Етапи реформи адміністративно-територіального устрою

Законодавче забезпечення

Законодавче забезпечення проведення реформи адміністративно-територіального устрою передбачає ухвалення: базового закону - „Про адміністративно-територіальний устрій України”

Етапи реформи адміністративно-територіального устрою

Проведення швидкої, системної та збалансованої реформи адміністративно-територіального устрою передбачає її поетапне здійснення:

Перший етап - підготовчий

Другий етап - формування соціально-політичної бази реформи

Третій етап - утворення громад, упорядкування районного поділу

Четвертий етап - розширення повноважень органів місцевого самоврядування районів та регіонів:

Акти Конституційного Суду України як джерела конституційного права.

До джерел галузі конституційного права необхідно віднести рішення Конституційного Суду України

Конституційний Суд України - єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні. Завдання його полягає в гарантуванні верховенства Конституції як Основного Закону держави на всій території України.
Діяльність органів конституційної юрисдикції пов‘язана з прийняттям певних документів, актів, які опосередковують процес здійснення ними своїх повноважень, а також виступають в якості засобу юридичного оформлення результатів такої діяльності.

Конституція України вказує на два основних види актів Конституційного Суду України як єдиного органу конституційної юрисдикції:
- рішення - їх Конституційний Суд України ухвалює з питань конституційності законів та інших правових актів;
- висновки - їх Конституційний Суд України дає в справах про відповідність Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'язковість, а також щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту.
В Рішеннях Конституційного Суду України як джерелах конституційного права установлюється конституційність законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, подається офіційне тлумачення Конституції та законів України

рішення Конституційного Суду України доцільно розглядати як допоміжні джерела галузі конституційного права - вони передбачають припинення дії законів, інших правових актів або їх окремих положень, що визнані неконституційними

Актам Конституційного Суду України притаманні певні особливості, які зумовлені насамперед природою органу конституційної юрисдикції. Особливості актів Конституційного Суду України полягають в тому, що вони:
- мають спеціальний предмет (об‘єкт) - актами Конституційного Суду України вирішуються питання, віднесені до його виключної компетенції. Жоден інший державний орган не уповноважений вирішувати питання, які є предметом діяльності Конституційного Суду України;
- приймаються в особливому процесуальному порядку;
- є загальнообов‘язковими на всій території України;
- є остаточними і оскарженню не підлягають;
- є засобом гарантування верховенства Конституції України на всій території держави, забезпечення прямої дії її норм і формування єдиного конституційного праворозуміння.

Таким чином, акти Конституційного Суду України - це спеціальні правові акти, що приймаються Конституційним Судом в особливому процесуальному порядку з метою реалізації своїх повноважень як органу конституційної юрисдикції і є остаточними та загальнообов‘язковими на всій території України.

3) Верховенство Конституції України як засада (принцип) конституційного ладу України. Місце Конституції України в системі джерел конституційного права. Конституція України і міжнародно­-правові акти, ратифіковані Україною.

Конституційний лад України є системою суспільних відносин, передбачених і гарантованих Конституцією і законами, прийнятими на її основі і відповідно до неї.
За своєю суттю конституційний лад становить собою певний тип конституційно-правових відносин, зумовлених рівнем розвитку суспільства, держави і права.
За своїм змістом конституційний лад опосередковує насамперед передбачені і гарантовані Конституцією державний і суспільний лад, конституційний статус людини і громадянина, систему безпосереднього народовладдя, організацію державної влади й місцевого самоврядування, територіальний устрій, основи національної безпеки та інші найважливіші інститути конституційно-правових відносин в Україні.
За формою конституційний лад являє собою систему основних організаційних і правових форм суспільних відносин, передбачених Конституцією, тобто основних видів організації і діяльності держави, суспільства та інших суб’єктів конституційно-правових відносин.

Конституційний лад України базується на таких принципах:
1. Народовладдя. У Конституції України зафіксовано, що вся влада в Україні належить народові, який є носієм суверенітету, єдиним джерелом влади.

2. Розподіл влади на законодавчу, виконавчу і судову. Суть теорії розподілу влади полягає в тому, що кожна з трьох гілок влади відповідно до своєї природи, характеру функцій та призначення має зайняти визначене місце в системі органів влади і здійснювати свої владні повноваження у відповідних їм формах і межах, належним шляхом і засобами.
3. Державний суверенітет. Державний суверенітет України являє собою верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади в державі в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.

4. Верховенство права. В Україні конституційно закріплено принцип верховенства права, на якому ґрунтується і сама Конституція. Конституція має найвищу юридичну силу.

5. Політичний, економічний та ідейний плюралізм. Суспільне життя в Україні базується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності.

6. Пріоритет прав людини. У Конституції України закріплено правовий статус людини і громадянина, пріоритет особи в її відносинах з державою.

Взаємозв’язок правової держави і громадянського суспільства і пріоритет його перед державою.

Пріоритет загальнолюдських цінностей і загальновизнаних принципів міжнародного права.

Основним джерелом конституційного права є Консти­туція (Основний Закон). Верховенство Конституції вияв­ляється, по-перше, у тому, що над нею не можуть стояти не тільки будь-які правові акти державних органів, а й будь-які інші соціальні акти: політичні, корпоративні, акти місцевого самоврядування тощо. Усі вони повинні відповідати букві і духу Конституції, що є основою законності.

По-друге, верховенство Основного Закону виявляється і в конституційності Конституції.

Конституція України у ст. 9 закріпила: «[1.] Чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного за­конодавства України. [2.] Укладання міжнародних дого­ворів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України»⁴.Україна визнає для себе примат міжнародного права, але в обмеженому обсязі. Особливості застосування в Україні суб’єктами внутрішнього права норм міжнародного права встановлені Конституцією та законами України.В Україні визнаються частиною національного законо­давства норми міжнародних договорів, згода на обов’яз­ковість яких надана Верховною Радою України. Це насам­перед договори, ратифіковані Верховною Радою України.

 

Конституція АРК.

Стаття 135. Автономна Республіка Крим має Конституцію Автономної Республіки Крим, яку приймає Верховна Рада Автономної Республіки Крим та затверджує Верховна Рада України не менш як половиною від конституційного складу Верховної Ради України.

Нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим та рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим не можуть суперечити Конституції і законам України та приймаються відповідно до Конституції України, законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України та на їх виконання.

Проблеми, пов'язані з кримською Конституцією, були одними з найскладніших у процесі становлення автономії. Вже згадана Конституція від 6 травня 1992 р. фактично була Конституцією суверенної незалежної держави. 25 вересня того ж року вона зазнала змін, проте це суттєво не вплинуло на її сепаративний визивний характер. З огляду на це Верховна Рада України 17 березня 1995 р. скасувала її разом з низкою інших подібних кримських актів. А проблеми конституційного процесу в АРК призвели до того, що під час прийняття Конституції України частина депутатського корпусу висловилась за те, щоб взагалі позбавити автономію Конституції і надати їй можливість мати лише свій статут. Однак все ж за АРК було збережено право на Конституцію, проте, з огляду на набутий досвід, встановлено своєрідний контроль з боку Верховної Ради України, що проявилося у її праві затвердження кримської Конституції. Необхідно звернути увагу на те, що це затвердження відбувалося простою більшістю голосів Верховної Ради України, що унеможливлює будь-які суперечки стосовно юридичної сили Конституції України і АРК. Лишається додати, що 21 жовтня 1998 р. Верховна Рада України затвердила Конституцію АРК, що стало вагомим фактором розвитку автономії як невід'ємної складової частини України.

У другій частині цієї статті йдеться лише про нормативно-правові акти Верховної Ради АРК. Як відомо, до 1996 р. вона мала право приймати закони, це створювало як паралельну систему законодавства, так і постійні колізії, оскільки Верховна Рада Криму неодноразово наголошувала, що її акти мають верховенство на території півострова. З цієї точки зору вкрай важливими є положення цієї статті, за якими нормативно-правові акти не можуть суперечити законодавству України. На жаль, практика реалізації Конституції України засвідчила, що Верховна Рада АРК намагається знайти засоби «нейтралізації» цих конституційних положень. Так, після прийняття Конституції України Верховна Рада АРК стала застосовувати таку форму: «нормативно-правовий акт Верховної Ради АРК – Закон АР Крим». Подібна казуїстика стала предметом розгляду Конституційного Суду України, який у своєму рішенні у справі обчислення часу в АРК від 25 березня 1998 р. визнав неконституційним використання терміна «Закон Верховної Ради АР Крим» як форми нормативно-правового акта Верховної Ради. Однак і досі цю проблему повністю не знято з порядку денного.

59. Конституція України як закон прямої дії. Юридична природа вступного розділу Конституції України – Преамбули.

До юридичних властивостей Конституції України можна також віднести пряму дію її норм, що згідно з ч. З ст. 8 Конституції України означає можливість звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Для того Щоб краще усвідомити призначення коментованого припису, слід зважати на те, що протягом тривалого попереднього періоду конституційно-правове регулювання у нашій країні відзначалося декларативністю, «безсилістю» (значною мірою навіть фіктивністю). Виправданням цього було поширене тоді уявлення, згідно з яким Конституція включає і «програмні положення», які, ясна Річ, не можуть бути негайно і безпосередньо втілені в життя. Призначення коментованого припису полягає в тому, щоб подолати такі уявлення і таку практику та безпосередньо забезпечити пра-ворегулятивний вплив Конституції як повноцінного юридичного (нормативно-правового) акта, гарантувати дієвість, реальністі її норм. У зв'язку з цим слід роз'яснити, що означає вираз «дЬ юридичної норми» і, зокрема, дія «пряма». Дія нормативно-правового акта – це забезпечувана державою формальна можливісті використання або формальна необхідність виконання (дотримання) юридичної норми, шо закріплена в ньому.

Права людини

Позатериторіальні — існують незалежно від державного ви­знання, закріплення в законі і
поза зв'язком їх носія з конкретною державою

Загальносоціальні — належать людині через факт народжен­ня як природні, невідчужувані права, тобто не завжди висту­пають як юридичні категорії (апатриди, біженці не мають статусу громадянства, але ма­ють права людини)

— реалізація здійснюється у сфері будь-якого громадянського суспільства, де б не знаходилася людина

Права громадянина

Територіальні — передбачають наявність громадянства, тобто особливий зв'язок людини і держави

Спеціально-соціальні (юридичні) — закріплюються в законодав­стві і перебувають під захистом держави, громадянином якої є дана особа

— реалізація охоплює сферу від­носин індивіда з певною держа­вою

У Конституції України виділяють такі основні групи прав і свобод:

1. Природні (особисті) права і свободи людини, які на­даються їй з народженням, а не державою, яка залежно від ступеня демократичності, може закріпити ці права в Основ­ному законі або ні.

Право на життя — універсальне, загальновизнане при­родне право людини і громадянина, яке закріплено в міжна­родно-правових актах та у конституціях багатьох країн світу.

Особисті (громадянські) права — це природні, основоположні, невід'ємні права людини, які мають здебільшого характер негативного права. Вони походять від природного права на життя і свободу, яке від народження має кожна людина, і покликані гарантувати індивідуальну автономію і свободу, захищати особу від сваволі з боку держави та інших людей. Ці права дозволяють людині бути самою собою у відносинах з іншими людьми і дер­жавою.

До громадянських (особистих) прав зазвичай відносять можливості людини, необхідні для забезпечення її фізичної і морально-психологічної (духовної) індивідуальності. Відповідно до цього громадянські (особисті) права поділяють на фізичні і духовні. Фізичні права на життя, особисту недоторканність, свободу пе­ресувань, вибір місця проживання, безпечне довкілля, житло тощо. Духовні права: на ім'я, честь і гідність, на справедливий, незалежний і публічний суд

Політичні права — можливості (свободи) громадянина активно брати участь в управлінні державою та у громадському житті, впливати на діяльність різних державних органів, а також гро­мадських організацій політичної спрямованості. Це — право обирати і бути обраним до представницьких органів державної влади і місцевого самоврядування, право створювати громадські об'єднання і брати участь у їх діяльності, свобода демонстрацій і зборів, право на інформацію, свобода слова, думок, у тому чис­лі свобода преси, радіо, телебачення та ін. (у Конституції Украї­ни 1996 p. - статті 38, 39, 40 та ін.).

 

Принцип розподілу влади в Україні – як засада конституційного ладу. Проблеми утвердження (становлення) в Україні конституційної моделі «ваг і стримувань» в системі розподілу влади в процесі реформи Конституції.

Згідно ст.6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, але деякі науковці виділяють ще дві окремі гілки влади, а саме: інститут президента України та інститут Прокуратури. Законодавцем закладено в Основний Закон такі першочергові конституційно-правові інститути як: основи конституційного ладу України, основи правового статусу людини і громадянина, виборче право, інститут референдуму, конституційний контроль, інститут парламентаризму, інститут президента, територіальний устрій, громадянство, місцевого самоврядування та інші.

У Конституції України передбачені такі інститути системи «стримувань і противаг»:

1) право «вето» Президента на законопроект, прийнятий Верховною Радою;

2) імпічмент Президента з боку Верховної Ради, що призводить до його усунення з посади;

3) прийняття Верховною Радою резолюції недовіри Кабінету Міністрів, яка має наслідком його відставку;

4) участь Верховної Ради у формуванні Конституційного Суду (призначення третини складу);

5) контроль Конституційного Суду за відповідністю Конституції законів та інших правових актів Верховної Ради, Президента, Кабінету Міністрів, Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

6) парламентський контроль Уповноваженим Верховної Ради з прав людини (омбудсманом) за дотриманням конституційних прав і свобод людини та ін.

7)Президент України має право достроково припинити повноваження Верховної Ради України та інші.

 

Конституціоналізм у сучасному широкому розумінні терміна – це прямування до правової конституційної держави, в якій Конституція (Основний Закон) закріплює основні принципи демократичного конституційного ладу: народовладдя, верховенство права в житті суспільства; зв’язаність держави в своїй діяльності правовими законами; непорушність прав і свобод особи; розподіл влад, державний суверенітет, політичний плюралізм; багатоманітність форм економічної діяльності; світський характер держави; самостійність місцевого самоврядування.

 

Процес становлення.

Законодавче забезпечення

Законодавче забезпечення проведення реформи адміністративно-територіального устрою передбачає ухвалення: базового закону - „Про адміністративно-територіальний устрій України”

Етапи реформи адміністративно-територіального устрою

Проведення швидкої, системної та збалансованої реформи адміністративно-територіального устрою передбачає її поетапне здійснення:

Перший етап - підготовчий

Другий етап - формування соціально-політичної бази реформи

Третій етап - утворення громад, упорядкування районного поділу

Четвертий етап - розширення повноважень органів місцевого самоврядування районів та регіонів: