Поняття банківської системи України та її елементи

Банківська система — складова фінансової системи країни, що підпадає під загальний вплив економічних законів, які діють у громадянському суспільстві. Вона є внутрішньо організованою, взаємопов'язаною, має загальну мету та завдання.

Банк має свою специфіку, передусім у тому, що він діє у сфері обміну, а не виробництва. За своєю природою банки пов'язані з грошовими і кредитними відносинами. Саме на їх базі й утворилося таке об'єднання як банк, що в цілому можна визначити як систему особливих підприємств, продуктом яких є кредитна справа. Головним у діяльності банку, його основою, можна вважати організацію грошово-кредитного процесу.

Сучасні кредитно-банківські системи, у т. ч. банківська система України, мають складну структуру. Якщо за основу класифікації прийняти характер послуг, що надаються клієнтам, то можна вирізнити найважливіші елементи сучасної банківської системи України ст. 4 Закону України "Про банки і банківську діяльність": НБУ; інші банки.

Банки в Україні можуть функціонувати як універсальні або як спеціалізовані. За спеціалізацією банки можуть бути ощадними, інвестиційними, іпотечними, розрахунковими (кліринговими).

Банк самостійно визначає напрями своєї діяльності і спеціалізацію за видами операцій. Національний банк України регулює діяльність спеціалізованих банків через економічні нормативи та нормативно-правове забезпечення здійснюваних цими банками операцій.

Банк набуває статусу спеціалізованого банку, якщо більше 50 % його активів є активами одного типу. Банк набуває статусу спеціалізованого ощадного банку, якщо більше 50 % його пасивів є вкладами фізичних осіб.

Банки в Україні створюються у формі AT, TOB або кооперативного банку.

Державний банк — це банк, 100 % сукупного капіталу якого належать державі.

Кооперативні банки створюються за принципом територі-альності й поділяються на центральний та місцеві кооперативні банки.

Банківська корпорація — це юридична особа (банк), засновниками та акціонерами якої можуть бути виключно банки. Банківська корпорація створюється з метою концентрації капіталів банків — учасників корпорації, підвищення їх загальної ліквідності та платоспроможності, а також забезпечення координації та нагляду за їх діяльністю.

Установчий договір та статут корпорації мають включати положення щодо забезпечення виконання корпорацією та її членами своїх фінансових зобов'язань і відповідальності за результати сумісної діяльності з метою забезпечення інтересів кредиторів та вкладників.

Банківська холдингова група — це банківське об'єднання, до складу якого входять виключно банки.

Материнському банку банківської холдингової групи має належати не менше 50 % акціонерного (пайового) капіталу або голосів кожного з інших учасників групи, які є його дочірніми банками. Дочірній банк не має права володіти акціями материнського банку. Якщо дочірній банк набув права власності на акції материнського банку, він зобов'язаний відчужити їх у місячний строк. Банківські холдингові групи можна створювати лише за умови, що угода про їх створення передбачає покладання на головний банк групи додаткових організаційних функцій стосовно банків — членів групи, а також створення системи управління спільною діяльністю.

Фінансова холдингова група має складатися переважно або виключно з установ, що надають фінансові послуги, причому серед них має бути щонайменше один банк, і материнська компанія має бути фінансовою установою.

Материнській компанії має належати більше 50 % акціонерного (пайового) капіталу кожного з учасників фінансової холдингової групи. Материнська компанія фінансової холдингової групи зобов'язана подавати наглядовим органам консолідовано-фінансовий та статистичний звіти групи відповідно до вимог цього Закону. Материнська компанія фінансової холдингової групи під час здійснення своєї діяльності з управління та координації діяльності її членів на виконання законодавства і нормативно-правових актів Національного банку України має право встановлювати правила, що є обов'язковими для членів фінансової холдингової групи.

З метою захисту та представлення інтересів своїх членів, розвитку міжрегіональних та міжнародних зв'язків, забезпечення наукового та інформаційного обміну і професійних інтересів, розробки рекомендацій щодо банківської діяльності банки мають право створювати неприбуткові спілки чи асоціації.

Асоціація (спілка) банків є договірним об'єднанням банків і не має права втручатися у діяльність банків — членів асоціації (спілки).

Держава здійснює та реалізує повноваження власника щодо акцій (паїв), які їй належать у статутному капіталі державного банку, через органи управління державного банку. Органами управління державного банку є наглядова рада та правління банку. Органом контролю державного банку є ревізійна комісія, персональний та кількісний склад якої визначається наглядовою радою державного банку.

В Україні, крім НБУ, державними банками є Ощадний банк України та Український експортно-імпортний банк.

Мінімальна кількість учасників місцевого (у межах області) кооперативного банку має бути не менше 50 осіб. У разі зменшення кількості учасників і неспроможності кооперативного банку протягом одного року збільшити їх кількість до мінімально необхідної діяльність такого банку припиняється шляхом зміни організаційно-правової форми або ліквідації. Учасниками центрального кооперативного банку є місцеві кооперативні банки.

Всі інші банки, що діють в Україні, створені або у вигляді акціонерних товариств, або товариств з обмеженою відповідальністю і діють як комерційні банки. Вони можуть засновуватися резидентами України, за участю нерезидентів або лише нерезидентами.

Порядок створення, реєстрації та ліцензування банківських установ визначаються Законом України "Про банки і банківську діяльність", а також нормативно-правовими актами НБУ, зокрема Положенням про порядок створення і державної реєстрації банків, відкриття їх філій, представництв, відділень; Інструкцією про порядок регулювання діяльності банків в Україні; Положенням про порядок видачі банками банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій тощо.

Одним з істотних питань, яке має вирішити банківська система країни, є капіталізація банківських установ відповідно до встановлених нормами права вимог. Капітал покликаний захистити інтереси вкладників, покриває збитки банку. Органи нагляду певною мірою відповідальні за збереження коштів вкладників, тому що одним із завдань НБУ є підтримка стабільності функціонування банківської системи та захист клієнтів. До капіталу мають пред'являтися дві вимоги — мінімальний розмір капіталу банку та адекватність його рівня ризику.

Капітал банку включає:

1) основний капітал;

2) додатковий капітал.

Основний капітал банку включає сплачений і зареєстрований статутний капітал і розкриті резерви, які створені або збільшені за рахунок нерозподіленого прибутку, надбавок до курсу акцій і додаткових внесків акціонерів у капітал, загальний фонд покриття ризиків, що створюється під невизначений ризик під час проведення банківських операцій, за винятком збитків за поточний рік і нематеріальних активів. Розкриті резерви включають й інші фонди такої самої якості, що мають відповідати критеріям:

1) відрахування до фондів мають здійснюватися з прибутку після оподаткування або з прибутку до оподаткування, скоригованого на всі потенційні податкові зобов'язання;

2) фонди і рух коштів до них та з них мають окремо розкриватися в опублікованих звітах банку;

3) тощо.

За Законом України "Про банки і банківську діяльність" мінімальний розмір статутного капіталу на момент створення не може бути менший 10 млн євро.

Національний банк України має право встановити для окремих банків залежно від їх спеціалізації диференційований мінімальний статутний капітал на момент реєстрації банку, але не нижче передбаченого розміру.

Банк не має права без згоди Національного банку України зменшувати розмір регулятивного капіталу нижче мінімально встановленого рівня

Питання встановлення мінімальних розмірів у системі фінансових комерційних банків визначалися, наприклад, постановою Верховної Ради України від 1 лютого 1996 р., яка зобов'язала комерційні банки збільшити свої статутні фонди та здійснити перереєстрацію у такі строки:

• у сумі, еквівалентній 100 тис. ЕКЮ, — до 1 червня 1996 р.;

• у сумі, еквівалентній 250 тис. ЕКЮ, — до 1 жовтня 1996 р.;

• у сумі, еквівалентній 500 тис. ЕКЮ, — до 1 січня 1997 р.;

• у сумі, еквівалентній 750 тис. ЕКЮ, — до 1 червня 1997 р.;

• у сумі, еквівалентній 1 млн ЕКЮ, — до 1 січня 1998 р. Відповідно до вимог НБУ банки мають створювати такі цільові фонди коштів:

1) для покриття можливих кредитних ризиків;

2) для покриття ризиків від сумнівної дебіторської заборгованості;

3) гарантування вкладів населення;

4) зниження ризиків по роботі з цінними паперами.

Зазначені фонди створюють за рахунок доходів від банківської діяльності, що, з одного боку, є гарантією забезпечення інтересів клієнтів у разі неплатоспроможності банку, а з іншого — призводить до зменшення прибутків (вільних) банку й обмежує його можливості використовувати власні кошти. Водночас можна відзначити позитивну діяльність НБУ в напрямі зменшення ставок резервування.

Характеризуючи правовий статус комерційних банків, слід визначити особливе місце в банківській системі системоутворюючих банків. Згідно з Законом України "Про банки і банківську діяльність" системоутворюючий банк — це банк, зобов'язання якого становлять не менше 10 % загальних зобов'язань банківської системи. Це такі вітчизняні банки, як "Аваль", Приватбанк, Промінвестбанк тощо.

Банківські установи можуть створювати відокремлені підрозділи — філії, відділення, представництва. Найбільшу кількість філій в Україні мають системоутворюючі банки, насамперед ПІБ і Ощадбанк України, що пов'язано з історичними особливостями їх утворення. Поступово зростає мережа філій великих банків. Тим більше, що однією з найпоширеніших форм здійснення банківської діяльності на ринках інших країн є надання банками послуг через свої зарубіжні філії.

Однією з умов створення банківського об'єднання є отримання попередньої згоди НБУ. Державна реєстрація об'єднання проводиться центральним банком шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру банків. За банком залишається право самостійного вибору об'єднання, до складу якого він готовий (або за певних умов змушений) увійти, оскільки законодавство обмежує участь у таких правових утвореннях: банк може входити лише до одного банківського об'єднання. Враховуючи принцип добровільності у створенні банківського об'єднання, так само вирішується питання виходу з об'єднання.

Отже, реєстрація банків та ліцензування їх діяльності, банківський нагляд і аудит на основі аналізу звітності та економічних нормативів становлять базу для всебічного регулювання діяльності банківського сектору з боку НБУ. Слід зазначити, що найістотнішими рисами банківського сектору України є його незначна частка в національній економіці та підвищена концентрація капіталу в невеликій кількості банків. За умов змішаної економіки, розвитку малого і середнього бізнесу численна мережа банків різних типів є конче необхідною.