Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Бюджетне фінансування. Розпорядники бюджетних коштівСодержание книги
Похожие статьи вашей тематики
Поиск на нашем сайте
Бюджетне фінансування — безповоротний та безоплатний відпуск коштів із державного та місцевих бюджетів на виконання загальнодержавних функцій і функцій муніципальних органів та забезпечення діяльності бюджетних установ і організацій. Кожне окреме бюджетне підприємство, організація або установа отримує кошти лише з одного бюджету — це один зі специфічних принципів бюджетного фінансування поряд із загальними принципами здійснення видаткової політики. Винятком із загального правила є фінансування незапланованих заходів, пов'язаних зі стихійним лихом, епідеміями, ліквідацією втрат від катастроф тощо. У такому разі кошти на покриття витрат виділяються як з місцевих, так і з державного (зокрема з Резервного фонду КМУ) бюджетів. Ще одним спеціальним принципом бюджетного фінансування є фінансування бюджетних установ на основі встановлених економічно і науково обґрунтованих нормативів для кожної сфери діяльності держави. Розподіл установ на ті, що фінансуються з Державного бюджету України, і ті, які отримують асигнування з місцевих бюджетів, здійснюється залежно від їх значимості та підпорядкування. Так, з Державного бюджету України отримують фінансування національні установи; підприємства, організації та заклади, що підпорядковані безпосередньо міністерствам України, державним комітетам та відомствам. Інші бюджетні установи фінансуються, в основному, з відповідних місцевих бюджетів. Відповідно до ст. 86 БКУ розмежування видів видатків між місцевими бюджетами здійснюється на основі принципу субсидіарності з урахуванням критеріїв повноти надання послуги та наближення її до безпосереднього споживача. Із бюджетів сіл, селищ, міст та їх об'єднань здійснюються видатки на фінансування бюджетних установ та заходів, які забезпечують необхідне першочергове надання соціальних послуг, гарантованих державою, і які розташовані найближче до споживачів. З бюджетів міст республіканського АРК та міст обласного значення, а також районних бюджетів здійснюються видатки на фінансування бюджетних установ та заходів, які забезпечують надання основних соціальних послуг, гарантованих державою для всіх громадян України. У свою чергу, видатки на фінансування бюджетних установ та заходів, які забезпечують гарантовані державою соціальні послуги для окремих категорій громадян, або фінансування програм, потреба в яких є в усіх регіонах України, здійснюються з бюджету АРК та обласних бюджетів. Через бюджети міст Києва та Севастополя фінансуються всі три передбачені групи видатків. У видаткових відносинах беруть участь щонайменше три суб'єкти. Владною стороною виступають Міністерство фінансів України, яке складає розпис видатків, і Державне казначейство, яке дозволяє користуватися бюджетними призначеннями (асигнуваннями). Останнє може поновлювати або припиняти фінансування бюджетних установ залежно від стану дотримання фінансової дисципліни. Посередником виступає уповноважений банк, в якому відкрито єдиний казначейський, особовий та реєстраційний рахунки бюджетної установи. Банк здійснює контроль за витрачанням готівки, порядком сплати податків і обов'язкових зборів, порядком списання коштів із рахунку. Третім учасником видаткових правовідносин є або розпорядник бюджетних коштів, або безпосередній їх отримувач. Жоден із суб'єктів не має права оперативної самостійності. Як уже зазначалося, розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних та нижчого рівня. Головні розпорядники коштів Державного бюджету України затверджуються законом України про державний бюджет шляхом встановлення їм бюджетних призначень. Відповідно, головні розпорядники коштів місцевих бюджетів визначаються рішенням про місцевий бюджет. Ними можуть бути виключно за: 1) бюджетними призначеннями, передбаченими законом про Державний бюджет України, — органи, уповноважені відповідно Верховною Радою України, Президентом України, КМУ забезпечувати їх діяльність, в особі їх керівників, а також міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Конституційний Суд України, Верховний Суд України та інші спеціалізовані суди; установи та організації, які визначені Конституцією України або входять до складу КМУ, в особі їх керівників; 2) бюджетними призначеннями, передбаченими бюджетом АРК, — уповноважені юридичні особи (бюджетні установи), що забезпечують діяльність Верховної Ради та Ради міністрів АРК, а також міністерства та інші органи влади АРК в особі їх керівників; 3) бюджетними призначеннями, передбаченими іншими місцевими бюджетами, — керівники місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів рад та їх секретаріатів, керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів рад. У межах встановлених повноважень головний розпорядник бюджетних коштів: 1) розробляє план своєї діяльності відповідно до завдань та функцій, визначених нормативно-правовими актами, у зв'язку з необхідністю досягнення конкретних результатів за рахунок бюджетних коштів; 2) розробляє на основі плану діяльності проект кошторису та бюджетні запити і подає їх Міністерству фінансів України або місцевому фінансовому органові; 3) отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України чи рішенні про місцевий бюджет, доводить у встановленому порядку до розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (одержувачів бюджетних коштів) відомості про обсяги асигнувань, забезпечує управління бюджетними асигнуваннями; 4) затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня, якщо інше не передбачено законодавством; 5) здійснює внутрішній контроль за повнотою надходжень, отриманих розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та їх одержувачами, і витрачанням ними бюджетних коштів; 6) отримує звіти про використання коштів від розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та їх одержувачів і аналізує ефективність використання ними бюджетних коштів. Бюджетне асигнування — повноваження, надане розпоряднику бюджетних коштів відповідно до бюджетного призначення на взяття бюджетного зобов'язання і здійснення платежів із конкретною метою в процесі виконання бюджету. Бюджетний запит — документ, підготовлений розпорядником бюджетних коштів, який містить пропозиції з відповідним обґрунтуванням відносно обсягу бюджетних коштів, необхідних для його діяльності на наступний бюджетний період. У межах встановлених бюджетних призначень головний розпорядник має можливість перерозподіляти свої видатки з метою забезпечення їх пріоритетності як на стадії формування проекту бюджету при підготовці бюджетного запиту, так і на стадії виконання бюджету під час складання бюджетного розпису та у процесі поточного виділення коштів. Розпорядник коштів бюджету нижчого рівня — це розпорядник, який у своїй діяльності підпорядкований відповідному головному розпорядникові, розпорядникові вищого рівня, та/або діяльність якого координується через нього. Розпорядники бюджетних коштів нижчого рівня поділяються на розпорядників коштів другого та третього ступеня. Розпорядниками бюджетних коштів другого ступеня є бюджетні установи в особі їх керівників, які уповноважені на отримання асигнувань, прийняття зобов'язань та здійснення виплат із бюджету, на виконання функцій самої установи, яку вони очолюють, і на розподіл коштів для переказу розпорядникам третього ступеня та безпосередньо підпорядкованим їм одержувачам. Розпорядниками бюджетних коштів третього ступеня є бюджетні установи в особі їх керівників, які уповноважені на отримання асигнувань, прийняття зобов'язань та здійснення виплат із бюджету, на виконання функцій самої установи, яку вони очолюють, і на розподіл коштів безпосередньо підпорядкованим їм одержувачам. Враховуючи персоналізацію відповідальності за порушення бюджетної дисципліни та необхідність підвищення фінансового контролю за витрачанням коштів, Бюджетним кодексом України передбачено, що кошти бюджету, які отримують фізичні особи та юридичні особи, що не мають статусу бюджетної установи (одержувачі бюджетних коштів), надаються їм лише через розпорядника бюджетних коштів. Отже, одержувачами бюджетних коштів є підприємства і госпрозрахункові організації, громадські та інші організації, що не мають статусу бюджетної установи, які отримують кошти з бюджету як фінансову підтримку або уповноважені органами державної влади на виконання загальнодержавних програм, надання послуг безпосередньо через розпорядників. Після отримання коштів з бюджету на свої рахунки головні розпорядники в установленому порядку перераховують кошти на поточні рахунки підвідомчих підприємств, організацій та закладів — на рахунки розпорядників нижчого ступеня. Щодо бюджетів міст районного підпорядкування, сільських та селищних бюджетів, фінансування здійснюють відповідні виконавчі комітети органів місцевого самоврядування. Таким чином, у фінансуванні витрат з бюджету беруть участь усі ланки бюджетної системи України. Відносини в галузі видатків регулюються такими видами актів: 1) норми яких регламентують фінансові відносини: закон про Державний бюджет України, рішення про місцеві бюджети, постанови КМУ, інструкції Мінфіну та Держказначейства; 2) додержання і виконання правових норм, за допомогою яких реалізуються права та обов'язки учасників видаткових відносин: кошториси, бюджетні доручення, ордери, грошові чеки, лімітні довідки тощо. Здійснення видатків розпорядників та одержувачів бюджетних коштів у межах затверджених кошторисів доходів і видатків, планів асигнувань або планів використання бюджетних коштів органами Державного казначейства проводиться через реєстраційні, спеціальні реєстраційні рахунки розпорядників бюджетних коштів. Такі рахунки відкриваються для одержання коштів із бюджету і для повного обліку бюджетних коштів та контролю за їх використанням в органах Державного казначейства на кожний бюджетний рік. По закінченні року рахунки закриваються, оскільки згідно з чинним законодавством усі бюджетні призначення втрачають чинність після закінчення бюджетного періоду, за винятком випадків, коли окремим законом передбачені багаторічні бюджетні призначення. Реєстраційний рахунок відкривається після письмового повідомлення про це розпорядника бюджетних коштів. Щоб відкрити рахунок у Казначействі, бюджетна установа має подати заяву про відкриття з двома підписами (керівника і головного бухгалтера); довідку про внесення установи до Єдиного реєстру підприємств і організацій України із зазначенням ідентифікаційного номера установи; нотаріально засвідчену копію статуту (положення) організації; довідку про доведення до розпорядника коштів обсягу асигнувань, передбачених в акті про бюджет на поточний період із розподілом їх за всіма підрозділами бюджетної класифікації; довідку про затвердження ко-шторису з поквартальним розподілом; картку зі зразками підписів; звіт про виконання попереднього кошторису. Органи Державного казначейства укладають із розпорядниками коштів договори на здійснення рахунків і обслуговування таких осіб відповідно до встановлених лімітів. Кількість реєстраційних рахунків для розпорядника бюджетних коштів залежить від ступеня деталізації контролю казначейства за використанням бюджетних коштів відповідно до бюджетної класифікації. Підставою для здійснення видатків розпорядників бюджетних коштів є платіжні доручення, підготовлені власниками рахунків, та документи, що підтверджують цільове спрямування коштів (рахунки, рахунки-фактури, накладні, товарно-транспортні накладні, трудові угоди (контракти), договори на виконання робіт, акти виконання робіт тощо). Порядок їх оформлення та подання до органів Державного казначейства регламентується вимогами законодавства, що визначають порядок обліку зобов'язань, у межах яких розпорядник бюджетних коштів має сплатити певну суму коштів виконавцеві. Платіжні доручення подаються до органів Державного казначейства у двох примірниках або в кількості примірників, потрібних для всіх учасників безготівкових розрахунків. Строк їх дії встановлюється у межах 10 календарних днів з дня виписки. У межах встановлених повноважень казначейські органи визначають порядок та строки зберігання розрахункових документів згідно з чинним законодавством. Розпорядник бюджетних коштів виконує такі функції: • затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня; • здійснює внутрішній контроль за повнотою надходжень, отриманих розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня й отримувачами бюджетних коштів, і витрачанням їх ними; • отримує звіти про використання бюджетних коштів від розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня й отримувачів бюджетних коштів і аналізує ефективність використання їх ними. Якщо в процесі виконання бюджету зміна зобов'язань вимагає менших асигнувань головним розпорядникам бюджетних коштів, міністр фінансів України (керівник місцевого фінансового органу) приймає рішення про приведення у відповідність бюджетного призначення. Постійне бюджетне призначення містить витрати спеціального фонду бюджету, які дають право здійснювати їх виключно в межах і за рахунок відповідних надходжень у спеціальний фонд. Якщо після прийняття закону (рішення) про бюджет відповідальність за виконання функцій або надання послуг, на які затверджено бюджетне призначення, передається на іншого головного розпорядника бюджетних коштів, дія бюджетного призначення не припиняється. Передача повноважень здійснюється повідомленням Міністерства фінансів України (місцевого фінансового органу) КМУ (місцевої державної адміністрації, відповідної ради) у двотижневий строк. Усі бюджетні призначення втрачають силу після закінчення бюджетного періоду, за винятком випадків, коли окремим законом України передбачені багаторічні бюджетні призначення. Соціально-культурні видатки Держава в особі спеціальних організацій, соціальних працівників або волонтерів надає послуги за обставин, що об'єктивно порушують нормальну життєдіяльність особи, наслідки яких вона не може подолати самостійно (інвалідність, старість, сирітство, безпритульність, насильство, зневажливе ставлення та негативні стосунки в сім'ї тощо). Держава за свій рахунок створює тимчасові притулки для дорослих, неповнолітніх, провадить систему медичних, професійних, соціальних заходів, спрямованих на надання особам, які перебувають у складних життєвих обставинах, допомогу у відновленні ними порушених функцій організму, компенсації обмежень життєдіяльності для підтримання фізичного, інтелектуального, психічного, соціального рівнів. Ці послуги в Україні надаються державними і комунальними підприємствами, установами та закладами соціального обслуговування, які підпорядковані центральним і місцевим органам виконавчої влади, місцевого самоврядування, та юридичними особами, які створюються відповідно до законодавства і не мають на меті отримання прибутку, а також фізичними особами. Закон України "Про соціальні послуги", що визначає соціальні послуги — комплекс правових, економічних, психологічних, освітніх, медичних, реабілітаційних та інших заходів, спрямованих на окремі соціальні групи чи індивідів, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги, з метою поліпшення або відтворення їх життєдіяльності, соціальної адаптації та повернення до повноцінного життя; Закон України "Про соціальні послуги" встановлює основні принципи надання соціальних послуг: • адресність та індивідуальний підхід; • доступність та відкритість; • добровільність вибору отримання чи відмови від надання соціальних послуг; • гуманність; • законність; • соціальна справедливість; • комплексність; • максимальна ефективність використання бюджетних та позабюджетних коштів суб'єктами, які надають соціальні послуги. Фінансування соціальних послуг здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, спеціальних фондів, коштів підприємств, установ та організацій, плати за соціальні послуги, коштів благодійної допомоги (пожертвувань), коштів одержувачів соціальних послуг та інших джерел, передбачених законодавством. У місцевих бюджетах мають плануватися кошти, необхідні для фінансування соціальних послуг. У державному та місцевих бюджетах мають передбачатися кошти для фінансування цільових програм надання соціальних послуг. Фінансування територіальних програм розвитку соціальних послуг здійснюється за рахунок виділених місцевому бюджету цільових субвенцій або шляхом кооперування коштів місцевих бюджетів на реалізацію спільних проектів. У разі залучення бюджетних коштів до фінансування соціальних послуг, які надаються в установленому порядку недержавними суб'єктами чи фізичними особами, місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування на конкурсній основі укладають із суб'єктами, що надають соціальні послуги, договір щодо умов фінансування та вимог до обсягу, порядку та якості надання соціальних послуг. Фінансова дисципліна Регулювання бюджетного процесу за новими нормами, встановленими БКУ, реформування правового регулювання бюджетних відносин (зокрема перехід на формування Державного бюджету України за програмно-цільовим методом, втілення засад нових міжбюджетних відносин, введення казначейського обслуговування бюджетів, прийняття нового порядку кошторисно-бюджетного фінансування) створюють підстави для висновку щодо поступового реформування бюджетної системи країни, в т. ч. із питання забезпечення всебічного фінансового контролю за ефективним та цільовим використанням бюджетних ресурсів. У ст. 7 БКУ серед принципів, що характеризують бюджетну систему України, закріплений і принцип відповідальності учасників бюджетного процесу, згідно з яким кожен учасник бюджетного процесу несе відповідальність за свої дії або бездіяльність на кожній стадії бюджетного процесу. Дію цього принципу може бути екстрапольовано і на відносини, пов'язані зі здійсненням бюджетного, в т. ч. кошторисно-бюджетного, фінансування. Так, до повноважень Рахункової палати з контролю за дотриманням бюджетного законодавства належить здійснення контролю, в т. ч. за використанням коштів Державного бюджету України відповідно до закону про державний бюджет, ефективністю використання та управління коштами Державного бюджету України (ст. 110 БКУ). Серед контрольних повноважень, якими наділено Державне казначейство — здійснення контролю за відповідністю платежів узятим зобов'язанням та бюджетним асигнуванням (ст. 111 БКУ). Органи Державної контрольно-ревізійної служби України забезпечують контроль за цільовим та ефективним використанням коштів Державного бюджету України та місцевих бюджетів і мають щомісяця надавати Верховній Раді України та Міністерству фінансів України узагальнені результати звітів про проведені перевірки. У Бюджетному кодексі України є поняття бюджетного правопорушення (ст. 116), під яким визнається недотримання учасником бюджетного процесу встановленого чинним законодавством порядку складання, розгляду, затвердження, внесення змін, виконання бюджету чи звіту про виконання бюджету. Зрозуміло, що з боку розпорядників бюджетних коштів порушення бюджетної дисципліни можуть допускатися на стадії як виконання бюджету, так і складання проекту бюджету (зокрема, шляхом відображення неправомірних даних у бюджетних запитах). У межах встановлених повноважень Міністерство фінансів України, Міністерство фінансів АРК, місцеві фінансові органи щороку протягом трьох місяців після прийняття відповідних бюджетів перевіряють правильність складення і затвердження кошторисів і планів асигнувань. Скорочення завищених асигнувань, виявлених у результаті перевірки правильності складення кошторисів, проводиться Міністерством фінансів України, Міністерством фінансів АРК, місцевими фінансовими органами на підставі матеріалів перевірок. У країні є негативна тенденція щодо використання бюджетних коштів, яку виявляють результати ревізій та перевірок контрольних фінансових органів. Так, Рахункова палата України у звіті за 2004 р. констатувала, що значним за обсягами був такий вид порушення, як наявність завищених асигнувань та зайво одержаних бюджетних коштів у зв'язку з необґрунтованим складанням кошторисних призначень (200,6 млн грн, що становить 40,5 % від загальної суми нецільового використання). Системного характеру набуло протягом останніх років формування головними розпорядниками коштів непередбачених законодавством резервів за рахунок коштів Державного бюджету України. Ревізорами фінансових органів були виявлені також факти використання коштів державного бюджету не за цільовим призначенням, зокрема внаслідок фінансування договорів, тематика яких не була передбачена державними програмами, або укладених на підставі національних програм, які не мали подальшого продовження у державних програмах. Згідно зі ст. 119 БКУ нецільове використання бюджетних коштів (тобто витрачання їх на цілі, що не відповідають бюджетним призначенням, встановленим законом про Державний бюджет України або рішенням про місцевий бюджет), виділених бюджетним асигнуванням чи кошторисом, має наслідком зменшення асигнувань розпорядникам бюджетних коштів на суму коштів, витрачених не за цільовим призначенням, і притягнення відповідних посадових осіб до дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності у порядку, визначеному законами України. У разі нецільового використання бюджетних коштів, отриманих у вигляді субвенції, зазначені кошти підлягають обов'язковому поверненню до відповідного бюджету у порядку, визначеному КМУ. Відповідні посадові особи притягаються до відповідальності згідно з законом. Чинне законодавство містить підстави, за якими може бути призупинено бюджетні асигнування. Зокрема, Міністерство фінансів України, Державне казначейство України, Державна контрольно-ревізійна служба України, місцеві фінансові органи, голови виконавчих органів міських міст районного значення, селищних та сільських рад, головні розпорядники бюджетних коштів у межах своїх повноважень можуть призупиняти бюджетні асигнування у разі: 1) несвоєчасного і неповного подання звітності про виконання бюджету; 2) невиконання вимог щодо бухгалтерського обліку, складання звітності та внутрішнього фінансового контролю за бюджетними коштами і недотримання порядку перерахування цих коштів; 3) подання недостовірних звітів та інформації про виконання бюджету; 4) порушення розпорядниками бюджетних коштів вимог щодо прийняття ними бюджетних зобов'язань; 5) нецільового використання бюджетних коштів. У разі виявлення бюджетного правопорушення відповідні органи у межах своєї компетенції можуть вчиняти такі дії щодо тих розпорядників бюджетних коштів та одержувачів, яким вони довели відповідні бюджетні асигнування: 1) застосування адміністративних стягнень до осіб, винних у бюджетних правопорушеннях відповідно до закону; 2) зупинення операцій із бюджетними коштами. При цьому використовується загально-правовий принцип юридичної відповідальності, згідно з яким накладення на особу заходу утримання за бюджетне правопорушення не звільняє її від відшкодування заподіяної таким правопорушенням матеріальної шкоди в порядку, встановленому законом. Призупинення операцій з бюджетними коштами полягає у призупиненні будь-яких операцій зі здійснення платежів з рахунку порушника бюджетного законодавства і може здійснюватися на строк до тридцяти днів, якщо інше не передбачено законом. Механізм призупинення операцій із бюджетними коштами визначає КМУ. Порядок призупинення бюджетних асигнувань регламентується наказом Міністерства фінансів України від 15 травня 2002 р. № 319. Таке призупинення має на меті припинити на конкретно визначений час повноваження на взяття бюджетного зобов'язання за загальним фондом бюджету в межах бюджетного періоду і може застосовуватися у випадках, передбачених ст. 117 БКУ. Рішення про призупинення бюджетних асигнувань приймає міністр фінансів України, міністр фінансів АРК, керівник місцевого фінансового органу, голова виконавчого органу міської, міста районного значення, селищної та сільської рад на підставі протоколу про бюджетне правопорушення або акта ревізії та доданих до нього документів. Рішення про призупинення бюджетних асигнувань оформляється у вигляді розпорядження про призупинення бюджетних асигнувань. Бюджетні асигнування призупиняються з першого числа місяця, наступного за датою прийняття розпорядження про призупинення бюджетних асигнувань. Наказом конкретизується, що бюджетні асигнування призупиняються на строк від одного до трьох місяців у межах поточного бюджетного періоду в обсязі 50 % асигнувань, затверджених у плані асигнувань розпорядника бюджетних коштів за скороченою економічною класифікацією видатків бюджету на цей період, за винятком асигнувань на оплату праці, нарахування на заробітну плату та трансфертів населенню. У разі виявлення бюджетного правопорушення та наявності підстав для призупинення бюджетних асигнувань протокол про бюджетне правопорушення або акт ревізії із пропозиціями щодо призупинення бюджетних асигнувань необхідно подати до фінансового органу, наділеного відповідною компетенцією. Розпорядження про призупинення бюджетних асигнувань є підставою для внесення змін до помісячного розпису асигнувань загального фонду бюджету (плану асигнувань із загального фонду бюджету відповідного розпорядника бюджетних коштів) шляхом перенесення бюджетних асигнувань на наступні періоди. Розпорядження про призупинення бюджетних асигнувань складається у п'яти примірниках — один оригінал і чотири копії. Оригінал розпорядження про призупинення бюджетних асигнувань залишається органові, який прийняв рішення, для внесення змін до помісячного розпису асигнувань загального фонду бюджету. Одна копія розпорядження про призупинення бюджетних асигнувань передається до Державного казначейства України із довідкою про внесення змін до помісячного розпису асигнувань загального фонду бюджету; друга копія передається розпорядникові або одержувачу бюджетних коштів, яким учинено бюджетне правопорушення; третя — головному розпорядникові бюджетних коштів, до сфери управління якого належить розпорядник чи одержувач бюджетних коштів; четверта — протягом п'яти робочих днів надсилається органові, за поданням якого його прийнято. Розпорядник або одержувач бюджетних коштів, якому призупинені бюджетні асигнування, в установлені у розпорядженні про призупинення бюджетних асигнувань строки подає інформацію відповідному органові про усунення бюджетного правопорушення та копії документів, що її підтверджують. За результатами аналізу отриманої інформації про усунення бюджетного правопорушення та підтверджувальних документів компетентні органи, що прийняли рішення про призупинення бюджетних асигнувань, приймають рішення про відновлення дії бюджетних асигнувань. Розпорядження про відновлення дії бюджетних асигнувань є підставою для внесення з першого числа місяця, наступного за датою прийняття цього розпорядження, змін до помісячного розпису асигнувань загального фонду бюджету (плану асигнувань із загального фонду бюджету відповідного розпорядника бюджетних коштів) та наступного взяття зобов'язань. У ст. 121 БКУ визначено правові засади відповідальності за бюджетні правопорушення, зокрема встановлено, що особи, винні у порушенні бюджетного законодавства, несуть цивільну, дисциплінарну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно з законами України. Бюджетне правопорушення, вчинене розпорядником або одержувачем бюджетних коштів, може бути підставою для притягнення до відповідальності згідно з законом його керівника чи інших відповідальних посадових осіб залежно від характеру вчинених ними дій. Посадові особи органів державної влади, органів влади АРК та органів місцевого самоврядування, а також підприємств, установ та організацій, які вчинили бюджетне правопорушення, несуть передбачену законом цивільно-правову відповідальність згідно з законом незалежно від накладення передбачених БКУ утримання на розпорядника або одержувача бюджетних коштів. Водночас бюджетне законодавство закріплює конституційні принципи, зокрема на судовий захист, передбачивши право на оскарження рішення про накладення утримання за бюджетне правопорушення. Таке рішення оскаржується в адміністративному або судовому порядку протягом 10 днів з дня його винесення, якщо інше не передбачено законом. Факт оскарження рішення про накладення утримання за бюджетне правопорушення не зупиняє виконання цього рішення. У разі визнання судом рішення про накладення утримання за бюджетне правопорушення повністю чи в частині незаконним особі, щодо якої воно було винесене, перераховуються недоотримані бюджетні кошти та поновлюються інші обмежені таким рішенням її права. Запитання і завдання для самоконтролю 1. Розкрийте сутність поняття витрат і видатків бюджету. 2. Що таке витрати бюджету? 3. Які пріоритети бюджетного асигнування? 4. Назвіть основні принципи фінансування. 5. Охарактеризуйте поняття бюджетного фінансування. 6. Хто є розпорядниками бюджетних коштів? Які їх функції? 7. Назвіть нормативні акти в галузі видатків. 8. Розкрийте сутність поняття фінансової дисципліни. 9. Які ви знаєте принципи фінансової дисципліни?
|
||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-07-11; просмотров: 679; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.226.180.253 (0.013 с.) |