Надання фінансових послуг нефінансовими установами

Як відомо, уповноважений орган (ст. 34 Закону) у межах своєї компетенції видає ліцензії для здійснення фінансовими установами їхньої профільної діяльності. Отже, є дві умови допуску до надання фінансових послуг:

1) у суб'єкта має бути право надавати такі послуги;

2) суб'єкт повинен мати ліцензію на надання послуг. Здійснення деяких видів діяльності (наприклад, надання фінансових кредитів за рахунок залучених засобів) можливе лише за виконанні обох цих умов. Інші фінансові послуги (тобто не згадані в ст. 34) можуть надаватися без ліцензії, але тільки при наявності в підприємства відповідного права, що, як випливає з п. 1 ст. 5, мають лише фінансові установи.

Щоб одержати статус фінансової установи, потрібно задовольняти критерії, сформульовані у п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону: фінансова установа — юридична особа, що відповідно до Закону надає одну чи декілька фінансових послуг і яка внесена до відповідного Реєстру в порядку, встановленому Законом. До фінансових установ належать банки, кредитні союзи, ломбарди, лізингові компанії, довірчі суспільства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії, інші юридичні особи, винятковим видом діяльності яких є надання фінансових послуг.

Отже, якщо юридична особа, по-перше, не займається фінансовими послугами як винятковим видом діяльності і, по-друге, не внесена в Реєстр фінансових послуг — вона не має права надавати фінансові послуги, а тому види діяльності, перераховані в ст. 4 Закону, для звичайних юридичних осіб фактично "закриті".

Лише п. 4 ст. 5 Закону допускає надання звичайними юридичними особами окремих фінансових послуг у тих випадках, коли це спеціально визначено законами й іншими НПА.

З норми п. 4 ст. 5 Закону про фінансові послуги не випливає, що "дозвільний" закон обов'язково має бути присвячений окре-мому виду фінансових послуг і прийнятий пізніше від Закону про фінпослуги. Наприклад, ЦКУ дозволяє особам, які надають поручительства, займатись цим видом діяльності (ст. 191— 194). ЦКУ дозволяє всім суб'єктам (у т. ч. юридичним особам) займатися наданням поручительств, тобто поручительство є тим самим винятком, який згадується у п. 4 ст. 5 Закону, може надаватися не тільки фінансовими установами.

Крім цього, відповідно до положень наведеної норми, звичайна юридична особа може надавати відсоткову грошову позику за рахунок власних коштів, а також комерційний кредит юридичним особам, які не є фінустановами. З цим погоджується Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва у своєму листі від 17 листопада 2006 р. № 8287.

Згідно з п. 5 ст. 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" фінансова послуга визначається як операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок або за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, — і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Відповідно до ст. 4 Закону фінансовою послугою вважається надання коштів у позику, в т. ч. на умовах фінансового кредиту. Фінансовий кредит характеризується в тексті Закону як кошти, що надаються у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк та під відсоток.

Отже, надання відсоткової строкової грошової позики, що здійснюється в інтересах третіх осіб за власний рахунок або за рахунок залучених коштів від інших осіб, з метою отримання прибутку є фінансовою послугою в розумінні Закону.

Щодо надання відсоткової грошової позики за рахунок залучених від інших осіб коштів, то можливість здійснення такої операції юридичними особами обмежена безпосередньо в ч. З ст. 5 Закону, згідно з якою це може здійснюватися тільки фінансовою установою зі статусом кредитної установи. Стосовно надання відсоткової грошової позики за рахунок власних коштів юридичних осіб, то можливість здійснення таких операцій визначає ЦКУ, який у параграфі 1 глави 71 визначає можливість надання відсоткових позик без обмеження кола осіб-позикодавців.

Зокрема, згідно з ч. 1 ст. 1046, ч. 1 ст. 1048 ЦКУ за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальнику) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку саму суму грошових коштів (суму позики) або таку саму кількість речей того ж роду і такої якості. Позикодавець має право на одержання від позичальника відсотків від суми позики, якщо інше не встановлено договором або Законом.

Відповідно до ст. 510 Цивільного кодексу України термін "сторона" в зобов'язанні корелює з терміном "особа". Особами відповідно до ст. 2 Цивільного кодексу України вважаються будь-які фізичні чи юридичні особи. Отже, закон (ЦКУ) дозволяє юридичним особам, які не мають статусу фінансової установи, надавати відсоткові позики, за винятком випадків, коли позика надається за рахунок коштів, залучених від інших осіб.

Відповідно до Ліцензійних умов провадження діяльності з надання фінансових кредитів за рахунок залучених коштів кредитними установами (затверджені розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 18 жовтня 2005 р. № 4802) залучені кошти — це фінансові активи, безпосередньо або опосередковано отримані на зворотній основі від будь-яких осіб.

Отже, якщо кошти, що становлять суму позики, залучені не на зворотній основі позикодавцем, він має право нараховувати відсотки на суму позики, навіть не маючи статусу фінансової установи.

У параграфах 1 і 2 глави 71 Цивільного кодексу України наводяться відмінні ознаки між операціями з надання позики і кредиту:

1) за колом суб'єктів: позика може надаватися будь-якими особами (якщо вона надається за рахунок власних коштів); кредит — лише банками і/або іншими фінансовими установами;

2) за колом об'єктів: позика може надаватися грошима або іншими речами, визначеними родовими ознаками; кредит — тільки грошовими коштами;

3) за умовами надання коштів: позика може бути відсотковою чи безвідсотковою, а кредит завжди передбачає нарахування відсотків;

4) за статусом наданих коштів: важливою ознакою кредитної операції є те, що вона надається за рахунок залучених коштів.

У ГКУ (який містить більш спеціальні норми стосовно ЦКУ) щодо кредитів банку (ч. 1 ст. 345) зазначено: "Кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян". Те саме випливає із Закону України "Про банки і банківську діяльність" (ст. 2 і 47), Ліцензійних умов провадження діяльності з надання фінансових кредитів за рахунок залучених коштів кредитними установами, в яких ліцензіат визначається як кредитна установа, яка одержала ліцензію на провадження діяльності з надання фінансових кредитів за рахунок залучених коштів.

Отже, важливою ознакою кредиту законодавство України визначає залучення коштів (на зворотній основі) від інших осіб для їх надання третім особам. Саме по собі надання позик не завдає будь-якої шкоди чи ризику для суспільства; воно є небезпечним лише тоді, коли надані гроші не належать позикодавцю, а залучені від інших осіб. Таким чином, контроль за кредитними операціями взагалі і встановлення обмежень, ліцензування операцій є виправданими лише з позицій захисту інтересів осіб, у яких позикодавцем залучені кошти.

Чинне законодавство дозволяє юридичним особам, що не є фінансовими установами, надавати відсоткові грошові позики за рахунок власних коштів. Така операція не буде вважатися кредитом.

Щодо наявності ліцензії, то згідно з п. З і 4 ч. 1 ст. 34 Закону ліцензуванню підлягають надання фінансових кредитів за рахунок залучених коштів та/або діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб.

Отже, якщо надання відсоткової грошової позики за власний рахунок не супроводжується прямим або опосередкованим залученням коштів чи інших фінансових активів від інших осіб, то така операція не потребує отримання ліцензії.

Крім зазначеної позиції держкомпідприємництва аналогічну позицію щодо надавання нефінансовими установами позик, гарантій, поручительств підтримує і ДПАУ, що і підтвердила у своєму листі від 7 липня 2003 р. № 2966/6/15-1316. НБУ взагалі вважає поручительство без винагороди нефінансовою послугою (лист від 19 березня 2002 р. № 2-221/1528).

Запитання і завдання для самоконтролю

1. Обґрунтуйте необхідність утворення і розвитку небанківських фінансових установ.

2. Розкрийте процес прийняття Верховною Радою України Закону України "Про фінансові послуги і державне регулювання ринків фінансових послуг".

3. Розкрийте суть поняття і визначення переліку фінансових послуг.

4. Перелічіть ознаки фінпослуг.

5. Договір щодо надання фінпослуг.

6. Що таке фінансова установа? Наведіть їх класифікацію.

7. Яка мета державного регулювання ринків фінансових послуг?

8. Які ви знаєте шляхи здійснення регулювання діяльності з надання фінансових послуг?

9. Спеціально уповноважений орган у сфері регулювання ринків фінансових послуг.

10. Які основні завдання Держфінпослуг?

11. Які права має Держфінпослуг?

12. Ліцензування діяльності фінансових установ.

13. Які штрафні санкції передбачаються за порушення правил на ринку фінансових послуг?

14. Адміністративна відповідальність за порушення правил на ринку фінансових послуг.

15. Кримінальна відповідальність за порушення правил на ринку фінансових послуг.

16. Назвіть умови надання фінансових послуг нефінансовими установами.