Правовідносини бюджетної системи України

Бюджетне право (частина фінансового права) — це сукупність фінансово-правових норм, які регулюють фінансові відносини у зв'язку з бюджетною діяльністю, тобто утворенням, розподілом та використанням коштів державного і місцевих бюджетів. Відносини, що є предметом бюджетного права, нерозривно пов'язані з іншими розділами та інститутами фінансового права.

Бюджетні відносини включають:

• встановлення бюджетного устрою та бюджетної системи України;

• структуру доходів і видатків бюджетної системи та розподіл між її ланками;

• здійснення міжбюджетних трансфертів та розмежування компетенції органів державної та муніципальної влади;

• організацію бюджетного процесу.

Бюджетно-правові норми (БПН) характеризуються категоричною імперативністю та відсутністю оперативної самостійності для учасників бюджетних відносин. Вони регулюють відносини під час формування бюджетної системи, розподілу доходів і видатків між окремими ланками бюджетної системи та здійснення міжбюджетних трансфертів, а також визначають правову регламентацію бюджетного процесу та компетенцію його учасників, є суспільними відносинами, врегульованими бюджетно-правовими нормами і пов'язаними з розподілом та витрачанням ресурсів, акумульованих бюджетною системою країни.

БПН визначають права та обов'язки суб'єктів бюджетних відносин, вказують на обставини, за яких їх учасники стають носіями конкретних прав та обов'язків, передбачають наслідки, які настають у разі невиконання вимог, установлених цими нормами. Закріплюючи на рівні нормативно-правового акта компетенцію органів державної та місцевої влади, а також пра-ва та обов'язки учасників бюджетних відносин, бюджетні норми надають економічним (бюджетним) відносинам офіційного характеру, що захищається державою та підкріплюється її імперативно-владними повноваженнями.

Бюджетні правовідносини є наслідком правового регулювання державою суспільних відносин, тобто надання цим відносинам юридичної форми.

Особливостями бюджетних відносин є їх звужене, порівняно з фінансовими, коло суб'єктів: учасниками бюджетних відносин не можуть бути фізичні особи, оскільки вони за чинним законодавством не можуть безпосередньо отримувати кошти з бюджетів будь-якого рівня на власне фінансування. Кожний учасник бюджетних відносин бере участь у формуванні, розподілі або використанні коштів, зібраних до бюджету відповідного рівня, на одній або всіх стадіях бюджетного процесу.

Провідне місце у бюджетних відносинах займають представницькі органи, які своїми рішеннями затверджують акти про бюджет, а також органи виконавчої влади — основні виконавці бюджетів. Окреме місце належить органам спеціальної компетенції у галузі фінансів: МФУ, Державному казначейству тощо, які безпосередньо забезпечують бюджетну діяльність.

БПН класифікують за такими критеріями:

1. За змістом: матеріальні та процесуальні. Матеріальні норми встановлюють матеріальний зміст бюджету: структуру бюджетної системи, джерела доходів і видатків, їх обсяги, порядок закріплення за різними ланками бюджетної системи, здійснення міжбюджетних трансфертів тощо. їх об'єднують у фінансово-правовий інститут — бюджетний устрій, який є складовою бюджетного права. Процесуальні БПН регулюють бюджетний процес, тобто відносини щодо складання, розгляду і затвердження бюджету, його виконання, а також складання, розгляду і затвердження звітності про виконання бюджету. Такі норми об'єднано у фінансово-правовий інститут — бюджетний процес.

2. За часом дії БПН поділяють на постійно діючі та періодичні. Цей критерій характеризує періодичність бюджетних відносин. Постійно діючі норми містяться, наприклад, у БКУ, у Законі "Про місцеве самоврядування в Україні", мають визначальний характер під час установлення бюджетної системи та визначення бюджетних повноважень учасників бюджетного процесу. Постійно діючі бюджетно-правові норми не обмежені у часі, вони є, поки суб'єкти відносин зберігають свою правомочність.

Норми періодичного характеру містяться у щорічних актах про бюджет, затверджених представницькими органами, та в НПА, які приймають органи виконавчої влади на їх забезпечення, оскільки акти про бюджет діють лише протягом бюджетного періоду.

31 грудня установи Державного казначейства України закривають рахунки бюджетним установам, що фінансуються за рахунок відповідного бюджету, і відкривають їх з 1 січня у межах бюджетних призначень, установлених черговим актом про бюджет. Черговою особливістю бюджетних відносин є їх велика деталізованість. Оскільки коштів на фінансування видатків завжди не вистачає і держава змушена фінансувати лише невідкладні потреби, вона має детально регламентувати права та обов'язки всіх учасників бюджетного процесу для забезпечення ефективного, цільового та економного витрачання фінансових ресурсів і їх постійного й планового надходження до бюджету певного рівня. Відповідно, порядок відпуску коштів та їх витрачання встановлений в актах бюджетного законодавства.

Згідно з БКУ бюджетне законодавство України становлять: Конституція України; БКУ; закон про державний бюджет на поточний рік; інші закони, що регулюють бюджетні відносини; нормативно-правові акти КМУ; нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади; рішення органів АРК, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування.

У Конституції України у ст. 95 визначено загальні засади формування бюджетної системи України, побудовані на справедливому й неупередженому розподілі суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами. Виключно у законі про Державний бюджет України визначено видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.

Засади формування бюджету: збалансованість; регулярні звіти про доходи і видатки Державного бюджету України мають бути оприлюднені.

21 червня 2001 р. прийнято БКУ, в якому встановлено верховенство бюджетного законодавства, а всі НПА акти мають застосовуватися у частині, що не суперечить йому та закону про Державний бюджет України (ст. 4). У ньому (БКУ) визначено структуру та принципи бюджетної системи, дано поняття бюджетного процесу та встановлено компетенцію його учасників і взято орієнтир на просування України шляхом фіскальної децентралізації у напрямі створення міцних бюджетів на рівні міст, сіл і селищ, здатних ухвалювати власні видатки та фінансувати їх переважно з власних джерел доходів. Водночас у законодавстві не було детального механізму практичної реалізації спільної програми фіскальної децентралізації. Оскільки легше децентралізувати видатки, ніж джерела доходів, місцеві бюджети для збалансування у багатьох країнах спираються на трансферти з бюджетів вищого рівня.

Бюджетна резолюція — це рішення Верховної Ради України, що приймається як постанова, яка є джерелом бюджетного права і відображає основні напрями бюджетної політики на планований рік та програмою, на яку уряд має орієнтуватися, у процесі складання проекту закону про державний бюджет.

У межах компетенції, визначеної Конституцією України, БКУ та чинним законодавством, уряд та органи центральної виконавчої влади здійснюють поточне нормативно-правове регулювання бюджетною діяльністю. Визначальне місце у цьому процесі відведено органам системи МФУ — органам Державного казначейства.

Бюджетне законодавство України побудоване за принципами, визначеними у ст. 8, 95 та 143 Конституції України, що полягають у верховенстві закону та незалежності окремих ланок бюджетної системи країни, яка будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами.

Будова бюджетної системи.

Складові елементи бюджетної системи: її структура, принципи побудови та організація функціонування.

Структура бюджетної системи визначається бюджетним устроєм, який ґрунтується на адміністративно-державному устрої України.

Бюджетний устрій України — визначена правовими нормами система бюджетів України, розмежування доходів і видатків між ними, повноваження органів законодавчої та виконавчої влади у сфері бюджету. Оскільки Україна є унітарною державою, то її бюджетна система дворівнева і складається з Державного бюджету України та місцевих бюджетів. Устрій є організацією та принципами побудови бюджетної системи, її структури, взаємозв'язком між окремими ланками бюджетної системи.

Бюджетна система України — урегульована нормами права сукупність Державного бюджету України та місцевих бюджетів, побудована з урахуванням економічних відносин, державного й адміністративно-територіального устрою.

БКУ розмежовує поняття "місцевий бюджет" та "бюджет місцевого самоврядування". Районні та обласні ради є органами місцевого самоврядування, які представляють спільні інтереси територіальних громад. Відповідно, бюджет місцевого самоврядування — бюджет територіальних громад сіл, селищ і міст. Місцевий бюджет — бюджет АРК, обласні, районні бюджети, бюджети районів у містах та бюджети місцевого самоврядування.

Зведений бюджет України — сукупність усіх бюджетів, що входять до складу бюджетної системи. Його використовують для аналізу та прогнозування економічного і соціального розвитку держави. Зведений бюджет України включає показники Державного бюджету України, зведеного бюджету АРК та зведених бюджетів областей і міст Києва та Севастополя, всього — 28 суб'єктів. Зведений бюджет не затверджується Верховною Радою України, оскільки кожний бюджет затверджує відповідний орган місцевого самоврядування або місцевої влади. Призначення зведеного бюджету в тому, щоб на підставі зведених показників доходів та видатків, які отримує вся бюджетна система країни, здійснити аналіз та визначити засади державного регулювання економічного і соціального розвитку України.

У свою чергу бюджети нижчого рівня також є зведеними. Зокрема, до них належать зведені бюджети АРК, областей, районів, міст із районним поділом. Зведений бюджет АРК включає показники бюджету АРК, зведених бюджетів її районів та бюджетів міст республіканського значення. Зведений бюджет області включає показники обласного бюджету, зведених бюджетів районів і бюджетів міст обласного значення цієї області. Зведений бюджет району включає показники районних бюджетів, бюджетів міст районного значення, селищних та сільських бюджетів цього району. Зведений бюджет міста з районним поділом включає показники міського бюджету та бюджетів районів, що входять до його складу. Якщо місту або району в місті адміністративно підпорядковані інші міста, селища чи села, зведений бюджет міста або району в місті включає показники бюджетів цих міст, селищ та сіл. Як і зведений бюджет України, ці зведені бюджети також не затверджуються, а використовуються для аналізу і визначення засад регулювання соціально-економічного розвитку окремих утворень.

БКУ визначає основні принципи бюджетної системи (ст. 7) та запроваджує систему єдиних процедур — ухвалення рішень учасниками бюджетного процесу на засадах єдиної загальнодержавної бюджетної політики. Бюджетна система ґрунтується на таких принципах:

1. Єдності. Виявляється у взаємодії бюджетів усіх рівнів з питань формування дохідної бази. Взаємодія відбувається шляхом розподілу між бюджетами регулюючих дохідних джерел, утворення і часткового перерозподілу цільових фондів. Єдність бюджетної системи дає можливість уряду держави проводити єдину фінансову та податкову політику. Казначейська форма виконання бюджету, яка є основною для всієї бюджетної системи України, базується на принципі роботи єдиного казначейського рахунку, тобто системи бюджетних рахунків органів Державного казначейства, відкритих в установах банків за відповідним балансовим рахунком, на які зараховуються податки, збори, інші обов'язкові платежі Державного бюджету України та надходження з інших джерел, установлених законодавством України, з яких органи Державного казначейства здійснюють платежі безпосередньо на користь суб'єктів господарської діяльності, що виконали роботи та/або надали послуги розпорядникам бюджетних коштів.

Виконання місцевих бюджетів здійснюється через Державне казначейство, відповідно на них також поширюється правило єдності каси.

2. Збалансованості. Повноваження на здійснення витрат бюджету мають відповідати обсягові їх надходжень на відповідний період, тобто плановані на майбутній бюджетний період видатки бюджету будь-якого рівня мають бути підтверджені реальними доходами.

3. Самостійності. Ґрунтується на нормах Конституції України і закріплює самостійність Державного бюджету України та місцевих бюджетів. Бюджети затверджуються представницькими органами відповідного рівня, виконуються органами виконавчої влади в межах відповідної компетенції. Принцип самостійності також розмежовує відповідальність учасників бюджетних відносин у сфері фінансової діяльності. Зокрема, держава коштами Державного бюджету України не несе відповідальності за бюджетні зобов'язання органів влади АРК та органів місцевого самоврядування, які у свою чергу коштами відповідних бюджетів не несуть відповідальності за бюджетні зобов'язання одне одного, а також за бюджетні зобов'язання держави. Самостійність бюджетів забезпечується закріпленням за ними відповідних джерел доходів, правом відповідних органів державної влади, органів влади АРК та органів місцевого самоврядування визначати напрями використання коштів відповідно до законодавства України.

Засади взаємовідносин державного і місцевого бюджетів:

• право законодавчих (представницьких) органів державної влади і органів місцевого самоврядування самостійно здійснювати бюджетний процес відповідно до засад БКУ;

• стимулювання органів місцевого самоврядування до збільшення їх доходів, що не враховуються у процесі визначення обсягу міжбюджетних трансфертів;

• закріплення права за органами державної влади та орг# нами місцевого самоврядування відповідно до БКУ визначати напрями витрат за рахунок коштів відповідного бюджету;

• неприпустимість вилучення доходів, отриманих додатково у ході виконання рішення про бюджет, сум перевищення до-ходів над витратами бюджетів і сум економії за витратами бюджету.

4. Повноти бюджетної системи, тобто обмеження видатків органів виконавчої влади виключно тими коштами, що надійшли до відповідного централізованого фонду. Уряд не повинен мати будь-яких доходів і видатків, крім передбачених бюджетом. За законодавством, до складу бюджетів мають включатися всі надходження та витрати бюджетів, що здійснюються відповідно до нормативно-правових актів органів державної влади, влади АРК, місцевого самоврядування. Цей принцип має реалізовуватися на всіх стадіях бюджетного процесу, він передбачає встановлену на рівні законодавства заборону витрачання бюджетних коштів поза бюджетом.

5. Обґрунтованості бюджетної системи. Бюджет формується на реальних макроекономічних показниках економічного і соціального розвитку держави та розрахунках надходжень і витрат бюджету, що здійснюються відповідно до затверджених методів та правил.

6. Ефективності бюджетної системи. Під час складання та виконання бюджетів усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягти запланованих цілей при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягти максимального результату у процесі використання визначеного бюджетом обсягу коштів.

7. Субсидіарності. Розподіл видів видатків між державним бюджетом та місцевими бюджетами, а також між місцевими бюджетами має ґрунтуватися на максимально можливому наданні суспільних послуг їх безпосередньому споживачеві.

8. Цільового використання бюджетних коштів. Один із основоположних принципів кошторисно-бюджетного фінансування, за яким усі бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями.

9. Справедливості і неупередженості бюджетної системи, закріплених Конституцією України (ст. 95). Бюджетна система України будується на засадах справедливого й неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами.

10. Публічності та прозорості. Державний бюджет України та місцеві бюджети затверджуються, а рішення щодо звіту про їх виконання приймаються відповідно Верховною Радою України, Верховною Радою АРК та відповідними радами.

Інформація про бюджет має бути оприлюднена. Доступність інформації про бюджет має забезпечуватися на всіх стадіях бюджетного процесу. Реалізація цього принципу пов'язана з необхідністю вдосконалення статистики державних фінансів, яка має сприяти отриманню достовірної інформації про виконання бюджетів, обсяги залишків бюджетних коштів, наявну бюджетну заборгованість відповідно до міжнародних стандартів у питаннях збору даних, їх обробки і поширення, забезпечуючи в цілому достатній рівень прозорості бюджетного процесу.

11. Відповідальності учасників бюджетного процесу. Кожен учасник бюджетного процесу несе відповідальність за свої дії або бездіяльність на кожній стадії бюджетного процесу. Бюджетним правопорушенням визнається недодержання учасником бюджетного процесу встановлених законодавством порядку складання, розгляду, затвердження, внесення змін, виконання бюджету або звіту про виконання бюджету.

Єдність бюджетної системи країни забезпечує бюджетна класифікація, пов'язана з інформацією, аналізом, контролем та ревізійними перевірками. Стосовно інформації, то вона дає можливість зрозуміти, що відбувається з бюджетними надходженнями й видатками, і створює основу для планування на наступний і подальші роки. Щодо контролю, бюджетна класифікація визначає категорії прийняття рішень та умови обговорення бюджету. На виконавчому рівні вона утримує відомства у межах запланованих видатків.

Бюджетна класифікація України застосовується для здійснення контролю за фінансовою діяльністю органів державної влади, органів влади АРК, органів місцевого самоврядування, інших розпорядників бюджетних коштів, проведення необхідного аналізу стосовно доходів, а також організаційних, функціональних та економічних категорій видатків, забезпечення загальнодержавної і міжнародної порівнянності бюджетних показників.

Бюджетна класифікація

Видатки мають досить складну структуру і тому представлені у вигляді класифікації — єдиного систематизованого згрупування доходів, видатків (у т. ч. кредитування за вирахуванням погашення) та фінансування бюджету за ознаками економічної сутності, функціональної діяльності, організаційного устрою та іншими ознаками відповідно до законодавства України та міжнародних стандартів.

Бюджетна класифікація видатків багаторівнева і є розмежуванням видатків за економічними ознаками. Особливістю бюджетної класифікації е чітке розмежування видатків за економічними ознаками з детальним розподілом коштів за їх предметними ознаками (заробітна плата, нарахування, всі види господарської діяльності, виплати населенню, що іменуються як трансферти, та інші категорії). Такий розподіл дає можливість виокремити захищені статті бюджету та забезпечити єдиний підхід до всіх одержувачів щодо виконання бюджету.

Є такі бюджетні класифікації:

• доходів бюджету;

• видатків бюджету;

• боргу;

• доходів бюджету за скороченою формою.

Структура бюджетної класифікації:

І. Класифікація доходів бюджету.

Доходи бюджету класифікують за чотирма розділами:

• податкові надходження;

• неподаткові надходження;

• доходи від операцій з капіталом;

• трансферти.

Податковими надходженнями визнаються передбачені податковими законами України загальнодержавні та місцеві податки, збори та інші обов'язкові платежі. До неподаткових надходжень належать доходи від власності та підприємницької діяльності; адміністративні збори і платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу; надходження від штрафів та фінансових санкцій; інші неподаткові надходження.

Доходи від операцій з капіталом — це доходи, елементами яких є надходження: від продажу основного капіталу суб'єктів бюджетних відносин; коштів від реалізації безхазяйного майна, майна, що за правом спадкоємства перейшло у власність держави, скарбів, знахідок, а також валютних цінностей і грошових коштів, власники яких невідомі; коштів від Державного фонду дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння; від реалізації державних запасів товарів; від продажу землі і нематеріальних активів тощо.

Трансферти — це кошти, одержані від інших органів державної влади, органів влади АРК, органів місцевого самоврядування, інших держав або міжнародних організацій на безоплатній та безповоротній основі. Трансферти вперше включені до доходів бюджету на рівні законодавчого акта — БКУ.

ІІ. Класифікація видатків бюджету.

Під витратами розуміють державні платежі, які не підлягають поверненню (тобто не створюють і не компенсують фінансових вимог).

Видатками бюджету є кошти, спрямовані на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом, за винятком коштів на погашення основної суми боргу та повернення надміру сплачених до бюджету сум. Видатки бюджету класифікують за:

1) функціями (функціональна класифікація), що дає змогу відстежувати й аналізувати динаміку зміни державних видатків різного функціонального призначення та прогнозувати наступні видатки. Функціональна класифікація видатків має такі рівні деталізації: розділи, в яких визначаються видатки бюджетів на здійснення відповідно загальних функцій держави, АРК, органів місцевого самоврядування; підрозділи та групи, в яких конкретизується спрямування бюджетних коштів на здійснення відповідно функцій держави, АРК або органів місцевого самоврядування. Наприклад, розділом функціональної класифікації є Освіта (0900), підрозділом — вища освіта (0940), групами — вищі навчальні заклади І та II рівнів акредитації (0941) та вищі навчальні заклади III і IV рівнів акредитації (0942). Запровадження нової функціональної класифікації видатків бюджету здійснено з метою приведення її у відповідність з міжнародними стандартами, зокрема з класифікацією функцій управління (КФУ), опублікованою статистичним відділом ООН;

2) економічною характеристикою операцій, під час проведення яких здійснюються ці видатки,— економічна класифікація видатків. Економічна класифікація видатків деталізує використання коштів за їх предметними ознаками (заробітна плата, нарахування, всі види господарської діяльності, виплати населенню (трансферти) та інші категорії). Такий розподіл дає можливість виокремити захищені статті бюджету та забезпечує єдиний підхід до всіх отримувачів у позиції виконання бюджету;

3) ознакою головного розпорядника бюджетних коштів — відомча класифікація;

4) бюджетними програмами — програмна класифікація;

5) видатки бюджету в процесі їх обліку поділяються на касові й фактичні:

• касові видатки бюджету — кошти, перераховані Державним казначейством або фінансовими органами і видані безготівково та готівкою міністерствам, відомствам, установам. їх облік дає змогу контролювати загальний стан виконання бюджету, і порівняння з фактичними видатками показує процес виконання бюджету за видатками;

• фактичні видатки бюджету — видатки, проведені за рахунок бюджету тим чи іншим установам. До них належать видатки, які проведені, але не оплачені через відсутність коштів, і такі, які обліковуються за місцем проведення витрат. Фактичні витрати дають повну уяву про витратну частину бюджету;

6) видатки поділяють на поточні та капітальні. Економічна класифікація видатків: поточні видатки (код 1000); капітальні видатки (код 2000); нерозподілені видатки (код 3000); кредитування з вирахуванням погашення (код 4000); платежі до бюджету (код 7000);

7) видатки можуть бути компенсованими і некомпенсова ними (невідплатними, односторонніми): видатки на товари й послуги (код 1100); оплата праці працівників (код 1110); нарахування на заробітну плату (код 1120); видатки на відрядження (код 1140); оплата послуг на утримання бюджетних установ (код 1150); оплата комунальних послуг та енергоносіїв (код 1160); дослідження і розробки, державні програми (код 1170); виплата відсотків (код 1200); субсидії і поточні трансфертні виплати (код 1300); субсидії (код 1310); трансфертні платежі (код 1320).

Класифікація видатків дає можливість оперувати поняттям "видатки" не тільки на мікроекономічному рівні щодо бюджетних установ як господарських одиниць, а й на рівні загальних державних видатків, тобто на макроекономічному рівні.

Бюджетна класифікація застосовується у процесі складання розписів бюджетів, кошторисів, планів асигнувань та під час подання звітності про виконання бюджетів.

Під час складання планів асигнувань та лімітних довідок застосовується скорочена економічна класифікація видатків. При отриманні асигнувань розпорядник коштів розподіляє їх за кодами повної економічної класифікації і використовує відповідно до затвердженого кошторису.

III. Класифікація фінансування бюджету. Фінансування бюджету — надходження та витрати у зв'язку зі зміною обсягу боргу, а також зміною залишку готівкових коштів, які використовуються для покриття різниці між доходами і видатками бюджету.

Ця класифікація визначає джерела отримання фінансових ресурсів, необхідних для покриття дефіциту бюджету, і напрями витрачання фінансових ресурсів, що утворилися у результаті перевищення доходів бюджету над його видатками (до цієї групи належать платежі з погашення основної суми боргу). Поява такої класифікації пояснюється переходом України на міжнародні стандарти статистики державних фінансів.

Класифікація фінансування бюджету здійснюється за такими ознаками:

1) типом кредитора — за категоріями кредиторів або власників боргових зобов'язань;

2) типом боргового зобов'язання — за засобами, що використовуються для фінансування дефіциту або профіциту.

IV. Класифікація боргу.

Систематизує інформацію про всі боргові зобов'язання держави, АРК, місцевого самоврядування. Критерії класифікації боргу аналогічні з класифікацією фінансування бюджету і взаємопов'язані з ним. Якщо класифікація боргу за типом кредитора визначає зовнішнє або внутрішнє джерело, то за типом боргового зобов'язання розрізняють заборгованості залежно від строку розміщення фінансового зобов'язання — довгострокові (від п'яти до десяти років), середньострокові (від одного до п'яти років) та короткострокові (до одного року).

Доходи та видатки бюджетів

БКУ передбачає дві складові бюджету — загальний та спеціальний фонди.

Поділ бюджету на дві частини зумовлено необхідністю посилення контролю за витрачанням коштів, що мобілізуються державою до централізованих фондів. Зі створенням спеціального фонду бюджету до його складу почали зараховувати колишні позабюджетні цільові фонди коштів, зокрема соціального страхування, зайнятості населення тощо. Це дало змогу оптимізувати систему державного контролю щодо витрачання коштів як державного, так і місцевих бюджетів.

Загальний фонд бюджету включає:

• усі доходи;

• усі видатки за рахунок надходжень до загального фонду бюджету, а також фінансування загального фонду.

За рахунок коштів загального фонду фінансуються поточні потреби держави. Кошти, що мобілізуються до загального фонду бюджету, не мають конкретного цільового призначення — вони формують централізований фонд держави фінансування поточних державних потреб.

До спеціального фонду бюджету належать:

• бюджетні призначення на видатки за рахунок конкретно визначених джерел надходжень;

• гранти і дарунки, одержані розпорядниками бюджетних коштів на конкретну мету.

Джерела формування спеціального фонду визначаються виключно законами, тобто держава намагається усунути значні порушення щодо утворення окремими відомствами власних цільових фондів і несанкціонованого визначення джерел їх утворення. Особливістю спеціального фонду є те, що фінансування конкретних заходів може здійснюватися виключно в межах коштів, що надійшли до фонду на відповідну мету.

Наприклад, відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" фінансування програм і заходів щодо соціального захисту інвалідів здійснюється за рахунок надходжень до Фонду України соціального захисту інвалідів.

Щороку закон про Державний бюджет України передбачає розподіл бюджету на загальний і спеціальний фонди. БКУ обмежив право місцевих органів влади на створення спеціального фонду у складі місцевого бюджету виключно за наявності відповідного положення у законі про державний бюджет. Розробляючи Основні засади бюджетної політики на наступний рік, уряд, спираючись на показники планованих доходів і видатків, має вирішувати питання щодо доцільності фінансування видатків за рахунок коштів спеціального фонду.

Кожний бюджет складається з двох частин — дохідної і видаткової.

Доходами бюджету є всі податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством України (включаючи трансферти, дарунки, гранти). Отже, доходами бюджету можуть бути як обов'язкові, так і добровільні надходження до бюджету, що використовуються державою для здійснення її функцій та регулюються правовими нормами.

Бюджетні доходи можна класифікувати:

1. За соціально-економічними ознаками: доходи від господарської діяльності, від зовнішньоекономічної діяльності, від використання природних ресурсів, від державних монополій, митні платежі, збори та інші неподаткові платежі тощо.

2. За порядком зарахування: власні, закріплені та регулюючі. Порядок зарахування доходів визначають БКУ, закон про державний бюджет та поточні акти про бюджет місцевих органів влади.

Власні доходи бюджетів формуються за рахунок надходжень від власних джерел, утворених насамперед на комунальній власності територіальних громад:

• місцеві податки і збори, що зараховуються до бюджетів місцевого самоврядування;

• надходження сум відсотків за користування тимчасово вільними бюджетними коштами;

• надходження дивідендів, нарахованих на акції (частки, паї) господарських товариств, що є у власності відповідної територіальної громади;

• плата за забруднення навколишнього природного середовища у частині, яка зараховується до відповідного бюджету;

• кошти від відчуження майна, що перебуває у комунальній власності, у т. ч. від продажу земельних ділянок ^сільськогосподарського призначення;

• плата за оренду майнових комплексів, що перебувають у комунальній власності;

• податок на прибуток підприємств комунальної власності;

• платежі за спеціальне використання природних ресурсів місцевого значення та ін.

Закріплені доходи — доходи, віднесення яких до певного рівня бюджету здійснюється відповідно до БКУ на довготривалій основі у розмірі територіального надходження або у твердо фіксованому розмірі. Наприклад, закріпленим доходом бюджетів міст Києва та Севастополя є 100 % загального обсягу податку на доходи з фізичних осіб, що справляється на території цих міст (ст. 65 БКУ). До доходів, які закріплюються за бюджетами місцевого самоврядування, належать плата за ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності та сертифікати, що видаються виконавчими органами відповідних рад, плата за торговельний патент на здійснення деяких видів підприємницької діяльності тощо. Закон про державний бюджет щороку передбачає склад закріплених доходів Державного бюджету України в повному або відсотковому відрахуванні від надходжень. Зокрема, ПДВ у повному обсязі надходить до Державного бюджету України.

Регулюючі доходи — це доходи, надходження яких до бюджетів нижчих рівнів щороку визначає Верховна Рада України або представницький орган місцевої влади під час затвердження своїх актів про бюджет. Юридичною підставою зарахування регулюючих доходів до кожного бюджету нижчого рівня є плановий акт про бюджет вищого рівня, тобто зарахування регулюючих доходів до регіональних бюджетів та бюджетів АРК, міст Києва та Севастополя здійснюється на основі закону про державний бюджет. Зарахування до сільського або селищного бюджету здійснюються на підставі рішення про районний бюджет.

Поряд із відсотком відрахування від територіальних надходжень загальнодержавних податків та зборів як основного методу бюджетного регулювання в Україні застосовуються такі методи, як дотація вирівнювання та субвенція. Доходи можуть формуватися також за рахунок міжбюджетних трансфертів із місцевих бюджетів. Крім того, джерелом формування дохідної частини бюджету можуть бути позикові кошти, потреба в яких виникає у зв'язку з неможливістю покрити необхідні бюджетні видатки за рахунок запланованих надходжень.

3. За юридичною формою доходи бюджетної системи поділяються на податкові та неподаткові. Оскільки за своєю природою саме податкові платежі більшою мірою відповідають ринковій економіці, формування дохідної частини бюджетів, в основному, зорієнтовано на податкові доходи. Відповідно до законів про державний бюджет установлювалося таке відсоткове співвідношення податкових і неподаткових доходів: у 2004 р. — 65,1: 31,1; у 2005 р. — 68,3: 21,7.

У загальній сумі податків, сплачених до бюджету всіма платниками, прямі податки становлять більшу частину. Велика частка непрямих податків, а це ПДВ і акцизні збори, свідчить про недосконалість податкової системи, її фіскальний характер. Головне призначення непрямих податків — регулювання економічних процесів через вилучення додаткових необгрунтованих доходів. Світовий досвід підтверджує, ЩО їх частка має становити у доходах бюджету не більше 10—15 %. За такого співвідношення непрямі податки не можуть істотно деформувати податкову систему держави. Економічних умов для широкого застосування непрямих податків (зокрема ПДВ) на сучасному етапі розвитку в Україні немає. Навпаки, важливе співвідношення сплачуваних податків із загальноекономічними показниками, насамперед з ВВП і загальним обсягом фінансових ресурсів держави.

Видатки бюджету — кошти, що спрямовуються на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом, за винятком коштів на погашення основної суми боргу та повернення надміру сплачених до бюджету сум. Спрямовуються видатки відповідно до завдань держави та органів місцевого самоврядування у конкретний період. Розмір видатків бюджетної системи перебуває у тісному взаємозв'язку з її доходами: держава не може витратити більше, ніж планує отримати.

Інститут видатків державного та місцевого бюджетів — цільове, доцільне та ефективне використання (касові та фактичні видатки) коштів розпорядниками бюджетних кредитів.

Видатки бюджету можна класифікувати так:

1. Склад видатків залежить від завдань та функцій держави: національної економіки; соціально-культурних заходів; державних та муніципальних програм та інвестицій; утримання органів державної та муніципальної влади, правоохоронних органів, судів, прокуратури; на зовнішньоекономічну діяльність; на оборону тощо.

2. Відповідно до суспільних потреб, видатки Державного бюджету України класифіковано за функціональними ознаками: загальнодержавні функції; оборона; громадський порядок, безпека та судова влада; економічна діяльність; охорона навколишнього природного середовища; житлово-комунальне господарство; охорона здоров'я; духовний та фізичний розвиток; освіта; соціальний захист і забезпечення.