Поняття і зміст правової культури, значення правової освіти та правового виховання для її формування.

Правова культура особи — це така її властивість, яка характеризується повагою до права, достатнім знанням змісту його норм і вмінням їхнього використання, а також активною правомірною поведінкою в усіх життєвих ситуаціях.

Правова культура (у широкому сенсі) – це якісний стан суспільства на конкретному етапі історичного розвитку, що виражається в широті, реальності та гарантованності прав людини, ефективності їх захисту, досконалості чинного законодавства, режимі законності в правотворчій та правореалізаційній діяльності, стабільності правопорядку, високому рівні правового виховання суспільства, ціннісному ставленні до правових пам'яток і традицій.

Правова культура (у вузькому сенсі) – це розуміння права, переконаність у його цінності та слідування йому.

Основні риси правової культури:

· є особливою, специфічною частиною загальної культури;

· є одним із елементів духовної культури суспільства;

· характеризує якісний стан життя суспільства у конкретний історичний період;

· розвивається історично;

· представляє собою сукупність досягнень суспільства у сфері права.

Елементи правової культури:

1. правові погляди (носіями правових поглядів є тільки люди);

2. рівень досконалості законодавства (за формою і змістом);

3. якість правозастосовчої діяльності (законність, своєчасність, ефективність);

4. рівень дотримання законності (режим законності); стабільність правопорядку;

5. рівень правового виховання та освіти (в тому числі і етика юристів).

Правова культура особи включає як правосвідомість, розуміння принципів права, повагу до нього, упевненість у справедливості законів, юридичних прав і обов'язків та інших правових явищ, так і правову активність, передову юридичну практику.

Під правовою культурою в загальній теорії права розуміють якісний стан правового життя суспільства, який характери­зується досягнутим рівнем розвитку правової системи — ста­ном та рівнем правової свідомості, юридичної науки, системи законодавства, прабозіїстосовної практики, законності і пра­вопорядку, правової осбіти, а також ступенем гарантованості основних прав і свобод людини.

Правова культура припускає відпо­відні знання людьми певних положень чинно­го законодавства, порядку його реалізації, уміння користуватися даними знаннями при застосуванні норм права, їх виконанні. Розрі­зняють правову культуру суспільства, в ціло­му, і правову культуру особистості. Причому ці два поняття є взаємозалежними. Чим більше освічених у правовому відношенні особистостей є у суспільстві, тим вищою буде правова культура даного суспільства. Право­ва культура особистості, будучи компонентом правової культури суспільства, виражає ступінь і характер розвитку суспільства, так чи інакше забезпечує соціалізацію особистості та правомірну діяльність особи.

Правова освіта та правове виховання входять до структури правової культури. Правова освіта входить до складу правового виховання.

Правова освіта - це процес набуття правових знань, навичок та вмінь, формування поваги до права, закону, прав та свобод людини, відповідних правових орієнтацій та оцінок, правових поведінкових установок та мотивів правомірної поведінки тощо.

Правове виховання – це система заходів, здійснюваних державою, громадянами, їх об'єднаннями, громадськими організаціями з метою формування позитивної правової свідомості та правової культури особистості і суспільства в цілому.

Правова свідомість – це форма суспільної свідомості, що представляє собою сукупність уявлень, поглядів, почуттів і переживань, які характеризують ставлення суспільства (в т.ч. конкретних індивідів) до бажаного та/або дійсного права.

Правова культура особи — це така її властивість, яка характеризується повагою до права, достатнім знанням змісту його норм і вмінням їхнього використання, а також активною правомірною поведінкою в усіх життєвих ситуаціях.

Засоби правового виховання:

1. правова пропаганда;

2. правова агітація;

3. правова освіта;

4. самовиховання;

5. юридична практика.

Правова пропаганда – це діяльність, спрямована на поширення правових ідей в суспільстві з метою формування певного світогляду і правової свідомості.

Правова агітація – це діяльність, спрямована на поширення правових ідей з метою впливу на свідомість, настрої суспільства, правову активність мас на основі переважно усних виступів, ЗМІ.

Правова освіта – це процес придбання і засвоєння систематизованих правових знань, оволодіння навичками та вміннями у сфері реалізації права.

Самовиховання – це діяльність суб'єкта, спрямована на підвищення рівня його правової свідомості та правової культури.

Юридична (правова) практика – діяльність індивідів, посадових осіб, державних органів, громадських організацій та інших суб'єктів суспільного життя в сфері права.

Мета правової освіти та правового виховання - створення умов для формування особистості громадянина України, якому притаманні правова культура, усвідомлені цінності свободи, прав людини, відповідальність, готовність до компетентної участі у громадському житті.

Завдання правової освіти та правового виховання:

· сприяти становленню активної позиції учнів щодо реалізації прав і свободи людини;

· надати основні правові знання, сформувати мотивацію та вміння, необхідні для відповідальної участі молоді в громадському житті;

· створити умови для набуття учнями досвіду громадянської дії, демократичної поведінки та конструктивної взаємодії.

Правомірна поведінка: поняття, зміст, види, значення.

Правомірна поведінка — це суспільно необхідна, бажана, допустима, усвідомлена поведінка індивідуальних та колективних суб'єктів, яка відповідає правовим приписам та гарантується державою; АБО - вид правової поведінки, яка відповідає вимогам діючих правових норм, правам та законним інтересам інших осіб, а також не є со­ціально-небезпечною для лю­дей, держави, суспільства.

Правомірна поведінка характеризується певними особливостями:

1. передбачена нормами права;

2. відповідає правовим нормам та/або; не порушує їх

3. не спричиняє шкоди інтересам інших людей, суспільства, держави;

4. є кінцевою метою правового регулювання.

Класифікація правомірної поведінки:

I. Залежно від суб'єктів:

· правомірна індивідуальна поведінка;

· колективна поведінка (діяльність трудових колективів, державних органів).

II. За зовнішньою формою прояву:

· активні дії;

· бездіяльність.

III. Залежно від форм реалізації норм права:

· дотримання;

· виконання;

· використання;

· застосування.

IV. Залежно від юридичних наслідків, які бажає досягти суб'єкт реалізації:

· юридичні акти;

· юридичні вчинки.

V. За мотивацією:

Соціально-активна правомірна поведінка характеризується високим ступенем правової активності та відповідальності особи, що не тільки знає правові приписи, але і активно реалізує їх у своїй поведінці, прагнучи досягти максимального ефекту.

Законослухняна правомірна поведінка характеризується трохи меншим, у порівнянні із соціально-активною поведінкою, ступенем правової активності та проявляється у свідомому підпорядкуванні осіб вимогам правових приписів (насамперед, це стосується зобов’язань і заборон).

Звична правомірна поведінка являє собою вид правомірної поведінки, яка здійснюється через звичку (багаторазове повторення).

Конформістська правомірна поведінка характеризується прагненням особи пристосуватися до зовнішніх обставин, до навколишнього середовища, діяти за принципом: «Як всі, так і я», що свідчить про низький рівень правосвідомості та правової активності.

Маргінальна правомірна поведінка характеризується підпорядкуванням особи вимогам правових норм, але не через високий ступінь усвідомлення необхідності такої поведінки, а з урахуванням інших (негативних) мотивів – страху перед покаранням, осудом з боку оточення або з міркувань вигоди.