Правове забезпечення та порядок укладення кредитної угоди

Кредитні правовідносини між кредитором і позичальником регламентуються на підставі кредитного договору, що становить юридичний документ, який визначає взаємні обов'язки і відповідальність між банком і клієнтом з приводу одержання останнім кредиту. Кредитний договір укладається тільки в письмовому вигляді і не може змінюватися в односторонньому порядку. Кредити надаються після укладання кредитного договору. Умови договору визначаються для кожного клієнта індивідуально, щоб ступінь ризику був мінімальний. Зміст і перелік умов кредитного договору визначаються за згодою сторін і включають розмір кредиту, умови надання і погашення позик, розмір відсотка за кредит та інші умови, які не суперечать чинному законодавству. На практиці комерційні банки розробляють типові форми кредитних угод, основні положення яких такі:.

1. Суб'єкти угоди. Визначаються позичальник і кредитор, а також юридичні права сторін, що підписують договір.

2. Умови кредитування. Зазначаються сума і строк кредиту, порядок його видачі та погашення. Банк перевіряє обґрунтованість замовленої суми кредиту і вносить поправки до неї з урахуванням залучення власних коштів позичальника. Конкретний строк користування кредитом встановлюється на основі обігу товарно-матеріальних цінностей, що кредитуються, та окупності понесених витрат. Погашення кредиту передбачається на конкретну дату або в розстрочку.

3. Зобов'язання позичальника повернути суму кредиту та сплатити відсотки за користування кредитом. Банк визначає відсоткові ставки залежно від таких чинників: попиту і пропозиції, що склались на кредитному ринку, рівня облікової ставки НБУ, характеру наданого забезпечення, строків користування позикою, ризику заходу, що кредитується. Розмір плати за кредит встановлюється з таким розрахунком, щоб сума одержаних від позичальника відсотків покривала витрати банку за залученням коштів, витрати на ведення банківської справи та забезпечувала отримання відповідного прибутку.

4. Опис забезпечення кредиту з посиланням на угоди, що є частинами кредитного договору (договір застави, гарантії, поручительства, страхова угода).

5. Обмежувальні умови, до яких належать захисні та негативні статті.

Захисні статті — перелік дій чи умов, яких має дотримуватися позичальник протягом дії кредитного договору (зобов'язання періодично подавати банку звітну документацію, надавати працівникам банку інформацію про свою господарську діяльність).

Негативні статті — список умов, які не повинен допустити позичальник (заборона отримання додаткових кредитів, передачі під заставу третім особам активів, надання гарантії, невиплати дивідендів, заробітної плати вище встановленого рівня, злиття з іншими компаніями).

6. Права суб'єктів угоди. Банк залишає за собою право вимагати дострокового погашення кредиту у випадку порушень умов кредитної угоди. Позичальник може домагатися перенесення строків погашення позики, підвищення суми позики, права достроково погашати кредит.

7. Санкції за порушення умов угоди. Порушення з боку позичальника умов кредитної угоди карається шляхом стягнення пені, яка нараховується на суму боргу або суму кредиту, або на суму порушення. Банк може виступити проти надання наступної суми кредиту, вимагати дострокового погашення кредиту, відмовитись від подальшого співробітництва з клієнтом, ініціювати процедуру банкрутства підприємства. Порушення умов кредитної угоди з боку банку так само тягне за собою фінансові санкції. В угоді можна зазначити, хто буде відшкодовувати витрати на вирішення спорів.

8. Строк угоди.

9. Можливості зміни умов угоди.

10. Юридичні адреси суб'єктів угоди, підписи уповноважених осіб, скріплені печатками.

Кредитний договір набуває чинності з дати надання кредиту позичальнику (дата надходження коштів на рахунок позичальника або дата сплати платіжних документів з позикового рахунку позичальника) і діє до повного погашення кредиту та сплати відсотків за його користування.

Засоби захисту від кредитного ризику

Кредитний ризик — це ризик несплати позичальником кредитору основного боргу і відсотків за його користування. Отже, під кредитним ризиком слід розуміти ймовірність, а точніше загрозу втрати банком частини своїх ресурсів, недоотримання прибутків або збільшення витрат у результаті здійснення певних фінансових операцій.

Для кожної кредитної операції характерні свої особливості, що визначають ступінь ризику. Так, кредитний ризик може виникати внаслідок погіршення фінансового стану позичальника, неналежних організаційних здібностей керівництва, недостатньої підготовки працівника, який приймає рішення про кредитування, та інших обставин.

Найбільш загальні засоби страхування ризиків у банківській практиці зводяться до їх диверсифікації (розподілу, регулювання структури і розмірів), а також до постійного контролю з боку банку за виконанням необхідних співвідношень і нормативів (наприклад, нормативу максимального розміру ризику на одного позичальника, нормативу великих кредитних ризиків, що встановлюються центральним банком) та здійснення у разі необхідності заходів щодо їх коригування.

Істотну роль при цьому відіграє наявність у банку належної інформаційної бази і сучасних технологій, кваліфікованого персоналу, а також проведення постійних заходів з прогнозування економічної кон'юнктури. Однак здійснення подібних заходів потребує значних витрат і доступне лише досить великим банкам.

Управління кредитним ризиком (його мінімізація) здійснюється за допомогою таких заходів:

• лімітування кредитів;

• диверсифікації портфеля позик банку;

• контролю за використанням кредиту та оперативності при стягненні боргу;

• страхування кредитних операцій достатнього та якісного забезпечення наданих кредитів;

• аналізу кредитоспроможності позичальника. Розрізняють такі способи встановлення позичальникам

лімітів.

1. Регламентування розміру обігу з видач кредиту за певний період (ліміт видачі). У деяких випадках встановлюється ліміт заборгованості, який регламентує заборгованість за кредитом на певну дату.

Надання кредитів за допомогою ліміту видачі здійснюється, як правило, шляхом відкриття кредитної лінії (характеризує обіг з видачі кредиту). Вона відкривається клієнтам зі сталою репутацією і стабільним фінансовим станом. Є різні види кредитних ліній: поновлювальні, коли кредит надається, погашається в межах встановленого ліміту, і непоновлювальні, коли після надання і погашення кредиту відносини між банком і клієнтом припиняються. У багатьох випадках питання про видачу кредитів вирішується банком індивідуально.

2. Диверсифікація кредитних вкладень, тобто розподіл кредитів між різними суб'єктами правовідносин, клієнтами різних форм власності і галузей економіки, між різними регіонами країни тощо. У деяких випадках дотримання банком дивер-ифікації здійснюється за допомогою нормативів або вимог, які встановлюються НБУ.

Чим більшій кількості позичальників надається кредит, тим меншим буде ризик неповернення кредитів за інших рівних умов, оскільки вірогідність банкрутства багатьох позичальників значно менша, ніж декількох.

3. Оперативність при стягненні боргу, що передбачає необхідність підтримувати з позичальником тісні контакти протягом усього строку користування кредитом. Банк має слідкувати за станом справ клієнта і в разі необхідності застосовувати упереджувальні дії щодо захисту своїх інтересів.

4. Страхування кредитних операцій. Банки мають створювати страхові фонди як на макро-, так і мікрорівнях, а також страхувати окремі кредитні угоди у спеціалізованих страхових компаніях.

5. Забезпеченість кредиту.

У країнах з розвиненою ринковою економікою поширеніші такі форми забезпечення кредитів:

• гарантія або порука третьої сторони;

• переуступка контрактів, дебіторської заборгованості;

• застава товарних запасів;

• застава дорожніх документів, нерухомого майна, цінних паперів, дорогоцінних металів, страхування.

Гарантія, або порука — це зобов'язання третьої особи погасити борг позичальника у випадку його неплатоспроможності. Оформляється як самостійний обов'язок гаранта чи поручителя.

Переуступка контрактів практикується при кредитуванні будівельних компаній, що здійснюють регулярні поставки товарів або послуг за контрактом. Боржник переуступає контракт, який банк кредитує, внаслідок чого надходження коштів від замовника зараховуються в погашення кредиту.

Переуступка дебіторської заборгованості полягає в пере-данні банку рахунку, що вимагає оплати за поставлені позичальником товари.

Забезпечення товарними запасами означає, що предметом застави можуть бути сировина, комплектуючі вироби, готова продукція тощо.

Забезпечення дорожніми документами використовується при кредитуванні експортно-імпортних операцій. Заставою тут є документи, що підтверджують відвантаження товарів. Такі документи називаються коносамент і накладні.

Іпотека — застава землі, нерухомого майна, за якої предмет застави залишається у заставодавця чи третьої особи. Предметом іпотеки може бути майно, пов'язане із землею (будівлі споруди, квартири, земельні ділянки громадян, багаторічні насадження тощо).

Заставою за кредитом можуть бути такі види рухомого майна: обладнання, машини, механізми, інвентар, транспортні засоби, товари довгострокового вжитку.

Застава векселя чи іншого цінного папера здійснюється шляхом індосаменту і вручення заставодержателю індосованого цінного папера. Умовою використання цінних паперів як форми застави має бути їх висока ліквідність.

Спостерігаються також інші способи забезпечення кредитів, зокрема надання позичальнику кредиту за умови накопичення та зберігання останнім протягом встановленого строку визначеної суми коштів на вкладі; при видачі позик індивідуальним позичальникам за заставу приймаються поліси страхування життя, свідоцтва про ощадні внески, вимоги на виплату заробітної плати; при кредитуванні підприємств добувних галузей — корисні копалини або контракти на постачання сировинних ресурсів; при кредитуванні фермерських господарств — урожай (зібраний або на пні за умови його страхування).

Етапи процесу кредитування

Організація кредитних взаємовідносин банку і клієнтів визначається багатьма факторами, що включають стратегію і тактику банку, кваліфікацію банківських працівників, розмір статутного та власного капіталу,' кредитну політику банку тощо.

У банківській практиці виокремлюють такі етапи кредитування.

Подання заявки (клопотання) на отримання кредиту до банку за формою, визначеною банком. На цьому етапі оцінюються сильні й слабкі сторони майбутнього позичальника та об'єкта кредитування. Крім заявки, клієнт має подати такі документи:

1. Анкету позичальника (стислі відомості про позичальника) за формою, визначеною банком.

2. Копії установчих документів, а також інші документи, що підтверджують правоздатність (для юридичних осіб) і дієздатність (для фізичних осіб) клієнта.

3. Копії ліцензій, передбачених законодавством.

4. Техніко-економічне обґрунтування одержання кредиту з розрахунком строку окупності та рентабельності об'єкта кредитування із зазначенням спрямування позикових коштів та розрахунку затрат і надходжень на весь строк користування позикою.

5. Копії контрактів, угод та інших документів, що стосуються кредиту: контракти на придбання і реалізацію товарно-матеріальних цінностей, послуг та виконання робіт, накладні, митні декларації тощо.

6. Бухгалтерський баланс (форма № 1), звіт про фінансові результати (форма № 2), звіт про рух грошових коштів (форма № 3), звіт про власний капітал (форма № 4) на останню звітну дату, а також річні баланси за весь період діяльності підприємства, за необхідності — розшифрування окремих статей балансу.

7. Документи, що стосуються забезпечення кредиту:

• застава майна — опис закладеного майна, угоди на придбання заставлених ТМЦ, накладні та інші документи, що підтверджують право власності (техпаспорти, техталони — у разі застави транспортних засобів);

• застава нерухомості — довідка-характеристика з Бюро технічної інвентаризації) довідка з міської нотаріальної контори, угода купівлі-продажу (передачі, дарування) чи свідоцтво про приватизацію;

• гарантія (поручительство) — угода гарантії (поручительства), а також відповідні документи за гарантом;

• страхування — страховий поліс, угода страхування, умови страхування, а також необхідні документи за страховою компанією.

8. Довідку з банку, що обслуговує, про наявність рахунків позичальника, наявність (брак) заборгованості за кредитами та картотекою № 2.

9. Відомості за кредитами, отриманими в інших банках.

У разі необхідності позичальник подає (до ухвалення рішення про надання кредиту або в процесі подальшого контролю) внутрішні фінансові та управлінські звіти, звіт про рух касових надходжень, дані про дебіторську і кредиторську заборгованість, податкові та митні декларації, документи про оренду приміщень та ін.

Після ознайомлення з документами працівник банку проводить попередню бесіду з майбутнім кредитобдержувачем для з'ясування важливих деталей щодо умов надання та погашення кредиту і відсотків. На цьому етапі банк приділяє увагу достовірності документів та інформації, на основі яких вирішується питання про надання кредиту.

Вивчення кредитоспроможності клієнта. При цьому аналіз кредитної заявки клієнта та його кредитоспроможності базується на використанні різних джерел інформації, зокрема таких:

• матеріалів, отриманих безпосередньо від позичальника;

• матеріалів, що знаходяться в архіві і базі даних самого банку;

• відомостей, отриманих від кредиторів, покупців і постачальників позичальника та інших зовнішніх джерел.

Важливими є архіви банку. Якщо клієнт вже отримував кредит у цьому банку, то в архіві містяться відомості про можливі затримки в погашенні боргу або інші порушення.

Із зовнішніх джерел найбільш важливим є відомості, отримані з інших банків, які обслуговують цього клієнта, та від його ділових партнерів.

Можливе проведення перевірки позичальника на місці. Дуже важливо з'ясувати рівень компетенції працівників, які очолюють бухгалтерську, фінансову, маркетингову служби, адміністративний апарат. Під час відвідування клієнта можна з'ясувати деякі питання, не розглянуті під час попередньої бесіди, а також скласти уявлення про стан майна, яким володіє підприємство.

Методика оцінки кредитоспроможності позичальника подана у попередньому підрозділі.

Розробка умов процесу кредитування, підготовка й укладання кредитного договору. Цей етап називають також структуруванням кредиту, в ході якого визначають основні умови кредитного договору.

Банк визначає параметри позики: вид кредиту, суму, строк, спосіб видачі і погашення кредиту, забезпечення, рівень відсотка, інші моменти. Банк має запропонувати клієнту той вид кредиту, який найбільшою мірою відповідає характеру кредитованого заходу.

Розробляється також графік погашення кредиту відповідно до строків оборотності того виду капіталу, на формування якого видається позика.

Після закінчення роботи зі структурування кредиту кредитний працівник банку переходить до переговорів про укладання кредитного договору з клієнтом. Клієнту надаються пропозиції за умовами майбутньої кредитної угоди. Вони можуть суттєво відрізнятись від тих, що містяться в кредитній заявці. Зближення позицій банку і клієнта та досягнення компромісу є кінцевою метою переговорів.

Після досягнення згоди за всіма питаннями підписується кредитний договір.

Видача кредиту, а також здійснення контролю за виконанням умов кредитного договору.

Після підписання кредитної угоди працівник кредитного відділу оформляє бухгалтерські документи, які містять вказівки щодо відкриття позикового рахунку та видачі кредиту:

• розпорядження кредитного відділу;

• примірник кредитної угоди;

• договір застави (або інша форма забезпечення);

• строкове зобов'язання;

• картка із взірцями підписів керівника і головного бухгалтера та відбитком печатки підприємства, посвідчена в установленому порядку.

Ці документи мають містити дозвільні підписи керівника банку або уповноважених ним для виконання зазначених операцій посадових осіб. Оформлені згідно з банківськими вимогами документа передаються в обліково-операційний відділ для виконання.

У розпорядженні кредитного відділу має зазначатись номер, наданий особовому позиковому рахунку позичальника, а також загальні рекомендовані й додаткові параметри, які характеризують позичальника та кредитну угоду і необхідні для виконання аналітичного обліку. На основі даних розпорядження здійснюється реєстрація позикового особового рахунку в книзі відкритих рахунків.

Строкове зобов'язання становить юридичний документ, який є основою для погашення кредиту. Кількість примірників строкового зобов'язання залежить від способу погашення кредиту: одразу, частинами або після обумовленого періоду.

З метою контролю за своєчасним погашенням кредиту та забезпечення нарахування відсотків видача позик може проводитись з окремих позикових рахунків, в окремих випадках кредит може зараховуватись безпосередньо на поточний рахунок позичальника.

Банк здійснює контроль за виконанням позичальником умов кредитного договору, цільовим використанням кредиту, своєчасним і повним його погашенням. Банк протягом усього строку дії кредитного договору підтримує ділові контакти з позичальником, зобов'язаний проводити перевірки стану збереження заставленого майна, що має бути передбачено в кредитному договорі.

Якщо в процесі кредитування змінились умови здійснення кредитованого проекту, що призвело до додаткової потреби в коштах, банк може задовольнити цю потребу на умовах укладання додаткової кредитної угоди.

У разі виявлення фактів використання кредиту не за цільовим призначенням банк має право достроково розірвати кредитний договір, що є підставою для стягнення всіх коштів у межах зобов'язань позичальника за кредитним договором у встановленому чинним законодавством порядку.

Повернення кредиту. Відповідно до вимог НБУ відсотки за користування кредитом нараховуються щомісяця. Погашення кредиту і нарахованих за ним відсотків здійснюється платіжним дорученням з поточного рахунку позичальника. Черговість сплати основного боргу та відсотків за кредитом регламентована ст. 12 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", згідно з якою передусім сплачуються відсотки, а потім гаситься основний борг. Погашення кредиту може здійснюватись одночасно або частинами.

Позичальник за погодженням із банком може достроково повернути отриманий кредит.

У разі виникнення у позичальника тимчасових фінансових ускладнень сторони можуть подовжити строк дії кредитного договору (пролонгація). При прийнятті рішення щодо пролонгування кредиту складається додаткова угода між банком та позичальником, яка є невід'ємною частиною кредитної угоди.

При настанні строку погашення кредиту і браку у клієнта достатньої суми коштів для його погашення банк починає проводити роботу з проблемними кредитами. У день визначеного строку погашення частина непогашеної або непогашена заборгованість за позикою переноситься на рахунок прострочених позик.

Труднощі з погашенням позик можуть виникати з різних причин. Найбільш поширені з них: помилки самого банку при розгляді кредитної заявки, при розробленні умов кредитної угоди; нерентабельна робота клієнта, який отримав позику; фактори, непідконтрольні банку, або форс-мажорні обставини. Є багато ознак, що свідчать про погіршення фінансового стану позичальника, які працівник банку повинен вміти розпізнавати. Для цього використовуються аналіз фінансової звітності, особисті контакти з позичальником, повідомлення від третіх осіб.

Якщо банк виявляє проблемну позику, він негайно повинен вжити заходів для забезпечення повного і своєчасного її повернення. Найдоцільнішим кроком буде розроблення разом з позичальником заходів щодо покращення фінансового стану підприємства. Якщо цей спосіб не дасть результатів, банк має забезпечити свої інтереси шляхом реалізації забезпечення, пред'явлення претензії до гаранта і т. ін. Крайнім заходом є порушення питання про оголошення позичальника банкрутом.

Запитання і завдання для самоконтролю

1. Розкрийте поняття кредитного договору.

2. Які є форми кредиту?

3. Наведіть загальну класифікацію кредиту.

4. Які джерела формування банківських кредитних ресурсів?

5. Як класифікуються кредити комерційних банків?

6. Що таке кредитна угода? Які основні положення?

7. Назвіть та охарактеризуйте засоби захисту від кредитного ризику.

8. Що таке іпотека?

9. Що передбачає вивчення кредитоспроможності клієнта? 10. Охарактеризуйте етапи кредитування.