Конституційно-правові основи організації та функціонування прокуратури в Україні.

Значну роль у державному механізмі України відіграють органи прокуратури. Згідно зі статтею 121 Конституції України Прокуратура України становить єдину систему, на яку покладаються такі функції:

• підтримання державного обвинувачення в суді;

• представництво інтересів громадянина чи держави в суді у випадках, визначених законом;

• нагляд за додержанням законів органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;

• нагляд за додержанням законів під час виконання судових рішень у кримінальних справах, а також застосування інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої

свободи громадян;

• нагляд за додержанням прав і свобод людини й громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами (за Законом України "Про внесення змін до Конституції України"від 8грудня 2004р.).

Прокурор самостійно визначає підстави для представництва в судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво на будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом.

Конституційно-правові основи судової системи та статусу судів в Україні

Основу судової влади в Україні становлять судові органи, різні за компетенцією та юрисдикцією. Вона реалізується шляхом здійснення правосуддя у формі цивільного, господарського, адміністративного, кримінального, а також конституційного судочинства.

На підставі статті 124 Конституції України судочинство в Україні здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції, а на підставі статті 125 Конституції України система судів загальної юрисдикції повинна будуватися за принципами територіальності та спеціалізації. Перший з них означає, що суди загальної юрисдикції створюються в районах, містах, областях, в Автономній Республіці Крим, а також, що діяльність окремих судів може поширюватися на певну територію, у тому числі й на кілька областей і на всю територію держави. Другий принцип передбачає спеціалізацію суддів зазначених судів, запровадження відповідних організаційних структур — галузевих судів для розгляду окремих категорій справ, зокрема кримінальних, цивільних, сімейних, адміністративних, як це передбачено Концепцією судово-правової реформи в Україні, схваленою Верховною Радою України 28 квітня 1992 р.

Конституційно-правові основи суспільного ладу.

Основною складовою конституційного ладу є суспільний лад. По суті суспільний лад України — це передбачена Конституцією та законами України загальнонаціональна система суспільних відносин (організаційних і функціональних), зумовлена внутрішніми та зовнішніми факторами (політичними, економічними, соціальними, духовними, історичними, географічними, національними тощо), за змістом — це система політичних, економічних, соціальних, духовних та інших суспільних відносин (в усіх основних сферах життя та діяльності суспільства), їх подальшого взаємо-узгодженого позитивного розвитку, за формою — це система організаційних і функціональних форм усіх сфер життя та діяльності суспільства.

Якщо організація і діяльність держави, органів державної влади та інших її інститутів повинні регулюватися Конституцією й законами України всебічно та повно, то організація і діяльність суспільства повинні закріплюватися мінімально. Адже Конституція України проголошує свободу (багатоманітність) політичного, економічного та ідеологічного життя суспільства, максимально можливе невтручання в життя і діяльність особи й суспільства.

Конституція АРК.

Стаття 135. Автономна Республіка Крим має Конституцію Автономної Республіки Крим, яку приймає Верховна Рада Автономної Республіки Крим та затверджує Верховна Рада України не менш як половиною від конституційного складу Верховної Ради України.

Нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим та рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим не можуть суперечити Конституції і законам України та приймаються відповідно до Конституції України, законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України та на їх виконання.

Проблеми, пов'язані з кримською Конституцією, були одними з найскладніших у процесі становлення автономії. Вже згадана Конституція від 6 травня 1992 р. фактично була Конституцією суверенної незалежної держави. 25 вересня того ж року вона зазнала змін, проте це суттєво не вплинуло на її сепаративний визивний характер. З огляду на це Верховна Рада України 17 березня 1995 р. скасувала її разом з низкою інших подібних кримських актів. А проблеми конституційного процесу в АРК призвели до того, що під час прийняття Конституції України частина депутатського корпусу висловилась за те, щоб взагалі позбавити автономію Конституції і надати їй можливість мати лише свій статут. Однак все ж за АРК було збережено право на Конституцію, проте, з огляду на набутий досвід, встановлено своєрідний контроль з боку Верховної Ради України, що проявилося у її праві затвердження кримської Конституції. Необхідно звернути увагу на те, що це затвердження відбувалося простою більшістю голосів Верховної Ради України, що унеможливлює будь-які суперечки стосовно юридичної сили Конституції України і АРК. Лишається додати, що 21 жовтня 1998 р. Верховна Рада України затвердила Конституцію АРК, що стало вагомим фактором розвитку автономії як невід'ємної складової частини України.

У другій частині цієї статті йдеться лише про нормативно-правові акти Верховної Ради АРК. Як відомо, до 1996 р. вона мала право приймати закони, це створювало як паралельну систему законодавства, так і постійні колізії, оскільки Верховна Рада Криму неодноразово наголошувала, що її акти мають верховенство на території півострова. З цієї точки зору вкрай важливими є положення цієї статті, за якими нормативно-правові акти не можуть суперечити законодавству України. На жаль, практика реалізації Конституції України засвідчила, що Верховна Рада АРК намагається знайти засоби «нейтралізації» цих конституційних положень. Так, після прийняття Конституції України Верховна Рада АРК стала застосовувати таку форму: «нормативно-правовий акт Верховної Ради АРК – Закон АР Крим». Подібна казуїстика стала предметом розгляду Конституційного Суду України, який у своєму рішенні у справі обчислення часу в АРК від 25 березня 1998 р. визнав неконституційним використання терміна «Закон Верховної Ради АР Крим» як форми нормативно-правового акта Верховної Ради. Однак і досі цю проблему повністю не знято з порядку денного.

59. Конституція України як закон прямої дії. Юридична природа вступного розділу Конституції України – Преамбули.

До юридичних властивостей Конституції України можна також віднести пряму дію її норм, що згідно з ч. З ст. 8 Конституції України означає можливість звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Для того Щоб краще усвідомити призначення коментованого припису, слід зважати на те, що протягом тривалого попереднього періоду конституційно-правове регулювання у нашій країні відзначалося декларативністю, «безсилістю» (значною мірою навіть фіктивністю). Виправданням цього було поширене тоді уявлення, згідно з яким Конституція включає і «програмні положення», які, ясна Річ, не можуть бути негайно і безпосередньо втілені в життя. Призначення коментованого припису полягає в тому, щоб подолати такі уявлення і таку практику та безпосередньо забезпечити пра-ворегулятивний вплив Конституції як повноцінного юридичного (нормативно-правового) акта, гарантувати дієвість, реальністі її норм. У зв'язку з цим слід роз'яснити, що означає вираз «дЬ юридичної норми» і, зокрема, дія «пряма». Дія нормативно-правового акта – це забезпечувана державою формальна можливісті використання або формальна необхідність виконання (дотримання) юридичної норми, шо закріплена в ньому.