Ознаки повнофунк.особистості

Філософія здійснює свої функції в суспільній системі (суспільні функції) і в системах буття індивідів. Загальні функції філософії: світоглядна, методологічна, пізнавальна, ціннісно-орієнтаційна, практична (етична), ідеологічна, критична тощо.

Не сумніваємось, що найцікавішими для молодої людини є функції філософії щодо індивідуального буття. Коли люди говорять про умови нормального життя, вони мають на увазі насамперед задоволення базових потреб у їжі, помешканні, безпеці, спілкуванні тощо, врахування і забезпечення яких підтримує існування людини як живої істоти. У їхньому задоволенні велике значення має кваліфікована й добре оплачувана робота, до якої готують спеціальні дисципліни, за що їх варто глибоко вивчати. Проте, як зазначають психологи, крім базових потреб, людина має й низку інших — потреби у самоздійсненні, самоутвердженні, творчості, у реалізації свого потенціалу. У західній психології їх називають потребами актуалізації. У чому ж полягає їхня значущість?

Оцінюючи роль навчальних курсів і дисциплін у поняттях їхньої цінності для підготовки до майбутньої роботи і задоволення базових потреб, ми надто вузько дивимося на те, до чого має і може прагнути людина. Такий погляд зовсім не помічає наявності «вищих» потреб або просто ігнорує їх. Для їхнього осмислення потрібна філософська точка зору. Однак хоча філософія й аналізує «вищі» потреби, це не означає, що їхнє вивчення обов'язково приводить до самореалізації, творчості тощо. Філософія лише допомагає цьому, пропонуючи людині ідеал самоактуалізації, або те, що американські філософи М. Веласкес та В. Беррі услід за психотерапевтом К. Роджерсом називають ідеалом повнофункціональної особистості. Спробуємо переосмислити деякі з їхніх поглядів, щоб наповнити цей ідеал певним змістом й осмислити його, а водночас зрозуміти й те, як філософія може сприяти його здійсненню, виконуючи освітньо-виховну функцію.

Розглянемо основні характеристики повнофункціональної особи як такої, що здатна до самоздійснення, самоактуалізації. Перша її ознака — здатність до самостійного мислення. Вона може формувати свої власні ставлення та переконання. Вона самостійна й вільна, оскільки не чинить залежно від того, що в неї запрограмовано, подібно до носія міфологічного світогляду, або що від неї очікують інші. Вона думає, оцінює і вирішує для себе. Що може краще змалювати дух філософії та її значущість для досягнення такої інтелектуальної й поведінкової незалежності?

Інша важлива характеристика — це глибока самосвідомість, місткість якої, як ми пам'ятаємо, тісно пов'язана з розвитком філософського погляду на світ, на себе. Повнофункціональна особа сповідує мало ілюзій щодо себе і рідко вдається до поверхневих виправдань своїх переконань, прихильностей, дій. Проте саме філософія закликає до постійного випробування, рефлексивної переоцінки базових інтелектуальних підстав життя.

Наступна риса повнофункціональної особистості — це гнучкість. Кардинальні зміни, брак сталості у світі людського буття здатні зламати лише людину з жорсткими, на кшталт міфологічних, переконаннями. Проте вони не в змозі розхитати і порушити особу, яка здатна до самоактуалізації. Повнофункціональна, філософськи вихована людина здатна до постійного саморефлексованого контролю, до самоперебудови, вона самосвідома і саморефлексує, може витлумачувати, враховувати й оцінювати впливи змін зовнішнього світу, адекватно реагуючи на них закономірними і гнучкими змінами власного внутрішнього єства.

Важлива характеристика повнофункціональної особистості з філософським світоглядом полягає у її здатності до творчості. Така особа не обов'язково має бути письменником, художником чи музикантом, оскільки творчість може виявлятися багатьма способами і на безлічі рівнів. Такі люди виявляють творчість, що б вони не робили. Філософія не тільки випробовує та перетворює наші внутрішні засади, а й визначає точку опори нашої рефлексії, яка надає можливість співвіднести одиничну проблему з повнотою всіх зв'язків Універсуму і тим самим відкрити перспективи її розв'язання.

Наступна риса повнофункціональної особистості, яку допомагає сформувати засвоєння філософії, — це ясно концептуалізована, добре продумана система ціннісних уявлень у галузі моралі, мистецтва, політики тощо. Оскільки з моменту свого виникнення філософія цікавиться цінностями в різних сферах, вона надає можливість людям сформулювати власні ціннісні орієнтири, усвідомити сенс їхнього власного життя.

Як зазначає американський філософ і психотерапевт В. Франкл, наявність у людини системи ціннісних орієнтирів, які визначають вищі потреби та прагнення, сенс життя загалом, є вкрай важливими, їхня втрата або відсутність, навіть за умови прекрасної кар'єри, хорошої роботи, матеріального достатку та фізичного здоров'я, нерідко (у В. Франкла є така статистика) призводить до психічних неврозів, до самогубства. У традиційних суспільствах, зазначає В. Франкл, сама традиція диктувала людині, чого їй бажати. З розпадом традиції людина опиняється віч-на-віч з особистою проблемою добровільного пошуку сенсу життя, об'єктів вищих бажань та прагнень. І буває дуже погано, коли вона їх не знаходить. Душевне здоров'я людини виявляється залежним від напруження, що виникає у психіці людини, яка усвідомлює розрив між тим, ким вона є, і тим, ким би вона могла стати. В. Франкл вважає, що саме філософія і є основою методу логотерапії, або лікування смислом, методу, яким американський філософ користується впродовж багатьох десятиліть.

Заняття філософією систематизують особистий досвід, формують впорядковану систему знань, цінностей, орієнтирів. Людина настільки вільна, наскільки обізнана про значущість зовнішніх впливів на її життя, наскільки вона може субординувати ці впливи, орієнтуватись у їхньому спектрі. Філософія, зрештою, залучає людину до історії думки, знайомить з різними точками зору, що, своєю чергою, сприяє розвитку відкритості, толерантності, людяності.

 

3. Науко́ва тео́рія — це система узагальненого знання, пояснення різнобічності подій, ситуацій, що відбуваються у природі чи суспільстві.

Поняття «наукова теорія» має різні значення: для протиставлення практиці або гіпотезі як неперевіреному знанню у формі припущення; узагальнення передової практики відображенням її у мисленні і відтворенням реальної дійсності. Теорія безперервно пов’язана з практикою, яка ставить перед пізнанням завдання і вимагає їх вирішення. Тому практика входить органічним елементом до теорії. Кожна теорія має складну структуру. Так, у економічній теорії можна виділити дві частини: формальні обчислення (економіко-математичні моделі, логічні рівняння та ін.) і «змістовну» інтерпретацію (категорії, закони, принципи). Остання пов’язана з філософськими поглядами, світоглядом ученого, з певними методологічними принципами підходу до дійсності.

Наукова теорія як форма організації знань забезпечує розширення сфери знання за межами безпосереднього спостереження, тому вона відрізняється від простої реєстрації спостережень і характеризується наявністю таких елементів:

загальних законів і сфери їх застосування, де вона пояснює явища, які відбуваються;

сфери передбачення невідомих явищ;

логіко-математичного апарату виведення наслідку із законів;

визначення концептуальної схеми, без якої неможливе пізнання об’єктів цієї теорії.

З погляду логічного підходу до її структурі наукова теорія може бути визначена як системно взаємопов'язана концептуальна система, елементами якої служать поняття і судження різного ступеня спільності (узагальнення, гіпотези, закони і принципи).

Всі структурні компоненти теорії пов'язані двома видами логічних відносин.

По-перше, це логічні визначення, за допомогою яких вміст всіх визначених понять прагнуть пояснити за допомогою первинних, вихідних понять теорії.

По-друге, відносини дедукції, за допомогою якої з аксіом, основних законів або принципів теорії логічно виводяться теореми, похідні закони та інші твердження.

Сучасна філософія науки виділяє наступні структурні рівні наукової теорії:

1) емпіричний базис теорії, який містить основні факти і дані, а також результати їх первинної логіко-математичної обробки;

2) теоретичний базис, що включає основні допущення, аксіоми, постулати, фундаментальні закони і принципи;

3) логічний апарат, який містить правила визначення вторинних понять і логічні правила виводу наслідків (або теорем) з аксіом, а також похідних, або неосновних, законів із законів фундаментальних;

4) потенційно допустимі слідства і затвердження теорії.

Подібний підхід до структури наукової теорії дає В. П. Кохановський, включаючи до її складу наступні компоненти:

1. Вихідні підстави - фундаментальні поняття, принципи, закони, рівняння, аксіоми і т.п.

2. Ідеалізований об'єкт - абстрактна модель істотних властивостей і зв'язків досліджуваних предметів (наприклад, "абсолютно чорне тіло", "ідеальний газ" і т.п.).

3. Логіка теорії - сукупність певних правил і способів докази, націлених на прояснення структури і зміни знання.

4. Філософські установки і ціннісні фактори.

5. Сукупність законів і тверджень, виведених в якості наслідків з основоположний даної теорії у відповідності з конкретними принципами.

 

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 15