Соціальний детермінізм та багатоваріантність світової історії.

1. Книга видатного українського філософа-вченого, лауреата Шевченківської премії 2005 року була представлена в рамках Четвертого Весняного Київського книжкового ярмарку 2-5 квітня 2009 р. У книзі висвітлюється культурологічний досвід трансформації європейської філософії ІІІ тисячоліття, яка після краху формалістичної методології науки усвідомила, що світоглядним дороговказом розуміння нової цивілізації може бути імператив людини в усій неосяжності її душі, таїни долі та жадоби до вищих цінностей, що є можливим тільки через культуру.

У центрі уваги автора знаходяться питання національної культури, її архетипи, вічні символи та принципи духовної самопобудови особистості й нації. Усі ці теми розглядаються на доступному для читачів рівні і будуть цікаві усім, хто опікується проблемами Духу в сучасному контексті.

ЗМІСТ:
Ранок як життєва подія, Культура розкриває внутрішню безмежність людиниДесять книжок як фундамент європейської гуманітарної освіченості
Культурні виміри наукиМистецтво — нова онтологіяКиєво-Могилянка — фортеця української духовностіПринципи духовності XXI століття
Бути громадянином ноосфери«Кінець історії» чи метаісторіяКиїв у контексті метаісторії
Культурні архетипи КиєваУніверсалії української культури..

2.

Поняття "Відродження" та характерні риси духовного життя цієї доби

Криза середньовічного світобачення, а також хід соціокультурних процесів пізнього Середньовіччя призвели до якісних зрушень у європейській культурі. Ці зрушення були пов'язані ^зі зростанням значення та авторитету міст, збільшенням їх питомої ваги та значення як в економіці, так і в духовному житті суспільства. У XIV- XV ст. міста стали центрами торгівлі, виробничої діяльності, освіти, науки, духовних пошуків. Вони - осередки формування нового погляду на світ, на людину, її можливості. Яскравим свідченням того було мореплавство, де зростав інтерес та вироблявся смак до далеких морських експедицій, в умовах яких людина все більше проявляла свою автономність і дослідницькі можливості. Посилювалася критика ортодоксальної релігійної догматики, особливо в аспекті її розходження з реальною практикою суспільства, життям і діяльністю представників кліру. Усі ці процеси в особливо концентрованому вигляді проявилися в Італії XIV—XV ст., де й виникло явище Відродження.

Велика кількість дослідників історії та культури вважає добу Відродження перехідною епохою.

Річ у тім, що Відродження несе в собі риси, які споріднюють його як із Середньовіччям, так і з Новим часом:

Відродження не відкидає вихідних положень християнського світобачення, а лише змінює у ньому акценти (щоправда, іноді досить радикально); тут розвиваються деякі явища суспільного життя, які повною мірою розгорнулися у наступну історичну епоху.

Зовнішньою ознакою і приводом до назви епохи послужило масове захоплення у той час античною культурою та літературою, які на певний момент постали для культурного загалу як неперевершені зразки людського самовиявлення. Але при всьому тому діячі епохи розуміли, що повернутися у минуле неможливо. Що ж тоді відроджували в зазначену епоху? Певною мірою, безперечно, античну культуру, але ще більше - погляд на світ, не обмежений санкціями влади чи Церкви а орієнтований на виявлення всієї повноти життєвих проявів людини. Саме такий погляд діячі Відродження знаходили і цінували в античності.

Які ж нові акценти з'явилися у світобаченні Відродження?

Звідси випливає титаном Відродження—піднесення людини до рівня Бога в деяких її можливостях і діях.

Піднесення людини до рівня титанічного змагання з Богом мало своїм зворотним боком наближення Бога до людини. Оскільки без божественної енергії існування просто неможливе, то присутність Бога була повсюдна і повсякчасна. Задум Бога пронизував усю світобудову і давав людині можливість сприймати й оцінювати велич божественної мудрості як у спогляданні великого світу, так і у спогляданні малого. Сама людина також мусила явити своїми діями силу й мудрість, від початку закладені в неї. Тому за будь-яких обставин людина повинна була довести свою людську гідність.

Подібне розуміння людини в її ставленні до світу і до себе самої спричинило й те. що саме від людини тепер почався відлік будь-яких вимірів сущого. Виникає перспективне сприйняття дійсності, а на картинах з'являється глибина. Це свідчить про те. що реальність перестали розуміти площинною, тобто позбавленою власного змісту; навпаки, її тепер розглядали як самоконцентровану. Водночас перспектива підлягала точному математичному обрахункові. Звідси випливає дуже своєрідне поєднання принципово різних моментів у світосприйнятті Відродження: природа просякнута Богом. Але вона постає для людини як об'єкт; хоч останній має свою утаємничену глибину, його можна "загнати" у формули й розрахунки. Так естетичну цілість реальності під поглядом людини Відродження доповнено інженерним розрахунком і точним обчисленням.

Підносячи людину, оспівуючи її, мислителі Відродження були приголомшені реаліями історії, адже насправді титанічна діяльність людини несла з собою не лише позитивні наслідки, а й інколи просто жахливі. Італію роздирали нескінченні війни, процвітало політичне інтриганство. Діячі Відродження на практиці могли переконатися утому, що зростання масштабів самовиявлення людини, піднесення її до рівня Бога тягнуло за собою збільшення не лише масштабів позитивного, а й негативного в ній самій. Тому саме в цю добу розгорнулася діяльність інквізиції, і була створена широковідома легенда про доктора Фауста, що заради досягнення особливих знань і здібностей також проявив титанізм, але сатанинський - продав душу дияволові. На деякий час фаустівський дух - дух бажання знати будь-що і будь-якою ціною, знати безмежне - стає символом європейського духу.

3. СОЦИАЛЬНЫЙ ДЕТЕРМИНИЗМ - понятие, предполагающее раскрытие движущих сил общественного развития. Одни мыслители утверждают, что в качестве детерминанты исторического процесса выступают сверхъестественные силы (религиозные философы), другие — что географический фактор (Ш. Монтескье, Л.И. Мечников), третьи — что идеи (французские философы XVIII в., В. Гегель, О. Конт и др.), четвертые — что материальный фактор (К. Маркс, Ф. Энгельс, Г.В. Плеханов и др.). Монтескье свое исследование роли географической среды начинает с выяснения вопроса о человеческой природе. По его мнению, климатические условия определяют индивидуальные особенности человека, его телесную организацию, характер и склонности. При рассмотрении вопросов государственного устройства Монтескье приходит к выводу, что в странах с плодородной почвой легче устанавливается дух зависимости, ибо людям, занятым земледелием, некогда думать о свободе, которую французский мыслитель понимает прежде всего как отсутствие зависимости от государственной власти. Но в то же время, Монтескье считает, что они боятся потерять свое богатство и потому предпочитают правление одной, хотя и деспотической, личности, которая защитила бы их богатый урожай от грабежа.

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 10