Повні і короткі форми прикметників

В українській мові прикметники мають повну (відмінювану) і коротку (невідмінювану)форми.

Прикметники, які мають закінчення в усіх відмінках, називаються повними: залізний, срібний; залізного, срібного; залізному, срібному і т. д.

Прикметники, які не мають закінчень, називаються короткими: кросен, ясен, зелен, срібен, дрібен, певен, потрібен, рад.

Короткі форми прикметників вживаються здебільшого у фольклорі, поезії, у творах художньої літератури. Наприклад: дрібен дощик, зеїен клен; красен місяць.

Більшість прикметників української мови функціонує у повній (змінній) формі, і лише незначна кількість прикметників чоловічого роду поряд із загальновживаною повною має коротку (незмінну) форму: ясен, дрібен, зелен, повен, славен, красен, винен, потрібен, певен, годен, ладен, рад та ін. Прикметники у короткій формі мають нульове закінчення.

Повні форми прикметників існують у двох різновидах:

1. стягненій і

2. нестягненій формах.

1. Нестягнені форми прикметників (лише жіночого і середнього роду) можливі у називному та знахідному відмінках однини і множини: гарная, гарнеє, гарнії; синяя, синєє, синії. Вони здебільшого трапляються в народній творчості та поезії.

2. Стягнені форми є загальновживаними: гарна, гарне, гарні; синя, синє, сині. Стягнені і нестягнені форми прикметників жіночого і середнього роду відрізняються закінченнями: у нестягненій формі -ая, (-яя), -еє (-єє), -ії (-її); у стягненій — -а(я), -е(-є), -і(-ї).

Утворення присвійних прикметників

Присвійні прикметники утворюються від назв людей і тварин. Від іменників 1-ої відміни — назв людей — присвійні прикметники творяться за допомогою суфікса -ин, причому кінцеві приголосні твірної основи [г], [к], [х] чергуються з [ж], [ч], [ш]: сестра — сестр-ин, баба — баб-ин, Ольга — Ольж-ин, тітка — тітч-ин, Солоха — Солош-ин. Якщо твірна основа закінчується на [j], маємо суфікс -ін (на письмі -їн): Лідія — Ліді-їн, Євдокія — Євдокі-їн.

Від іменників 2-ої відміни присвійні прикметники творяться за допомогою суфікса -ів (-їв), який чергується з -ов, -ев (-єв):

1. якщо прикметник утворено від іменника твердої групи, то відбувається чергування -ів/-ов: дядько — дядьк-ів, дядьк-ов-ого;

2. якщо прикметник утворено від іменника м'якої чи мішаної групи, то відбувається чергування -ів (-їв)/ —ев (-єв): Андрій — Андрі-їв, Андрі-єв-ого; лікар — лікар-ів, лікар-ев-ого.

Від назв тварин прикметники із значенням присвійності утворюються за допомогою суфіксів -ин, -ін (на письмі -їн): бджол-ин-ий, пташ-ин-ий, орл-ин-ий, змі-їн-ий, солов'-їн-ий; чи суфіксів -ач, -яч: соб-ач-ий, кач-ач-ий, тел-яч-ий, свин-яч-ий. Іноді такі прикметники утворюються шляхом зміни кінцевого приголосного твірної основи та додаванням закінчення -ий: вовчий, овечий.

Способи творення прикметників

Префіксальним способом прикметники утворюються від:

а) прикметників: сильний — пресильний; високий — невисокий;

б) іменників (із прийменником без): без меж — безмежний; без крил — безкрилий.

Суфіксальним способом прикметники утворюються від:

а) іменників: сон — сонний; книга — книжний, книжковий;

б) прикметників: білий — біленький, білесенький, білісінький, білуватий; тісний — тіснуватий;

в) дієслів: гнути — гнучкий; брати — беручкий; пекти — пекучий;

г) прислівників: тут — тутешній; вчора — вчорашній.

Префіксально-суфіксальним способом прикметники утворюються від іменників: без талану — безталанний; при школі — пришкільний.

Основоскладанням утворюються прикметники від:

а) двох прикметників: кислий і солодкий — кисло-солодкий; світлий і синій — світло-синій;

б) сполучення іменника і прикметника або числівника: довгі ноги — довгоногий; сільське господарство — сільськогосподарський.

Складносуфіксальним способом (складанням основ з додаванням суфікса) утворюються прикметники від словосполучень: п'ятнадцять років — п'ятнадцятирічний, десять поверхів — десятиповерховий, лівий бік — лівобічний.

Дієслово як частина мови. Все про нього.

Дієсловом називається частина мови, яка означає дію або стан предмета як процес і відповідає на питання що робить (робив, зробив, робитиме, зробить, робив би, зробив би тощо) предмет? що з ним робиться (робилося, робитиметься, зробиться, робилося б, зробилося б тощо)? Наприклад: читає, читає прийшов, малюватиму, морозило тощо.

Діслово може означати

o переміщення у просторі: бігти, йти;

o процес мовлення: говорити, теревенити;

o стан особи чи предмета: сидіти, висіти;

o ставлення до когось або чогось: ненавидіти, кохати;

o процес сприйняття органами чуття: бачити, чути, нюхати;

o конкретну фізичну дію: вмиватися, читати;

o процес мислення: думати, мудрувати;

o бажання: хотіти, прагнути, воліти;

o зміни: молодіти, сивіти.

 

Дієслово в реченні найчастіше виконує функцію присудка: Про все тиспіваєш: про сльози і сміх, Про молодість, битвами грізну...

(В. Сосюра)

 

Дієслівні форми
Інфінітив(неозначена форма)	Безособові дієслова	Дієприкметник	Безособові форми на -но, -то	Дієприслівник
незмінювана форма, яка, називаючи, дію або стан предмета, не вказує на час, особу, число, спосіб і відповідає на питання що робити? що зробити?	означають дію без відношення до будь-якої особи світає, морозить, думається	особлива форма дієслова, яка виражає ознаку предмета за дією або станом і відповідає на питання який? яка?, яке? які? зів'яле (листя), освітлена (кімната)	вказують на дію, виконану невідомою особою зроблено, написано	особлива незмінювана форма дієслова, яка означає додаткову дію, що супроводить головну, виражену дієсловом, і відповідає на питання що роблячи? що зробивши?
любити, судити	читаючи, співаючи

 

Зауважте!

- інфінітив завжди має суфікс –ти (-ть);

- інфінітив має морфологічні ознаки - вид(доконаний чи недоконаний), а також перехідність або неперехідність;

- у двоскладному реченні неозначена форма дієслова може виступати у функції будь-якого члена речення;

- безособові дієслова виконують роль головного члена в односкладних безособових реченнях;

- інфінітив, безособові дієслова, дієслівні форми на –но, то -, дієприслівник – незмінювані форми дієслова.

Безособові дієслова

Деякі дієслова означають дію або стан, що відбуваються самі по собі, без діючої особи (предмета). Такі дієслова називаються безособовими:

Світає, морозить, вечоріє, дощить.

У таких реченнях не може бути підмета.

Безособові дієслова змінюються лише за часами, їхні форми в теперішньому й майбутньому часі нагадують форми третьої особи однини (морозить), а в минулому — форму однини середнього роду (посутеніло, не спалося).

Безособові дієслова означають явища природи, психічний або фізичний стан людини.

Деякі дієслова можуть вживатися і в особовому, і в безособовому значенні:

Повіває прохолодою (повіває — безособове дієслово). Вітерець повіває (3-тя особа однини).

Тягне на подвір'я (безособове). Мураха тягне соломину (3-тя особа однини).

Дієслова
Перехідні (означають дію, що переходить або спрямована на предмет)	o при них стоїть прямий додаток, виражений іменником (займенником) у знахідному відмінку без прийменника: доглядати сад, відвідати друга o значенням частини від цілого: насипати цукру, випити кави
Неперехідні (означає дію, що не переходить на предмет)	o не вимагають додатка: стояти, плакати o усі дієслова з постфіксом -ся (-сь): розрісся, хвилюватися

 

Вид дієслова
Недоконаний (означає незавершену, необмежену в тривалості дію в минулому, теперішньому або майбутньому)	Доконаний (означає дію, що завершилася в минулому або неодмінно відбудеться в майбутньому)
що робити? що робив? що робить? що робитиме? що буде робити?	що зробити? що зробив? що зробить?
співати, виконуватиме	переконати, підійшов

 

Час дієслова
Теперішній	Майбутній	Минулий
Означає дію, яка відбувається постійно або в момент мовлення	Означає дію, яка відбуватиметься чи відбудеться після моменту мовлення про неї	Означає дію, яка відбулася або відбувалася до моменту мовлення про неї
пишемо, гуляю	зроблю, працюватиму	мав, писав

 

 

1. Дієслова минулого часу змінюються за числами, а в однині — й за родами: мали, бігла, бігло.

2. Дієслова теперішнього і майбутнього часів змінюються за числами та особами. Дієслова недоконаного виду мають просту і складену форми майбутнього часу, дієслова доконаного виду — лише просту форму.

Дієслова доконаного виду майбутнього часу мають ті самі особові закінчення, що й дієслова недоконаного виду в теперішньому часі:

Особа Однина Множина

перша скаж-у, зробл-ю скаж-емо, зроб-имо

друга скаж-е, зроб-ить скаж-ете, зроб-ите

третя скаж-еш, зроб-иш скаж-уть, зробл-ять

3. Проста форма майбутнього часу дієслів недоконаного виду утворюється приєднанням до інфінітива особових закінчень:

 

Особа Однина Множина

перша писати-му, читату-му писати-мемо, читати-мемо

друга писати-меш, читати-меш писати-мете, читати-мете

третя писати-ме, читати-ме писати-муть, читати-муть

4. Складена форма майбутнього часу дієслів недоконаного виду утворюється за допомоги особових форм допоміжного дієслова бути та інфінітива основного дієслова:

 

Особа Однина Множина

перша буд-у писати буд-емо писати

друга буд-еш писати буд-ете писати

третя буд-е писати буд-уть писати

5. Іноді в українській мові вживається давноминулий час, що означає минулу дію, яка передуй: ла іншій минулій дії. Виражається він дієсловом бути в минулому часі + дієслово минулого часу: написав, була зробила.

 

Спосіб дієслова
Дійсний	Умовний	Наказовий
Означає дію, яка відбулася, відбувається чи відбуватиметься. Змінюється за часами, числами й особами (у теперішньому, майбутньому часах) та за родами (у минулому)	Означає дію, можливу за певної умови або бажану. Змінюється за числами, а в однині — й за родами). Твориться додаванням до форми минулого часу частки б (після голосного), би (після приголосного)	Означає наказ, прохання, побажання, пораду, заклик до виконання дії. Змінюється за числами й особами. В однині дієслова мають форму 2-ї особи, а в множині — форми 1 -ї та 2-ї особи
знати, писав, робитиму, хочу	хотів би, написала б	прийди, хай (нехай) працює

 

 

Дієвідміна дієслова
I	II
Належать дієслова, які в 3 – тій особі множини мають закінчення – уть, ють.	Належать дієслова, які в 3 – тій особі множини мають закінчення –ать, -ять.

Визначити, до якої дієвідміни належить дієслово, можна двома способами:

І спосіб — за закінченнями 3 ос. множини

уть, - ють — І дієвідміна (читати — читають, знати — знають);

ать;- ять — II дієвідміна (любити — люблять, говорити — говорять).

II спосіб — за основою інфінітива (частина слова без -ти)

 

Дієвідміна	Умова	Приклад
II	якщо дієслово в інфінітиві має суфікси -н-, -і- (-ї-) або після ж, ч, ш, щ суфікс -а-, які зникають у 1 особі однини	кле[йі]ти — кле[йу](-і- випадає), мовчати — мовчу (-а- після шиплячого, випадає), стелити — стелю (-и- випадає)
І	усі інші дієслова (з іншими суфіксами, із суфіксами -і- (-ї-), які залишаються, із суфіксом -я- не після згаданих приголосних)	полоти (відсутні згадувані суфікси), сипати (-а- не після шиплячих), червоніти (-і- зберігається: червонію)
Винятки	бігти, спати, стояти, боятися - II дієвідміна; хотіти, гудіти, іржати, ревіти, сопіти — І дієвідміна.

 

Дієвідмінювання дієслів дати, їсти,...повісти, бути

Дієслова дати, їсти,...повісти (розповісти, доповісти тощо,) та похідні від них (продати, доїсти тощо) не належать до дієвідмін, бо мають норми давньої системи дієвідмінювання.

 

	Однина	Множина
1 ос.	дам	їм	відповім	дамо	їмо	відповімо
2 ос.	даси	їси	відповіси	дасте	їсте	відповісте
3 ос.	дасть	їсть	відповість	дадуть	їдять	відповідять

 

Видові пари таких дієслів (давати, доїдати, заповідати тощо) дієвідмінюються за сучасним зразком: давати — даю, даєш, дає, даємо, даєте, дають тощо.