Охарактеризуйте рівні та форми пізнавальної діяльності людини.

Пізнання — процес цілеспрямованого, активного відображення дійсності в свідомості людини, зумовлений суспільно-історичною практикою людства. Він є предметом дослідження такого розділу філософії, як теорія пізнання.

Теорія пізнання (гносеологія) — це розділ філософії, що вивчає природу пізнання, закономірності пізнавальної діяльності людини, її пізнавальні можливості та здібності; передумови, засоби та форми пізнання,'а також відношення знання до дійсності, закони його функціонування та умови й критерії його істинності й достовірності.

Головним у теорії пізнання є питання про відношення знання про світ до власне світу, чи спроможна наша свідомість (мислення, відчуття, уявлення) давати адекватне відображення дійсності.

Вчення, що заперечує можливість достовірного пізнання сутності дійсності, дістало назву агностицизму/Помилковим є уявлення про агностицизм як про вчення, що заперечує пізнання взагалі. Агностики вважають, що пізнання можливе лише як знання про явища (Кант) або про власні відчуття (Юм). Головною ознакою агностицизму є заперечення можливості пізнання саме сутності дійсності, яка прихована видимістю.

10. Охарактеризуйте систему підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів в Україні.

Важливою умовою розвитку науки є вдосконалення систе-ми підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів. В Україні створена і успішно функціонує система підготовки таких кадрів. Ця робота ведеться академіями, вищими навчальними заклада-ми, науково-дослідними інститутами та на виробництві.
У кожному конкретному випадку є специфічні особливості підготовки, але в цілому принципи підготовки кадрів для різних сфер їх діяльності мають загальні риси.
Практикується «взаємозамінність» кадрів: у ВНЗ запрошу-ються науковці із науково-дослідних інститутів, із виробництва і навпаки. Нині в Україні підготовка наукових і науково-педаго-гічних кадрів вищої кваліфікації здійснюється з 25-ти галузей науки за науковими спеціальностями — понад 600.
Основною і добре зарекомендованою формою підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів в Україні є аспірантура. У1991 році постановою Кабінету Міністрів України було створе-но Вищу атестаційну комісію України (ВАК України), в складі якої затверджено Голову ради та Президію ВАК України, які про-водять атестацію наукових кадрів. Підготовку та атестацію нау-ково-педагогічних кадрів здійснює атестаційна комісія Міністерс-тва освіти і науки України, у складі якої функціонує Управління керівних і науково-педагогічних кадрів.
Аспірантура створюється при ВНЗ, науково-дослідних інсти-тутах, які мають відповідний кадровий склад і необхідну наукову і матеріальну базу. В аспірантуру із громадян України відбирають найбільш здібних і підготовлених студентів, які мають вищу ос-віту і кваліфікацію спеціаліста або магістра. Громадяни інших дер-жав приймаються в аспірантуру на основі договорів, які уклада-ються з вищим навчальним закладом або НДІ, а також на основі міждержавних і міжурядових угод.
До аспірантури приймаються особи на конкурсній основі: на стаціонарне навчання — терміном не більше трьох років і віком до 35-ти років, на заочне — до 45-ти років і термін — чотири роки.
Особи, які вступають до аспірантури, складають вступні іспити зі спеціальності, філософії та однієї з іноземних мов в об-сязі навчальної програми ВНЗ.
Підготовка аспірантів ведеться за індивідуальним планом, затвердженим Вченою Радою ВНЗ або НДІ на весь період навчан-ня. За цей час аспірант зобов'язаний:
— здати кандидатські іспити зі спеціальності, іноземної мови та філософії;
— виконати індивідуальний план, за результатами науково- дослідної роботи написати не менше трьох статей і віддрукувати їх у журналах, що входять до переліку видань ВАК України;
— оволодіти технікою та методикою проведення наукових досліджень;
— підвищувати свій професійний та загальнокультурний рівень.
Для надання допомоги в проведенні наукових досліджень призначається науковий керівник, як правило, доктор або про-фесор. Особистість наукового керівника відіграє величезну роль у підготовці аспіранта. Аспірант має постійно бути в полі зору керівника, вчитись у нього педагогічній та науковій майстерності, обговорювати напрями і результати дослідження. Аспіранти що-річно звітують про хід виконання індивідуального плану на ка-федрі або у відділі.
Закінчується навчання в аспірантурі захистом дисертації на спеціалізованій Вченій Раді на здобуття вченого ступеня канди-дата наук.

11. Об’єкт і предмет наукового дослідження.

Правильне визначення їх є не менш важливим. Необхідність розрізнення цих двох понять пояснюється тим, що, насамперед, необхідно розрізняти, з одного боку, ту об'єктивну сферу, яка цікавить дослідника, а з іншого - те, стосовно чого він збирається отримати нове педагогічне знання. Змішування у визначеннях об'єкта й предмета призводить до невірогідних загальних висновків і підміни дослідження міркуванням з приводу давно встановлених істин.

Неправильним є визначення об'єктом широкої дослідницької галузі, а предметом - вужчої її частини. Інколи об'єктом помилково визначають учасників педагогічного процесу. Слід пам'ятати, що при визначенні об'єкта потрібно знайти відповідь на запитання: що розглядається? А предмет означає аспект розгляду і "... дає уявлення про спосіб розгляду об'єкта дослідження, про те, які нові відношення, властивості, аспекти і функції об'єкта розкриваються. Іншими словами, об'єктом виступає те, що досліджується, а предметом - те, що в цьому об'єкті дістає наукове пояснення"

Визначаючи предмет дослідження, важливо конкретизувати, хто є суб'єктом його. Основним суб'єктом дослідження має бути щось одне: або діяльність дітей, їхні особливості, інтереси, потреба, поведінка, внутрішні суперечності і рівень вихованості, або ж діяльність учителя - педагогічні чинники і засоби, характер педагогічних вимог і впливів, особливості стосунків тощо.

Звичайно, вивчаючи, наприклад, учнівський колектив чи учня, не можна забувати про педагогічне керівництво їх формуванням чи розвитком. Однак у всіх випадках доцільно досліджувати якийсь один аспект, залишаючи другий допоміжним, коригуючим.

12. Об’єкт і предмет науковогодослідження.

Об'єктомпізнанняприйнятоназивати те, на щоспрямованапізнавальнадіяльністьдослідника. Об'єктомнауковогодослідження є навколишнійматеріальнийсвіт, та формийоговідображення у свідомості людей, якііснуютьнезалежновіднашоїсвідомості, відбираютьсявідповідно до мети дослідження. Досліджуватиможна не тільки емпіричний об'єкт (якістьпродукції, собівартістьвиробів), а й теоретичний (дія закону вартості).

Предмет пізнання — цедосліджувані з певною метою властивості, ставлення до об'єкта. Наприклад, усі суспільні науки в принципіпізнають один об'єкт — суспільство, але маютьрізніпредмети; політичнаекономія — систему виробничихвідносин, економічна статистика — кількісну сторону економічнихявищ; бухгалтерськийоблік, аналіз і аудит — господарськудіяльність підприємців та ін.

Предмет є вужчимпоняттям, ніжоб'єкт і виступаєйогоскладовою.

13. Всезагальний метод — це метод пізнаннясвіту і конкретнихоб'єктів у ньому, метод матеріалістичноїдіалектики. Головніриси методу полягають у тому, щооб'єкти, процеси, явищарозглядаються: у взаємообумовленості та взаємозв'язку; у динаміці та розвитку; у перетворенніпостійнихкількіснихзмін у докорінніякісні, яківикликаютьрізкі переходи від одного стану до іншого у властивихвнутрішніхпротиріччях, боротьбіпротилежностей. Аналіз (від грец. analysis — розклад, розчленування) - це метод, який полягає у тому, що предмет вивчення умовно або практично поділяється на складові елементи, тобто на частини об'єкта, певні ознаки, властивості тощо. Кожна частина досліджуються як частина цілого.

Синтез (від грец. syntesis — сполучення, складання) дозволяє поєднати розчленовані та досліджені у процесі аналізу частини, встановити зв'язок між ними і пізнати предмет як єдине ціле. Вже на початку аналізу дослідник має певну уяву про предмет і процес. Тому вже на перших стадіях, отримавши якісь дані, він їх оцінює, тобто застосовує синтез. Отже, аналіз і синтез дослідник використовує паралельно у ході досліджень.

Індукція і дедукція. Наукова індукція (від лат. inductio — наведення) — це така думка (умогляд), на основі якої загальний висновок про властивості великої кількості елементів робиться виходячи з досліджен­ня ознак у частини даних елементів. При цьому для досліджень відби­раються предмети, об'єкти і явища методично за певним планом, а не беруться випадково чи стихійно.

Абстрагування і конкретизація. Абстрагування (від лат. abstrahere — відволікати) — метод наукового пізнання, що передбачає умовне уявлення ознак, зв'язків предмета або явища, що цікавлять дослідника, їх умовного відволікання від інших. При цьому відкидаються несуттєві, побічні, другорядні ознаки, зв'язки, які ускладнюють проведення досліджень, тобто відокремлюється суттєве від несуттєвого, випадкового. Так виникаютьабстракції, якібуваютьнаступними.

Абстракція ототожнювання, яка отримується при встановленні яких-небудь загальних властивостей, притаманних класові предметів. Ці властивості відрізняють даний клас від інших.

Абстракція аналітична — утворюється при умовному відволі­канні певних властивостей та стосунків предметів, явищ з тими, з якими вони безпосередньо зв'язані. Тут виникають поняття "точність", "надійність" тощо.

Абстракція ідеалізації. У результаті абстрагування утворюються поняття, які в реальному світі не існують, але відображають реальну дійсність. Наприклад, "крапка", "ідеальний газ", "абсолютно чорне тіло". Вони потрібні для розробки різних теорій.

 

Аналогія та моделювання. Аналогія (від грец. analogia — схожість) — метод наукового пізнання, на основі якого досягається знання про предмети, явища, процеси, які мають схожість з іншими.

 

Моделювання — це метод науковогопізнання, якийполягає у заміні предмета чиявища, яківивчаються, спеціальновиготовленими аналогами, якідосліджуються. Модель повинна матисуттєвірисиоригіналу.

 

14. Будь-яке наукове вивчення, від творчого задуму до закінченої наукової праці, здійснюється індивідуально. Спираючись на загальні та часткові методи дослідження, вчений отримує відповідь на те, з чого потрібно розпочинати дослідження, як узагальнити факти і яким шляхом іти до висновків. При цьомузакономірним є дотриманнятакихрекомендацій:

- нічого не сприймати за істину, що не є достовірним і аксіоматичним;

- складніпитаннярозділяти на стількичастин, скількипотрібно для вирішенняпроблеми;

- починатидослідження з найпростіших і найзручніших для пізнання речей до складних і важких;

- зупинятись на всіхподробицях, на все звертатиувагу, щоб бути впевненим, щонічого не випущено;

 

визначенняцілі і завдань;

) вивченнятеорії і методики;

) виділенняоб´єкту, одиницьдослідження, їхознак;

) отриманняінформації та оцінкаїї за достовірністю, однорідністю, порівняльністю і повнотою;

) обробкаотриманоїінформації, їїаналізіззастосуваннямстатистично-математичнихметодів;

) формулюваннявисновків за результатами проведеногоаналізу;

) оформленнярекомендацій та пропозиційщодовтілення у практичнудіяльністьрезультатівдослідження.

 

15. Спостереження - цесистематичнецілеспрямоване, спеціальноорганізованесприйманняпредметів і явищоб’єктивноїдійсності, яківиступаютьоб´єктамидослідження. Як метод науковогопізнанняспостереженнядаєможливістьодержуватипервиннуінформацію у виглядісукупностіемпіричнихтверджень.

Порівняння - це процес зіставлення предметів або явищ дійсності з метою установлення схожості чи відмінності між ними, а також знаходження загального, притаманного, що може бути властивим двом або кільком об´єктам дослідження.

Узагальнення - логічнийпроцес переходу відодиничного до загальногочивідменшзагальногодобільшзагальногознання, а також продукт розумовоїдіяльності, форма відображеннязагальнихознак і якостейоб´єктивнихявищ. Найпростішіузагальненняполягаютьвоб´єднанні, групуванніоб´єктів на основіокремоїознаки (синкретичніоб´єднання). Складнішим є комплекснеузагальнення, при якомугрупаоб´єктів з різними основами об´єднуються в єдинеціле. Здійснюєтьсяузагальнення шляхом абстрагуваннявідспецифічних і виявленнязагальнихознак (властивостей, відношеньтощо), притаманнихпевним предметом.

Вимірювання - це процедура визначеннячисловогозначенняпевноївеличини за допомогоюодиницівиміру. Цінністьцієїпроцедуриполягає в тому, що вона даєточні, кількісновизначенівідомості про об´єкт.

Найважливішоюскладовоюнауковихдосліджень є експеримент - апробаціязнаннядосліджуванихявищ в контрольованихабо штучно створенихумовах. Цетакий метод вивченняоб´єкта, коли дослідник активно і цілеспрямовановпливає на нього шляхом створенняштучних умов чизастосуваннязвичайних умов, необхідних для виявленнявідповіднихвластивостей.

Метод експертнихоціноквикористовується для отриманнязміннихемпіричнихданих.

 

На даномуетапі широко використовуютьсяметодистатистичногоаналізу: кореляційний, факторнийаналіз, метод імплікаційних шкал та інші.

 

Кореляційнийаналіз - це процедура для вивченняспіввідношенняміжнезалежнимизмінними.

Факторнийаналіздаєможливістьвстановитибагатомірнізв´язкизмінних величин закількомаознаками.

Метод імплікаційних шкал - це наочна форма виміру та оцінки отриманих даних, які градуюються за кількістю або інтенсивністю ознак.

16. Застосування класифікації і типологізації у країнознавстві.

Типоло́гія у країнозна́встві — це групування країн світу за певними спільними ознаками, властивостями, якостями подібності, які дають можливість об'єднати ряд країн в одну групу (тип, підтип тощо) й водночас відрізняти їх від інших, ґрунтуючись на певних типологічних рисах.

Типології, що різняться за покладеними в їхню основу критеріями, можна поділити на два великі види: кількісні та якісні.

Типологічний підхід є принципово важливим інструментом пізнання різноманітної специфіки країн і регіонів.

Важливу роль у країнознавстві відіграє класифікація - поділ множин на підмножини, особливо при вивченні каркасних структур, які мають горизонтальну (а не вертикальну) будову

17. Математичні (кількісні) методи у країнознавчому дослідженні.

Математичні — група наукових методів, які дають змогу вивчати досліджуваний об'єкт з використанням математичного апарату. Основними з них є статистичний аналіз, факторний аналіз, кластер ний аналіз, (Кластерний аналіз — задача розбиття заданої вибірки об'єктів (ситуацій) на підмножини, що називаються кластерами, так, щоб кожен кластер складався з схожих об'єктів, а об'єкти різних кластерів істотно відрізнялися) регресійний аналіз тощо

18. Компаративний метод дослідження політичних явищ та процесів.

Компартивний (порівняльний метод) полягає в порівнянніоднотипнихполітичнихявищ, якірозвиваються в різнихкраїнах, культурнихсередовищах

19. Дайте характеристику методам абстрагування, моделювання та аналогії.

Абстрагування - це смислова операція, філософський і логічний метод «відволікання», який дає змогу переходити від конкретних предметів до загальних понять і законів розвитку.

Моделювання - це дослідження об'єктів пізнання на їх моделях; побудова моделей реально існуючих предметів і явищ

Аналогія – це подібність, схожість у цілому відмінних предметів, явищ за певними властивостями, ознаками або відношеннями.

20. Дайте характеристику таким методам, як аналіз і синтез, індукція та дедукція.

Аналіз –це розчленування певного предмету на складові елементи і вивчення кожного з елементів окремо

Синтез –цезєднання елементів в єдине ціле. Вивчення цього предмета, як єдине ціле

Індукція – процес логічного висновку на основі переходу від приватного положення до загального

Дедукція - метод мислення, при якому приватне положення логічним шляхом виводиться із загального