Поняття і сутність фінансово-правових норм 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Поняття і сутність фінансово-правових норм



Поняття відповідності відносин урегульованим певною системою нормам, як специфічної форми реалізації норми виникає лише стосовно права як сукупності норм. Це зумовлюється місцем права в житті суспільства та особливостями правової норми, виконання якої забезпечується можливістю застосування державного примусу. Такий стан притаманний будь-яким правовим нормам, у т. ч. й нормам фінансового права.

У системі права норми єдині та взаємопов'язані. Вони не можуть функціонувати ізольовано. Будь-який структурний елемент, вилучений із системи права, втрачає системні функції і, як наслідок, — соціальну значимість. Лише взяті в сукупності зміст, засоби впливу, форми вираження, процедури, засоби забезпечення, а також система інформування щодо правових норм, дають можливість провести розмежування між цим регулятором та соціальними нормами суспільства, між правом та іншими регуляторами (моральними тощо), які діють у суспільстві.

Фінансово-правові норми — загальнообов'язкові приписи компетентних органів державної влади та місцевого самоврядування з приводу мобілізації, розподілу й використання коштів централізованих та децентралізованих фондів, виражені у категоричній формі й забезпечені державним примусом. Вони визначають права та обов'язки учасників фінансових відносин, обставини, за наявності яких вони стають носіями прав та обов'язків, і передбачають відповідальність за невиконання приписів держави. Фінансові норми регулюють відносини тільки в галузі фінансів і містять приписи та заборони, щодо предмету їх дії.

Правовідносини є результатом дії правової норми. Вони виникають унаслідок дії різних факторів: матеріальних умов життя суспільства; конкретних умов, у яких перебуває особа (особи); виховання, традицій, звичок, психофізичного складу тощо. Здійснюючи правовідносини, норма набуває реального "життя" і втілюється у певному акті поведінки. Це — особливість реалізації норми. Абстрактний, загальний припис норми конкретизується і набирає юридичної сили. Особливості реалізації норми у правовідносинах визначаються характером відносин, що регулюються.

Головна особливість фінансово-правових норм полягає в їх державно-владному, імперативному характері. За їх допомогою держава приписує (визначає) правила поведінки юридичним та фізичним особам у галузі фінансової діяльності. Зміст фінансово-правових норм становлять правила поведінки в суспільних відносинах, що виникають у процесі фінансової діяльності держави.

Сутність і зміст фінансово-правової норми зумовлює її імперативний (владний) характер. Ці норми складаються з письмово сформульованих вимог, виражених у категоричній формі, що не допускає їх довільної зміни, вони мають точно й вичерпно визначати обсяг прав та обов'язків учасників фінансових правовідносин. Такі права та обов'язки спрямовані безпосередньо на забезпечення загальнодержавного інтересу, а опосередковано — інтересів усіх інших учасників фінансових правовідносин.

У фінансово-правових нормах містяться адресовані суб'єктам господарської діяльності вимоги вчасно вносити встановлені законодавцем платежі до державного та місцевого бюджетів; користувачам бюджетних коштів — розподіляти та використовувати кошти відповідно до затверджених нормативів та їх цільового призначення, надавати звіти та інші документи для здійснення контролю з боку компетентних органів, вчиняти інші дії, які б забезпечували акумуляцію у централізованих фондах грошових ресурсів та їх використання відповідно до затверджених фінансових планів.

Сутність юридичної природи фінансово-правової норми полягає в тому, що це писане, встановлене державою у суворо визначених порядку і формі та забезпечене заходами державного примусу, виражене у категоричній формі правило поведінки суб'єктів фінансово-правових відносин стосовно мобілізації, розподілу й використання централізованих та децентралізованих фондів коштів, яке закріплює права та обов'язки їх учасників. Зміст фінансово-правових норм — забезпечення державою регулювання фінансових відносин.

Права та обов'язки учасників фінансових відносин спрямовані на забезпечення загальнодержавних інтересів, особливо на справляння податків та обов'язкових зборів і фінансування загальнодержавних програм та бюджетних установ.

За способом впливу на учасників фінансових відносин, визначення їх юридичних прав та обов'язків фінансово-правові норми (далі — ФПН) можна поділити на три види: зобов'язальні, заборонні та уповноважуючі. Незалежно від поділу на види ФПН мають імперативний характер, що пояснюється значенням закріплених правил поведінки учасників фінансових відносин для держави зокрема щодо забезпечення органів державної влади та місцевого самоврядування фінансовими ресурсами.

Зобов'язальними ФПН є більшість норм фінансового права. Вони вимагають від учасників фінансових відносин здійснювати відповідні дії і встановлюють їх права та обов'язки. Саме за допомогою цих ФПН переважно виявляється основний метод фінансово-правового регулювання — метод владних приписів. Наприклад, у ст. 67 Конституції України зазначається, що "кожний зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, установлених законодавством".

Заборонні ФПН містять заборону на здійснення певних дій або встановлюють обов'язок учасників фінансових відносин утриматися від них. Наприклад, ч. 6 ст. 15 БКУ забороняє використовувати емісійні кошти НБУ на фінансування дефіциту Державного бюджету України; ч. З ст. 21 БКУ забороняє Бюджетній установі позичати у будь-якій формі або надавати за рахунок бюджетних коштів позички юридичним та фізичним особам, крім випадків, передбачених законом про Державний бюджет України. Кількість заборонних ФПН порівняно із зобов'язальними — незначна. Це пояснюється перевагою наявних зобов'язань, що містяться у приписах норм, оскільки у нормі є припис чітко додержуватися встановлених правил поведінки та немає потреби встановлювати додаткові заборони.

Уповноважуючі ФПН установлюють права учасників фінансових відносин на здійснення певних самостійних дій. Фінансове право хоч і є публічною галуззю, проте містить незначний перелік уповноважуючих приписів, які ще можна назвати умовно-уповноважуючими. Ці норми дають можливість учасникам фінансових відносин приймати самостійні рішення, але у чітко визначених межах. Уповноважуючі ФПН також мають імперативний характер, оскільки учасникам фінансових відносин заборонено виходити за межі встановлених приписів. Наприклад, у ст. 143 Конституції України зазначається, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування затверджують бюджети, встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону, визначаючи ставки податку, а за ч. 1 ст. 85 БКУ держава може передати Раді міністрів АРК або органам місцевого самоврядування право на здійснення видатків. Водночас встановлено обмеження, що така передача може відбутися лише за умови відповідної передачі бюджетних ресурсів у вигляді закріплених за відповідними бюджетами загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів) або їх частки, а також трансфертів з Державного бюджету України.

За юридичним змістом норми фінансового права можуть бути матеріальними та процесуальними.

1. Матеріальні ФПН закріплюють види та обсяг грошових зобов'язань юридичних та фізичних осіб перед державою та територіальними громадами, джерела утворення фінансових ресурсів, види видатків тощо, тобто виражають матеріальний (грошовий) зміст юридичних прав та обов'язків учасників фінансових відносин. Переважна частина норм фінансово-правового інституту бюджетного устрою є матеріальними за змістом.

2. Процесуальні і процедурні ФПН визначають порядок діяльності у сфері мобілізації, розподілу й витрачання фондів коштів. Зокрема цілий інститут фінансового права присвячений виключно процедурним питанням — бюджетний процес. Бюджетним кодексом встановлено процедуру складання проекту закону про ДБУ, розробку бюджетної резолюції, складання бюджетних запитів; розгляд і затвердження акта про бюджет парламентом; його виконання; складання, розгляд та затвердження звітності про виконання ДБУ.

Бюджетне право є винятком із загальної сукупності фінансових інститутів, що поряд з матеріальними містить процедурні правові норми. Це стосується як податків та неподаткових доходів, так і видатків бюджетної системи України.

Структура ФПН тотожна будь-якій іншій нормі права: гіпотеза, диспозиція та санкція є основними елементами правової норми. Однією з особливостей ФПН є їх розгорнутий обсяг, зокрема порівняно з нормами конституційного права.

Гіпотеза визначає умови, за яких можуть виникати передбачені нормою юридичні права та обов'язки учасників фінансових відносин у галузі фінансової діяльності. Такі умови повинні мати конкретне вираження.

Диспозиція є основою норми й містить саме правило поведінки учасників фінансових відносин за наявності передбачених гіпотезою фактичних обставин. Диспозиція має визначену форму і є досить обтяжена за змістом.

Санкція фінансово-правової норми містить вказівки на юридичні наслідки для її порушника. У санкції виражається імперативний характер приписів у сфері фінансової діяльності. За порушення встановлених умов законодавство передбачає можливість застосування фінансових, адміністративних, дисциплінарних та кримінальних заходів.

Санкції фінансово-правових норм мають низку ознак. Зокрема санкції як один із видів державного примусу виражаються у нормах фінансового законодавства та застосовуються спеціально уповноваженими органами, а також їм притаманна імперативність та майновий характер. Метою санкцій є забезпечення суспільних і державних фінансових інтересів, додержання фінансової дисципліни.

Санкції ФПН за своєю природою є майновими, оскільки передбачають утримання майнової сфери правопорушника. їх особливістю є поєднання правовідновлювального і штрафного (компенсаційного) аспектів. Завдяки реалізації санкцій відновлюється порушена фінансова дисципліна.

Таким чином, фінансова санкція — це штрафний засіб державного примусу, виражений у грошовій формі, що застосовується уповноваженим державним органом до платника податків за вчинення податкового правопорушення у порядку, встановленому фінансово-правовими нормами, з метою реалізації суспільних інтересів під час забезпечення грошових надходжень до бюджету.

Фінансові правовідносини

Категорія правовідносин є центральною у правовій науці взагалі та у всіх галузях права зокрема. Правовідносини — це суспільні відносини, врегульовані нормою права, завжди є єдністю форми і змісту. У процесі правового регулювання норма права може надати наявним суспільним відносинам, які не вимагали раніше правового оформлення, правової форми. Норма встановлює обов'язковість визначених дій, необхідних у процесі певного виду діяльності, надає форми правовідносин суспільним відносинам. У зв'язку з розширенням сфери правового регулювання у сучасному суспільстві суспільні відносини можуть бути лише у вигляді правовідносин.

У фінансових правовідносинах, як і в інших, наявна єдність матеріального змісту і юридичної форми. Оскільки правовідносини є формою суспільних відносин, урегульованих нормами права, останні можуть впливати на поведінку людей через невіддільність правових і фактичних відносин.

Правова форма реальних фінансових відносин визначається не тільки їх змістом, а й необхідністю держави у забезпеченні матеріальних умов життя суспільства, які встановлюються для конкретного виду відносин у тій чи іншій формі.

Сукупність особливостей фінансових відносин (завжди грошових відносин; як розподільчих відносин; з особливим суб'єктним складом тощо), істотно відрізняє їх від усіх інших суспільних відносин та дає змогу визначити предмет регулювання фінансового права як систему специфічних грошових відносин, безпосередньо пов'язаних з утворенням, розподілом і витрачанням державних фондів коштів. Тобто фінансовим правом регулюються тільки організаційно-майнові відносини, що виникають з владної діяльності держави в особі повноважних органів щодо утворення і використання нею фондів коштів.

Фінансові відносини завжди цілісні, системні та формально визначені, оскільки чітко регулюють зв'язки, які формуються між суб'єктами. Фінансово-правові відносини є складною та специфічною системою правових утворень, що становлять структуру фінансового права. Загальні принципи побудови системи фінансового права, форми й методи здійснення фінансової діяльності державою, наявність специфічних груп норм усередині цієї системи дають підстави розглядати фінансове право не лише як самостійну галузь, а й як підсистему права.

З позицій теорії права, підгалузь фінансового права є вужчою групою норм, ніж галузь, адже є лише частиною тієї сфери відносин, які регулюються нормами всієї галузі права. Виокремлення підгалузей та правових інститутів у фінансовому праві зумовлено соціально-економічною специфікою кожної ланки системи фінансів. Відповідно, можна назвати бюджетні, податкові, кредитні, розрахункові та інші відносини.

Фінансові правовідносини у механізмі правового впливу на державні фінанси виконують три основні функції: 1) визначають коло осіб, на яких у конкретний час поширюється дія ФПН; 2) закріплюють конкретну поведінку юридичних осіб і громадян у галузі мобілізації, розподілу й витрачання фондів коштів, якої вони мають додержуватися; 3) є умовою для можливості приведення в дію юридичних засобів забезпечення суб'єктивних прав та юридичних обов'язків учасників фінансових відносин.

Матеріальний зміст фінансових правовідносин — поведінка суб'єктів, а юридичний — суб'єктивні права та юридичні обов'язки учасників, встановлених фінансово-правовими нормами. Суб'єктивні права є мірою належної фінансовому або фінансово-кредитному органові поведінки для задоволення інтересів держави. Інший учасник наділений мірою дозволеної поведінки, забезпеченої його юридичними обов'язками та можливістю застосування імперативу з боку держави. У податкових правовідносинах податковий орган є носієм суб'єктивних прав і наділений мірою належної поведінки — здійснення контролю за справлянням податків. У свою чергу платник податків є носієм юридичного обов'язку й наділений мірою належної поведінки — у встановлених законом випадках самостійно обчислити суму податку, своєчасно сплатити його до бюджету відповідного рівня й подати податкову звітність.

У процесі регулювання суспільних відносин можуть сформуватися два основні типи зв'язку між суб'єктивними юридичними правами та обов'язками. Зокрема, якщо правове регулювання спрямоване на закріплення й упорядкування суспільних відносин, виникають правовідносини "пасивного типу". Певним учасникам надаються права на позитивні дії, а на всіх інших покладаються пасивні обов'язки — утримуватися від певних дій. Так, до правовідносин пасивного типу належать фінансові відносини, що закріплюють компетенцію державних органів та органів місцевого самоврядування у сфері фінансової діяльності держави.

З іншого боку, якщо правове регулювання спрямоване на те, щоб забезпечити в правовому аспекті розвиток, динаміку суспільних відносин, виникають правовідносини "активного типу". На певних учасників покладаються активні юридичні обов'язки — здійснення позитивних дій, а зміст суб'єктивного права полягає у можливості вимагати такої поведінки від зобов'язаної особи. Отже, у змісті правовідносин активного типу головне юридичні обов'язки. Суб'єктивне право іншого учасника полягає у можливості вимагати від зобов'язаної особи їх виконання. Правовідносинами активного типу є податкові відносини.

Об'єкт фінансових правовідносин — фонди коштів, які формуються, розподіляються та використовуються внаслідок реалізації суб'єктивних прав та юридичних обов'язків учасників фінансових відносин. Враховуючи значення фінансової діяльності для функціонування держави, об'єкт фінансових правовідносин завжди буде пов'язаний з інтересом держави.

Суб'єкти фінансових правовідносин — юридичні та фізичні особи, які можуть бути носіями суб'єктивних юридичних прав та обов'язків. З одного боку, учасником фінансових відносин є суб'єкти, що представляють інтереси держави у сфері державних фінансів, зокрема Міністерство фінансів, Державне казначейство, НБУ тощо, з іншого — юридичні та фізичні особи, які, виконуючи покладені на них юридичні обов'язки, сприяють мобілізації та використанню фінансових ресурсів. Так, суб'єктами фінансових відносин можуть бути як платники податків — підприємства, організації, громадяни (у т. ч. резиденти й нерезиденти), так і бюджетні установи, що фінансуються за рахунок коштів бюджетів відповідних рівнів. Окремі правові інститути або підгалузі фінансового права мають особливості щодо суб'єктивного складу. Так, учасниками бюджетних відносин можуть бути виключно юридичні особи, фізичні особи в них участі не беруть.

Для виникнення фінансових правовідносин необхідний юридичний факт (життєві обставини, що приводять у дію норми права, у результаті чого настають певні наслідки — виникають, змінюються або припиняються правові відносини), який складається з дій і подій.

Дії поділяються на правомірні та неправомірні.

Правомірні дії — вольова поведінка, передбачена ФПН:

• юридичні акти — правомірна дія учасника фінансових правовідносин, спрямована на отримання правового результату. Юридичні акти можуть бути індивідуальними (кошторис бюджетної установи, податкова декларація платника податків, акт ревізії, складений контролером Рахункової палати України тощо) і неіндивідуальними;

• юридичні вчинки — правомірна дія, що зумовлює правові наслідки, пов'язані з фактом вольової дії, яка не залежить від бажання суб'єкта відносин. Наприклад, юридичним вчинком буде надання свідчень посадовою особою платника податків щодо сплати обов'язкових платежів.

Неправомірні дії є поведінкою, що не відповідає приписам ФПН. Це, зокрема, несвоєчасне подання податкової звітності платником податків, нецільове використання бюджетних коштів, порушення строку повернення банківського кредиту.

Юридичні події — обставини, що не залежать від волі їх учасників, але тягнуть за собою виникнення, зміну або припинення фінансових правовідносин.

Отже, фінансові правовідносини — це врегульовані ФПН суспільні відносини, учасники яких виступають носіями юридичних прав та обов'язків у сфері мобілізації, розподілу й витрачання централізованих і децентралізованих фондів коштів.

Суб'єкти фінансового права

Одним зі структурних елементів фінансових правовідносин є їх суб'єкти. У теорії фінансового права традиційно виокремлюють такі суб'єкти: а) суспільно-територіальні утворення; б) колективні суб'єкти; в) індивідуальні суб'єкти. М.П. Кучерявенко зазначає, що суб'єктом фінансових правовідносин насамперед є держава, як правило, в особі державних органів.

Вступаючи у фінансові правовідносини, суб'єкти реалізують свою компетенцію.

Фінансове право визначає права та обов'язки учасників фінансових правовідносин — юридичних та фізичних осіб, що беруть участь у фінансовій діяльності та які є суб'єктами фінансового права. ФПН реалізуються у суспільних відносинах, що внаслідок правореалізації стають фінансовими правовідносинами. Суб'єкти фінансового права можуть бути суб'єктами конкретних фінансових правовідносин, тому суб'єкти фінансового права та фінансових правовідносин співвідносяться як загальне і конкретне.

Проте не завжди суб'єкти фінансового права стають суб'єктами фінансових правовідносин, оскільки визначальним є наявність правосуб'єктності.

Суб'єктами права є фізичні або юридичні особи, поведінка яких регулюється нормами права за наявності у них ознак правоздатності і дієздатності. Учасники правовідносин мають бути наділені спеціальною юридичною властивістю — правосуб'єктністю, тобто спроможністю бути носієм прав та обов'язків, здійснювати їх та відповідати за їх реалізацію, що не суперечить встановленим правовим нормам. Правосуб'єктність включає правоздатність та дієздатність. Отже, суб'єктами фінансового права є фізичні або юридичні особи, поведінка яких регулюється нормами фінансового права за наявності у них ознак правоздатності і дієздатності.

Правоздатність — здатність бути носієм прав та обов'язків. Дієздатність — здатність самостійно, своїми діями реалізовувати права та обов'язки.

Суб'єктивне право існує в конкретних правовідносинах, в які вступає правосуб'єктна особа та є конкретною формою, в якій визначаються права та обов'язки, що виникли внаслідок вступу правосуб'єктної особи у правовідносини.

Суб'єктами фінансового права є держава, адміністративно-територіальні утворення, юридичні та фізичні особи.

Держава виступає в особі уповноваженого органу державної влади або місцевого самоврядування. Це органи загальної компетенції — Верховна Рада України, КМУ або спеціальної компетенції у сфері фінансової діяльності — Державне казначейство, ДПСУ, НБУ тощо. Водночас у фінансових відносинах держава може бути суб'єктом безпосередньо, а не через уповноважені нею органи. Це характерно для міжнародної діяльності держави, насамперед для відносин у сфері державного кредиту (зокрема, у разі отримання Україною коштів у вигляді зовнішніх запозичень від міжнародних фінансових організацій, іноземних юридичних осіб тощо).

Т. Чернадчук зазначає, що держава визнається суб'єктом бюджетного права за умови закріплення за нею, а не за державними органами, матеріальних і процесуальних бюджетних прав у законодавстві. Ці права мають належати державі, а не державним органам. Основним правом є право на бюджет. У п. 3 ч. 1 ст. 7 Бюджетного кодексу України встановлено, що держава коштами державного бюджету не несе відповідальності за бюджетні зобов'язання органів влади АРК та органів місцевого самоврядування. На основі аналізу цієї норми можна дійти висновку, що саме держава має право на державний бюджет, а не державні органи, а далі вказується на невідповідальність держави за бюджетними зобов'язаннями представницьких органів адміністративно-територіальних утворень.

Відповідно до ст. 85 БКУ держава може передавати Раді міністрів АРК або органам місцевого самоврядування право на здійснення видатків. Посилання на державу міститься й у деяких дефініціях Бюджетного кодексу. Наприклад, відповідно до п. 16 ч. 1 ст. 1 БКУ державний борг — це загальна сума заборгованості держави, яка складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов'язань держави. Аналіз бюджетного законодавства дає підстави стверджувати, що держава не завжди визначається як суб'єкт бюджетного прана, а підміняється вказівкою на державні органи. Так, відповідно до ч. 1 ст. 16 БКУ "право на здійснення внутрішніх та зовнішніх запозичень... належить державі в особі міністра фінансів України за дорученням Кабінету Міністрів України". Відповідно до ст. 1 Закону України "Про державний внутрішній борг України" державний борг гарантується всім майном, що перебуває у загальнодержавній власності. Отже, у разі невиконання чи неналежного виконання своїх зобов'язань держава як власник майна несе відповідальність усім своїм майном.

Місце держави в системі суб'єктів бюджетних правовідносин визначається її виключною бюджетною компетенцією та особливостями як владного суб'єкта.

Право державної власності здійснюють органи державної влади від імені держави, що наділені державно-владними повноваженнями, які характеризуються тим, що державний орган, будучи наділений правом видавати юридичні акти, які містять обов'язкові загальні та індивідуальні приписи, має спиратися не тільки на переконання та примус, а й на матеріальне забезпечення приписів цих актів, завдяки можливості розпоряджатися певною частиною коштів із державного бюджету. В категорії державно-владного повноваження наочно проявляється органічний взаємозв'язок держави і права, механізму держави в цілому та окремого державного органу.

Органи державної влади, будучи суб'єктами фінансового права, одночасно є уповноваженими державою органами. Вони, будучи наділеними компетенцією у сфері фінансової діяльності, перебувають у постійних відносинах із державою й уповноважені виражати державну волю у визначених їм державою межах.

Отже, правосуб'єктність органу державної влади у правовідносинах з отримання бюджетних асигнувань та виконання бюджетних кошторисів визначається статусом бюджетної установи. Беззаперечним є те, що бюджетне асигнування є повноваженням, наданим розпоряднику бюджетних коштів відповідно до бюджетного призначення на взяття бюджетного зобов'язання та здійснення платежів із конкретною метою в процесі виконання бюджету. Це не владне повноваження, що ще раз підтверджує висловлену раніше тезу про подвійність правового статусу органу державної влади у бюджетних правовідносинах (в одних випадках — як управлінський суб'єкт, в інших — як зобов'язаний).

Таким чином, у фінансових правовідносинах держава виступає як опосередкований (уявний) суб'єкт, а безпосередніми (реальними) суб'єктами є органи державної влади. У цих правовідносинах фактично формується спеціальний блок владних суб'єктів, які представляють державу й організуються за принципами: по-перше, частини єдиного цілого, тобто органів, які представляють державу в бюджетних правовідносинах, по-друге, частини і цілого, що відтворює відносини між державою та суб'єктами управління бюджетних правовідносин, по-третє, як відносин між частинами всередині цілого, тобто будучи суб'єктами управління, так і зобов'язаними суб'єктами бюджетних правовідносин.

Отже, суб'єктами фінансового права є юридичні і фізичні особи, які мають правосуб'єктність, та держава, а суб'єктом фінансових правовідносин — реальний їх учасник.

Запитання і завдання для самоконтролю

1. Що таке зміст і юридична природа фінансово-правової норми?

2. Яке призначення елементів структури фінансово-правової норми?

3. Які є фінансово-правові норми за способом впливу на учасників фінансових відносин?

4. Які є фінансово-правові норми за юридичним змістом?

5. Яка структура ФПН? Що таке поняття фінансової санкції?

6. ФП відносини. Єдність форми і змісту правовідносин.

7. Що таке предмет регулювання фінансового права?

8. Які є підгалузі фінансового права?

9. Охарактеризуйте матеріальний і юридичний зміст фінансових правовідносин.

10. Дайте визначення об'єкта і суб'єктів фінансових правовідносин.

11. Що таке юридичний факт і фінансові правовідносини? Як поділяються юридичні факти?

12. Назвіть суб'єкти фінансового права і суб'єкти фінансових правовідносин. Що таке правосуб'єктність?



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-07-11; просмотров: 289; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 44.205.2.188 (0.05 с.)