіл– спосіб правового впливу, що полягає у встановленні суб'єктивних прав, які формулюються в уповноважуючих нормах.

Форми реалізації права залежать від способів правового регулювання — дозволяючий, імперативний, заохочуючий і автономний. В зв'язку із цим виділяють чотири форми реа­лізації права: дотримання, виконання, використання і за­стосування.

Форми реалізації права:

1. Дотримання норми права— це форма реалізації забороняючих правових норм, яка полягає в утриманні суб'єкта від активних дій, в його пасивній поведінці, незалежно від його волі. Тобто, дотримання норм права полягає у тому, що суб'єкти права узгоджують свою поведінку з нормами-заборонами і не вчиняють дій, які вважаються соціально шкідливими чи небезпечними. Це, наприклад, утримання від дій, які караються в адміністративному чи кримінальному порядку.

2. Виконання норми права— це форма реалізації зобов'язуючих правових норм, яка полягає в активній поведінці суб'єктів, що здійснюється ними, як правило, незалежно від їхнього власного бажання. Виконання норми права — це, по суті, виконання ними своїх юридичних обов'язків, які вимагають активних дій. Це, наприклад, виконання загального військового обов'язку.

3. Використання норми права— це форма реалізації уповноважуючих правових норм, яка полягає в активній поведінці суб'єктів, яка здійснюється ними за власним бажанням. Використання правової норми, на відміну від двох інших форм реалізації, може бути тільки добровільним, тобто здійснюватися виключно за власним бажанням. Це, наприклад, використання права власності тощо.

4. Застосування норми права— це особлива форма реалізації права, що включає поєднання та співвідношення додержання, виконання та використання. Здійснюється спеціально уповноваженими державними органами і посадовими особами. Має індивідуалізований, персоніфікований характер. Може засновуватись на будь-якому способі правового впливу залежно від конкретної ситуації.

Правозастосування — це здійснювана в процедурно-процесуальному порядку владна-організуюча діяльність компетентних державних органів і посадових осіб, яка полягає в індивідуалізації юридичних норм стосовно конкретних суб'єктів і конкретних життєвих випадків в акті застосування норм права.

Якщо сказати спрощено, то застосування правових норм — це ухвалення на основі норм права рішень у конкретних справах. З погляду формальної логіки це процес, який полягає у підведенні конкретного життєвого випадку під загальну правову норму, а також ухвалення на цій основі спеціального акта — акта застосування норм права.

Якщо додержання, виконання і використання пов'язані з діями громадян, громадських організацій, комерційних об'єднань (корпорацій), то застосування норм права здійснюється державними органами і посадовими особами, і тільки у певних ситуаціях — громадськими організаціями. Громадяни не можуть бути суб'єктами застосування норм права. У разі, якщо державний орган передає частину своїх повноважень окремим фізичним особам, то в процесі реалізації норм права вони виступають не як фізичні особи, а як представники цього державного органу.

28. Застосування права: поняття, ознаки, суб'єкти

Застосування права – діяльність компетентних органів і осіб, які наділені владними повноваженнями за рішенням юридичних справ. Якщо сказати спрощено, то застосування правових норм — це ухвалення на основі норм права рішень у конкретних справах. З погляду формальної логіки це процес, який полягає у підведенні конкретного життєвого випадку під загальну правову норму, а також ухвалення на цій основі спеціального акта — акта застосування норм права.Застосування норм права має місце там, де адресати правових норм не можуть реалізувати свої, передбачені законом права і обов'язки без посередництва компетентних органів. Можна сказати, що на певному етапі правозастосування підключається до способів безпосередньої реалізації — додержання, виконання, використання.

Ознаки застосування:

Це юридична діяльність компе­тентнихорганів таосіб.

Суб’єктизастосування права наділені влад­ними повноваженнями.

У процесізастосування права завждивирі­шується конкрет­на юридичнасправа.

має індивідуалізований, персоніфікований характер.

має творчий, інтелектуальний характер, тому що це завжди розумова діяльність.

Суб'єкти застосування права– органи, організації, особи, що мають спеціальні повноваження владно застосовувати право.Суб’єкти застосування:

1. державні органи, організації, посадові особи;

2. державні органи та громадські організації сумісно чи за погодженням;

3. комерційні та некомерційні організації у сфері застосування норм трудового права;

4. громадські організації, уповноважені державою\

Найпоширеніший правозастосувач – суддя.

Стадії застосування права: поняття, види, зміст, співвідношення із процесуальними формами правозастосування.

Стадії застосування права– це етапи правозастосовчого процесу, що включають певну групу логічно завершених дій, які мають юридичне значення для рішення (правової кваліфікації) фактичної ситуації (справи).

Стадії застосування права

1. Встановлення та аналіз фактичних обставинсправи. Ця стадія підготовча, але надзвичайно відповідальна, позаяк в перебігу цієї справи уповноважені органи виявляють факти і обставини, які встановлюються за допомогою доказів.

Встановлення фактичних обставин справи здійснюється за допомогою юридичних доказів. Правозастосувач не може спостерігати фактичні обставини справи безпосередньо, тому що вони, як правило, належать до минулого. Тому вони підтверджуються доказами — слідами минулого, які мають матеріальний і нематеріальний характер і зафіксовані в документах (показання свідків, протокол огляду місця події, висновок експерта та ін.). Доказами є відомості про факти, інформація про них, а також самі факти (пожежа, крадіжка) і джерела відомостей про них — документи, акти, показання свідків. Джерела відомостей про факти потрібно засвідчити (наприклад, протокол про предмети, виявлені при обшуку, має бути підписаний понятими).

Встановлення фактичних обставин справи відбувається через доведення — творчу діяльність з встановлення і надання доказів, участь в їх дослідженні та оцінці. Законодавство фіксує, які обставини потребують доведення, а які ні (загальновідомі, презумпції, преюдиції), які факти доводяться певними засобами (наприклад, експертизою). Презумпції у галузі доказів і доведення — це припущення про факти, їх наявність чи відсутність.

Види презумпцій:

1) неспростовні — це закріплене в законі припущення про наявність чи відсутність певного факту, який не підлягає сумніву і тому не потребує доведення (наприклад, презумпція недієздатності неповнолітньої особи);

2) спростовні — це закріплене в законі припущення про наявність чи відсутність факту, який має юридичне значення, доки щодо цього факту не буде встановлене інше (наприклад, презумпція невинності особи)

Преюдиція — це виключення заперечуваності юридичної вірогідності одного разу доведеного факту. Преюдиция означает обязательность для всех судов, рас­сматривающих дело, а также для прокуроров, следователей, дознавателей, в производстве которых находится уголовное дело, принять без проверки и оценки доказательств обстоятельства, ранее установленные вступившим в законную силу приговором суда по какому-либо другому делу.

2. Вибір правової норми.Вона включає в себе дії з відшукання юридичної норми, що відповідає обставинам, встановленим на першій стадії, і підлягає застосуванню. Здійснюється перевірка дійсності тексту того акта, в якому міститься шукана норма, тобто встановлення офіційного тексту норми, а також проводиться

3. Прийняття рішення. Результат вирішення юридичної справи виражається в індивідуальному державно-владному велінні, розпорядженні, акті-документі, який називається правозастосовним актом. Правозастосовчий акт – це різновид індивідуально-правового акту, що представляє собою юридичний акт-документ, у якому виражається та закріплюється правова кваліфікація щодо конкретної справи, що є обов'язковим для всіх зацікавлених органів та осіб.

Процесуальні форми правозастосовчої діяльності– це передбачені процесуальним законодавством форми «руху» юридичної справи (наприклад, попереднє слідство, судове слідство і т.д.).





Последнее изменение этой страницы: 2016-06-29; просмотров: 554; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.175.165.101 (0.007 с.)