Бюджетна політика. Загальні риси та види бюджетної політики України на сучасному етапі.

Бюджетна політика - це діяльність держави у напрямку використання бюджетних відносин для забезпечення соціально-економічного розвитку суспільства.

Бюджетна політика тісно пов'язана з економікою. Так, політика може впливати на економіку як позитивно, так і негативно. На практиці бюджетна політика потребує правового оформлення. Держава визначає методи, обсяги та форми формування бюджетного фонду, відображає їх у законодавчих і нормативних актах. Фінансовий апарат держави, органи місцевого самоврядування на основі чинного законодавства розробляють і видають нормативні документи, які дають можливість встановити єдині у державі правила формування і використання коштів бюджетного фонду держави. Від якості та повноти правового регулювання залежить успішне проведення бюджетної політики.

Завдання бюджетної політики як сукупності заходів держави щодо організації та використання бюджетних відносин для забезпечення соціально-економічного розвитку полягають у реалізації основної мети - забезпечення належного життєвого рівня населення відповідно до встановлених соціальних стандартів.

На бюджетну політику впливає низка чинників, які е внутрішніми і зовнішніми. До зовнішніх чинників належать: залежність держави від економічних взаємовідносин з іншими державами, експортних можливостей самої держави, її інтеграції зі світовими економічними системами. Внутрішніми чинниками вважаються стан розвитку економіки, соціальної сфери, організація грошового обігу, стабільність грошової одиниці, стан розвитку кредитування тощо.

Залежно від періоду і характеру завдань, що вирішуються, бюджетну політику поділяють на бюджету стратегію та бюджетну тактику.

Бюджетну стратегію слід розуміти як довготривалий курс бюджетної політики, розрахований на перспективу, що охоплює вирішення глобальних завдань, визначених економічною стратегією.

Бюджетну тактику слід розуміти як форму реалізації бюджетної стратегії, комплекс адаптивних заходів впливу держави на стан функціонування конкретних бюджетних взаємовідносин з метою надання їм параметрів, визначених завданнями бюджетної стратегії. Головною функціональною характеристикою та критері-альною ознакою бюджетної тактики є саме адаптивність. Межі та орієнтири такої адаптивності задаються стратегією.

У теоретичному й практичному аспектах велике значення має конкретизація видів бюджетної політики (рис. 1):

• політика у сфері доходів бюджетів, яка охоплює податкову (фіскальну) політику і політику мобілізації неподаткових надходжень;

• політика у сфері видатків бюджетів, яка пердбачає політику кошторисного фінансування, інвестиційно-бюджетну політику (політику бюджетного інвестування), політику бюджетного кредитування (за рахунок видаткової частини бюджетів), політику бюджетного дотування і субсидіювання (надання дотацій і субвенцій юридичним особам та субсидій населенню), політику бюджетного резервування;

• політика у сфері бюджетного регулювання і міжбюджетних відносин, яка охоплює політику надання і отримання трансфертів;

• політика у сфері бюджетного дефіциту і державного боргу, яка охоплює політику обгрунтування обсягів дефіциту бюджетів, джерел покриття дефіциту, політику управління внутрішнім і зовнішнім державним боргом.

 

9. Суть, принципи, завдання та методи бюджетного планування.

Велика роль у бюджетному процесі відводиться бюджетно­му плануванню - діяльності, яка охоплює складання проектів бю­джетів, їхній розгляд і затвердження з метою отримання якісного бюджетного плану.

Бюджетне планування має свої завдання і має базуватись на відповідних принципах і методах.

Завдання бюджетного планування:

· забезпечити необхідні макроекономічні пропорції розвитку держави;

· виявляти реальні джерела надходжень за усіма напрямами та всіма платниками податків та зборів по всіх бюджетних рівнях;

· ефективно розподілити за напрямами та між регіонами бюджетні видатки;

· сприяти найбільш ефективному використанню бюджетних коштів галузями народного господарства;

· забезпечити мінімальний рівень соціальних потреб;

· утворити необхідні соціальні резерви, які використовуються на планові й позапланові заходи;

· передбачити в системі здійснення бюджетних платежів можливість прозорого бюджетного контролю.

Принципи бюджетного планування:

· наукова обґрунтованість;

· оптимальна збалансованість між рівнем оподаткування суб'єктів — платників податків і рівнем соціальних виплат;

· центральне місце бюджетного планування в системі фінансового планування;

· органічний взаємозв'язок між прогнозними та поточними бюджетними планами;

· директивний характер бюджетних виплат;

· єдність загальнодержавного та місцевих бюджетів;

· наявність відповідних бюджетних резервів;

· демократичність.

Методи бюджетного планування:

-аналітичний метод поляє в тому, що визначається не загальна величина того чи іншого показника, а його зміна в плановому періоді під впливом певних факторів порівнянно з базовим періодом;

-нормативний метод передбачає планування окремих показників на основі встановлених нормативів;

-балансовий

-прямого розрахунку – полягає у здійсненні детальних планових розрахунків кожного елементу доходів чи видатків бюджету.

-екстрополяції ґрунтується на визначенні бюджетних показників на основі встановлення стійкої динаміки їх розвитку.

 

 

10. Видатки бюджетів на загальну освіту, склад, особливості їхнього планування і здійснення.

Саме фінансові вкладення в освіту визнаються одними з найважливіших інвестицій у людський капітал. Необхідність збільшення обсягів бюджетних коштів, що вкладаються у розвиток освіти, спричинена завданнями підвищення ефективності та конкурентоспроможності економіки, структурними зрушеннями у сфері зайнятості, що визначають постійну потребу у підвищенні кваліфікації та підготовці кадрів, зростанні їх професійної мобільності.

Проблема бюджетного фінансування освіти в Україні є комплексною і потребує відповідей на головні питання: наскільки ефективно використовуються бюджетні кошти та як найбільш ефективно розподілити виділені обсяги бюджетних ресурсів. В Україні державне фінансування освіти відбувається за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів. Відповідно до Бюджетного кодексу України розподіл коштів між рівнями бюджетної системи відбувається з урахуванням принципу субсидіарності, тобто базується на максимальному наближенні надання послуг до споживача. Зазначений розподіл повноважень між бюджетами в Україні спричиняє пріоритетність місцевих бюджетів у фінансуванні освіти: близько 64% обсягів державного фінансування освіти в Україні відбувається саме за рахунок коштів місцевих бюджетів. Кошти місцевих бюджетів, що виділяються на освіту, витрачаються, переважно, на фінансування дошкільної та загальної середньої освіти. Кошти ж державного бюджету - на фінансування вищої освіти. Держава повинна забезпечувати бюджетні асигнування на освіту в розмірі не меншому десяти відсотків національного доходу, а також валютні асигнування на основну діяльність.

Планування видатків держ. бюджету на освіту передбачає розробку бюджетного запиту головного розпорядника бюджетних коштів в галузі освіти та бюджетних програм. Планування видатків місцевих бюджетів на освіту здійснюється із використанням формульного підходу, суть якого полягає у розрахунку обсягу видатків на основі фінансових нормативів, бюджетної забезпеченості та коригувальних коефіцієнтів до них.

Фінансове планування у бюджетах навчальних закладів базується на складанні кошторису. Цей документ є основним фінансовим планом навчальних закладів державної та комунальної форм власності, який надає повноваження щодо отримання доходів і здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання бюджетною установою своїх функцій для досягнення цілей визначених на рік відповідно до бюджетних призначень. За рахунок коштів державного бюджету фінансуються видатки на:

- на загальну середню освіту:спеціалізовані школи(інтернати)

- професійну технічну освіту

- вищу освіту

- післядипломну освіту

- позашкільні навч. заклади

- інші заклади та заходи в галузі освіти.

За рахунок коштів обласних бюджетів здійснюються видатки на освіту які враховуються при визначенні обсягу між бюджетних трансфертів:

- заг. середня освіта для громадян які потребують соціальної допомоги та реабілітації

- професійну технічну освіту

- вищу освіту

- післядипломну

- позашкільну

- інші освітні програми.

До видатків які здійснюються з бюджетів сіл, селищ та міст районного значення і які враховуються при визначенні обсягу між бюджетних трансфертів: видатки на дошкільну освіту, загальну середню освіту(І ступеня).

 

 

11. Видатки бюджетів на охорону здоров’я, склад, особливості їхнього планування і здійснення.

Право кожного в Україні на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування гарантується Конституцією України (ст. 49). Охорона здоров'я забезпечується державним фінансування відповідних соціально-економічних, медико-санітарних та оздоровчо-профілактичних програм.

Кожна людина має природне невід'ємне і непорушне право на охорону здоров'я. Суспільство і держава відповідальні перед сучасним і майбутніми поколіннями за рівень здоров'я і збереження генофонду народу України, забезпечують пріоритетність охорони здоров'я у діяльності держави, поліпшення умов праці, навчання, побуту і відпочинку населення, розв'язання екологічних проблем, вдосконалення медичної допомоги і запровадження здорового способу життя.

За рахунок державного бюджету здійснюються видатки на:

а) первинну медико-санітарну, амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (багатопрофільні лікарні та поліклініки, що виконують специфічні загальнодержавні функції, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України);

б) спеціалізовану, високоспеціалізовану амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (клініки науково-дослідних інститутів, спеціалізовані лікарні, центри, лепрозорії, госпіталі для інвалідів Великої Вітчизняної війни, спеціалізовані медико-санітарні частини, спеціалізовані поліклініки, спеціалізовані стоматологічні поліклініки згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України);

в) санаторно-реабілітаційну допомогу (загальнодержавні санаторії для хворих на туберкульоз, загальнодержавні спеціалізовані санаторії для дітей та підлітків, спеціалізовані санаторії для ветеранів Великої Вітчизняної війни);

г) санітарно-епідеміологічний нагляд (санітарно-епідеміологічні станції, дезинфекційні станції, заходи боротьби з епідеміями);

ґ) інші програми у галузі охорони здоров'я, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

За рахунок бюджету АРК та обласних бюджетів, бюджетів місцевого самоврядування фінансуються загальнодоступні для населення заклади охорони здоров'я. Так, за рахунок коштів сільських, селищних і міських бюджетів фінансується первинна медико-санітарна, амбулаторно-поліклінічна та стаціонарна допомога (дільничні лікарні, медичні амбулаторії, фельдшерсько-акушерські та фельдшерські пункти).

У свою чергу районні та обласні бюджети беруть участь у фінансуванні лікарень широкого профілю, пологових будинків, станцій швидкої та невідкладної медичної допомоги, поліклінік і амбулаторій, загальних стоматологічних поліклінік. За рахунок їх коштів фінансуються також видатки на забезпечення програм медико-санітарної освіти (міські та районні центри здоров'я і заходи з санітарної освіти).

При цьому кошти, не використані закладом охорони здоров'я, не вилучаються і відповідне зменшення фінансування на наступний період не проводиться.

Відомчі та інші заклади охорони здоров'я, що обслуговують лише окремі категорії населення за професійною, відомчою або іншою, не пов'язаною із станом здоров'я людини ознакою, фінансуються, як правило, за рахунок підприємств, установ та організацій, які вони обслуговують. Допускається фінансова підтримка таких закладів за рахунок державного або місцевого бюджетів, якщо працівники відповідного відомства, підприємства, установи або організації становлять значну частину населення даної місцевості.

Планування видатків Державного бюджету України на охорону здоров’я передбачає розробку головним розпорядником бюджетних коштів галузі охорони здоров’я – Міністерством охорони здров’я України бюджетного запиту для подання Міністерству фінансів України відповідно до вимог інструкції з підготовки бюджетних запитів, з урахування звітів про виконання паспортів бюджетних пограм, а також висновків про результати контрольних заходів, проведених органами, уповноваженими на здійснення контролю за дотриманням бюджетного законодавства, у терміни та порядку, встановлені Міністерством фінансів України.

12. Функціональне призначення і склад видатків бюджетів на управління й оборону, основи їхнього планування та здійснення.

Однією з функцій держави є управління. У зв’язку з цим певне місце в бюджеті займають видатки на державне управління.

Фінансування видатків на державне управління здійснюється за рахунок коштів бюджетів усіх рівнів. Зокрема, із Державного бюджету України фінансуються видатки на функціонування законодавчої, виконавчої та судової влади, утримання Президента України та його апарату фінансових і фіскальних органів, загальне планування і статистичні служби з бюджету АРК утримують органи влади і управління АРК. З обласних, районних і бюджетів місцевого самоврядування здійснюють видатки на утримання відповідних органів державної влади та місцевого самоврядування.

До складу видатків на державне управління належать такі:

- на функціонування законодавчої влади(апарату Верховної Ради України,забезпечення діяльності народних депутатів України)

- на функціонування виконавчої влади(апарату Кабінету Міністрів України, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування)

- на утримання Президента України та його апарату

- на утримання фінансових та фіскальних органів(державної податкової адміністрації, місцевих державних податкових органів та інших)

- на загальне планування і статистичні служби(проведення статистичних досліджень та переписів, ведення записів щодо сімейних бюджетів)

- інші видатки на загальнодержавне управління (виготовлення ординів, медалей, документів до них)

- на утримання судової влади(Конституційного суду України, Верховного суду України, обласних судів та районних)

Планування видатків на утримання органів державного управління здійснюються у формі складання індивідуальних та зведених кошторисів. З кошторисом затверджується штатний розпис органів державного управління, включаючи їхні структурні підрозділи.

Планування витрат на утримання органів державного управління відповідно до груп видатків за економічною класифікацією здійснюється у такому самому порядку як і в інших бюджетних установах.

У Державному бюджеті України передбачаються видатки на оборону, які згідно з функціональною бюджетною класифікацією включають видатки на фінансування таких закладів і заходів: 1.Військова оборона; 2.Цивільна оборона;3.Військова допомога зарубіжним країнам; 4.Військова освіта; 5.Фундаментальні та прикладні дослідження і розробки у сфері оборони; 6.Інша діяльність у сфері оборони.

До видатків на національну оборону належать видатки на утримання збройних сил; закупівлю озброєння та військової техніки,капітальне будівництво і придбання обладання для Міністерства оборони, будівництво житла для військовослужбовців; науково-дослідні й дослідно-конструкторські роботи.

Видатки на оборону поділяються на три групи:

- Прямі (відносяться видатки оборонних міністерств та відомств, зокрема видатки на утримання та навчання особового складу збройних сил, придбання, утримання та експлуатацію озброєння, воєнної техніки та майна, видатки на цивільну обоону, воєнну допомогу іноземним державам).

- Непрямі – це бюджетні затрати, пов’язані з утримання збройних сил, гонкою озброєнь, ліквідацією наслідків війн (пенсії й допомога ветеранам війни, інвалідам, сім’ям захиблих, затрати щодо відбудови руйнувань, спричинених війною, виплата репарацій).

- Приховані.