Культура современной Украины: достижения, проблемы, перспективы.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Культура современной Украины: достижения, проблемы, перспективы.



С середины 80-х годов, когда к власти пришел М.Горбачев, начался относительно быстрый процесс демократизации (новое законодательство, демократические выборы, переход к многопартийной системе, ликвидация цензуры). После распада СССР в 1991 г. начался новый этап в развитии украинского общества. Украина стала независимом государством со всеми его атрибутами. В 1997 г. в стране было зарегистрировано 45 политических партий, был принят Закон о языке, реализация которого могла бы дать эффективные результаты. Значительно расширились контакты с другимн странам, в том числе и культурные. Усилился интерес к прошлому украинского народа, появилась переводная литература ведущих историков - украиноведов (в 1993 г. украиноведение преподавалось в 28 университетах и колледжах США и в 12 университетах Канады). Возникают новые издательства, в значительной степени - частные учебные заведения, коммерческие учебные заведения. Национальные меньшинства Украины получили широкую возможность удовлетворять свои культурные запросы. Так, например, радио в Мариуполе регулярно ведет передачи на греческом языке (в Донецкой области более 100 тысяч греков). Оживилась работа церкви, различных религий в целом. Строятся и восстанавливаются церкви, костелы, синагоги. Были реабилитированы, стали издаваться писатели, которые были репрессированы, писатели-эмигранты И.Багряный, М. Зеров, В. Стус, В. Винниченко. Были опубликованы произведения А.Довженко, которые не могли быть напечатаны в условиях сталинского режима. Эти процессы с особой силой проявились в областях Западной Украины.

Но украинская культура в этот период столкнулась с серьезными трудностями, появились острые проблемы, которые не решены до сих пор.

В сложном положении оказалась система образования и воспита­ния. По экономическим причинам только в Донецкой области в 1995 г. было закрыто 140 детских садов. Учителям школ в последнее время систематически задерживают и без того крайне низкую зарплату, резко сократилось или практически почти прекратилось" финансирование училищ, техникумов, вузов. В стране растет преступность, в том числе и несовершеннолетних (в 1995 г. они ежедневно совершали более 400 преступлений). Ухудшение условий жизни и работы стало главной причиной того, что в 1992-1996 гг. за рубеж выехало 5 тысяч ведущих научных сотрудников.

Парализованным оказался украинский кинематограф, на прилавке магазинов появилось огромное количество низкопробной литературы. В то же время быстро сокращаются тиражи книг. Оптимальным показателем считается, когда на душу населения печатается 12-14 книг в год. Если в 1991 г. в Украине этот показатель составлял 3,6, то в 1996 г. – 0,99.

Население в значительной степени было лишено возможности читать периодику (в Донецкой области в 1996 г. только 1 семья из 30 выписывала газеты).

В связи со значительным сокращением жизненого, уровню жизни в 1997 г. Украина занимала 95 место в мире, а большая половины жителей живет ниже черты бедности, в Донецкой области -34%), ухудшением медицинского обслуживание, ростом стоимости лекарств, осложнением экологической обстановки наблюдается увеличение заболеваемости, смертности, снижение рождаемости. В Украине 6 миллионов больных с сердечно-сосудистой патологией, в Донецкой области только 11 % детей можно считать здоровыми.

В условиях продолжающегося спада промышленного и сельско­хозяйственного производства, платежеспособности предприятий и. населения (летом 1997 г. в Украине было 3,5 миллиона безработных, были закрыты или простаивали сотни предприятий), расходы госу­дарства на культуру резко сократились. В бюджете, планируемом на 1998 г., они должны быть вдвое меньше, чем требуется. Закрываются или перепрофилируются кинотеатры, сокращается сеть библиотек и других учреждений культуры (кстати, зарплата работников этих учреждений самая низкая среди интеллигенции), значительно ослабли связи писателей, композиторов, художников с деятелями культуры СНГ, дальнего зарубежья.

Укрепление и развитие независимой демократической Украины, невозможно без прогресса в культурной области. Этот прогресс -самым тесным образом связан с социально-экономическим и политическим. Украинская культура пользуется известностью во всем мире, имеет прочные исторические традиции, ее потенциал будет обязательно реализован.

 

 

СПИСОК ЛИТЕРАТУРЫ

1. Авдиев В.И. История Древнего Востока. - М.: Госполитиздат, 1953.-
758с.

2. Античная Греция. - В 2-х тт. - М.: Наука, 1983.

3. Асеев Ю.С. Джерела. Мистецтво Кшвсько! Русь - К.:Миетецтво,
1979.- 216 с.

3. Барг М.А. Эпохи и идеи. Становление историзма. - М.: Мысль, 1987. -348 с.

4.Белічко Ю.В. Українське радянське мистецтво періоду громадянської війни. - К.: Мистецтво, 1982.- 183 с.

5.Билецький П.О. Українське мистецтво другої половини ХVII-ХVШ
столітя. - К.:Мистецтво, 1981.- 159 с.

6. Богомолов А. С. Античная философия. - М.: изд-во МГУ, 1985 -368 с.

7. Винничук Л. Люди, нравы и обычаи Древней Греции и Рима.- М.:
Высшая школа, 1988. - 496 с.

8. Воропай О. Звичаї українського народу. - К.:ОберіГ, 1993.- 590 с.

9. Горфункель А. X, Философия эпохи Возрождения. - М.: Высшая школа,
1990. - 368 с.

10. Гриненко Г.В. Хрестоматия по истории мировой культуры. - М.:
Юрайт, 1998,- 669с.

11. Грушевский М.С. Очерк истории украинского народа. - К.:Лыбидь,
1991.-398 с.

12.Гуревич А. Я. Категории средневековой культуры. - М.: Искусство,
1984. -350 с.

13.Дмитриева Н. А. Краткая история искусств. - М.: Искусство, 1990.-
319 с.

14.История Древнего мира. В 3-х тт. - М.: Наука, 1983.

15.История искусства зарубежных стран. - М.: Искусство, 1980.- 384 с.

16.История средних веков. - В 2-х тт. / Под ред. Сказкина С. Д. - М.:
Высшая школа, 1977.

17. История Франции. - В 3-х тт. - Т. I. - М.: Наука, 1972.-360 с.
18.Історія світової культури. - Либідь, 1994.-320 с.

19. 1сторія української літератури XX ст. - У двох книгах, /за ред.
В.Г.Дончика.-К.:Либідь, 1994.

20.Історія української культури /За загал. ред. І.Крип'якевича. -
К.:Либідь, 1994.-656 с.

21. Ковальчук О.В. Українське народознавство. - К.:Освіта, 1992.- испр.
и перераб. /Гл. ред. М.Д. Аксенова. - М.: Аванта, 1999.- 704с.

 

40. Энциклопедия для детей.- Т.6. - Религии мира. 4.2. - 3-е изд., испр. и
перераб. /Гл. ред. М.Д. Аксенова. - М.: Аванта, 1999,- 688с.

41. Энциклопедия для детей.- Т.7. - Искусство. 4.1 - 2-е изд., испр. и
перераб. /Гл. ред. М.Д. Аксенова. - М.: Аванта, 1999,- 688с.

 

ТЕМА 5. ФЕНОМЕН УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ.

ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

План викладу

5.1. Теоретико-методологічні засади дослідження українсь­кої культури

5.2. Географічні чинники як підстава формування українсь­кої культури

5.3. Особливості українського менталітету

5.4. Основні етапи української культурогенези

5.5. Тенденції розвитку сучасної української культури

Ключові поняття й терміни: антеїзм, географічний детермінізм, есенціалізм, етнос, інструменталізм, кордоцентризм, конструктивізм, менталітет, нація, недопостмодерн, націєтворення, примордіалізм, українська куль­тура, українська культурогенеза.

 

5.1. ТЕОРЕТИКО - МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

Ключовою проблемою дослідження української культури є теоретика-методологічні підстави її виокремлення та кри­терії віднесення того чи іншого явища до українського куль­турного поля.

Насамперед, варто підкреслити нетотожність української культури та культури України. Під українською культурою розуміється сукуп­ність артефактів, створених представниками українського етносу/нації (безвідносно їх місця проживання).

Культура України — це культура на території України, тоб­то сукупність артефактів, створених в межах української держави (або на території, що нині належить українській дер­жаві — безвідносно суб'єкта культуротворчості). Другий термін є «м'якшим», оскільки спростовує численні теоретичні колізії щодо «українськості» будь-якого артефакту та знімає потре­бу доводити його автентичність, автономність, етнічну спе­цифічність, приналежність саме до української культури тощо.

Обидва смислових поля поєднуються в понятті «українська національна культура», що означає цілісне утворення, стриж­нем якого є особливий менталітет, а зовнішнім проявом — на­ціональна держава.

Одним із найбільш дискусійних питань сучасного українознавства є точка відліку «українського», з якої доцільно вести родовід української культури.

Основні підходи до початків української культурогенези:

• Офіційна історико-культурологічна думка Росії та
Польщі з середини XIX до початку XX ст. (С. Соловйов,
В. Сергієвич, В. Ключевський
та інші) взагалі вважала недоцільним виокремлення українського етносу, що, при­родно, спростовує питання про начала українства.

• Вперше існування окремого українського етносу обґрун­товує М. Костомаров, зазначаючи, що український народ існував вже у IX ст., а російська народність формуєть­ся з другої половини XII ст. (відповідно, Київська Русь
є сторінкою власне української історії).

М. Грушевський веде відлік українського етносу від IV ст. н. е. На думку вченого, східнослов'янські племе­на вже у найдавніші часи мали певні відмінності, пот­рапляли до різного етнографічного середовища, у різні
географічні, екологічні й культурні умови: великоруська народність формувалася переважно на фінській основі, білоруська — в процесі асиміляції балтських племен; ук­раїнська — у тісному спілкуванні з тюрками. Подальша
історія вела ці три народи здебільшого різними шляхами. За М. Грушевським, вже за часів Київської Русі існував повністю сформований український народ, а Київська Русь за національним змістом була українською.

• Радянські історики, культурологи й мовознавці ствер­джували, що український народ, нарівні з російським і білоруським, є відгалуженням спільної давньоруської народності, яка існувала до ХП-ХІV ст. Доба формування трьох східнослов'янських народностей (і мов) як окремих систем припадає на XIII ст. Отже, початком ук­раїнської народності вважаються XII-XIV ст. Сучасна культурологічна думка шукає коріння українсько­го етносу в найдавніші часи. Запропоновані гіпотези, в яких пошуки джерел давніх русів сягають XX-XV тис. до н. е., а безпосередня спадкоємність «протослов'ян, праслов'ян, дав­ніх слов'ян» із «середньодніпровськими русами раннього се­редньовіччя» — III тис. до н. е.1

Відкриття 1886 р. археологом В. Хвойкою на території су­часної Київської області трипільської культури, що є однією з найдавніших землеробських культур у світі, актуалізувало питання українських джерел. Дослідники розділилися на два | напрямки: «українофіли» наголошували на давності українсь­кої культури, вбачаючи у трипільцях пращурів сучасних ук­раїнців; опоненти заперечували будь-яку приналежність три­пільської культури до української. Аргументація обох сторін ґрунтувалася на археолого-етнографічних чинниках.

У сучасному етнонаціональному дискурсі (науковому полі з обговорення проблем етносу та нації) вирізняються три основні підходи:

1. Есенціалізм (від англ. еssenсе — сутність), або примордіалізм (від англ. ргіmordial — споконвічний) — це підхід, що обстоює природне походження етносу/нації, його/її наперед зада­ну сутність (представники — Е. Шілз, П. ван ден Берг, Г. Айзакс, і Ю. Бромлєй, Ю. Семенов та ін.). У межах даного підходу етносі тлумачиться як спільнота, що утворилася в результаті розвитку розширених кровноспоріднених груп. Він не з'являється і не зникає, а тільки трансформується в своїх історичних про під впливом природних чи соціальних сил. Доказом існування конкретного етносу є об'єктивні чинники — спільне походження, будова тіла (фізико-антропологічні параметри), психологія тонщо.

2. Інструменталізм (представники — П. Брасс, Н. Глезер,
Д. Горовіц) — це підхід, який розглядає етнос/націю як ідео­логічне, а не соціально-історичне утворення, що використо­вується політичним класом для укріплення панівного впливу на суспільство і суспільною елітою для мобілізації мас у бо­ротьбі за владу. В цьому підході велика увага приділяється маніпуляції символами культури з метою створення політич­ної ідентичності. Отже, етнос/нація в межах даного підходу є штучним утворенням, що виникає завдяки зусиллям еліти.

3. Конструктивізм (представники — Б. Андерсон, Ф. Варт,
Е. Гелнер, Е. Гобсбаум, В. А. Тишков) — це підхід, що трактує
етнічність як інтелектуальний конструкт політиків, пись­менників, вчених. У межах даного напряму етнос постає не об'єктивною спільнотою, що вимірюється економічними, полі­тичними й іншими об'єктивними критеріями, а суб'єктивною спільнотою, що вимірюється виключно соціально-психологічними критеріями.

У світовій культурологічній думці спостерігається рух від есенціалізму до інструменталізму та конструктивізму, адже останні напрями є більш ефективними в сучасних умо­вах, оскільки відповідають постмодерній культурі. Як зазна­чає сучасний французький філософ П, Рікер, історія — це не об'єктивний перелік фактів, а результат довільного ретро­спективного впорядкування подій, яким ми надаємо довіль­ного — значущого для нас — сенсу. У такому контексті іс­торія української культури набуває потенційної полілінійності викладу, що по-новому розставляє акценти в існуючо­му матеріалі.

Розгляд українського етносу/нації з пози­цій інструменталізму та конструктивізму оз­начає зсув від об'єктивних до суб'єктивних чинників націєтворення. Ґрунтуючись на таких методологічних засадах, можна довільно вибудовувати українську культурогенезу, залучаючи ті історико-культурні сюжети, які ми — українці — вважаємо важливими для нашого національного характеру. Втрачає актуальність питання про «національну приналежність» Київської Русі — це сторінка нашої (але ми не наголошуємо на ексклюзивності!) культу­ри, що заклала підґрунтя українства. Закиди, що Симаргл —не автохтонне слов'янське божество, а запозичення з іранської культури, не влучають у ціль, адже це божество з нашого язич­ницького пантеону, що увійшло у підґрунтя нашої культури, тощо.

Необхідно змінити дослідницьку оптику — наголос потріб­но робити не на минулому, а на теперішньому: жодна стовід­соткова українська ознака не мотилів ніякого значення, якщо сьогодні — на початку XXI століття — еліта не актуалізує українську націю як інтелектуальний конструкт, якщо для пе­ресічного громадянина «українець» перестане бути ключовим ідентитетом

 

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-07-14; просмотров: 221; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 52.205.167.104 (0.014 с.)