Сутність права і його соціальна цінність.

Під сутністю права розуміють ті внутрішні і необхідні, загальні та основні, головні і стійкі риси, ознаки та якості правових явищ, єдність і взаємообумовленість яких визначають якісну специфіку та закономірності розвитку права як самостійної субстанції. Риси, якості і ознаки, що складають сутність права, іманентні останньому, невіддільні від нього, необхідно знаходяться у ньому. Пізнати сутність — означає зрозуміти правові явища, зрозуміти чому вони саме такі.

Сутність права має 3 елементи:

1. Зміст права,

2. Визначення структури права,

3. Через зясування концепцій, підходів до розуміння права

Поняттям права охоплюються два аспекти, які виражають його сутність:

— цілісно-нормативний;

— регулятивний.

Якщо з цілісно-нормативної точки зору право є мірою свободи, рівності та справедливості (правомірним порядком), то з регулятивної точки зору — спрямовано на впорядкування суспільних відносин (динамічний, регулятивний аспект).

До категорії сутності мають належати такі якісні риси, без яких взагалі немає того предмета, про сутність якого йдеться. До сутнісних якостей права слід віднести його нормативність, представницько-зобов'язуючий характер правових норм, їх зв'язок із державою (названі вище ознаки права).

Соціальна цінність права виражається в здатності: а) вирішувати проблеми в суспільстві за допомогою правових засобів; б) розвивати ті відносини, у яких зацікавлені як окремі індивіди, так і суспільство в ці­лому (ринкова економіка, багатопартійна політична система, демократи­чна виборча система); в) вносити стабільність і порядок у суспільні від­носини; г) забезпечувати надійність соціального захисту громадян.

У суспільстві, в умовах цивілізації, немає такої іншої системи соці­альних норм, що змогла б забезпечити доцільне регулювання економі­чних, державно-політичних, організаційних та інших відносин, реалізуючи при цьому демократичні, духовні і моральні цінності. Забезпечуючи простір для упорядкованої свободи і активності, право служить чин­ником соціального прогресу.

Проголошення демократичної, соціальної правової держави в Укра­їні є показником визнання соціальної цінності права. Соціальну цінність і має Конституція України, що: наділена вищою юридичною силою в ієрархії нормативних актів і в системі джерел (форм) права; закріп­лює цінності та ідеали конституціоналізму; установлює межі втручання державної влади в особисті і суспільні відносини громадян.

Сутність і ознаки права щонайкраще розкриваються через його принципи, які розвивалися, збагачувалися протягом сторіч.

Загальнолюдські (цивілізаційні)

· Гуманізму

· Демократизму

· Справедливості

· Свободи

· Рівності

Загальноправові

· Єдність прав і обов’язків

· Гарантування і захист прав

· Відповідальність за вину

· Законність

Міжгалузеві

· незалежність суддів і підкорення їх тільки законам;

· здійснення правосуддя тільки судом;

· рівність прав учасників судового розгляду;

· всебічність, повнота й об'єктивність з'ясування обставин справи;

· ніхто не може бути суддею у власній справі;

· усність, безпосередність, безперервність, гласність процесу;

· національна мова судочинства;

· доступність судового захисту та ін.

Інституційні

Джерела (форми) права. Місце і роль правозастосовчої (судової) практики в правовому регулюванні суспільних відносин.

Джерело права (у матеріальному сенсі) – це соціально-економічні умови життя суспільства, що визначають спосіб і засіб здійснення державної влади та виступають правотворною силою. Джерело права (у формально-юридичному сенсі) – це спосіб зовнішнього (офіційно визнаного) вираження норм, що надає їм (нормам) якість юридичних (правових).

Юридичні джерела (форми) права

Нормативно-правовий акт

Правовий прецедент

Нормативно-правовий договір

Правовий звичай

Правова доктрина

Релігійно-правова норма

Міжнародно-правовий акт

Нормативно-правовий акт:

— це юридичний акт-документ, прийнятий компетентними (уповноваженими) суб'єктами правотворчої діяльності, що вводить у систему права держави нові правові норми і містить ці самі норми.

Правовий прецедент:

- це створені в процесі юридичної практики (насамперед, судової) правила (норми), які офіційно виражені та охороняються державою, згідно з якими кожна наступна справа вирішується за аналогією з подібною попередньою.

Нормативно-правовий договір:

це акт (угода) колективного погодженого волевиявлення двох або декількох суб'єктів правотворчості, що містить правові норми і спрямований на регулювання суспільних відносин у сфері, обумовленій законодавством.

Особливим видом нормативно-правового договору є міжнародний-правовий акт, що (на відміну від внутрішньодержавного нормативно-правового договору) можна розглядати як самостійне джерело права.

Правовий звичай:

це історично сформоване правило поведінки (норми), офіційно визнане в суспільстві, яке охороняється державою. Держава визнає не всі звичаї, що склалися в суспільстві, а лише ті, що мають найбільше значення для суспільства, відповідають його інтересам і відповідають історичному етапу його розвитку. Правовий звичай — найстародавніше джерело права, він історично і фактично передував закону.

Правова доктрина: це наукові ідеї, теорії, концепції, вчення, висловлення (письмові та усні), а також праці видатних юристів, офіційно визнані й обов'язкові як вихідний початок і обґрунтування рішення конкретних юридичних справ.

Правова доктрина не у всіх країнах є джерелом права, хоча значення наукових праць юристів для формування моделі правового регулювання визнається законодавцями багатьох країн. У наші дні роль доктрини є важливою для правотворчості: вона сприяє удосконаленню нормативно-правових актів, створенню нових правових понять і категорій, розвитку методології тлумачення законів.

Релігійно-правова норма:

- акт-документ, що містить церковний канон або іншу релігійну норму, яка санкціонується державою для надання їй загальнообов'язкового значення і забезпечується нею. Релігійно-правова норма поширена в традиційно-релігійних правових системах (наприклад, у мусульманських країнах). У деяких країнах релігійно-правова норма тісно переплелася із правовим звичаєм, традиціями общинного побуту (держави Африки, Латинської Америки).

Міжнародний-правовий акт:

Це акт погоджувальної (договірної) міжнародної правотворчості, що містить норми права і прийнятий у встановленому порядку (визнання, ратифікація). З санкції держави такий акт поширюється на її територію, стає частиною внутрішньонаціонального законодавства. На внутрішньодержавне право впливають джерела міжнародного права: загальновизнані принципи міжнародного права, міжнародні договори (пакти, конвенції).

Нормативно-правові акти є основним джерелом права в Україні, їх можна класифікувати:

1) за юридичною силою — на закони і підзаконні акти; Закон – це нормативно-правовий акт, прийнятий вищими органами законодавчої влади держави та наділений вищою юридичною силою. Підзаконний акт – це нормативно-правовий акт, прийнятий органами державної влади або місцевого самоврядування.

2) за суб'єктами правотворчості — на нормативні акти, прийняті народом на референдумі, главою держави, органами законодавчої, виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, громадськими об'єднаннями, посадовими особами тощо;

3) за сферою дії — на загальнообов'язкові, спеціальні, локальні; Локальний нормативно-правовий акт – це підзаконний акт, прийнятий органами державної влади або місцевого самоврядування, який передбачає певну сферу дії (локалізований у просторі).

4) за галузевою належністю — на нормативні акти, які містять норми конституційного, цивільного, трудового, сімейного, адміністративного, кримінального та інших галузей права;

5) за зовнішньою формою виразу — на закони, постанови, укази, розпорядження, рішення, накази тощо.