ТОП 10:

Тема 3. Кредитний ризик та забезпечення повернення банківських кредитів



Мета: Роз’яснити студентам походження кредитного ризику, дати поняття подій при кредитуванні, узагальнити методи вимірювання ризику, мінімізації, забезпечення виконання зобов’язань. Роз’яснити сучасні методи управління проблемними кредитами та дії банків по витребуванню безнадійної кредитної заборгованості.

 

 

План

 

1.Філософський та економічний зміст існування ризику.

2.Сприятливі і несприятливі події при кредитуванні, ризик, сучасне вимірювання кредитного ризику.

3.Процентний ризик.

4.Методи забезпечення зворотності кредитів, способи погашення.

5.Методи управління проблемними кредитами.

 

Методичні рекомендації до самостійної роботи

 

Ключові терміни і поняття

Події при кредитуванні, несприятлива подія, ризик, ризик кредитний, ризик процентний, кредит ломбардний, кредит бланковий, страхові резерви, проблемні кредити, заявник кредиту, отримувач кредиту, користувач кредитом, кредитодавець.

Кредитний ризик–це ризик несплати боржником(користувачем кредиту) кредитору основного боргу і плати (процентів) за його користування. Звідси, під кредитним ризиком слід розуміти загрозу втрати банком частини своїх ресурсів, недоотримання прибутків або збільшення витрат у результаті здійснення певних фінансових операцій.

Для кожної кредитної операції характерні свої особливості, що визначають ступінь ризику. Так, кредитний ризик може виникати через погіршення фінансового стану отримувача, відсутність належних організаційних здібностей у його керівництва, недостатню підготовку працівника, який приймає рішення про кредитування, та інші обставини.

Для деяких кредитних ризиків використовується метод VAR(Value on Rang). Так для:

– ризика одного контрагента використана величина:

 

(2.2.)

 

 

– для ризика великих кредитів:

 

(2.3.)

 

 

– для ризику інсайдера:

 

(2.4.)

 

 

– для ризику груп інсайдерів

 

(2.5.)

 

Найбільш загальні засоби мінімізації ризиків у банківській практиці зводяться до їх диверсифікації (тобто розподілу, регулювання структури і розмірів), а також до постійного контролю з боку банку за виконанням необхідних співвідношень і нормативів (наприклад, нормативу максимального розміру ризику на одного отримувача, нормативу великих кредитних ризиків, що встановлюються центральним банком) та здійснення у разі необхідності заходів по їх коригуванню.

Істотну роль при цьому відіграє наявність у банку належної інформаційної бази і сучасних технологій, кваліфікованого персоналу, а також проведення постійних заходів з прогнозування економічної кон'юнктури. Однак здійснення подібних заходів потребує значних витрат і доступне лише досить великим банкам.

Управління кредитним ризиком (його мінімізація) здійснюється за допомогою таких заходів:

– лімітування розмірів кредитів;

– диверсифікації кредитного портфеля банку;

– контролю за використанням кредиту та оперативності при стягненні боргу;

– страхування кредитних операцій;

– достатнього та якісного забезпечення наданих кредитів;

– аналізу кредитоспроможності отримувача;

– створення страхових резервів за рахунок витрат (які є валовими при розрахунку валового прибутку).

І спосіб – встановлення отримувачам лімітів кредитування. Як правило, банки встановлюють ліміт, який регламентує розмір обороту по видачах кредиту за певний період (ліміт видачі). У деяких випадках встановлюється ліміт заборгованості, який регламентує заборгованість за кредитом на певну дату.

Надання кредитів за допомогою ліміту видачі здійснюється, як правило, шляхом відкриття кредитної лінії (характеризує оборот по видачі кредиту). Вона відкривається клієнтам зі сталою репутацією, які мають стабільний фінансовий стан. Існують різні види кредитних ліній. Вони можуть бути поновлювальні, коли кредит надається і погашається в межах встановленого ліміту, і непоновлювальні, коли після надання і погашення кредиту відносини між банком і клієнтом припиняються. У ряді випадків питання про видачу кредитів вирішується банком кожний раз індивідуально.

ІІ спосіб – диверсифікація кредитних вкладень. Це означає розподіл кредитів між різними суб'єктами правовідносин, клієнтами різних форм власності і галузей економіки, між різними регіонами країни тощо. В деяких випадках дотримання банком принципу диверсифікації здійснюється за допомогою нормативів або вимог, які встановлюються НБУ.

Чим більшій кількості отримувачів по КВЕД надаються кредити, тим меншим буде ризик неповернення кредитів за інших рівних умов, оскільки несприятлива подія - банкрутство багатьох підприємств в різних видах економічної діяльності – доволі рідка, а можлива тільки при значному кризисі типу 2008-2009 років.

ІІІ спосіб – оперативність при стягненні боргу - передбачає необхідність підтримувати з користувачем кредиту тісні контакти протягом усього строку користування кредитом. Банк повинен слідкувати за станом справ у користувача кредиту, і у разі необхідності, застосовувати упереджувальні дії щодо захисту своїх інтересів.

IV спосіб – страхування кредитних операцій. Він означає, що банки повинні створювати страхові резерви як на макро-, так і мікро-рівнях, а також мають право страхувати окремі кредитні угоди (страхувати відповідальність щодо виконання зобов’язань) в спеціалізованих страхових компаніях.

V спосіб – забезпеченість кредиту.

У країнах з розвиненою ринковою економікою поширенішими є такі форми забезпечення кредитів:

– гарантія, або порука третьої сторони;

– переуступка контрактів, дебіторської заборгованості;

– застава товарних запасів,

– застава майна,

– застава дорожніх документів, цінних паперів,

– дорогоцінних металів,

Гарантія, або порука – це зобов'язання третьої особи погасити борг користувача кредиту у випадку його неплатоспроможності; оформляється як самостійний обов'язок гаранта чи поручителя.

Переуступка контрактів практикується при кредитуванні будівельних компаній, що здійснюють регулярні поставки товарів або послуг за контрактом. Боржник (отримувач кредиту) переуступає контракт з контрагентом(замовником) банку-кредитору, внаслідок чого надходження коштів від замовника зараховуються в погашення кредиту.

Переуступка дебіторської заборгованості полягає в передачі банку рахунку, що вимагає оплати за товари, які поставлені отримувачем кредиту.

Забезпечення товарними запасами (товарами в обігу) означає, що предметом застави можуть бути: сировина, комплектуючі вироби, готова продукція тощо.

Забезпечення дорожніми документами використовується при кредитуванні експортно-імпортних операцій. Заставою тут виступають документи, що підтверджують відвантаження товарів. Такі документи називаються коносамент і накладні.

Іпотекою визнається застава землі, нерухомого майна, при якому предмет застави залишається у заставодавця чи третьої особи. Предметом іпотеки може бути майно, пов'язане із землею, - будівлі споруди, квартири, земельні ділянки громадян, багаторічні насадження тощо.

Заставою по кредиту можуть бути такі види рухомого мийна: обладнання, машини, механізми, інвентар, транспортні засоби, товари довгострокового вжитку.

Застава векселя чи іншого цінного папера здійснюється шляхом заставного індосаменту і вручення заставодержателю (банку-кредитору) індосованого цінного папера. Умовою використання цінних паперів як форми застави мас бути їх висока ліквідність.

Також зустрічаються й інші способи забезпечення кредитів. Зокрема, надання отримувачеві кредиту за умови накопичення та зберігання останнім протягом встановленого терміну визначеної суми

коштів на вкладі, при видачі кредитів індивідуальним фізичним особам за заставу приймаються поліси страхування життя, ощадні книжки, вимоги на виплату заробітної плати; при кредитуванні підприємств добувних галузей — корисні копалини або контракти на постачання сировинних ресурсів; при кредитуванні фермерських господарств — урожай (зібраний або у корінні за умови його страхування).

У практиці роботи українських банків найпоширенішими формами забезпечення зобов'язань отримувача кредиту перед банком є застава майна, гарантія (поручительство) третьої особи, стягнення пені і штрафів, переуступка на користь банку вимог і рахунків отримувача третій особі, страхування відповідальності отримувача перед банком за неповернення кредитів і ризику непогашення кредитів. Правові основи цих форм застави визначені Цивільним кодексом України.

VI спосіб – оцінка кредитоспроможності отримувача кредиту. У процесі роботи, що передує укладанню кредитної угоди, працівник банку повинен ретельно проаналізувати кредитоспроможність заявника кредиту, тобто його здатність своєчасно погасити кредит, виявити фактори, які можуть спричинити непогашення позички. Кредитоспроможність заявника кредиту, на відміну від його платоспроможності, не фіксує неплатежі за минулий період чи на певну дату, а прогнозує здатність до погашення боргу на найближчу перспективу. Отже, кредитоспроможність - це якісна оцінка заявника кредиту, яка дається банком до розгляду питання про можливість і умови кредитування і дозволяє передбачити ризик своєчасного поверненні кредиту та їх ефективного використання.

Межі вивчення кредитоспроможності залежать від:

– розміру кредиту;

– терміну кредиту;

– результатів минулої діяльності заявника кредиту;

– забезпечення кредиту (яка форма забезпечення передбачається);

– взаємовідносин банку з клієнтом.

Жодних твердих правил щодо цього не існує, оскільки кожний заявник, що подав кредитну заявку, може мати специфічні особливості, які вимагають більш детального вивчення.

Банк може використовувати різні джерела інформації про кредитоспроможність потенційного отримувача кредиту:

– використання карток на всіх вкладників і користувачів кредитів, якщо такі ведуться в банку;

– отримання інформації з зовнішніх джерел, використання великої кількості довідкових та аналітичних звітів; при цьому в діловому світі неухильно дотримуються правил передачі конфіденційної інформації (в США ці відносини регулюються Етичним кодексом про обмін банками інформацією щодо кредитоспроможності комерційних фірм);

– ведення власного бюро кредитних історій, або користування послугами інших.

VII спосіб. Створення страхових резервів (докладно, дивись практичне заняття 7).

 

Питання для самоконтролю

1.Філософський та економічний зміст існування ризику.

2.Сприятливі та несприятливі події при кредитуванні. Визначення кредитного ризику.

3.Вимірювання кредитних ризиків.

4.Методи мінімізації кредитних ризиків.

5.Забезпечення обов’язків отримувача кредитів перед банком як форма мінімізації ризику.

6.Плата за кредит, ціна кредиту. Кредитний ризик.

7.Способи погашення кредитів і процентів за ним.

8.Контроль за використанням кредитних ресурсів. Фінансові санкції за порушення цільового призначення кредиту.

9.Кредит без забезпечення. Контрольні функції НБУ стосовно бланкових кредитів.

10.Класифікація кредитів за ступенями ризику. Страхові резерви як наслідок ризикованості кредиту.

11.Проблемні кредити. Методи управління проблемними кредитами.

Контрольні функції НБУ стосовно проблемних активів (зокрема кредитів).

12.Безнадійні до повернення кредити. Дії банку по поверненню кредитів, які прострочені.

 

Бібліографічний список

[10, 13 – 16, 20, 28, 34, 41, 50, 51].







Последнее изменение этой страницы: 2016-09-19; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.237.254.197 (0.013 с.)