Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Значення філософії для людини.

Поиск

 

1. Ло́сєв Олексі́й Фе́дорович (рос. Лосев Алексей Федорович, 10 (22) вересня 1893 — 24 травня, 1988) — відомий російський філософ і філолог, професор (1923), доктор філологічних наук (з 1943 р), політв'язень радянських концтаборів.

Філософія міфу – це область філософських рефлексій над природою такого феномену культури як міф. Стану розквіту ця область філософського знання набуває в ХХ столітті. Цікаву онтологічну концепцію міфу вибудував відомий російський філософ Олексій Лосєв (1895–1988). Відчувши недостаттність позитивістських підходів, він спробував дати сутнісно–смислове розуміння міфу через застосування діалектико–феноменологічного методу. Лосєв хоче схопити міф у його чистому, безпосередньому вигляді. У своїй праці «Нариси античного символізму і міфології» Лосєв подає своє розуміння міфу в такому визначенні: «Міф є ейдос, інтелігентно співвіднесений із самим собою і здійснений у вигляді мови речі, іншими словами, це по речовому дана ейдетична інтелігенція, особиста і жива істота, або просто жива» [2, с. 489].

Міф є не тільки ейдосом, а ще й буттям (ці два поняття Лосєв розрізняє), по–іншому, він має чуттєві характеристики; в «Діалектиці міфу» (1930 р.) ейдетика доповнюється конкретикою міфу, тобто розглядом в емпіричній «тутешній» реальності. У цій роботі Лосєв подає багато прикладів таких конкретних міфів на рівні «відносної міфології».

Для Лосєва було характерним досить широке тлумачення міфу. Міфом для нього була вся повнота буття людини, весь світ її емпіричного досвіду. У «Діалектиці міфу» в тезовій формі подане наступне розуміння сутності міфу:

Міф не вигадка чи фікція, а насамперед категорія свідомості і буття взагалі.

Міф не є буття ідеальне, але життєво відчута та речова реальність, що твориться.

Міф не наукова побудова, але живе суб’єкт-об’єктне взаємоспілкування, яке вміщує в себе власну, позанаукову, чисто міфологічну істинність, достовірність, принципову закономірність і структуру.

Міф – не метафізична побудова, але реально, по-речовому і чуттєво творима реальність, яка є в той же час відчуженою від звичного ходу явищ, а значить і така, що вміщує в себе різну ступінь іцєрарохічності, різну ступінь відстороненості.

Міф – це не схема і не алегорія, але символ.

Міф не є поезія, але піднесення ізольованих і абстрактно виділених речей в інтуїтивно–інстинктивному і примітивно–біологічно взаємовіднесену з людським суб’єктом сферу, де вони об’єднуються в одну органічну єдність [1, с. 457].

Міф перегруповує емпіричну реальність за принципами дорефлексивної свідомості.

Далі, для Лосєва, міф є особистісною формою. Як і міф особистість передбачає самосвідомість. Крім того, як і міф особистість є по-речовому втілена самосвідомість. А цей речовий бік самосвідомості є тілесність. Особистість існує в історії. Історичність – це особистісна форма і вона засвоює собі також і міф. Тому «історія є міф» [1, с. 492]. І далі Лосєв уточнює, яка ж саме особистісна форма є міфом. Поряд з особистістю він вводить ще одне поняття – лику. Лик – це «образ, картина, смисл явлення, а не субстанція особистості» [84, 484]. Тому «міф є не сама особистість, але – лик її» [1, с. 484]. Міф – це не опис і не вияв особистості, а власне її здійснення.

Таким чином, Лосєв писав про постійну присутність міфу в сфері людської культури.

 

2. Суспільство — це організована сукупність людей, об'єднаних характерними для них відносинами на певному етапі історичного розвитку. Суспільство — також соціальна самодостатня система, заснована на взаємовідносинах людей в процесі реалізації особистих потреб. Відносини людей у межах суспільства називають соціальними.

Термін суспільство іноді заміняють запозиченим з латинської мови словом соціум. Відповідно, прикметник соціальний у багатьох контекстах синонімічний прикметнику суспільний.

У суспільстві існують, як правило власні культурні та історичні надбання, суспільні норми та установи. У кожному суспільстві є свої власні суб'єкти соціального спілкування — особа, сім'я, клас, група, нація, держава та інші. Основними елементами, що визначають суспільство, є власність, праця, сім'я. Суспільство — --основоположна категорія філософії, соціології та антропології.

 

3. Значення філософії для людини

З метою усвідомлення предмета та особливостей філософії важливо не лише визначити місце філософії серед історичних типів світогляду, але й з ясу­вати, яку роль відіграє філософія у суспільстві.

Основними функціями філософії вважають: світоглядну, мето­дологічну та культурологічну функції.

Світоглядна функція полягає у тому, що, опановуючи філософію, людина відтворює певний погляд на світ. Характер її уявлень про світ сприяє визначенню певної мети. Їх узагальнення створює за­гальний життєвий план, формує ідеали людини. Світогляд не може бути лише сумою знань. У світогляді відбувається певне ставлення до світу. Світогляд має спрямовувати поведінку, діяльність людини у сфері практики і в пізнанні. Але коли світогляд починає викону­вати роль активного регулятора діяльності, то виступає й у ролі методології.

Методологічна функція. Методологія - це світогляд, що виступає у вигляді методу та теорії методу. Інакше, методологія - це сукуп­ність найбільш загальних ідей та принципів, що застосовуються у ви­рішенні конкретних теоретичних та практичних завдань, це й науко­ве обґрунтування, розробка ідей та принципів, шляхів та засобів пізнання та практики. Які загальні шляхи методологічного впливу філософії на інші науки і, зокрема, на військову справу? Їх два. Один з них зв'язаний з функціонуванням філософії як загального методу, що спрямовує постановку та вирішення проблем та зав­дань. Дійсно, військовий теоретик або практик, що вирішує будь-яку проблему, має розглянути її об'єктивно, всебічно, конкретно, виявити зв'язки та характер розвитку вивчених процесів та явищ. Інший напрямок зв'язаний з тим, що філософія виступає не лише як метод, але й як теорія методу. Тут філософія відіграє значну роль у постановці та вирішенні методологічних проблем військової теорії та практики. Для вирішення будь-якої проблеми військової теорії або практики, що виникає, необхідна правильна вихідна пози­ція. Але позиція не буде вихідною та правильною, доки не визначе­но її ставлення до всієї світової філософії, до досягнень різних філо­софських шкіл та напрямків, до діалектичного, метафізичного, системного методів мислення.

Культурологічна функція передбачає експлікацію, раціоналізацію та систематизацію. Експлікація призначена для виявлення найза-гальніших ідей, уявлень, форм досвіду. Важливе місце серед них займають: категорії, узагальнені способи буття - вчення про буття -онтологія; теоретичне усвідомлення ставлення до світу та людини -практичні (праксеологія), пізнавальні (гносеологія), ціннісні (аксіо­логія). Раціоналізації у відображення в логічній, поняттєвій формі результатів людського досвіду. Систематизація - теоретичне відоб­раження сумарних результатів людського досвіду.

Отже, предмет філософії обумовлює виконання філософією фун­кцій: світоглядної, методологічної та культурологічної. Уже з характеристики структури сучасного філософії філософського знання випливає висновок, у сучасному світі що філософія є частина культури і виконує важливі функції у розвитку суспільства. Основні функції філософії: світоглядна, гносеологічна, методологічна, інтегративна, оксіологічна, критична. Світоглядна функція полягає в тому, що філософія - учення про загальне в системі людина - світ - служить теоретичним ґрунтом світогляду, систематизує, розширює знання людей про світ, людство, суспільство, допомагає зрозуміти світ як єдине ціле і визначити у навколишньому світі місце людини. Гносеологічна функція філософії виявляється у розробці і виборі засобів і методів вивчення та зміни предметного світу або суспільства з урахуванням діючих законів та особливостей об'єкту. Методологічна функція доз­воляє визначити напрямок наукових досліджень, орієнтуватися у різноманітності процесів і явищ, аналізуючи їх з певних теоретич­них позицій. Філософські знання допомагають формувати методо­логічну культуру мислення вченого. Інтегративна функція полягає в об'єднанні практичного, пізнавального і ціннісно-орієнтованого дос­віду життя людей. Це важлива умова збалансованого розвитку сус­пільного життя. У процесі суспільного розвитку або при реалізації складних наукових проблем люди відмовляються від застарілих по­глядів та уявлень, стереотипів, цінностей, хибних світоглядних настанов. Філософія допомагає усувати помилки, звільнитися від застою, віджитих догм. Так реалізується критична функція філосо­фії у системі культури. Аксіологічний характер філософських знань виявляється у допомозі людині визначити цінності і самоцінності життя, моральні принципи, гуманістичні ідеали. Це особливо важ­ливе в умовах загострення глобальних проблем сучасності, коли ак­туальними стають світоглядні аспекти різних видів діяльності. Ве­лика роль філософії в світі, що постійно розвивається, змінюється.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-06-22; просмотров: 927; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.12.71.115 (0.007 с.)