Протиріччя культурного процесу 60-80-х рр. 





Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Протиріччя культурного процесу 60-80-х рр.



60-80-і роки зовні виглядають найбільш стабільним часом радян­ської історії, але і вони пронизані глибокими внутрішніми протиріч­чями. З приходом до влади М.Хрущова політична обстановка в країні поступово змінюється, настає "відлига". Свою назву цей час отримав за повістю І.Еренбурга, яка дуже точно передала зміст епохи. Це - десталінізація суспільного життя, певна демократизація, реабілітація за­суджених, повернення багатьох імен, певна свобода творчості, що породило безліч надій. Однак реформи до кінця доведені не були, корінних змін політичного устрою не сталося, дуже швидко почався відкат перетворень, що призвів до "застою". Проте для культури хро­нологічно короткий період "відлиги" мав величезне значення і дале­косяжні наслідки. Атмосфера кінця 50-х років призвела до формування цілого покоління так званих "шестидесятників" - вчених, письменників, художників, які відзначалися непримиренністю до ідеологічного дикта­ту, повагою до особистості, прихильністю до національних культурних цінностей, ідеалів свободи. По-різному складалися їх стосунки з вла­дою, але загалом творчість цього покоління визначила шляхи всього подальшого розвитку української культури.

У кінці 50-х років на державному рівні було усвідомлене і визнане відставання Радянського Союзу від провідних західних країн, що всту­пили до того часу в етап науково-технічної революції. В державній політиці стали приділяти особливої уваги розвитку науки, створюва­лася безліч нових галузевих .науково-дослідних, проектно-конструк­торських інститутів, збільшилася кількість періодичних видань, крім Києва, у великих економічних центрах - Харкові, Львові, Донецьку від­крилися відділення Академії наук УРСР. Розвивалася система освіти. У 1959 р. обов'язковою стала 8-річна освіта, в 1977 р. - середня. Всесвітньовідомим став Інститут електрозварювання ім. Є.Б.Патона, який перетворився на науково-виробниче об'єднання, куди входили науково-дослідний інститут, конструкторське бюро, два дослідних заво­ди. Тут було запатентовано понад 400 винаходів, розроблені методи зварювання і різання електронним променем, лазерної обробки. При створенні англо-французького літака "Конкорд" була використана патонівська технологія виплавки сталі особливо високої якості. Київським Інститутом надтвердих матеріалів були розроблені карбоніт, кіборит. їх промислове виготовлення було налагоджене на Львівському заводі штучних алмазів. З початком космічної ери кращі машинобудівні під­приємства України стають частиною ракетно-космічного комплексу. Величезний внесок у розвиток фундаментальних і прикладних наук вне­сли математик М.Боголюбов, математик і кібернетик В.Глушков, конс­труктори космічних апаратів С.Корольов (генеральний конструктор), М.Янгель та В .Глушко, генетик І.Шмальгаузен, офтальмолог В.Філатов, кардіолог М.Амосов, нейрохірург М.Бурденко та інші.

Однак збереження адміністративного централізованого управлін­ня, системи оцінки тільки по кількості виробленої продукції - так звано­му "валу" приводили до повної економічної незацікавленості підпри­ємств у технічних новинках. Тому дуже часто виходило, що винаходи, зроблені в нашій країні, за кордоном знаходили більш широке застосу­вання. Один з характерних прикладів - технологія безперервної розливки сталі в металургії. Перша така установка була запущена на Донець­кому металургійному заводі. На середину 80-х років частка такої технології в Україні складала тільки 10%, в той час як Японія, Франція, Німеччина перейшли на неї майже повністю. В освіті кількісний ріст не супроводжувався такою ж якістю. Скорочувалася сфера застосування української мови. Кращі наукові сили, величезні кошти, передові техно­логії концентрувалися у військово-промисловому комплексі. Обмеже­ним був доступ до зарубіжної інформації. Науково-технічне відставан­ня України, як і в цілому СРСР, з середини 70-х років перетворилося на стадіальне, оскільки у розвиткові найбільших капіталістичних країн, пе­редусім СІНА, почалася нова ера, для визначення якої використовують різні терміни - постіндустріальна, інформаційна, комп'ютерна.

Поступально, але суперечливо розвивалися всі сфери художньої творчості. Найбільш повно характерні риси епохи відобразила літе­ратура. З одного боку, в художній прозі стали утверджуватися аналітичність, проблемність, відхід від описовості, звернення до сфери тонких почуттів, співвідношення морального і духовного. "Насампе­ред це стосується творчості О.Гончара, П.Загребельного, Ю.Збанацького, В.Козаченка. 60-70-і роки, за оцінкою авторів "Історії української літератури XX століття", були періодом "плідним, хоч і су­перечливим, періодом поглиблення її гуманістичних основ, посилення аналітичного й синтезуючого начал, утвердження нових форм, стилів, засобів". На повний голос заявили про себе І.Драч, Л.Костенко, В.Симоненко, М.Вінграновський. Склалася школа українського літе­ратурного перекладу, яка має високий міжнародний авторитет.

У той же час творчість продовжувала жорстко регламентуватися, зазнавати цензури, новаторство часто діставало негативну оцінку у офіційній критиці. Українські читачі, як і раніше, були відлучені від творчості письменників, які емігрували з України і продовжували писа­ти за кордоном. Особливе місце серед письменників-емігрантів займає І.Багряний. До війни він зазнавав репресій, у Німеччині в 1948 р. орга­нізував Українську революційне-демократичну партію, яка боролася за національне звільнення України. Романи І.Багряного "Тигролови", "Сад Гетсиманський", "Людина біжить над прірвою", його повісті, поеми, публіцистика тільки в наші дні стали надбанням читача, були оці­нені критиками як серйозний внесок в українську культуру.

Саме в колах інтелігенції виникає опозиційний рух, названий диси­дентським, члени якого головним своїм завданням вважали відстою­вання прав людини: свободу слова, свободу совісті. У 1976 р. була створена Українська Гельсінська група. У Донбасі пройшла молодість поета В.Стуса, чия доля набула символічного значення. Він закінчив Сталінський педінститут, працював учителем у Горлівці, перекладачем у газеті "Соціалістичний Донбас". Вже перші проби пера показали, що з'явився неабиякий поет з загостреним сприйняттям дійсності, з пре­красним знанням української мови. Активна громадянська позиція привела В.Стуса у ряди "дисидентської" інтелігенції Києва. У 1972р. він був арештований "за антирадянську агітацію" і "наклепницькі мотиви в творчості", відсидів 5 років і в 1980 р. отримав другий строк -15 років. Правдиве відображення життя колгоспників, протест проти політичних репресій - цього вистачило, щоб знищити поета. Він трагічно загинув у таборі для політв'язнів на Уралі в 1985 р., не доживши до радикальних змін:

Народе мій! До тебе я повернусь

І в смерті обернуся до життя!

У 1990 р. посмертно В.Стус був реабілітований, йому була прису­джена Державна премія ім. Т.Г.Шевченка.

Негативні тенденції характеризували розвиток українського живо­пису, де насаджувався народницький академічний стиль XIX ст., догма­тичність, переважала зображувальність над виразністю. Крім того, від­повідно до гасла про те, що мистецтво повинне бути зрозумілим "широким масам трудящих", на творчий експеримент, пошук нових форм була фактично накладена заборона. У той же час продовжували свою творчість такі видатні художники, як О.Шовкуненко, 'Г.Яблонська, М.Дерегус, В.Касьян.

Традиційно значними є досягнення української музики. З'явилися нові опери, балети, симфонії (Г.Майборода, К.Данькевич, Б.Лятошииський, інші). Світове визнання отримала національна шко­ла вокального мистецтва. Яскраві імена української оперної сцени - А.Солов'яненко, Д.Гнатюк, Б.Руденко, Є.Мірошниченко.

Особливого розвитку в ці роки досяг український кінематограф. Його вершини - фільми С.Параджанова "Тіні забутих предків", Л.Осики "Захар Беркут", Л.Бикова "В бій ідуть одні старики", І.Миколайчука "Вавілон XX". У той же час на екран не допускалися неприйнятні для режиму фільми, майстрам нав'язувалася тематика.

Протягом останніх 50 років швидко зростали міста, вони набували нового вигляду, йшло масове будівництво. Однак, за невеликими виня­тками, переважало панування типової забудови, втрата багатьох народ­них традицій, відсутність сучасних будівельних технологій, бідність ди­зайну характеризували стан архітектури.

Таким чином, при значних досягненнях України до середини 80-х років в культурі, як і в інших сферах життя, стала очевидною глибока системна криза.





Последнее изменение этой страницы: 2016-07-14; просмотров: 159; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.224.117.125 (0.007 с.)