РАЦІОНАЛЬНІ ФОРМИ ВІДОБРАЖЕННЯ ДІЙСНОСТІ




ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

РАЦІОНАЛЬНІ ФОРМИ ВІДОБРАЖЕННЯ ДІЙСНОСТІ



Раціональний – від лат. – розумний, доцільний, обґрунтований.

До раціональних форм відображення дійсності відносяться: пам'ять, уява,

мислення.

Пам'ять – це відображення предметів і явищ дійсності у психіці людини в той час, коло вони вже безпосередньо не діють на органи чуття.

Пам'ять – форма психічного відображення, що полягає в закріпленні, збереженні і наступному відтворенні минулого досвіду.

Пам'ять зв'язує минуле суб'єкта з його сьогоденням і майбутнім і є найважливішою функцією, що лежить в основі розвитку і навчання.

Основними процесами пам'яті є запам'ятовування, збереження, впізнання і відтворення.

Запам'ятовування – процес, спрямований на збереження в пам'яті отриманих вражень.

Збереження – процес активної переробки, систематизації, узагальнення матеріалу, оволодіння ним.

Впізнання і відтворення – процеси відновлення раніше сприйнятого. Розходження між ними полягає в тому, що впізнання має місце при повторній зустрічі з об'єктом, при повторному його сприйнятті. Відтворення ж відбувається під час відсутності об'єкта.

Види пам'яті:

Види пам'яті залежно від того, що запам’ятовується і відтворюється:

- рухова пам’ять полягає у запам’ятовуванні та відтворенні людиною своїх рухів,

- емоційна пам’ять – це запам’ятовування і відтворення своїх емоцій і почуттів;

- образна пам'ять полягає в запам’ятовуванні образів, уявлень про предмети, властивостей і зв’язків між ними;

- словесно-логічна пам’ять. Змістом цієї пам’яті є наші думки, поняття, судження, що відображають предмети та явища з їх загальними властивостями, істотними зв’язками та відношеннями.

Види пам'яті за тривалістю і збереження матеріалу:

- короткочасна характеризується швидким запам’ятовуванням матеріалу, негайним його відтворенням і коротким строком зберігання;

- оперативна пам’ять – запам’ятовування, збереження і відтворення інформації в міру потреби в досягненні конкретної мети діяльності або конкретних операцій.

довгочасна пам’ять базується на довгостроковій функції пам’яті, характеризується тривалим зберіганням і наступним використання інформації в діяльності людини.

Види пам'яті в залежності від того, як процеси пам’яті включаються у структуру діяльності, як вони пов’язані з цілями та засобами:

- мимовільнапам'ять полягає в запам’ятовуванні та відтворенні матеріалу без спеціальної мети його запам’ятати або пригадати;

- довільна пам'ять – це запам’ятовування і відтворення, коли виникає потреба в навмисному заучуванні.

Види пам'яті за усвідомленням (розумінням) змісту матеріалу пам’яті:

- смислова пам'ять пов’язана з розумінням того змісту, що запам’ятовується;

- механічна пам'ять – це дослівне багаторазове повторення з метою його запам’ятовування.

Розвиток пам’яті .

o Розвиток пам’яті залежить від того, як забезпечується управління цим процесом. Важливою умовою ефективного запам’ятовування є дотримання певних етапів та правил.

o Для того, щоб активно використати механізми пам'яті необхідно:

o чітко визначити мету запам'ятовування, при необхідності зв'язати її з життєвим і професійним досвідом або перспективами;

o визначити способи осмислення матеріалу (значеннєве угруповання, вибір головного, аналіз, порівняння й т.д.)

o виділити опори для запам'ятовування (план, схема, таблиця, образ, ключове слово й т.п. );

o включити різні вили пам’яті у запам’ятовування;

o ураховувати правила пам'яті:

o у короткочасній пам'яті людини одночасно втримується не більше семи об'єктів (7 ± 2);

o правило крайніх об'єктів (правило ряду): у ряді однотипних об'єктів краще запам'ятовуються перший й останній елементи;

o правило інтерференції (затоптування слідів): кожна інформація залишає в пам'яті " слід". Але якщо наступна інформація схожа на попередню, відбувається так називане "затоптування слідів". В результаті в пам'яті або зовсім нічого не залишається, або інформація зберігається в перекрученому виді;

o правило «яскравої плями»: сама яскрава деталь запам'ятовується найкраще . На її фоні інформація, що залишилася, втрачається;

o правило емоційної відповідності: із усього потоку інформації людина найкраще запам'ятовує те, що співвідноситься з її настроєм, емоційним станом.

o правило підсвідомого зосередження: людина відкладає невирішене завдання (проблему й т.п. ), але через якийсь час у його пам'яті спливає раніше відкладене завдання із уже готовим рішенням. Поки людини була зайнята повсякденними турботами, у глибині мозку йшла робота з переробки інформації. Вірне рішення було знайдено.

o Правило незавершеної дії: та дія, що не була завершена в минулому, людина зовсім неусвідомлено сприймає як найбільш важливу (поза залежністю від її реальної цінності)

o Правильно організувати повторення, виділивши те головне, що необхідно для ефективного освоєння знань і формування практичних навичок.

Важливою рисою мнемічних властивостей особистості є розвиток пам'яті, її продуктивність і місце в загальної структурі особистості.

Пам’ять та її рівні розвитку є важливим показником інтелектуального розвитку людини взагалі. Пам'ять тісно зв'язана з уявою та мисленням.

Уяваце психічний процес створення нового у формі образа, ідеї.

В уяві відбувається образне передбачення результатів, що можуть бути досягнуті за допомогою тих чи інших дій.

Процес уяви властивий тільки людині і є необхідною умовою її трудової діяльності.

В уяві відбувається образне передбачення результатів, що можуть бути досягнуті за допомогою тих чи інших дій.

Види уяви:

Мимовільна(пасивна, ненавмисна) уява – це створення нових образів без яких-небудь зовнішніх побудників, без визначеного наміру з боку людини. Найбільш яскраво воно виступає в сновидіннях чи у напівсонному, дрімотному стані, коли уявлення виникають мимовільно, змінюються, з'єднуються і змінюються самі по собі, приймаючи іноді найфантастичніші форми.

Довільна(активна, навмисна)уява – створення нових образів за допомогою вольових зусиль. Вона являє собою навмисну побудову образів у зв'язку зі свідомо поставленим завданням в тім чи іншому виді діяльності.

Мріяце образ бажаного майбутнього. Особливістю мрії є побудова тих образів, що поки ще не здійснені, а іноді і не можуть здійснитися.

Зразки, що людина створює у своїх мріях, відрізняються такими особливостями:

- яскравим, живим, конкретним характером, з багатьма деталями і подробицями;

- слабкою виразністю конкретних шляхів до здійснення мрії, уявою цих шляхів і засобів загалом (у виді якоїсь поки ще тенденції);

- емоційною насиченістю образа, його привабливістю для особистості, що мріє;

- прагненням з'єднати мрії з почуттям впевненості в її здійсненності, з жагучим прагненням до перетворення її в дійсність.

Творча уява –це створення нових образів у процесі творчої діяльності людини (у мистецтві, науці та ін.).Письменники, художники, скульптори, композитори, прагнучи відобразити життя в образах, прибігають до творчої уяви. Вони не просто фотографічно копіюють життя, але створюють художні образи, у яких це життя правдиво відбивається в її найбільш яскравих і узагальнених рисах. Разом із тим у цих образах відбиваються особистість письменника, художника, його світогляд, розуміння навколишнього життя, особливості властивого йому художнього стилю.

Відтворююча (репродуктивна)уява – це уява на основі прочитаного чи почутого. Вона має місце в тих випадках, коли людина за одним описом повинна уявити собі предмет, що ніколи нею раніше не сприймався. Наприклад, вона ніколи не бачила моря, але, прочитавши опис його в книзі, вона може собі уявити море в більш-менш яскравих і корисних образах.

Висновки: уява надає людині можливість виходити за межи реального світу, переміщувати речі та події в майбутнє, минуле, в інші світи та простори. Уяву інколи досить важко відрізнити від мислення.

Мислення найбільш узагальнена й опосередкована форма психічного відображення людиною предметів і явищ об’єктивної дійсності в їхніх істотних властивостях, зв’язках та відношеннях.

Мислення є одним із провідних пізнавальних процесів, його вважають найвищим ступенем пізнання.

Мислення є предметом вивчення не тільки психології, а й і філософії, логіки, фізіології та інших наук. Кожна з цих наукових дисциплін має свою сферу дослідження. Проблемою логіки є питання про істину, про пізнавальне відношення мислення до буття. Проблемою психології є протікання розумового процесу, розумової діяльності індивіда, у конкретному взаємозв'язку мислення з іншими сторонами свідомості.

Психологія мислення не може бути зведена до логіки, але разом із тим психологічне трактування мислення не може бути і відірваним від визначення об'єктивної сутності мислення в логіці.

Функція мислення –розширення границь пізнання шляхом виходу за межі чуттєвого сприймання.

Задача мислення –розкриття відносин, зв’язків між предметами і відділення їх від випадкових збігів.

У змісті мислення виділяють:

- розумові операції,

- форми мислення,

- види мислення,

- способи мислення.

До розумових операцій відносяться:аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, абстрагування, конкретизація.

Аналіз – це розумова операція розчленовування складного об'єкта на складові його частини.

Синтез – це розумова операція, що дозволяє в єдиному аналітико-систематичному процесі мислення переходити від частин до цілого.

Порівняння – це операція, що полягає в зіставленні предметів і явищ, їхніх властивостей і відносин один із одним і у виявленні, таким чином, спільності чи відмінності між ними.

Абстрагування – розумова операція, заснована на відволіканні від несуттєвих ознак предметів, явищ і виділенні в них основного, головного.

Узагальнення – це об'єднання багатьох предметів чи явищ по якійсь загальній ознаці.

Конкретизація – це рух думки від загального до частки.

Розрізняють конкретні форми мислення:поняття, судження, умовивід, аналогія.

Поняття – це відображення у свідомості людини загальних і істотних властивостей предмета чи явища.

Судження – основна форма мислення, у процесі якої утверджуються чи відбиваються зв'язки між предметами і явищами дійсності.

Умовивід – це виділення з одного чи декількох суджень нового судження. Розрізняють умовивід індуктивний, дедуктивний, за аналогією.

Аналогією називається такий умовивід, у якому висновок робиться на підставі часткової подібності між явищами, без достатнього дослідження всіх умов.

Види мислення:

Види мислення за формою:наочно-дійове, наочно-образне, словесно-логічне.

Наочно-дійове мислення – розв’язується безпосередньо в процесі діяльності.

Наочно-образне мислення – це мислення, що здійснюється на основі образів, уявлень того, що людина сприймала раніше.

Словесно - логічне мислення – це мислення, що втілюється в поняттях, логічних конструкціях і характеризується застосуванням мовних засобів.

Види мислення за характером задач, які розв’язуються:

- теоретичне ,

- практичне.

Теоретичне мислення – спрямоване на виявлення глибинних та суттєвих зв’язків між предметами і явищами, знаходження узагальнених шляхи розв’язання професійних задач.

Практичне мислення – спрямоване на вирішення практичних задач, або перетворення практичних ситуацій.

Види мислення за ступенем розгорнутості:

- дискурсивне,

- - інтуїтивне.

Дискурсивне (аналітичне) мислення опосередковане логікою міркувань, має чітко виражені етапи, значною мірою представлено у свідомості.

Інтуїтивне мислення не має чітко виражених етапів, мінімальне усвідомлене.

Види мислення за характером за ступенем новизни та оригінальності:

- репродуктивне,

- продуктивне.

Репродуктивне – відтворююче мислення. Продуктивне -– мислення на основі творчої уяви.

види мислення за характером адекватності відображення реальної дійсності:

- реалістичне,

- аутичне.

Реалістичне мислення спрямоване на зовнішній світ, відображає його і керується його реальними законами.

Аутичне мислення не залежить від дійсності, логічних законів і керується не ними, а бажанням людини.

Види мислення за впливом на емоційну сферу:

- патогенне,

- саногенне.

Патогенне мислення пов’язане з образою, соромом, задрізстю, невдачею, страхом та іншими негативними переживаннями.

Саногенне мислення можна вважати одним із варіантів позитивного мислення, воно сприяє подоланню нега тивних емоцій та психологічному оздоровленню людини.

Способи мислення:індукція, дедукція.

Індукція – це спосіб мислення, при якому умовивід йде від одиничних факторів до загального висновку.

Дедукція – це спосіб мислення, що здійснюється у зворотному порядку індукції.

Мисленняце завжди нерозривна єдність процесуального й особистісного. Індивідуальні розходження в розумовій діяльності людей можуть виявлятися в якостях мислення:

- широта,

- глибина ,

- самостійність,

- гнучкість,

-швидкість,

- критичність.

 

Широта мислення – це здатність охопити все питання цілком, не упускаючи в той же час і необхідних для справи подробиць;

Глибина мислення – виражається в умінні проникати в сутність складних питань;

Самостійність мислення характеризується умінням людини висувати нові задачі і знаходити шляхи їхнього рішення, не прибігаючи до допомоги інших людей;

Гнучкість думки виражається в її волі від сковуючого впливу закріплених у минулому прийомів і способів рішення задач;

Швидкість розуму – здатність людини швидко розібратися в новій ситуації, обміркувати і прийняти правильне рішення;

Квапливість розуму виявляється в тому, що людина, не продумавши всебічно питання, вихоплює якусь одну сторону, поспішає дати рішення, висловлює недостатньо продумані відповіді і судження;

Критичність розуму – уміння людини об'єктивно оцінювати свої і чужі думки, ретельно і всебічно перевіряти усі висунуті положення і висновки;

Мислення – це завжди нерозривна єдність процесуального й особистісного. Індивідуальні розходження в розумовій діяльності людей можуть виявлятися в якостях мислення:

Синтетичний стиль мислення виявляється в тому, щоб створювати щось нове, оригінальне, комбінувати несхожі, часто протилежні ідеї, погляди, здійснювати уявні експерименти;

Ідеалістичний стиль мислення виявляється в схильності до інтуїтивних, глобальних оцінок без здійснення детального аналізу проблем. Люди з таким стилем мислення легко вирішують такі проблеми, де важливими факторами є емоції, почуття, оцінки та інші суб'єктивні моменти.

Прагматичний стиль мислення спирається на безпосередній особистий досвід, на використання тих матеріалів і інформації, що легко доступні, прагнучи якнайшвидше одержати конкретний результат (нехай і обмежений), практичний виграш;

Аналітичний стиль мислення орієнтований на систематичний і всебічний розгляд питання чи проблеми в тих аспектах, що задаються об'єктивними критеріями, схильний до логічної, методичної, ретельної (з акцентом на деталі) манери рішення проблем;

Реалістичний стиль мислення орієнтований тільки на визнання фактів, і «реальним» є тільки те, що можна безпосередньо відчути, особисто побачити чи почути. Характеризується конкретністю.

Таким чином, можна відзначити, що індивідуальний стиль мислення впливає на способи рішення проблем, на способи поведінки, на особистісні особливості людини.

Для активізації мислення можна застосовувати спеціальні форми організації розумового процесу, наприклад, «мозковий штурм», призначений для продукування ідей чи рішень при роботі в групі. Ще одним способом активізації мислення є метод фокальних об'єктів (фокальний, що знаходиться у фокусі уваги). Він полягає в тому, що ознаки дещо випадково обраних об'єктів переносять на розглянутий об'єкт, у результаті чого виходять незвичайні сполучення. Розглядаючи ці сполучення і розвиваючи їх, іноді вдається дійти оригінальних ідей. Сприяє інтенсифікації мислення і метод контрольних питань, що передбачає застосування цієї мети списку навідних запитань.

Сукупність пізнавальних процесів людини визначає її інтелект. Інтелект – це глобальна здатність діяти розумно, раціонально мислити і добре справлятися з життєвими обставинами. Інтелект розглядається як здатність людини адаптуватися до навколишнього середовища.

Знаряддям інтелектуальної діяльності людини, і взагалі рішення розумових задач є мова.

Мова й мовлення є одним із засобів мислення, знаряддям інтелектуальної діяльності людини, і взагалі рішення розумових задач. є мова.

Функції: позначення, повідомлення, вираження, вплив.

Види: зовнішня; внутрішня (без звуків).

Вимоги до мови юристів:

- змістовність,

- зрозумілість,

- виразність,

- дієвість.

Шляхи розвитку мови юристів:

внутрішніх справ:

- розширення словникового запасу,

- наслідування кращим мовним зразкам,

- вироблення навичок вільного і правильного викладу своїх думок,

- проведення самоконтролю і самооцінка своєї мови.

Висновки з третього питання.До раціональних форм відображення дійсності відносяться: пам'ять, уява, мислення.

Пам'ять – форма психічного відображення, що полягає в закріпленні, збереженні і наступному відтворенні минулого досвіду.Уяваце психічний процес створення нового у формі образа, ідеї. В уяві відбувається образне передбачення результатів, що можуть бути досягнуті за допомогою тих чи інших дій. Мислення найбільш узагальнена й опосередкована форма психічного відображення людиною предметів і явищ об’єктивної дійсності в їхніх істотних властивостях, зв’язках та відношеннях. Мислення є одним із провідних пізнавальних процесів, його вважають найвищим ступенем пізнання.

Мова й об’єктивовані в ній форми мислення – це певним чином раціоналізовані форми свідомості.

У такий спосіб за допомогою відчуття, сприйняття, пам'яті, уяви, мислення людина одержує й осмислює інформацію, відображає об'єктивний світ, перетворює його у свій суб'єктивний образ.

ПОНЯТТЯ ПРО УВАГУ

Для сприймання будь-якого явища, осмислення, запам’ятовування необхідна увага.

Увага – не саме відображення , вона не має свого предмета пізнання. Це не самостійний психічний процес, а його необхідна умова. Увага є формою організації психічної діяльності людини, яка полягає в спрямованості й зосередженості свідомості на об’єктах, що забезпечує їх виразне відображення.

На відміну від пізнавальних процесів увага свого особливого змісту не має, вона як би з'являється всередині цих процесів.

Властивості уваги:

1. Обсяг.Виміряється тією кількістю об'єктів, що сприймаються одночасно. У дорослої людини обсяг уваги дорівнює 7_+ 2 об'єктам. Об'єднані за змістом об'єкти сприймаються у великій кількості.

2. Зосередженість (концентрація) уваги. Цеє ступінь зосередження свідомості на об'єкті. Концентрація уваги забезпечує поглиблене вивчення пізнаваних об'єктів і явищ, вносить ясність в уявлення людини про те чи інше явище.

3. Розподіл. Розподіл уваги виражається в умінні одночасно виконувати декілька дій чи вести спостереження за декількома процесами чи об'єктами.

4. Стійкість. Стійкість уваги виявляється у тривалості її зосередженості на об’єкті. На стійкість уваги значно впливає інтерес. Властивістю, протилежною стійкості, є відволікання.

5. Коливання – періодичне ослаблення уваги до конкретного об'єкта чи діяльності. Під час зосередженої діяльності, через 15-20 хвилин коливання уваги можуть привести до мимовільного відволікання.

6. Переключення уваги. Полягає в перебудові уваги, у переносі її з одного об'єкта на іншій.

Види уваги:

1. мимовільна –сама собою виникаюча увага, викликана дією сильного, контрастного чи нового, несподіваного подразника чи виділенням об’єкту на певному фоні;

2. довільна увага – це свідомо регульоване зосередження на об'єкті. Людина зосереджується не на тому, що їй цікаво чи приємно, а на тому, що повинна зробити;

3. післядовільна увага – викликається через входження в діяльність і виникаючий у зв'язку з цим інтерес, у результаті тривалий час зберігається цілеспрямованість, знімається напруга і людина не втомлюється, хоча післядовільна увага може тривати години. Післядовільна увага є найефективнішою і найтривалішою.

Післядовільна увага - має ознаки як мимовільної – не вимагає спеціальних вольових зусиль, так і довільної – залишається цілеспрямованою та передбаченою.

Висновки з четвертого питання. Для сприймання будь-якого явища, осмислення, запам’ятовування необхідна увага. Увага – не саме відображення , вона не має свого предмета пізнання. Це не самостійний психічний процес, а його необхідна умова. Увага є формою організації психічної діяльності людини, яка полягає в спрямованості й зосередженості свідомості на об’єктах, що забезпечує їх виразне відображення.Знання видів і властивостей уваги сприяє самовдосконаленню всіх пізнавальних процесів, розвитку уважності юристів.

ВИСНОВКИ З ТЕМИ

Особистість реалізується в діяльності, яка можлива завдяки пізнанню оточуючого середовища.

Пізнавальні процеси мають певну структуру: сенсорні пізнавальні процеси, перцептивні пізнавальні процеси, мнемічні пізнавальні процеси, інтелектуальні пізнавальні процеси.

Сенсорніпізнавальні процеси відображають окремі властивості предметів і явищ. Психічний результат цієї дії називається відчуттям.

Перцептивніпізнавальні процеси відображають предмети і явища в їхньому цілісному виді. Психічні образи цих предметів і явищ називають сприйманням.

Відчуття та сприймання відносяться до чуттєвих форм відображення дійсності.

Мнемічніпроцеси створюють образи пам'яті. Перетворення уявлень пам'яті в нові образи – це процеси уяви. Інтелектуальні процеси відображають істотні зв'язки між явищами. Пам'ять, уява, мислення відносяться до раціональних форм відображення дійсності.

На відміну від пізнавальних процесів увага свого особливого змісту не має, вона як би з'являється всередині цих процесів.

Знання й урахування юристом закономірностей пізнавальних процесів підвищує ефективність професійної діяльності, сприяє раціональному розподілу сил і здібностей, розвитку таких професійних якостей як гнучкість розуму, гостра спостережливість, продуктивна пам'ять. Професійна компетентність юриста значною мірою визначається навичками і прийомами використання психологічних знань у професійних ситуаціях у процесі спілкування.

 

 

 

 

 





Последнее изменение этой страницы: 2016-06-19; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.234.247.75 (0.023 с.)