Артур Шопенгауер «Афоризми життєвої мудрості».

 

А́ртур Шопенга́уер (нім. Arthur Schopenhauer; *22 лютого 1788, Данциг (нині Гданськ) — †21 вересня 1860, Франкфурт-на-Майні) — німецький філософ.

Вчення Шопенгауера — об'єктивний ідеалізм у поєднанні з ідеалізмом суб'єктивним. Специфічною особливістю його вчення є волюнтаризм. Шопенгауер слідом за Кантом розрізняє «річ в собі» та «явища». «Річ в собі», на його думку, піддаєтьсяпізнанню, це не що інше, як «воля». «Воля» становить абсолютний початок будь-якого буття, вона породжує явища або уявлення.

Під життєвою мудрістю я розумію мистецтво провести життя по можливості щасливо і легко. Мою теорію тому можна назвати эвдемонологией. Щасливе життя - існування, яке повинне бути безумовно віддане перевагу небуттю, щоб тримати за нею саму, а не через страх смерті.

Моя філософія заперечує відповідність людського життя такому поняттю буття, а эвдемонология передбачає таку можливість. Але ця система покоїться на помилковій основі. Щоб її створити, мені довелося зійти з метафизико-етичних висот моєї справжньої філософії. Думки, що Розвиваються тут засновані на компромісі, цей розвиток загальноприйнятої, емпіричної точки зору. Цінність їх умовна, оскільки саме поняття эвдемонологии примарне.

Я не користувався трудами попередників, Кардана і Арістотеля, тієї як компіляція - не моя справа. Але все подальше у загальних рисах вже виявлялося мудрецями, хоч дурні, тобто більшість людей, поступало якраз навпаки - так буде і надалі. Правий Вольтер, говорячи: «Ми покинемо цей мир таким же безглуздим і злим, яким ми застали його при приході».

Розділ 1. Основне ділення

Арістотель ділить блага людського життя на зовнішні, духовні і тілесні. Зберігаючи лише потрійне ділення, я зводжу відмінність в долі людей до трьох основних категорій:

1. Що таке людина: здоров'я, сила, краса, темперамент, моральність, розум і міра його розвитку.

2. Що людина має - майно у власності або володінні.

3. Що являє собою людина, тобто думка про нього інших, що виражаються в пошані, положенні і славі.

Ці елементи вкладені в людину самою природою і їх вплив на щасті або нещасті сильніше за чинники, що створюються людьми. Наприклад, народження, положення і царювання в порівнянні з обширним розумом або великим серцем - театральний король в порівнянні з теперішнім часом. Для блага індивідуума саме важливе - що в ньому самому укладається і відбувається.

Явища зовнішнього світу впливають лише остільки, оскільки ними викликаються явища у внутрішньому світі.

Доля може поліпшитися, але дурень завжди залишиться дурнем, тупиця - тупицею, будь вони хоч в раю і оточені гуриями.

Суб'єктивна сторона важливіше для щастя. Розумний в самотності знайде відмінну розвагу, а зміна співрозмовників і спектаклів не убереже дурня від нудьги. Людина з хорошим, стриманим характером у важких умовах бути задоволеним, а жадібний і заздрісний не досягне цього і багатстві.

Наша особистість - перша умова для щастя. Її цінність абсолютно, цінність інших благ відносна.

Людина менш схильна до впливів, ніж думають. Що ми можемо зробити - це використати індивідуальні властивості з найбільшою для себе вигодою, піклуватися про розвиток, яке з ним узгодиться. Наприклад, розумній людині якщо інтелектуальні сили не використати, а займатися не вимагаючою розуму справою або грубим фізичним трудом, він буде нещасним, і навпаки, не можна людини, що не має схильності, примушувати займатися копітким науковим трудом.

Розділ 2. Про те, що таке людина

Завжди саме важливе - те, що таке дана людина. Джерелом всіх наших насолод є ми самі. Якщо наша особистість погана, то насолоди, що випробовуються - як цінне вино, вкушати людиною, у якої у роту залишився смак жовчі.

З особистих властивостей непосредственнее всього сприяє щастю весела вдача. Коли в нас з'являється веселість, треба йти назустріч. Це монета щастя, інше - кредитні квитки. Треба зберігати хороше здоров'я, тільки на грунті якого може вирости веселість. Кошти - уникати надмірностей, неприємних хвилювань, занадто напруженого розумового труда, свіже повітря, купання в холодній воді і т. Д. Нельзя зберегти здоров'я без щоденного руху, це - суть життя.

9\10 нашого щастя засноване на здоров'ї. При ньому все стає джерелом насолоди, а без нього ніщо не доставить задоволення, навіть якості розуму, душі при хворобливому стані слабшають і завмирають. Найбільша дурість - жертвувати здоров'ям ради багатства, кар'єри, утворення, слави і пр., н говорячи уже про почуттєві і швидкоплинні захоплення.

Людина товариська в тій мірі, в якій він духовно неспроможний взагалі вульгарний, адже в світі можна вибирати тільки між самотністю і вульгарністю. Негри - народ товариський, але відсталий.

Дозвілля - вінець людського існування, бо робить людину повним володарем свого «я». Але спосіб дозвілля показує, як часом дозвілля знецінюється.

Самий щасливий той, в кому багато внутрішніх скарбів і хто для розваг вимагає ззовні лише трохи або нічого. Безглуздо позбавлятися чого-небудь всередині себе з тим, щоб виграти у поза, тобто жертвувати спокоєм, дозвіллям і незалежністю ради блиску, чину, розкоші, пошта або честі.

Розділ 3. Про те, що людина має

Епікур розділив людські потреби на три класи: природні і необхідних, які заподіюю страждання, якщо їх не задовольняти одяг, їжа); природні але не необхідні (статеве спілкування); неприродні і не необхідні (розкіш, багатство і пр. - число їх нескінченне).

Визначити межу разумности наших бажань у відношенні до власності важко, якщо не неможливо. Це величина відносна. Один буде задоволений без деяких благ, інший нещасливий. У кожного свій горизонт благ.

Біль від потри стану стихає, якщо ми скорочуємо потреби. Навпаки, при щасливій події потреби починаю зростати - виникає радість, але лише поки цей процес н закінчиться і ми не звикнемо до збільшеного масштабу своїх потреб, ставши байдужими до відповідного йому стану.

Джерело незадоволення - в спробах збільшити потреби, залишаючи інший фактів без змін. Недивно, що багатство ціниться більше за все інше, навіть влада служить лише засобом до цієї мети.

Бажання людей направлені передусім на гроші, тому що інше благо може задовольнити одне благо (їжа, вино, шуба, жінки), і лише гроші - абсолютне благо, оскільки вони задовольняють всяку потребу.

Володіти з народження станом - неоцінима перевага. Стан - це імунітет, гарантія проти потреби і горестей. Вищу цінність воно придбаває тоді, коли дістається людині, обдарованій духовними силами вищого порядку і не переслідуючого меті збагачення. Він створить те, що крім нього ніхто не здатний, або стане філантропом. А якщо нічого цього не зробить і навіть не спробує вивченням якої-небудь науки посунути її уперед - ні що інакше, як тунеядець. Щасливий він не буде, оскільки, позбувшись потреби, попаде у владу нудьги, яка може привести його до надмірностей і позбавити багатства, якого він виявився негідний.

Говорячи про те, що має людина, я не вважав його дружини і дітей, оскільки швидше він сам знаходиться в їх руках. Що до друзів, то суб'єкт тут є в рівній мірі і об'єктом володіння.

Розділ 4. Про те, що являє собою людина

Думка інших по слабості людської натури ціниться звичайно дуже високо, хоч воно неістотне для нашого щастя. Як кішка мурлычет, як її гладять, так варто похвалити людину, як його обличчя сяє істинним блаженством, хоч похвала може бути помилковою. А образу заподіює всяка образа його честолюбства.

Ці властивості, на яких засноване почуття честі, сприятливі для порядку людського спілкування, але служать перешкодою для щастя людей. Цим властивостям треба поставити меж, інакше ми станемо рабами чужих думок і настроїв.

Є декілька видів честі. Цивільна честь охоплює саму широку сферу і полягає в повазі прав кожного, забороні користуватися несправедливими і забороненими законом коштами.

Слава має позитивний характер, її треба завойовувати. Честь - негативна, ця думка не про особливі властивості, а про таких, які передбачаються у всіх людях, її треба зберігати, не втрачати. Ззовні честі можна пошкодити лише наклепом, вона повністю витікає з суб'єкта.

Службова честь є загальна думка про те, що людина, що займає посаду, дійсно володіє всіма необхідними даними і точно виконує службові обов'язки. Він поділяється на честь чиновника, лікаря, адвоката, вчителя, навіть вченого. Сюди ж відноситься істинна вояцька честь.

Статева честь ділиться на чоловічу і жіночу жіноча незрівнянно важливіше чоловічої, оскільки в житті жінки статеві відносини грають головну роль. Жіноча честь укладається у загальній думці, що дівчина не належала жодному чоловіку, і що заміжня жінка віддавалася лише своєму чоловіку. Адже якщо жінці треба від чоловіка всього, то чоловіку від жінки - тільки одного. Отже, треба зробити так, щоб чоловік це міг отримати не інакше, як взявши на собі турботи про все і, зокрема,

Рицарська честь прищепилася тільки в християнській Європі, і те лише серед вищого класу. Вона полягає не в думці інших, а лише в його вираженні - ті ж образи можуть бути взяті назад. Все зводиться не до того, щоб заслужити повагу, а щоб вимусити його.

Славу доводиться завойовувати, б'ючися із заздрістю.

Оскільки слава - похідне, луна, відображення, тінь заслуг, і об'єкт захоплення цінніше самого захоплення - джерело щастя полягає не в славі, а в тому, чим вона здобута, тобто в самих заслугах, або, точніше - в моральних і інтелектуальних характері і властивостях, з яких витікти ці заслуги. Навіть той, хто тільки заслужив, але не придбав слави, володіє головним.

Розділ 5. Повчання і правила

Відмовившись від повноти, інакше мені довелося б повторити масу чудових життєвих правил мудреців всіх часів, відмовлюся і від суворої системи. Однак для упорядкування поглядів, що приводяться і рад я розділяю їх на загальні і на ті, що стосуються нашого відношення: 1) до себе, 2) до інших, 3) до загальних світових подій і долі.

А. Правіла загальні

1) Першою заповіддю життєвої мудрості я вважаю вираження Арістотеля в «Нікомахейської Етиці»: «Мудрець повинен шукати не насолод, а відсутність страждань». Якщо все тіло розсудливо і неушкоджено, крім одного хворого містечка, то здоров'я цілого абсолютно пропадає для нашої свідомості, увага постійно направлена на біль в пошкодженому місці, і ми позбавляємося насолоди, що доставляється загальним відчуттям життя. Якщо все відбувається за нашим бажанням, крім однієї обставини, то воно постійно приходить в голову. У обох випадках пошкоджена воля в організмі або в прагненні людини.

Критерій життєвого щастя - відсутність страждань. Не повинне ніколи купувати насолоди ціною страждань і навіть ризику нажити їх.

2) Щоб оцінити положення людини з точки зору щастя, треба знати не те, що дає йому задоволення, а те, що здібно засмутити його.

3) Не треба пред'являти до життя дуже високі вимоги, т. е. будувати своє щастя на широкому підмурівку. Спираючись на нього, щастя може легше руйнуватися.

Зазделегідь будувати докладний план свого життя - одна з найбільших дуростей. Не всім суждена довге життя, на яке розраховують, а якщо суждена, не хватити років для виконання виробленого плану.

Благородні, хороші люди скоро засвоюють виховальні уроки долі і слухняно, з вдячністю ним слідують, розуміючи, що в цьому світі можна знайти досвід, але не щастя.

Б. Поведеніє по відношенню до себе

4) Людина, від'їжджаючи окремі дні і часи свого життя, не має загального уявлення про хід і характер свого існування необхідно вступити на шлях самопознания і кидати іноді погляд на її план, зменшений абрис.

Відразу ми не бачимо всього, і здійснюючи найбільші діяння або створюючи безсмертні витвори, не усвідомлюємо цих достоїнств.

5) Як ми розділяємо нашу увагу між теперішнім часом і майбутнім? Не треба дуже приділяти уваги одному в збиток іншому.

Ті, хто живуть переважно теперішнім часом, легкомысленны.

Але люди, мешкаючі майбутнім, пропускають теперішній час, обманюються в значенні свого існування, як осли, що йдуть за сіном, привішеним до кінця палиці, укріпленої на їх голові. Один теперішній час істинний і дійсний, тільки в ньому протікає наше буття.

Щоб не позбавлятися спокою через сумнівні або невизначені біди, треба думати про перших, що вони ніколи не наступлять, про других - що вони, якщо і наступлять, то не скоро.

Ми проживаємо хороші дні, не помічаючи їх; лише коли наступають важкі часи, ми жадаємо повернути їх, як втрачений рай.

6) Всяке обмеження сприяє щастю. Чим вже коло нашого зору, дій і стосунків, тим ми щасливіше. Тому-то друга половина життя буває сумніше першої.

Чим менше збуджується воля, тим менше страждань, а ми знаємо, що страждання позитивні, позитивні, а щастя - негативне поняття. Щастя можуть дати лише можливо велика простота наших відносин і одноманітність життя: так менше усього відчувається життя, а отже, і переважаюче в ній горе. Життя стає струмком без хвиль і стремнин.

7) Важливо, чим заповнена наша свідомість. Розумовий труд, якщо ми на нього здатні, дасть більше реальному життю, хоч він робить нас непридатним до суєти практичного життя. Тому іноді доводиться переривати на час розумову роботу для енергійної практичної діяльності.

8) Щоб жити цілком розумно і витягувати з свого досвіду уроки, потрібно почастіше пригадувати минуле і аналізувати його. Пифагор рекомендує увечері перед сном передумати все, що було зроблено за день.

Оскільки через деякому часу ми можемо повернути почуття і настрої, вельми корисні щоденники.

9) Задовольнятися самим собою, мати право сказати: «Все своє ношу з собою».

Звичайне суспільство таке, що проміняти його на самотність тільки вигідно. Людина може знаходитися в довершеній гармонії лише самим з собою. Товариськими людей робить їх нездатність перенести самотність, т. е. самих себе. Розумна ж людина подібна віртуозу, який може один виступати в концерті, або ж роялю, який виявляє собою маленький оркестр. Так і розумна людина являє собою маленький мир.

Але любов до самотності н є безпосередній, природжений потяг, тому що в дитинстві чоловік боїться залишитися один, і лише згодом ця любов розвивається по перевазі в благородних людях.

Самотність - доля всіх видатних розумів.

10) Заздрість в людині природна, і все ж вона вада і нещастя. Її треба душити, вона ворог нашого щастя. Заздрість показує, наскільки людина відчуває себе нещасним. Ніколи ненависть не буває так непримиренна, як заздрість, тому не треба збуджувати її і в інших.

Є три вигляду аристократії: 1) по народженню і по чину, 2) грошова аристократія, 3) аристократія розуму. Остання - найвища. Кожна з аристократії оточена сонмом заздрісників, які стараються дати зрозуміти, що вони анітрохи не вище за їх. Але саме це старання і видає заздрісника.

11) Перш ніж братися за виконання якого-небудь наміру, треба декілька разів гарненько його обдумати. Без необхідності не треба торкати нічого важливого, порушувати існуючий спокій.

12) Якщо сталося нещастя, якого не можна поправити, не треба допускати думки про те, що могло б бути інакше, такі думи роблять нас самоистязателями.

13) Треба стримувати уяву у всьому, що касатеся нашого щастя або нещастя, передусім не будувати надхмарних замків. Ще небезпечніше малювати всіляке нещастя.

Особливо суворо потрібно дотримувати це правило увечері, оскільки темрява наповнює все страшними образами, додає всьому чорний відтінок. Навпаки, ранок не треба укорочувати ні пізнім вставанием, ні тратити його на вульгарні заняття або базікання. Кожний день - життя в мініатюрі: пробудження і вставання - це народження, кожний свіжий ранок - юність, вечір - старість і засинання - смерть.

Приборкуючи уяву, потрібно заборонити йому відновлювати і розфарбовувати колись пережиту несправедливість, втрати, образи і т. д.

14) Замість того щоб думати про те, що нам не належить: «а що, якби це було моїм?» і відчувати позбавлення, треба думати «а що, якби це не було моїм?», і дивитися на те, що маємо так, неначе цього недавно позбався, бо тільки після втрати ми взнаємо цінність чого б те не було: майна, здоров'я, друзів, коханої, дитини і т. д.

15) Наші думки повинні бути розкладені по ящиках, приймаючись за що-небудь, повинно відмовитися від усього іншого, щоб нависла важка турбота не труїла в теперішньому часі наших невеликих радощів.

16) Пам'ятати, що людині доступна лише нескінченно мала частина того, що варто бажати, треба стримуватися і стримуватися.

17) Як фізичне життя полягає в постійному русі, так і духовна вимагає постійного заняття думками або справою. Повне неробство породжує нудьгу.

18) Дороговказною зіркою діяльності повинні бути не образи фантазії, а ясно засвоєні поняття. Марення про щастя у вигляді тих або інакших образів - лише блукаючі вогні.

19) Треба завжди панувати над враженнями теперішнього часу і взагалі всього реально існуючого. Якщо ми не можемо витравити враження шляхом роздуму, саме краще - нейтралізувати його іншим враженням.

20) Указавши вище високу цінність здоров'я як першої і найважливішої умови щастя, приведу правила його збереження і зміцнення.

Загартовуючи тіло, треба піддавати його сильним напруженням, втомлювати його, але при хворобливому стані берегти і щадити. Мускули міцніють від посилених вправ, але нерви слабшають, їх треба оберігати, як очі - від сильного світла, вуха - від гучного шуму. Не треба вимагати від мозку одночасно і м'язового, і розумового напруження. Треба приділяти належний час сну, необхідному для освіження мозку. Всяке тілесне страждання, нездужання, розлад відбивається на психіці. Багато які мислителі, переутомившись, впадали в дитинство. Той, хто запрягає свого Пегас в ярмо або підганяє музу батогом, так же дорого заплатить як і той, хто над силу буде поклонятися Венері.

В. О нашій поведінці по відношенню до інших

21) Корисно запастися неабиякою мірою обережності і поблажливості; перша охороняє від шкоди і втрат, друга - від суперечок і сварок.

Кому доводиться жити з людьми, не має права відвертатися від тієї або інакшої індивідуальності, бо ніхто не може змінити свого характеру, темпераменту, фізіономії і т. д.

22) У розмові легко позначаються однорідність або різнорідність духа і характеру: якщо в суспільство з розумних, багато обдарованих людей затесалися два дурні, ці двоє неодмінно відчують один до одного серцевий потяг.

Ніхто не може бачити вище за себе: людина бачить в іншому лише стільки, скільком сам володіє, і зрозуміти іншого може лише пропорційно з власним розумом. Будь-який розум залишиться непоміченим тим, хто сам його не має; всяка повага до чого-небудь є твір достоїнств що ціниться, помноженого на сферу розуміння цінителя.

24) Більшість, чекаючи чого-небудь, барабанять і постукують палицею, вилкою і пр. Якщо людина цього не робить - значить, роздумує. Але більшість стараються пізнати своє життя за допомогою постукування - якщо в даний момент немає сигари, що відповідає цій же меті.

25) Важко одночасно когось глибоко поважати і разом з тим сильно любити. Залишається вибирати, домагатися любові або поваги людей. Любов їх завжди корислива, але на різну лады. Повага часто доводиться завойовувати проти волі інших, але воно дає більше задоволення, оскільки пов'язане з цінністю нашої особистості. Любов суб'єктивна, повага об'єктивна.

26) Більшість настільки суб'єктивна, що їх не цікавить нічого, крім себе. Про що б ні зайшла мова, починають думати тільки про себе. Їх легко можна розташувати шляхом лестощів.

27) Не варто приходити у відчай при кожній нісенітниці, сказаній в суспільстві або надрукованій і добре прийнятій або хоч би не спростованої. Втішимося, що згодом він буде зважений і обдуманий, і майже всі засвоять те, що високому розуму було ясно відразу ж.

28) Не треба бути поступливим або добрим: як діти, люди стають неслухняними, якщо їх балують. Навряд чи ми втратимо друга, якщо відмовимося дати йому в борг, але певно позбавимося його, якщо дамо - точно так само дуже велика дружба і запобігливість можуть зробити його дуже зухвалою і викликати розрив. Якщо люди відчувають, що в них мають потребу, вони стають зарозумілими і вимогливими, тому час від часу слід би давати зрозуміти кожному, що ми можемо чудово обійтися без них.

29) Ті, хто судять про життя а priori, а не по власному досвіду, може легко помилитися. Той, хто буде вважати, що біси гуляють по світлу з рогами, а дурні - з бубонцями, неодмінно стане їх здобиччю або іграшкою.

Треба стерегтися складати дуже хорошу думку про людину, з якою щойно познайомилися, інакше можна розчаруватися.

Пробачити - значить викинути за вікно весь придбаний дорогоцінний досвід. Треба задуматися: чи настільки доріг нам людина, що зробила нам щось неприємне, щоб ми могли або хотіли перенести те ж саме або щось більше від нього ще раз, два або багато частіше?

30) Якщо створити штучний, цілком власними силами вироблений характер, який буде витікати не з природжених властивостей, а з обдуманого розрахунку, ми невдовзі пересвідчимося в справедливості прислів'я: «проганяйте природу - вона все одно повернеться». Наполеон помітив: «все, що неприродно - незавершено».

Треба уникати якої б те не було афектації, вона викликає презирство як обман, який сам по собі боягузтво, і в якості самоосуждения. Хвастощі якоюсь якістю - визнання самому собі, що не володієш ім. Хто чим хвастає - тому того і не вистачає. У цьому значення іспанського прислів'я: «раз підкова бринькає, значить, в ній не вистачає цвяха». Афектація довго не протримається: маска коли-небудь так спадатиме.

Ніхто не повинен цілком розкриватися, погані і тваринні властивості нашої натури повинні бути приховані.

31) Ми не помічаємо власних помилок і вад, а бачимо чужі. У Євангеліє є відмінна притча про сучке в чужому оку і про колоду у власному.

32) Благородна людина в юності вірить, що відносини ідейні, т. е. засновані на єдності характеру, образу думок, смаку, духовних сил і т. д.; пізніше він взнає, що відносини ці реальні, т. е. спираються на матеріальні інтереси. На те, що він за людина сама по собі, за особистими якостями, а не по посаді, заняттю, національності, дивляться надто рідко.

33) Як паперові гроші замість срібла, в житті замість істинної поваги і дружби курсують їх зовнішні виявлення, по можливості спритне наслідування за допомогою слів і міміки. Правда, ще питання, чи існують люди, їх заслуговуючий.

34) Наївно вважати, що виявити розум і розум - вірний засіб до того, щоб сподобатися в суспільстві. Навпаки, ці властивості в більшості людей викликають злобу і ненависть.

Ніякими достоїнствами чоловік не гордиться так, як духовними, бо тільки ними зумовлена перевага над тваринами. Виявити свою перевагу над ним в цьому відношенні, так ще при свідках викличе бажання помсти.

35) У нашому довір'ї до людей головну роль грають лінощі (коли, не бажаючи дослідити або робити що-небудь, ми вважаємо за краще вірити іншому), себелюбство (коли потреба поговорити про особисті справи вимушує сповідатися), пихатість (коли ми гордимося своїми справами). А ми вимагаємо, щоб наше довір'я цінили!

Навпаки, не слід би гніватися на недовір'я, адже це апофеоз чесності, щире визнання її надзвичайної рідкості, через що в її існуванні люди сумніваються.

36) Ввічливість - це мовчазна угода ігнорувати і не підкреслювати один в одному моральну і розумову убогість. Ця розсудливість, а неввічливість - дурість. Ввічливість - фальшива монета: скупися на неї - безглуздо, щедро роздавати - цілком розумно. Але хто ради ввічливості жертвує реальними інтересами, міняє золото на жетони.

37) Не треба брати приклади з інших, оскільки положення, обставини і пр. додають різний відтінок вчинкам: «коли двоє поступають однаково, виходить все-таки не одне і те ж». Необхідна оригінальність, інакше наші дії не будуть відповідати тому, чим ми є насправді.

38) Не треба оспорювати чужих думок: щоб спростувати все абсурды, в які люди вірять, не хватити Мафусаїлова віку. Тим більше образити людину легко, виправити ж його - важко, якщо не неможливо.

39) Щоб думка була прийнята, треба висловлювати його спокійно і безпристрасно. Пристрасність витікає з волі, і подумають, що дана думка витікти із збудження, а не навпаки.

40) Не треба хвалити себе, якщо навіть маєш на це право. Пихатість рядова, а заслуга - виняткова річ, і якщо ми хвалимо себе, люди думають, що в нас говорить пихатість.

41) Підозрюєш когось у брехні - прикинься, що віриш: тоді він нахабніє, бреше грубіше і попадається. Якщо в словах прослизнула істина, яку він хотів би приховати, прикинься неверящим, і він висловить і іншу частину істини, що приховується.

42) На всі особисті справи треба дивитися як на таємниці. Краще виявляти розум в мовчанні, чому в розмовах.

43) Краще усього вміщені ті гроші, які у нас украдені: адже ми за них безпосередньо придбали розсудливість.

44) Не треба по можливості н до грудка живити неприязні, зате гарненько пам'ятати його вчинки.

«Ні любити, ні ненавидіти» - перша половина життєвої мудрості, друга - «нічого не говорити і нікому не вірити». Не дивно, що відвернешся від миру, який викликає необхідність в таких правилах.

45) Злобу і ненависть не можна виявляти словами або виразом обличчя, але тільки дією. Отруйні лише тварини з холодною кров'ю.

46) Старовинне правило світських людей «говорити невиразно»означає апеляцію до розуму, а «говорити виразно»значить звернутися до почуття. Інакшому можна наговорити разючої нісенітниці, лише б сказано було дружнім і ввічливим тоном.

Д. Наше відношення до загального ходу світових подій і до долі

47) Елементи людської життя одні і ті ж, де б вона ні протікала - в халупі або при дворі, в монастирі або в полицю. Події життя схожі на картини в калейдоскопі: при кожному обороті ми бачимо щось нове, а насправді це одне і те ж.

48) Древній мудрець помітив, що є три світових сили: розум, сила і щастя. Я вважаю, остання сила - сама могутня. Як в іспанському прислів'ї: «дістань щастя для твого сина і тоді сміливо кидай його в морі».

Життя подібне шахи: ми створюємо план, але він знаходиться в залежності від того, що бажано буде зробити партнеру, тобто долі.

Людина також керується природженими конкретними принципами, що становлять результат всіх його роздумів, відчуттів і бажань. Він сам не знає їх in abstracto і лише озираючись на прошедшее, бачить, що він завжди їм слідував і був ними керований, як невидимими нитками. Від того, які ці принципи, вони дають людині щастя або горе.

49) Потрібно завжди мати на увазі вплив часу і мінливість речей, і переживаючи що-небудь в теперішньому часі, негайно уявляти протилежне цьому - в щасті згадувати про біду, в любові - про ненависть і т. д. Так ми були б у всьому обережні і не так легко вдавалися в обман.

Але передувати час слідує лише теоретично, не вимагаючи раніше за час те, що повинно прийти згодом. Якщо юнак в 18 років буде вести, хоч би усього трохи тижнів, таке інтенсивне статеве життя, яка нормальна лише в тридцятирічному віці, то за це доведеться заплатити частиною сил його подальшого життя або навіть частиною життя.

Кожний, хто не чекає, стає жертвою лихварства часу. Немає найзлішого, більш безпощадного лихваря, ніж час, і якщо вимагати з нього сплати до терміну, воно візьме за це більші відсотки, ніж жид. Прискорювати мірну течію часу - підприємство, те, що обходиться дуже дорогий. Стережіться заборгувати часу відсотки.

50) Характерна різниця між рядовими і розумними людьми полягає в тому, що перші, обговорюючи і оцінюючи можливі небезпеки, завжди справляються і враховують тільки те, що вже сталося, другі ж обговорюють, що могло б трапитися. Треба «приносити жертву злим духи», тобто не відступати перед витратами труда, часу, зручностей і грошей для того, щоб закрити доступ грядущій біді.

51) Ні при якій події не треба дуже тріумфувати або гірко плакатися - і через мінливість віщу, і через можливість помилки.

Людина, що залишається спокійним при всьому нещасті, доводить, що йому відомо, наскільки величезні можливі біди, і це нещастя - лише незначна частина того, що могло б з ним скоїтися. Дрібні невдачі існують як би для вправи, щоб сила, що дозволяє перенести велике нещастя, не слабшала в достатку.

52) Те, що людьми прийнято називати долею, є лише сукупністю учинених ними дуростей. Гомер радить серйозно роздумувати про кожну справу. Якщо за погані вчинки доведеться відповісти на тому світі, то за безглузді доведеться заплатити вже на цьому.

Небезпечний не той, хто зморить люто, а той, хто розумний: мозок людини більш страшне знаряддя, ніж пазури лева.

53) Істотним даним на щастя є мужність. Бо все життя - боротьба, кожний крок доводиться завойовувати. Нехай нашим девізом будуть слова: «Не поступайся несчастию, але сміливо йди йому назустріч».

Але мужність може перейти у відчайдушну удаль, тому частка боязливість необхідна. Як помітив Бекон Веруламський, «природа вклала почуття боязні і страху у все мешкаюче для збереження життя і її суті, для уникнення і усунення усього небезпечного. Однак природа не зуміла додержати повинне заходи: до рятівної боязні вона завжди домішує боязнь марну і зайву». Характерна причина панічного страху в тому, що він не усвідомлює ясно своїх причин, і за причину страху видає сам страх.

Розділ 6. Про відмінність віку

Протягом всього життя ми володіємо тільки теперішнім часом і нічим більш. Але на початку життя ми бачимо довге майбутнє попереду нас, до кінця її - довге прошедшее позаду. Темперамент, але не характер, зазнає змін, завдяки чому справжньому кожний раз повідомляється різний відтінок.

У дитинстві ми більш схильні до пізнання, ніж до вияву волі, і згодом ці роки нам здаються втраченим раєм. Життя представляється новим. Дні дитинства настільки полны щастя, що спогад про них завжди пов'язаний з жалем.

Щастю дитячого віку сприяє і те, що як на початку весни все листя одного кольору і майже однакової форми, так і ми в ранньому дитинстві надзвичайно схожі один на одну і тому прекрасно гармоніюємо між собою. З змужнілістю розбіжність збільшується подібно радіусам кола, що розширяється.

Інша частина першої половини життя - юнацький вік - захмарюється завдяки погоні за щастям, витікаючій з припущення, що його можна добути. Юнак звичайно незадоволений положенням і навколишнім, які б вони ні були.

Характерна риса першої половини життя - невтолимий прагнення щастя; другої половини - боязнь нещастя. До цього часу зростає більш або менш ясна свідомість, що всяке щастя - примарно, а страждання - реально. Якщо в юності самотні люди відчувають себе покиненими людьми, то в пізніші роки вони відчувають, що втекли від людей.

Зріла людина придбаває безпосередність, він навчається дивитися просто на речі і приймати їх за те, що вони є насправді, тоді як в юності вони замінюються фантазіями. Слід би забороняти читання романів і замінювати їх тямущими біографіями.

Поки ми молоді, то уявляємо, що події і особи, яким має бути зіграти важливу роль в нашому житті, будуть відбуватися під звуки труб і барабанів; в зрілі роки виявляється, що всі вони прокрадалися тихенько, через задні двері і залишилися майже непоміченими нами.

Життя подібне вишитому шматку матерії, лицьову сторону якого людина бачить в першу половину свого життя, а виворіт - у другій. Виворіт не так красивий, зате повчальний, оскільки на ній можна прослідити сплетення ниток.

Жоден хоч скільки-небудь видатна людина, не належна до 5/6 бідно обдарованого природою людства, не може залишитися після сорока років вільним від деякого мизантропического нальоту, бо він розчаровується в людях, які ніколи не порівняються з ним відносно розуму або серця, а частіше за все і того і іншого.

Для молодої людини служить поганою ознакою, ялини він рано починає добре розбиратися в суєті людського життя - це вказує на вульгарність. Про більш благородну натуру говорить невпевнена, ніякова поведінка.

Веселощі і життєрадісність юності зумовлені і тим, що йдучи вгору в гору життя, ми не бачимо смерті, що знаходиться біля підніжжя гори з іншого боку. Але піднявшись на вершину гори, ми вже власними очима бачимо її.З точки зору молодості життя є нескінченно довге майбутнє, з точки зору старості - дуже коротке минуле. У юності навіть сам час тече набагато повільніше.

У юності життя здається нескінченно довгої, оскільки потрібно простір для безмежних надій, і масштабом всього життя ми беремо ті небагато роки, які поки прожили: вони дають багатий матеріал спогадам, бо рішуче все, завдяки новизні, здається нам значним.

Іноді ми сумуємо по якомусь місці, тоді як насправді сумуємо про той час, який там провели, будучи молодшим і бадьоріше, ніж тепер. Час обманює нас під маскою простору; якби ми поїхали туди, зрозуміли б нашу помилку.

Глибокої старості можна досягнути двома шляхами, при тому, що наш організм здоровий і міцний. Приклад ламп, що горять: одна горить довго тому, що, маючи маленький запас масла, забезпечена вельми тонким гньотом, інша потім, що, маючи товстий гніт, має багато і масла. Мало - це життєва сила, гніт - спосіб її витрачання.

Відносно життєвої сили до 36 років ми живемо рентою, причому до повноліття і ще деякий час опісля приєднуємо частину відсотків до капіталу; але потім уподібнюємося рантьє, початківцю затрачувати свій капітал. Проте потрібно берегти юнацькі сили. Аристотель говорить, що з числа переможців на олімпійській грі лише дещо брали перемоги і хлопчикам, і зрілим мужами. Ранні генії - вундеркінди, збудливі здивуванням в дитячому віці, стають згодом вельми рядовими по розуму.

Перші 40 років життя складають текст, а подальші 30 років - коментарі до цього тексту.

Кінець життя нагадує кінець маскараду, коли всі маски знімаються. До цього часу характери виявилися, діяння принесли свої плоди, ілюзії зникли. Ми самі можемо цілком уясняти самих себе наші цілі і кошти, відношення до миру, до інших.

Звичайно молодість називають щасливим, а старість - сумним періодом життя. Це було б вірне, якщо б пристрасті робили нас щасливими. Воно вони-то і примушують юність кидатися, просячи мало радощі і багато горя. Платон абсолютно правильно вважає старість щасливою, оскільки вона вільна від статевого потяга, що не дає нам доти ні хвилини спокою.

Юність є час треволнений, старість - епоха спокою. У старості химери зникли, що дає особливий спокій духа, що дозволяє з усмішкою поглядати на земну суєту.

Звичайно вважають, що доля старості - хвороби і нудьга. Але хвороби зовсім не необхідна її ознака, що ж до нудьги, вище вже було вказано, почім старість їй схильна менше, ніж юність. Велике нещастя в старості - бідняцтво, але якщо її вдалося уникнути і здоров'я збереження, то старість може бути вельми стерпною порою життя, її головні потреби - зручність і забезпеченість. Тому в старості ми більше любимо гроші, ніж раніше: вони відшкодовують відсутні сили.

Покинені Вірою, ми шукаємо радощів у Вакха; потребу бачити, подорожувати вчитися замінюється потребою говорити і вчити інших. Щастя для старика, якщо в ньому залишилася любов до науки, музики, театру, взагалі відома сприйнятливість до зовнішнього світу. Але більшість, тупа, як завжди, перетворюється в старості в автомати, ніщо в них не може пробудити нову думку.

Прогресивний спад сил з наближенням старості - явище сумне, але необхідне, інакше смерть була б дуже важка.

Ветхий Заповіт і Геродот визначають тривалість життя в 70 - 80 років. Але якби природна тривалість життя була 70 - 80 років, люди вмирали від старості, вони ж вмирають в цьому віці від хвороб. Тільки в 90 - 100 років люди вмирають звичайно тільки від старості, власне, просто перестають жити.

Людське життя не можна назвати ні довгою, ні короткою, оскільки, в сутності, саме вона і служить масштабом, яким ми вимірюємо всі інші терміни. Як би довго ми ні жили, ми володіємо тільки теперішнім часом, бо спогади наші більше втрачаються внаслідок забудькуватості, ніж збагачуються накопиченням нових матеріалів.

Відмінність юності і старості в тому, що у першої в перспективі життя, у другої - смерть, але ще питання, що привабливіше. Адже сказано ж в Екклезіасте: «День смерті краще за де<