Бюджетні повноваження Державного казначейства України

Головним призначенням Державного казначейства України є сприяння оптимальному фінансовому управлінню державними ресурсами шляхом забезпечення своєчасного отримання бюджетними установами необхідних ресурсів для успішного функціонування державних служб при одночасному зменшенні видатків на державне фінансування. Казначейство також відповідає за управління державними фінансовими активами і зобов'язаннями. Тому діяльність казначейства тісно пов'язана з виконанням національного бюджету.

Однак роль казначейства у виконанні бюджету може бути як пасивною (коли казначейство тільки виділяє ресурси бюджетним установам для виконання їх програм), так і активною (коли казначейство має право встановлювати обмеження на зобов'язання або оплату державних видатків).

В Україні застосовується казначейська форма обслуговування державного бюджету, яка передбачає здійснення Державним казначейством України:

- операцій з коштами державного бюджету;

- розрахунково-касового обслуговування розпорядників бюджетних коштів;

- контролю бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов'язань та проведенні платежів;

- бухгалтерського обліку та складання звітності про виконання державного бюджету.

Органи Державного казначейства щодо касового виконання бюджету за доходами наділені такими повноваженнями:

- встановлюють порядок відкриття рахунків в управліннях Державного казначейства для зарахування кожного виду податків і зборів до бюджетів та до державних цільових фондів;

- перерахування на транзитні, а звідти зарахування на Єдиний казначейський рахунок доходів бюджету;

- здійснюють розподіл доходів між бюджетами відповідно до нормативів відрахувань, затверджених Законом України Про Державний бюджет України на відповідний рік;

- готують розрахункові документи і проводять повернення надмірно або помилково сплачених платежів до бюджету на підставі висновків органів державної податкової служби, рішень судових органів, інших органів, що здійснюють контроль за нарахуванням та сплатою платежів тощо;

- здійснюють відшкодування податку на додану вартість на підставі висновків органів державної податкової служби та рішень судових органів;

- організують ведення обліку доходів бюджету відповідно до Плану рахунків бухгалтерського обліку виконання державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Державного казначейства України від 28 листопада 2000 року №119 у розрізі кодів бюджетної класифікації доходів і типів операцій;

- складають щоденну, періодичну та річну звітність за доходами бюджету відповідно до кодів бюджетної класифікації доходів та подають її відповідним органам, що здійснюють контроль за нарахуванням та сплатою платежів до бюджету та державних цільових фондів.

Повноваження Державного казначейства України з касового виконання бюджету за видатками:

- відкриття особових і реєстраційних рахунків розпорядникам коштів;

- ведення зведених реєстрів розпорядників бюджетних коштів та позабюджетних коштів бюджетних установ;

- здійснення оперативного прогнозування та касового планування бюджетних коштів згідно з бюджетним розписом;

- перерахування бюджетних коштів їх розпорядникам;

- оплата витрат розпорядників коштів;

- закриття реєстраційних рахунків після закінчення бюджетного періоду;

- облік та звітність по операціях касового виконання бюджету за видатками.

Касове виконання Державного бюджету України здійснюється органами Державного казначейства в межах бюджетних асигнувань та надходжень на відповідний реєстраційний рахунок у системі Єдиного казначейського рахунку.

Касове виконання здійснюється шляхом проведення платежів Державним казначейством безпосередньо на користь тих підприємств, організацій, що надали послуги, виконали роботи розпорядникам та/або одержувачам бюджетних коштів.

Органи Державного казначейства в місячний термін після прийняття відповідного бюджету отримують від Міністерства фінансів України, Міністерства фінансів Автономної Республіки Крим, територіальних фінансових органів розпис доходів та видатків. Бюджетний розпис містить помісячну розбивку та деталізацію показників надходжень до бюджету і видатків затвердженого бюджету відповідно до бюджетної класифікації.

Облік доходів та здійснення видатків здійснюється на окремих відкритих на ім'я органів Державного казначейства рахунках. Органи Державного казначейства щоденно готують інформацію про рух коштів на Єдиному казначейському рахунку відповідного бюджету.

Керівники відповідних виконавчих органів, Міністерства фінансів Автономної Республіки Крим, відповідних територіальних фінансових органів подають органам Державного казначейства розпорядження про розподіл коштів для здійснення видатків розпорядниками коштів відповідних бюджетів.

Органи Державного казначейства здійснюють перерахування коштів та проведення платежів у межах наявних грошових коштів та затверджених документів розпорядників коштів.

Виконання бюджетів за видатками здійснюється через реєстраційні рахунки, які відкриваються в окремих органах Державного казначейства України за кодами програмної класифікації видатків бюджетів кожному розпоряднику бюджетних коштів та утримувачу бюджетних коштів.

До функцій Державного казначейства з виконання бюджетів належить здійснення попереднього контролю за використанням бюджетних коштів за цільовим призначенням на підставі підтверджуючих документів розпорядників коштів. Органи Державного казначейства здійснюють оплату рахунків бюджетних установ та організацій тільки після здійснення попереднього контролю. Попередній контроль включає перевірку:

- відповідності платіжних документів бюджетному розпису та затвердженому кошторису доходів та видатків. Кошториси доходів та видатків бюджетних установ затверджують вищестоящі розпорядники бюджетних коштів;

- наявності підтверджуючих документів, що є підставою для здійснення платежів.

Оплата рахунків при обслуговуванні позабюджетних коштів бюджетних установ здійснюється також після проведення попереднього контролю шляхом перевірки відповідності платіжних документів затвердженим кошторисам доходів та видатків.

Після підтвердження відповідності поданих документів органи Державного казначейства здійснюють погашення бюджетних зобов'язань.

Органи Державного казначейства мають право відмовити в погашенні бюджетного зобов'язання у разі, якщо:

1) бюджетні зобов'язання не відповідають затвердженому кошторису доходів та видатків бюджетної установи;

2) бюджетні зобов'язання не відповідають обсягу доведених бюджетних асигнувань.

Погашення бюджетних зобов'язань здійснюється шляхом оплати платіжних документів з Єдиного казначейського рахунку в розмірі підтвердженого бюджетного зобов'язання та надання дозволу на отримання готівкових грошових коштів бюджетів в установах банків на цілі, передбачені кошторисами доходів та видатків розпорядників бюджетних коштів.

Бюджетним кодексом регламентуються повноваження Державного казначейства України щодо контролю за дотриманням бюджетного законодавства. Державне казначейство України:

1) здійснює бухгалтерський облік усіх надходжень та витрат Державного бюджету України;

2) встановлює єдині правила ведення бухгалтерського обліку та складання звітності про виконання бюджетів, кошторисів, видає інструкції з цих питань та здійснює контроль за їх дотриманням;

3) здійснює контроль за відповідністю платежів взятим зобов'язанням та бюджетним асигнуванням.

У випадку виявлення бюджетних правопорушень Державне казначейство України у межах своєї компетенції може вчинити дії до розпорядників бюджетних коштів, яким вони видали відповідні бюджетні асигнування. Бюджетним правопорушенням визнається недотримання учасником бюджетного процесу встановленого Бюджетним кодексом та іншими нормативно-правовими актами порядку складання, розгляду, затвердження, внесення змін, виконання бюджету чи звіту про виконання бюджету.

Підставами для призупинення бюджетних асигнувань можуть бути:

1) несвоєчасне і неповне подання звітності про виконання бюджету;

2) невиконання вимог щодо бухгалтерського обліку, складання звітності та внутрішнього фінансового контролю за бюджетними коштами і недотримання порядку перерахування цих коштів;

3) подання недостовірних звітів та інформації про виконання бюджету;

4) порушення розпорядниками бюджетних коштів вимог щодо прийняття ними бюджетних зобов'язань;

5) нецільового використання бюджетних коштів.

За здійснені розпорядниками та одержувачами бюджетних коштів бюджетні правопорушення Державне казначейство може призупинити проведення операцій з бюджетними коштами на термін до тридцяти днів, якщо інше не передбачено законом. Зупинення операцій з бюджетними коштами полягає у зупиненні будь-яких операцій по здійсненню платежів з рахунку порушника бюджетного законодавства.

Нецільове використання бюджетних коштів, тобто витрачання їх на цілі, що не відповідають бюджетним призначенням, має наслідком зменшення асигнувань розпорядникам бюджетних коштів на суму коштів, що витрачені не за цільовим призначенням, і притягнення відповідних посадових осіб до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності у порядку, визначеному законами України.

Органи Державного казначейства України відповідно до закону про Державний бюджет України несуть відповідальність за невиконання вимог щодо ведення бухгалтерського обліку та складання звітності про виконання бюджетів.

Керівники органів Державного казначейства України несуть персональну відповідальність у разі вчинення ними бюджетного правопорушення та невиконання вимог щодо казначейського обслуговування бюджетів, вставлених Бюджетним кодексом.

Державне казначейство України здійснює безспірне списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів, за рішенням, яке було прийняте державним органом, що відповідно до закону має право на його застосування.

У разі списання коштів з реєстраційних рахунків бюджетних установ, з вини яких виникли відповідні зобов'язання, протягом місяця з часу проведення такої операції розпорядники бюджетних коштів повинні впорядкувати свої зобов'язання з урахування безспірного списання коштів і привести їх у відповідність з бюджетними призначеннями на відповідний бюджетний період. При цьому безспірне списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів, в рахунок погашення зобов'язань таких бюджетних установ не допускається.

 

 

ТЕМА: Платіжна система виконання бюджету

ПЛАН:

1. Поняття платіжних систем.

2. Сутність внутрішньоїплатіжної системи державного казначейства.

3. Економічний зміст та призначення єдиного казначейського рахунка.

4. Управління єдиним казначейським рахукном.

5. Загальна характеристика рахунків, які відкриваються в органах ДКУ.

6. Порядок відкриття та проведення операцій на реєстраційних рахунках.

7. Порядок відкриття спеціальних рахунків та проведення операцій на них.

8. Ознаки кодування та аналітичні параметри рахунків.

 

ПОНЯТТЯ ПЛАТІЖНИХ СИСТЕМ

Невід'ємним спеціалізованим елементом практично всіх економічних операцій, що стосується передачі грошової вартості в обмін на товар, послугу або фінансовий актив, є платіжні системи. Платіжну систему можна представити у вигляді системи механізмів, які служать для переказу грошових коштів між суб'єктами господарювання, для розрахунку за платіжними зобов'язаннями, що виникають між ними. Таким чином, платіжна система -

це набір платіжних інструментів, банківських процедур і, як правило, міжбанківських систем переказу коштів, поєднання яких забезпечує грошовий обіг разом з інституційними та організаційними правилами та процедурами, що регламентують використання цих інструментів та механізмів.

У більшості розвинутих країн платіжна система складається з кількох самостійних систем, кожна з яких задовольняє вимоги окремої платіжної сфери.

Такі системи можна класифікувати за різними характеристиками та ознаками. Виходячи з того, яку роль відіграють платіжні системи відповідно до характеру здійснюваних платежів, розрізняють:

- системи міжбанківських розрахунків, які призначені для здійснення платіжних трансакцій між банками, обумовлених виконанням платежів їхніх клієнтів або власних зобов'язань одного банку перед іншим. Для них необхідною стадією є транспортування документа між банком платника та банком одержувача за допомогою однієї із систем електронних міжбанківських розрахунків. Найчастіше - це СЕП, але можливі варіанти двосторонніх кореспондентських відносин між банками " А" та " В", міжнародних платіжних систем тощо. Характерним для цих розрахунків є відображення їх на кореспондентських рахунках банків - учасників розрахунків. Джерелом надходження міжбанківських платіжних документів у СЕП може бути як ОДБ банку, так і розрахунковий центр ВПС;

- внутрішньобанківські платіжні системи створюються, щоб забезпечити найбільш сприятливі умови щодо проходження платежів між установами, що належать до однієї групи. При цьому розрахунки виконуються через систему кореспондентських рахунків у центральній установі, яка виступає як банк банків відповідної структури. Всередині структури може також створюватися єдиний центр для виконання клірингу та розрахунків;

- системи "клієнт-банк" використовуються банками, які пропонують платіжні послуги своїм клієнтам на базі сучасних технологій. В умовах конкуренції банки змушені розробляти спеціальні ділові і ринкові стратегії використання платіжних послуг, вирішуючи, чи

спроможні вони конкурувати в обмеженому секторі ринку платіжних послуг і пропонувати клієнтам більш широкий їх набір. Однією з перших у цьому плані була американська система телефонної оплати рахунків, яка однак, не отримала поширення через інертність споживачів, які не бажають змінювати існуючі форми розрахунків. Нині все більшого поширення набуває банківське обслуговування вдома, або "домашній банк"- комплекс послуг щодо надання клієнтам банків фінансової інформації, а також здійснення за їх ініціативою різних банківських трансакцій з передаванням інформації телефонними каналами або через двосторонню систему кабельного телевізійного зв'язку;

- системи масових платежів широко використовуються у розвинених державах світу. Незважаючи на те, що традиційні безготівкові платіжні інструменти (чеки, платіжні доручення тощо) достатньо розповсюджені, останнім часом усе ширше впроваджується система масових (споживчих) платежів з використанням пластикових карток. У цих системах задіяні кредитні картки, дебетні картки, "електронні гаманці", а також картки для отримання грошей з банківських автоматів.

Платіжна система України складається з таких компонентів:

- системи електронних міжбанківських розрахунків Національного банку України;

- систем автоматизації роботи банків (так звані програмні комплекси "Операційний день банку". Це програмне забезпечення, що обслуговує поточну внутрішньобанківську діяльність (бухгалтерський облік, обслуговування рахунків клієнтів тощо));

- внутрішньобанківських платіжних систем - програмно-технічного комплексу з власними засобами захисту інформації, який експлуатується комерційним банком або об'єднанням банків і здійснює розрахунки між установами цього банку (об'єднання) та, можливо, іншими банківськими установами поза межами СЕП;

- систем "клієнт-банк" для розрахунків між клієнтом банку та банком в електронній формі, що дозволило практично уникнути затримки платежів на міжбанківському рівні.

Перспективним є також використання таких компонентів системи електронного переказу фінансових послуг, як:

- система масових платежів із використанням пластикових карток;

- система обігу цінних паперів на первинному та вторинному ринках. Необхідними елементами ефективно функціонуючих платіжних систем є:

- нормативно-правова база, що регулює платіжні відносини, має створювати сприятливі умови для забезпечення потреб нормального функціонування платіжної системи;

- бухгалтерська і технологічна модель є основним операційним механізмом здійснення платежів, що ґрунтується на принципах бухгалтерського обліку і звітності, включає платіжні інструменти та механізми переказу коштів;

- технологічна інфраструктура є основою життєздатності платіжної системи. Вона включає, зокрема, програмні та технічні засоби обробки та передачі даних, обслуговуючий персонал тощо;

- захист інформації як сукупність програмно-технічних, нормативно-правових, адміністративно-організаційних засобів.

Складові елементи платіжної системи наведено на рис. 4.1.

 

 

Рис. 4.1. Елементи платіжної системи

 

Сучасними платіжними системами, здебільшого, керує банківський сектор. Платіжні системи виконують функцію передачі потоку інформації, який містить деталі платежу, і безпосередньо переказу грошових коштів. У платіжній операції можна виділити такі основні елементи:

- зобов'язання, яке необхідно виконати;

- сторону, що здійснює платіж (платника);

- сторону, яка отримує платіж (одержувача);

- інструмент платежу;

- одного або кількох фінансових посередників (як правило, це банки), які переказують кошти, списуючи необхідну суму з рахунку платника і зараховуючи її на рахунок одержувача.

При здійсненні платежів використовують різні платіжні інструменти: готівка, картки, платіжні доручення, векселя тощо. Відтак, платіжний інструмент характеризується:

- своєю формою (традиційно поширені у минулому паперові за формою платіжні інструменти поступаються місцем пластиковим карткам або електронним повідомленням);

- засобами захисту та підтвердження справжності (замість традиційного підпису все ширше застосовують персональні ідентифікаційні номери, паролі або електронні підписи);

- кредитовим чи дебетовим характером дії. При кредитовому переказі платник передає своєму банку розпорядження продебетувати його рахунок і перерахувати кошти на рахунок одержувача платежу після чого кошти зараховуються на рахунок одержувача. При дебетовому переказі одержувач платежу віддає банку платника (на підставі повноважень, наданих йому платником) розпорядження на списання коштів з рахунку платника, переказ цих коштів одержувачу платежу та їх зарахування на рахунок останнього.

Ефективна платіжна система, що передбачає визначені права й обов'язки користувача, має зменшити фінансовий ризик. В ідеалі правила функціонування платіжної системи слід укласти таким чином, щоб вони спонукали учасників цієї системи зводити ризик до мінімуму. Хоча в певний момент може виникнути конфлікт між витратами на впровадження цих правил та очікуваними втратами від ризику. Існує кілька підходів до вирішення проблеми обмеження фінансового ризику. Найбільш розповсюдженими у платіжних системах розвинутих країн є два підходи:

- перший - спрямований на обмеження обсягу розрахунків;

- другий - на забезпечення надійності розрахунку.

Крім цих двох підходів, що безпосередньо спрямовані на управління масштабами ризику, існує також можливість регулювання ймовірності настання ризику за допомогою попереднього відбору учасників системи. При цьому можна виходити не лише з критеріїв фінансової позиції учасників. А й з їх технічних та операційних можливостей і обсягу їх розрахункових платежів.

Ще одна альтернатива, що може вплинути на організацію системи, пов'язана з можливістю нагляду за платіжною поведінкою учасників, чий критичний фінансовий стан відомий. Таким чином, політика управління ризиками в окремій платіжній системі тісно пов'язана із загальною політикою банківського нагляду.